28501
0
19 квiтня
Завантажити ще

Соломія Вітвіцька: І для кохання, і для дітей, і для шлюбу зараз абсолютно адекватний час

Соломія Вітвіцька: І для кохання, і для дітей, і для шлюбу зараз абсолютно адекватний час
Фото: 1+1

Ведуча 1+1 Соломія Вітвіцька працює не лише на інформаційному фронті, а ще й встигає волонтерити, організовувати щоп’ятниці концерти для пацієнтів «Охматдиту» та вчитися керувати дроном. Телеведуча каже, що такі навички точно можуть знадобитися.

Ми поговорили з Соломією Вітвіцькою про її нинішні інтереси, як вона підготувалася до зими, що робить її щасливою та як не жити сумними прогнозами.

Спальники – це безпрограшний варіант

- Соломіє, ви пішли вчитися керувати дронами. Це заради цікавості? Чи треба бути готовою до всього?

- Так, зараз однозначно треба бути готовою до всього, бо ніхто не розуміє, як розвиватимуться події, як нам доведеться пережити цю зиму і взагалі що буде з усіма нами. Тому, як на мене, треба володіти якимись корисними навичками, які можуть знадобитися навіть у бою.

Але, окрім цього, я сама збираю кошти на купівлю дронів і передаю їх на передову, то ж хочу в цьому питанні краще розбиратися, більше знати, які дрони в користуванні, які з них кращі, які для яких задач потрібні. Це теж, мені здається, дуже важливий елемент: коли ти щось передаєш хлопцям, розуміти, що це таке і як воно працює.

- Ви згадали про те, як нам пережити цю зиму. Як ви підготувалися?

- У мене є бабусина гуцульська ковдра, вона дуже-дуже тепла. Я вже з нею колись переживала дуже важкі часи. Коли ще орендувала досить прохолодні квартири з дірками у вікнах, цей вовняний коцик мене рятував. Є спальники. Думаю, це взагалі безпрограшний варіант. Якщо буде справді холодно, спати у спальнику буде тепло.

Сірники, свічки, запальнички – все це також є. У мене в будинку немає газопостачання, і зараз, звісно, складно, але, сподіваюся, все-таки принаймні якась електроенергія у нас буде, бодай щоб приготувати їжу. 

- Розповідаючи про те, як зберігаєте свою нервову систему, ви зізнавалися, що, по-перше, вас драйвлять екстремальні ситуації, по-друге, у вас немає якогось сильного інстинкту самозбереження. Невже ніколи не буває страшно?

- Справді, у складних ситуаціях у мене, навпаки, якийсь адреналіновий підйом. Як показують аналізи, кортизол підвищений (посміхається). Психологи теж мені сказали, що це своєрідний набір для мого психологічного типажу. Саме тому я і стала журналістом, бо так сприймаю складні, екстремальні ситуації, які вибивають мене із зони комфорту.

Так сталося і 24 лютого, коли розпочалось повномасштабне вторгнення росії в Україну. Перше, що зробила того ранку, - написала в робочий чат: «Який план? Коли їхати на роботу?». Я розуміла, що тепер моє завдання - тримати інформаційний фронт. Нині разом з іншими колегами веду марафон «Єдині новини». 

Тому, навпаки, намагаюся всіх довкола підбадьорити. Можливо, це мене і заспокоює, коли людей треба підбадьорювати, налаштовувати на позитив та оптимізм.

Звісно, треба готуватися, треба робити якісь стратегічні закупки, розуміти, що ти робитимеш в тій чи іншій ситуації. Але не жити понурими і сумними прогнозами і боятися заздалегідь, а максимально налаштовувати себе на те, що ми все переживемо, обов’язково вистоїмо і обов’язково переможемо.

З 24 лютого Соломія Вітвіцька разом з іншими колегами веде марафон «Єдині новини». Фото: 1+1

З 24 лютого Соломія Вітвіцька разом з іншими колегами веде марафон «Єдині новини». Фото: 1+1

- Ваш брат Северин – військовослужбовець. Це ваш рідний брат?

- Так, це мій рідний брат. Він і його дружина Емма - військовослужбовці. Намагаємося постійно бути на зв’язку. Я завжди намагаюсь чимось допомогти. Військових треба утеплювати, то ж нещодавно передавала від американського фонду Liberty Ukraine брату з побратимами термобілизну, сухпайки. До речі, сухпайки у них дуже класні, їх можна розігрівати, не маючи буржуйок чи газу. Навіть сама випробувала. Треба просто залити пакет водою, там відбувається якась хімічна реакція, і все чудово нагрівається дуже швидко. Впродовж 10-15 хвилин - готова гаряча їжа.

Люди із-за кордону, незважаючи на те, що могли б собі спокійно жити і нічим не перейматися, все одно збирають кошти, закуповують якісь дуже важливі потрібні речі і передають нашим на передову. Так що зв’язок тримаємо і допомагаємо чим тільки можемо.

- Ваш колишній чоловік Влад у травні теж вступив до лав ЗСУ. З ним тримаєте зв’язок? Як у нього справи?

- Так, ми тримаємо зв’язок. Постійно спілкуємося. Все в нього гаразд. Якщо йому щось потрібно, теж намагаюся допомогти.

- Війна по-іншому змусила багатьох подивитися на своє життя. Чи змінилися якось ваші стосунки? Можливо, нові почуття одне до одного відкрилися?

- Та ні. У нас завжди було все добре.

- Ну, «котомамуля» Олексій Суровцев, наприклад, знову зійшовся з колишньою дружиною. Це життя.

- Ні, це не наша історія. Ми краще дружимо, ніж були подружжям, тому у нас просто гарні дружні стосунки.

З братом Северином. Фото: 1+1

З братом Северином. Фото: 1+1

Треба долати синдром відкладеного життя

- Після нашої розмови ви збираєтеся в «Охматдит», де у вас щотижневі п’ятничні зустрічі, коли наші зірки приходять підтримати пацієнтів, персонал. Це все на вас - організувати, запросити артистів?

 - Так, це була моя ініціатива. У березні, коли Київ був в оточенні і була досить складна психологічна ситуація у стінах «Охматдиту», адже люди практично жили там, медики постійно евакуйовували дітей, волонтери попросили мене організувати для них концерт.

8 березня поспівати для них прийшов Олег Скрипка, і це справді підняло бойовий дух людей. Тоді директор «Охматдиту» звернувся з проханням організовувати такі концерти.

Звернулася до Сергія Танчинця, він у той час як волонтер возив до Києва гуманітарну допомогу. Адже у березні багато артистів виїхали і з України, і з Києва на Західну Україну. І 25 березня Сергій приїхав в «Охматдит» з артисткою Цирку дю Солей Надею Васіною. Відтоді ми з директором і домовилися, що робитимемо такі зустрічі в регулярному режимі щоп’ятниці. З того часу ми робили перерву, лише коли багато відділень було під час чергового спалаху ковіду на карантині та коли після чергового обстрілу Києва загинула лікарка «Охматдиту» Оксана Леонтьєва.

- Всі артисти погоджуються виступати?

- Зараз у нас навіть черга. Дуже багато охочих. Але намагаємося не робити довгі виступи, бо у дітей теж увага розсіюється, щоб усім було зручно і діти встигли відпочити між усіма своїми процедурами.

Спочатку я шукала, хто в Києві, потім ходила та просила, а зараз, навпаки, всі зголошуються. І це дуже круто. Я розумію, що в артистів складний час, роботи практично немає, але вони допомагають, чим можуть.

Приходять підбадьорити пацієнтів і спортсмени, і письменники, діти дуже раді завжди бачити клоунів та ілюзіоністів. Тік-токерів люблять. Тобто всі намагаються максимально докластися, підтримати одне одного, і це дуже надихає.

Діти дуже класно всім підтанцьовують. Ми вже говоримо, що у нас найкращий шоу-балет країни.

Щоп’ятниці телеведуча їде в Охматдит, щоб зробити з нашими зірками дітям свято. Фото: 1+1

Щоп’ятниці телеведуча їде в Охматдит, щоб зробити з нашими зірками дітям свято. Фото: 1+1

- Ви радите підписникам не забивати на себе, бо кожен заслуговує бути щасливим навіть в цих обставинах. Ви де те щастя ловите?

- У кожному моменті. По-перше, в людях. Це найважливіше. Людях, які мене оточують, друзях, рідних. В спілкуванні, підтримці одне одного, надихаючих вчинках людей. У кожного є якісь свої важливі моменти. 

- І закохатися могли б дозволити собі? Бо є люди, які кажуть, що для почуттів не час.

- Закохатися?! Думаю, для кохання завжди час. Але, можна, не буду на це питання відповідати (посміхається)?

Я не думаю, що взагалі під час війни треба зупинятися. Треба долати синдром відкладеного життя, адже невідомо, скільки все це ще триватиме. Я спілкувалася з військовими, говорила з ними на цю тему, і наші захисники за те, щоб цивільні люди жили своїм звичним життям. Тому вони борються на передовій, тому вони роблять все максимально для того, щоб тут життя тривало, економіка працювала і країна розвивалася. Бо навіщо тоді ризикувати життям, якщо тут все зупиниться і всі виїдуть в пошуках кращого життя в інші країни.

Тому і для кохання, і для народження дітей, і для шлюбу зараз абсолютно адекватний час. Та й взагалі немає нічого, що не на часі. Війна триває уже дев’ять місяців. Уявіть собі: за ці дев’ять місяців можна закохатися, завагітніти і народити дитину. Це час, який ніхто не поверне. Ніхто не може вам його заморозити чи зупинити. Тому однозначно треба жити на повну щохвилини, наскільки це можливо. Я розумію, що є люди, які виїхали з окупованих територій, втратили все, у кожного абсолютно різні обставини, але все-таки треба максимально налаштовувати себе на краще. І обов’язково намагатися жити тут і зараз повноцінним життям.        

- Якщо не відповідаєте про кохання прямо, здається, таки на серці щось є.

- Ну, якщо не буду – то не буду (сміється).

- А квіти хто вам подарував? Нещодавно в Інстаграм-сторіс ви заінтригували фото з ліліями?

- Мій близький друг (посміхається). Всі мої друзі знають, що мої улюблені квіти - лілії. Найбільше люблю саме білі лілії. Зараз, під час війни, їх доволі важко дістати, але для мене постаралися. 

- Поважаю ваше особисте. Але якщо це так, то це прекрасно. Ви казали, що любите спілкуватися телефоном, коли немає світла. Кого найчастіше набираєте?

- Тих, у кого у цей час є зв’язок. Бо насправді зараз це реально квест. Але якщо є можливість, залюбки намагаюся з кимось поспілкуватися. З батьками, братом, друзями, подружками.

Соломія намагається ловити щастя в кожному моменті, бо це життя нам ніхто не поверне. Фото: Instagram.com/solomiyavitvitska/

Соломія намагається ловити щастя в кожному моменті, бо це життя нам ніхто не поверне. Фото: Instagram.com/solomiyavitvitska/

Хотіла б знову побачити Севастополь

- Ваша близька подружка та кума Світлана Тарабарова місяць тому розповіла, що змушена продати омріяний будинок, бо немає змоги платити кредит. Ви знали? Ділилася вона, що їм так скрутно зараз?

- Звісно, ми обговорювали ці питання, я знала про всі її переживання. Намагаємося допомагати одна одній не лише психологічно, а й іншими варіантами. Мені здається, зараз не варто в собі нічого тримати, і зіркам теж можна сказати, що їм важко. Це лише може здаватися, що зірки - якісь небожителі. Але насправді вони точно такі ж люди, як і всі, просто у них така професія – бути на видноті. Тому, можливо, і здається, що у них немає проблем. Але проблеми є у всіх. У артистів нині, може, й більше, бо у них немає додаткових можливостей для заробітку взагалі.

Зараз такий час, коли насправді всі люди зрозуміли свої вразливі сторони, і, мені здається, немає відчуття, що хтось багатший, хтось бідніший, зараз якщо проблеми – то у всіх. Якщо раніше з цього приводу ще можна було посперечатися, то сьогодні цілком зрозуміло, що складно всім.

- Бачила у вас фото в Славську. Дозволили собі короткий відпочинок?

- Один день (посміхається). Ми виїхали з подружками буквально на один день, намагалися трішечки відволіктися. Раніше я дуже багато подорожувала. Спочатку з чоловіком, потім з подружками. І мені подорожей дуже не вистачає, в тому числі й задля психологічного здоров’я. Якщо взагалі не виїжджати з міста, це справді дуже складно. І морально, і ти сам не розумієш, що втомлюєшся. Тому дуже хочу частіше кудись виїжджати. Хоча, розумію, що їхати за кордон - це дуже довга історія. Кілька разів намагалася себе морально налаштувати, але не виходить.

Наприклад, дорога до Гданська, куди я їздила провести благодійний концерт, зайняла півтори доби туди і назад. І хоча нам зробили максимально комфортні умови, був зручний автобус, це все одно дуже виснажливо. Я в самому Гданську була менше, ніж їхала туди.

У мене на квітень були квитки до Нью-Йорка, дуже мріяла там побувати. Тоді я вже розуміла, що нікуди не полечу, але й зараз не можу наважитися на таку довгу поїздку.       

- Оскільки ми вже про мандрівки, «Укрзалізниця» анонсувала продаж квитків на «Потяг до Перемоги». Куди б ви купили квиток?

- Напевно, я би поїхала в Севастополь. Там служив мій брат, я була там за тиждень до так званого референдуму, 8-9 березня, і досі в мене дуже щемливі спогади. Пам’ятаю, як мені передали від організації «Остання Барикада» листівки, і я розкладала їх у під’їзді, де орендувала квартиру, по поштових скриньках, фактично відчувала себе дисидентом. Пам’ятаю, як Олесь Доній імпровізовано викликав мене виступити перед людьми біля пам’ятника Шевченку, - це найскладніша промова у моєму житті. Я не могла тоді нічого хорошого сказати, ми розуміли, куди все рухається. В той день реально мене охоплював якийсь відчай.

Тому хотіла б знову побачити Севастополь. Я вірю, що там є українці, які чекають на ЗСУ, і вірять, що українська армія туди теж зайде.