14 липня
Завантажити ще

Соломія Вітвіцька: Інколи пишуть, що я занадто гарно виглядаю в ефірі й що новини треба вести без мейку

Соломія Вітвіцька: Інколи пишуть, що я занадто гарно виглядаю в ефірі й що новини треба вести без мейку
Фото: 1+1

Соломія Вітвіцька разом зі своїми колегами тримає інформаційний фронт «Єдиних новин» від каналу 1+1. В перший же день російського вторгнення в Україну телеведуча вирішила: вона залишається у Києві робити свою роботу та волонтерити.

Ми поговорили з Соломією про телеефіри під час війни, роботу журналістів, її настрої і, звісно ж, про перемогу. Але спочатку запитали про нового члена плюсівської команди – йорка Дімона, якого у Стоянці врятував кореспондент ТСН Олександр Загородний. У Дімона, до речі, навіть журналістський бейджик є.

У мене завжди з собою дві сукні, косметичка і піжама

- Соломіє, перше, що хочу запитати, як ваш новий колега - песик Дімон поживає?

- Дімон у нас уже прижився, почуває себе як удома. За ним усі доглядають, він наш найкращий антистрес. Звісно ж, він обрав собі за господаря Сашка Загородного, не відходить від нього ні на крок. Тому коли Сашкові треба їхати на зйомки, усім доводиться відволікати Дімона. А так взагалі йому комфортно разом із нами, він собі бігає поверхами, одним словом - удома (на момент публікації  отримали новину - до Дімона приїхав господар, щоб забрати його. – Авт.)

- Як змінилося ваше сприйняття світу від 24 лютого до сьогодні? Спочатку у багатьох були шок, паніка, безпомічність, нерозуміння, що війна прийшла насправді.

- У мене не було шоку. Було якесь дивне відчуття нібито це все не з нами відбувається. Я просто включилася в роботу. Звісно, всі люди різні і психологічно по-різному реагують на війну. Тому я дуже добре розумію, коли у когось стався ступор, їм треба було виїхати, видихнути і вже потім взятися за якісь справи. І я в жодному випадку не критикую тих людей, які вирішили поїхати в більш безпечне місце чи залишити Україну.

Мені не довелося якось сильно працювати над собою в психологічному плані, тому вирішила для себе, що залишаюся в Києві, буду працювати, у мене є багато справ як редакційних, так і волонтерських, відповідно, тут я можу бути більш корисною.

Із захопленням спостерігаю, як об’єднується суспільство, хоча й чвари вже інколи бувають, є в українців така схильність. Навіть під постом, де я закликала залишити суперечки на часи після перемоги, таки знайшлися поодинокі люди, які вирішили вставити свої п’ять копійок. Але значно переважає єднання, захоплююся патріотичним настроєм, тим, як включилася вся країна. Зараз уже практично у всіх є чітке розуміння ворога, що нас просто знищують і хто за цим стоїть. Навіть у тих зірок, які час від часу їздили гастролювати до Росії.

- Ви збирали тривожну валізку?

- Чесно кажучи, не збирала. Думала – збирати чи не збирати, але в якийсь момент зрозуміла: якщо зберу, вона мені знадобиться, а якщо у мене її немає, то вона мені й не буде потрібна (посміхається).

У мене є торбинка, де лежать дві сукні, у мене просто іншого одягу, крім суконь, немає, косметичка і піжама, яку завжди беру з собою через те, що не знаю, де мене застане комендантська година. Часто ночую на роботі чи зупиняюся десь по дорозі, відповідно, в авто завжди лежить спальник та каремат. Тому в мене є похідна торбинка, а тривожної валізки немає.

З йорком Дімоном в офісі 1+1. Фото: 1+1

З йорком Дімоном в офісі 1+1. Фото: 1+1

Просто сидіти і плакати – це не дуже конструктивно

- Працювати в прямому ефірі під час війни – це нелегке випробування. Як тримати себе в руках, зберігати ясний розум? Причому ще й намагатися заспокоїти нас, хто по той бік екрану?

- Коли ти зайнятий якимись справами, у тебе немає часу акцентувати увагу на своїх власних переживаннях, тривозі і так далі. Ми зараз всі працюємо на перемогу - хто як може. А просто сидіти і плакати – це не дуже конструктивно. Якщо я не на ефірі, то займаюсь волонтерством – або віртуально, або розвожу потрібні речі військовим чи людям, які цього потребують.

Зараз з паралімпійцем Сергієм Ємельяновим проводимо на моїй офіційній сторінці Фейсбук благодійний аукціон – продаємо його золоту медаль з ігор в Токіо, щоб допомогти Збройним силам України. Прошу всіх долучатися і робити внески. Сергій сам до мене звернувся, він близько спілкується з військовими, постійно їздить на передову, тому вирішив продати свою золоту медаль, щоб зібрати для 25-ї та 30-ї механізованих бригад гроші на потрібну для них амуніцію. А це ж не просто зробити пост – і все зробиться само собою. Треба багато писати, звертатися за підтримкою, постити, шерити – це дуже величезний шматок роботи. Тому, коли ти зайнятий, у тебе немає часу відволікатися на якісь страхи. До речі, психологи теж радять свою енергію все ж таки направляти на якісь конкретні завдання, тоді буде простіше переживати ці моменти, які ми всі переживаємо.

Боротьба на інформаційному фронті зараз теж дуже важлива. Ми допомогли зробити російськомовний канал Freedom для тих, хто в Європі і світі не розуміє і не знає української мови, хто ще не визначився з тим, що відбувається, щоб європейці мали доступ до російськомовного контенту. Канал вже працює, і його трансляція відбувається в 60 країнах світу. В кадрі є і наші телеведучі Єгор Гордєєв, Вова Рабчун. Але, знову ж таки, це теж уже викликає чвари, мовляв, навіщо російською. Ми – така нація, що поробиш, коли кожен вважає себе і військовим експертом, і медіа-експертом… З іншого боку, значить, люди теж чимось зайняті і таким чином відволікаються від війни (посміхається).

- Всі студії ведуть ефір з Києва? Чи є й у інших містах?

- Студії, звідки телеведучі розповідають новини, є в різних містах, в тому числі й в Києві. 

- Чим прямий ефір під час війни відрізняється від звичайного? Звісно, окрім необхідності спускатися у бомбосховище під час тривоги.

- У нас ідуть цілодобові марафони - 24 години на добу. Всі канали тепер не конкуренти, а працюють разом як одне ціле. Ми поділили час на всіх і, відповідно, кожні 5 годин змінюємо одне одного.

Зараз ми всі маємо боротися з фейками, зливами інформації, які прориваються з-за поребрика, бо диверсанти працюють на всіх фронтах, в тому числі й на інформаційному, тому ми дуже ретельно перевіряємо інформацію.

Якщо комендантська година збігається з нашим ефіром, звісно, усі ночують на каналі. У нас є люди, які практично живуть в офісі - або незручно зараз добиратися, приміром, з лівого берега, або вдома немає бомбосховища. Але завдяки цьому ми ще більш згуртовані, одне одного підтримуємо.

Нашим кореспондентам Олександру Загородному, Олександру Моторному, Андрію Цаплієнку доводиться працювати під обстрілами прямо на передовій, буквально дивлячись ворогу в обличчя. Це люди, які з перших днів війни у 2014 році й до сьогодні продовжують свою справу. Наші дівчата-кореспондентки – Юля Кирієнко, Єва Ніколашвілі, Наталя Нагорна, Неля Ковальска - теж їдуть на зйомки на передову, щодня  ризикуючи своїм життям. Адже зараз дійсно важливо бачити саме живі репортажі, а не за переказами.

З паралімпійським чемпіоном України Сергієм Ємельяновим. Фото: Instagram.com/solomiyavitvitska/

З паралімпійським чемпіоном України Сергієм Ємельяновим. Фото: Instagram.com/solomiyavitvitska/

Намагатися доглядати за собою -  це теж наша зброя

- Як ви зберігаєте своє колишнє життя, в чому шукаєте радощі? Наприклад, бачила вашу сторіз, - та ж чашечка кави на Подолі.

- Справді, хочеться нагадувати собі, що мирне життя повернеться. Але, до речі, на цю сторіз із кав’ярнею одна дівчина відреагувала негативно, мовляв, вони у Бучі під обстрілами сидять, а ми у Києві маємо можливість каву попити.

Хоча ми ж і за Бучу вболіваємо, і за Харків, і за Маріуполь – реально за кожне наше місто! І наші кореспонденти туди їдуть, і ми намагаємося звідти витягувати людей, робимо все можливе, інформуємо про зелені коридори. Моя подруга теж була в Бучі, ми страшенно переживали, не було зв’язку, намагалися робити максимально все, щоб люди вибралися. Розумію, що всі на нервах і реакції бувають різні, зокрема, негативні на такі б, здавалося, радісні моменти, хоча й дуже короткі.

Скажу більше - декому не подобається моя усмішка в Інстаграмі. Але моя усмішка – це моя особиста зброя. Так я показую, що ми всі боремося, всі налаштовані позитивно і перемога обов’язково буде за нами. Якщо постійно лише плакати чи бути в подавленому, розбитому стані, це і всіх навколо тільки пригнічуватиме. Ще невідомо скільки часу нам доведеться боротися, то ж треба набратися терпіння, сил і рухатися вперед.

Інколи ще пишуть, це було так смішно, що я занадто гарно виглядаю в ефірі і що новини треба вести ведучим взагалі без мейку.

- А ще – прямо у піжамі після сну!

- Так (посміхається). І от уявіть – людина вмикає телевізор і бачить якусь невиспану, непричесану, в піжамі ведучу. Навпаки, намагатися гарно виглядати, доглядати за собою - це теж наша зброя. Це підбадьорює, дає упевненість у собі та сили рухатися до перемоги. Але, знову ж таки, розумію, що усі на нервах, тому у кожного свої фізіологічні й психологічні реакції на те, що відбувається навколо.

- Так, на жаль, не всі розуміють, що ми мусимо триматися, не занепадати, щоб витягувати, підтримувати і допомагати потім тим, кому сьогодні гірше, ніж нам.

- Так. Тому я зробила свій вибір на користь позитиву. Може, комусь здається недолугим, що я посміхаюся, стараюся бути на позитиві, наскільки це можливо, бо не можна занепадати духом. При цьому я розумію і усвідомлюю, що кожної хвилини у нашій країні хтось гине. Але якщо ми будемо постійно плакати, нас ворог швидше зламає психологічно.

Соломія одразу вирішила, що залишається у Києві вести ефіри. Фото: 1+1

Соломія одразу вирішила, що залишається у Києві вести ефіри. Фото: 1+1

Життя треба буде святкувати

- Ваш тато живе у Житомирі. Як він почувається? Лишається там?

- Так, він залишається у Житомирі. Обклеїв вікна скотчем і каже, що вони вціліли, навіть коли в перші дні вторгнення у його двір потрапила ракета. Вчора писав, що йде на роботу щось там охороняти.

- Що зробите насамперед, коли ми переможемо?

- Хочеться всіх обіймати. Отак іти і обіймати кожного.

Хотіла би зробити величезну вечірку, де ми всі зустрінемося і зможемо просто побути всі разом, посвяткувати життя. Як на мене, життя складається з таких моментів.

Колись щороку збирала на свій день народження всіх своїх знайомих, друзів і влаштовувала буквально українське весілля на 100, а то й 200 людей. Але з початком війни у 2014 році перестала це робити, було якось ніби недоречно. Думаю, після війни варто відродити цю традицію.

Звісно, боляче буде згадувати тих, кого з нами немає – і військових, і мирних жителів, і діток, - це жахливі цифри, які ми щодня озвучуємо в ефірі. Але життя треба буде святкувати.

Телеведуча каже, що коли є робота, ніколи депресувати. Поза студією Соломія займається волонтерською роботою. Фото: Instagram.com/solomiyavitvitska/

Телеведуча каже, що коли є робота, ніколи депресувати. Поза студією Соломія займається волонтерською роботою. Фото: Instagram.com/solomiyavitvitska/