20 червня
Завантажити ще

Жителі Закарпаття: Якби не відключення світла, ми б уже видобували сіль

Жителі Закарпаття: Якби не відключення світла, ми б уже видобували сіль
Фото: Олексій Сувіров/УНІАН

Комбайни не працюють без електрики

Видобути перші тонни закарпатської солі збиралися вже цього січня – спочатку технічної, для посипання доріг. У цій солі багато домішок кальцію, тому перед відправленням в магазини її потрібно очищати. Завод з очищення солі планували запустити ще того року – і до його кінця на прилавках з'явилася б харчова сіль із Закарпаття.

Але втрутилася війна. Через ракетні обстріли і, як наслідок - відключення електрики, від якої працюють комбайни під землею – бо якщо вони працюватимуть на дизелі, учадіють робітники, справа рухається равликовими темпами. Але це краще, ніж нічого – після зупинки видобутку солі у Соледарі забезпечити нею всю країну може лише Теребля – село посідає друге місце за запасами солі після Соледара.

Зараз на околиці цього невеликого населеного пункту за 20-30 км від румунського кордону повним ходом йдуть підземні роботи – робітники прокладають два тунелі. Як розповідають місцеві, прохід до солі риють під нахилом на 200 метрів в глибину. Поки що вийшли на горизонт близько 30 метрів.

Мирослава Гісем – староста села Теребля. Фото: bushtynska-gromada.gov.ua

Мирослава Гісем – староста села Теребля. Фото: bushtynska-gromada.gov.ua

Соляні поклади в Тереблі всього за 50 км від іншого відомого родовища солі на Закарпатті - Солотвино. І в Тереблі її видобували ще у Середньовіччі і на початку ХІХ століття. Видобуток зупинився через регулярні підтоплення шахт. Хоча спочатку намагалися вручну врятувати ситуацію – робітники піднімали воду нагору у шкіряних мішках із бичачої шкіри. Тепер цю проблему, як розповідає староста Тереблі Мирослава Гісем, вирішують за допомогою бетонування – це дозволить зайти під землю і дістатися до солі.

- Поки не впораємося з водою, видобувати сіль не вийде, - пояснює Мирослава Гісем. – Вирили котлован, поклали тимчасові рейки, але далі – повно води. Поки її не відкачають і не забетонують, жодного видобутку не буде. Якщо все піде добре, то до кінця року, гадаю, вже почнеться видобуток. Розвідники, які спускалися туди, кажуть, що запасів солі багато – зможемо забезпечити всю Україну.

Під Тереблею її лежить близько 550 мільйонів тонн. З Соледаром, звичайно, не зрівняється – там запаси солі сягають 13 мільярдів тонн, але з огляду на те, що за 130 років видобуто 218 мільйонів тонн, тереблянської на наш вік вистачить.

Роботи на соляному родовищі у Тереблі розпочалися ще влітку. Фото: facebook.com/Віктор Микита

Роботи на соляному родовищі у Тереблі розпочалися ще влітку. Фото: facebook.com/Віктор Микита

Копали ще у Середньовіччі

До середини XIV століття сіль на території нинішньої Тереблі видобували на глибині 25-30 метрів, через півстоліття її вже копали, спускаючись на 150-200 метрів під землю. Хоча й сьогодні є місця, де можна знайти сіль навіть на глибині 16 метрів.

Спочатку сіль виносили нагору на руках, потім піднімали у кошиках на мотузках. Ще наприкінці XVIII століття в соляних печерах місцеві русини працювали разом із німецькими та угорськими працівниками.

Про поклади солі під Тереблею свідчили і бурові розвідки, які активно велися у середині минулого століття – на Закарпатті шукали нафту, але скрізь натикалися на сіль, мінеральні та термальні води. Розвивати видобуток солі тоді ніхто не забажав – треба вкладати величезні гроші.

Руслан Янчий - голова Буштинської громади. Фото: bushtynska-gromada.gov.ua

Руслан Янчий - голова Буштинської громади. Фото: bushtynska-gromada.gov.ua

- Соледар забезпечував сіллю всю державу, це конкуренція, і інвестори не ризикували, - зазначає KP.UA Руслан Янчий, голова Буштинської громади, до якої належить Теребля. – Та й ціни на підсумковий продукт ніхто не міг спрогнозувати… А зараз, коли немає жодного такого підприємства, активно пішла робота у цьому напрямі.

З 2015 року тоді ще сільський голова Тереблі Руслан Янчий намагався знайти інвестора, якого б зацікавив видобуток солі на Закарпатті. Охочий знайшовся лише два роки тому. Цього року зупинка потужностей «Артемсолі» надала справі небаченого раніше азарту.

- Уже цього січня вони мали дати сіль, але через відключення електрики все сповільнилося, - зітхає Руслан Янчий. – Вони дуже залежать від світла. Все, що можна було зробити без електрики, – давно зроблено.

- Ми, як і вся Україна, зіткнулися з великим дефіцитом електрики, ми дуже підв'язані до неї, тому плани зміщуються, - підтверджує KP.UA Сергій Кондратьєв, директор компанії, яка займатиметься солевидобутком у Тереблі. – Важко сказати, коли почнеться видобуток, – на заході України, зокрема на Закарпатті, електрика є по шість годин на добу. І вимкнення випадають на робочий час.

Кисню під землею небагато, так що шанси учадіти від працюючого двигуна там підвищуються значно. Тож без електрики ніяк. Генераторів такої потужності немає.

Жителі Буштинської громади регулярно прибирають сміття, що припливає до них по річці. Фото: facebook.com/bushtynskahromada

Жителі Буштинської громади регулярно прибирають сміття, що припливає до них по річці. Фото: facebook.com/bushtynskahromada

Спочатку – технічну

Видобуток технічної солі на початку цього року планували ще влітку, коли нічого не віщувало про відключення електрики.

– А вийшло, що тільки на Новий рік їм підвели світло – не вистачало електроустаткування, і лише після цього вони почали працювати, – зазначає Руслан Янчий. – Бояться робити якісь прогнози – ніхто не може знати, яка ситуація буде зі світлом.

Втім, всупереч відключенням, уже навесні планують будувати завод із очищення солі. Бо вона, кажуть місцеві, на смак гіркувата через домішки кальцію.

На Закарпатті сіль видобували в давнину в основному в Солотвино, але видобуток там зупинився – останню шахту через затоплення закрили 2012 року.

Ще років 50 тому там брали 451 тонну на рік – це 10% загального видобутку солі в Україні. З 1990-х все змінилося, хоча запаси солі є – близько 30 мільйонів тонн. За радянських часів це селище також було відомим курортом, тут була відкрита єдина в країні алергологічна лікарня.

Зараз сюди теж їдуть підправити здоров'я та відпочити. Але соляні озера, якими славиться Солотвино, висихають – сьогодні у них закачують воду затоплених шахт. До речі, довкола Тереблі також є соляні озера – це пам'ятка природи. Ближче до дна концентрація солі становить 300 грамів на літр, але на поверхні – лише грам на літр. Тому ніщо не заважає водитися прісноводній рибі. Але рибалити заборонено.

Вже в 2000-х підземні води настільки розмили соляні пласти під Солотвино, що частина території селища пішла під землю. З'явилися величезні карстові провали - за кілька метрів від будинків. Людей почали відселяти.

Повторити долю Солотвино мешканці Тереблі – куди, до речі, і відселяли селян через карстові провали – не бояться. Їх запевнили, що сіль видобуватимуть іншим методом, і таких провалів, як у Солотвино, утворитися не може. Та й робота буде – обіцяють 200 робочих місць. Хоча у Тереблі якась робота для населення все одно є – тут добувають газ, є сонячна електростанція, працюють ванни з мінеральними та термальними водами. За словами місцевих, окрім видобутку солі, у селі також планують розвивати і оздоровчий напрямок, як у Солотвино.

А В ЦЕЙ ЧАС

На Прикарпатті  беруть сіль із місцевих колодязів

Після зупинки виробництва на «Артемсолі» до солоних джерел, як за старих часів, потягнулися люди.

Місцеву сіль возили до Польщі та Києва

Ще років 40-50 тому виварювати сіль із води, набраної у місцевих соляних колодязях, для господарів у селі Марківка та навколишніх населених пунктів на Івано-Франківщині було звичною справою. Взагалі це гірське село з давніх-давен славилося своєю сіллю. Нею навіть пригощали князів – спеціально возили до Львова, Києва та Польщі. А після Другої світової війни сіль навіть міняли на зерно – у горах виростити пшеницю важко. Був час, кажуть, коли криниці вичерпували до дна. Щойно у країні виник дефіцит солі, а замість дешевої «Артемсолі» з'явилася дорога імпортна – селяни знову пішли з відрами до колодязів.

Соляних колодязів у громаді чотири – у Марківці найбільша. Соляну рапу в селі називають соровицею. Її черпають із глибини близько десяти метрів. Потім виварюють. На це потрібно витратити години чотири.

– Особливо смачним із нею виходить сало, – зазначають місцеві жителі. – Ця сіль робить його дуже м'яким.

Коли в магазинах з'явилася "Артемсіль" за копійки – селяни кинули це заняття. Брали хіба що для засолювання сала.

Тереблю оточують соляні озера. Фото: facebook.com/bushtynskahromada

Тереблю оточують соляні озера. Фото: facebook.com/bushtynskahromada

11 кг солі з 25 літрів соровиці

З квітня 2022 року до колодязів знову потягнулися люди. Ідуть і місцеві, і із найближчих сіл. Коли на полицях зникла сіль, з'явилися навіть охочі взяти колодязі в оренду та продавати виварену сіль. Але місцева влада не схвалила.

Іван Копилців – голова Марковського старостинського округу. Фото: pnotg.gov.ua

Іван Копилців – голова Марковського старостинського округу. Фото: pnotg.gov.ua

- Звернення були, але, гадаю, був би громадський опір, довелося б збирати слухання, - зазначає KP.UA староста Марківки Іван Копилців. – Люди беруть лише для своїх потреб. Пам'ятаю, у моєму дитинстві, я з 1974 року, батьки часто виварювали сіль із соровиці. Ця сіль не така дрібна, як «екстра», але й не така велика, як «Артемсіль» – щось середнє між ними. Вона біліша, чистіша за «артемівську», яка має сірі фракції. Деякі господині додають ще молоко під час виварювання – тоді взагалі виходить білосніжною. Кришталики її виглядають, як сніжинки. Єдине – іноді господині нею пересолюють, бо звикли до магазинної – складно вгадати з кількістю.

Виварюють сіль у неглибокому посуді – чим він глибший, тим довше виварюватиметься сіль. Деякі селяни використовують квадратний посуд розміром 90 см на 1,5 м та висотою 15-20 см. З 25 літрів соровиці в посуху, коли сіль ще більшої концентрації, каже староста села, виходить 9-11 кг солі.

Нині людей у соляних колодязів менше – усі вже наварили солі. Чужих до колодязів пускають без проблем – соровиця поки що не закінчується, постійно прибуває. Під селом пролягає пласт солі, але вузький – через нього вода йде лише у чотири колодязі. Інші – прісні.