28501
0
15 квiтня
Завантажити ще

Володимир Остапчук: Моя колишня не дає мені спілкуватися з дітьми, і це великий біль

Володимир Остапчук: Моя колишня не дає мені спілкуватися з дітьми, і це великий біль
Фото: Канал «Україна»

З перших днів війни Володимир Остапчук виходив на нічні рейди тероборони, створив у Телеграмі канал «Допомога діаспори», щоб координувати допомогу з Європи. У цьому йому допомагає і дружина Христина.

Нині, окрім волонтерської роботи, готує випуски гумористичного проєкту «ДжонсоНьюз» та піднімає настрій телеглядачам у шоу «Вечір з Україною».

З телеведучим каналу «Україна» ми поговорили про те, як його зачепила війна, в чому сила гумору і що сьогодні для нього найцінніше.

Хотіли, щоб після перегляду «ДжонсоНьюз» було приємне враження на ніч

- Володимире, «ДжонсоНьюз» – це була ваша ідея щось нове починати робити чи каналу?

- Пропозицію я отримав від каналу. Ми хотіли на своєму інформаційному фронті трішки змістити акцент з нагнітаючих, страшних новин на саркастичний аналітичний гумор. Дуже довго думали, як має виглядати сам формат, і зійшлися на тому, що це має бути щось схоже на Тревора Ноа. Є такий південноафриканський стендап-комік, який робить The Daily Show, я його фанат.

Потім розконсервували студію на каналі, бо до недавнього часу там нікого не було. І ми перші, як після апокаліпсису, приходили туди працювати. Зібрали авторську групу, зробили два пілотних випуски, протестували і зайшли в роботу.

Нам хотілося зробити дещо гумористичний контент на основі сьогоднішніх новин. Але найголовніше – нам хотілося, щоб після перегляду цієї програми у людей все-таки залишилося приємне враження на ніч, адже ми виходимо увечері, щоб люди засинали зі спокійними думками. Більше того - показати незламність українців, нашу міць, тому що ми самі від себе в шоці, які ми круті.

- Чому саме «ДжонсоНьюз»? А не, скажімо, «ДудаНьюз»?

- Гарне питання. Насправді, ми дуже довго думали над тим, щоб назва була незвичною. І в той час, коли ми міркували, дуже сильно і активно проявився Борис Джонсон, який навіть сам називав себе у Твіттері Джонсонюк.

По-перше, Борис Джонсон - один із найщиріших наших друзів. Його називають «краш» у соцмережах (краш – людина, яка вам дуже подобається. – Авт.). А по-друге, у нас одразу була заявка на інтелектуально-інтелігентний гумор, а це притаманно якраз британцям. Тому вирішили назвати наш проєкт «ДжонсоНьюз».

Як ми кажемо, «ДжонсоНьюз» – це новини, які дивиться навіть королева.

«Наші жарти в «ДжонсоНьюз» дещо злі, - говорить Остапчук. – Але саме такого гумору вимагає такий час». Фото: канал «Україна»

«Наші жарти в «ДжонсоНьюз» дещо злі, - говорить Остапчук. – Але саме такого гумору вимагає такий час». Фото: канал «Україна»

- Багатьом доводиться вчитися якимось речам заново у нових реаліях. Вам доводилося знову вчитися жартувати?

- Був такий мем – як я себе почуваю протягом дня під час війни. Це була довга синусоїда – підйом, ейфорія, повна депресія, повний п…ць і потім знову ейфорія. Це, звичайно ж, кожен із нас переживає. На початку війни багато хто говорив: «Ну які жарти, все серйозно»! Звичайно, ви маєте рацію, бо коли ми бачимо ці жахи, коли у нас кожен день смерті, коли ми чуємо і бачимо страшні історії, хочеться опустити руки, плакати і просто сидіти.

Та згадаймо про нашу незламність, про те, що в українців, мабуть, одне з найкрутіших почуття гумору, які я коли-небудь бачив. Подивіться – коли вибухає якась новина про якогось політика чи росію, соцмережі моментально наповнюються мемами. І це говорить про те, що людям це потрібно, і всі ми на одній хвилі. Тому доводилося в самому гуморі шукати таку формулу, щоб вона була у форматі нинішнього часу. Наші жарти дещо злі, ми відкрито говоримо, що ненавидимо русню, деякі жарти у нас закінчуються бажанням смерті путіну і всім тим істотам. Тим не менш, саме такого гумору вимагає такий час. Нині я почав займатися стендапом, і стендап теж доводить, що людям потрібно розраджуватися гумором.

Тому так, певна адаптація була, але ми виписалися, і результат можна подивитися в «ДжонсоНьюз».

- До речі, ще про жарти. Дантес вам щось відповів на ваш ролик, де ви сватаєте його за Анджеліну Джолі?

- Анджеліна мовчить. Я так зрозумів, що моя погана англійська мова не дозволила їй нормально розчути, що я хотів (сміється).

А Вовчик… Розумієте, зараз спілкування – це онлайн-простір, все, що відбувається, ти робиш тут і зараз. Через те в YouTube дуже популярні стріми, через те ми дивимося новини, і те, що було зранку, увечері вже, по суті, не є актуальним. Це теж, до речі, проблема для гумористичного формату.

Тому, звичайно ж, як тільки Анджеліна зайшла до кав’ярні у Львові, а хлопчик - відволікатися на ціни на бензин, у мене одразу виникла думка: «А хто в українському шоу-бізнесі може стати новим Бредом Піттом»? Доля випала Володі Дантесу. Він теж хлопець з гумором, репостнув мою сторіз, ми посміялися і на цьому забули.

Він - хлопець вільний, то чому б ні? Думаю, він би непогано виглядав на червоній доріжці в Сполучених Штатах. Просто Володя має приховувати свій вік, бо вже заспівав, що йому 30 (сміється).

З дружиною Христиною. Фото: Instagram.com/vova_ostapchuk/

З дружиною Христиною. Фото: Instagram.com/vova_ostapchuk/

Як каже Христина, ми стали ріднюльки

- Христина деякий час була в Ужгороді. Зараз ви разом вдома. Якою була ця зустріч вдома?

- Я вже бував удома раніше, за Христиною поїхав після 10 травня. Тому для мене це вже було вдруге, коли я приїхав додому. А Христина півдороги розпитувала – а що там, а як. Ну, втрати вдома є. Гена Вітер, продюсер і співак, на мій день народження минулого року подарував нам фікус бенджаміна, і він засох. Я йому навіть боюся казати, що Гена засох. Квітку звати Гена (сміється). Ще одна квіточка теж засохла. Але це я винен, і Христина мені вже давала прочухана, що коли був вдома, не полив квіти. Срач був удома, Христина теж сварилася. Вона ходить і свариться постійно на мене (посміхається).

- Я її підтримую, нічого на вас полишити не можна!

- Та що ж таке, дівчата! Слава Богу, що я не розніс хату, вона не згоріла і я нікого не затопив. І за це дякую мені треба сказати (сміється). Але моя хазяйка приїхала, все помила, поприбирала, почистила. Побурчала на мене знову.

- Христина нещодавно писала, що ви ще та італійська сімейка за темпераментом. Як ваші стосунки змінила війна? І чи змінила? У когось, наприклад, більше ніжності одне до одного з’явилося, якісь цінності змінилися.

- Ми завжди були вибухові, кожен зі своїм темпераментом. А під час війни це все загострюється. Перший місяць ми постійно були на нервах. Але - так, переоцінка була. Ти починаєш цінувати звичайні речі. Те ж запитання «як ти?» набуло іншого значення. І це я кажу не тільки про нас з Христиною, наше відношення до наших рідних і близьких теж набуло іншого змісту. Як каже Христина, ми стали ріднюльки.

Війна загострює всі стосунки, трапляється, що люди розлучаються під час війни, але нас ці дні навпаки дуже зблизили.

- У своєму інтерв’ю у жовтні минулого року ви з нею говорили, що готові до дітей. Ви ще жартували, що хочете лялю і звете її Валентина. Чи війна не зруйнувала бажання стати батьками? Бо деякі мої знайомі тепер вагаються, чи готові вони до дітей у такі часи.

- Ми її так і називаємо – Валентинка. Я погоджуюся з тими людьми, які кажуть, що бути вагітною під час війни чи з немовлям на руках - це набагато складніше. Але ми готові. Ми у Києві, будуємо будинок і працюємо над Валентинкою (посміхається).

- З вашим будинком все гаразд?

- Наш будинок на Лівому березі, слава Богу, туди рашисти не поцілили і там не йшли бої. Були там минулого тижня – вперше поїхали подивитися. Там стоїть поки що коробка, але роботи йдуть, будівельники працюють. Ми зараз спілкуємося з дизайнерами, аби почати ремонт. Зрозуміло, що зараз це не так швидко все буде відбуватися. Але будинок стоїть і наш забудовник працює. Дулю цим рашистам! Життя має тривати. Тому будемо будувати.

Вова і Христина продовжують будувати будинок. Фото: особистий архів Остапчука

Вова і Христина продовжують будувати будинок. Фото: особистий архів Остапчука

Навіть подумати не міг, що так довго не буду спілкуватися з дітьми

- У Евана 19 березня був день народження, йому виповнилося 4. Читала вашу розмову з ним, де ви говорите про монстра, якого ми переможемо, і як він проситься на ручки. Зізнайтеся, ви втримали сльози? Бо я розплакалася.

- Насправді у нас такої розмови з Еваном не було. Це лист страху батька за дітей. Уже три місяці я з дітьми не спілкуюся. І для мене це найбільший біль після того, що відбувається в країні. Моя колишня дружина не дає мені з ними спілкуватися. Я знаю, що вони в Канаді, ходять там у школу та садочок. Знаю це через те, що мені приходять листи зі школи, де навчається Емілія.

Кожного вечора після 10-ї чи 11-ї години, тому що в Канаді це 3-я чи 4-та дня, я телефоную, але мені ніхто не відповідає. Я навіть писав листа до школи, щоб передати Емілії, що я її люблю, що я про неї не забув, і все буде добре. Але колишня дружина не дає мені спілкуватися з дітьми. Три місяці я дітей не чув і не бачив. Після війни розберемося, це її особистий вибір травмувати дітей.

- Я розумію, що у неї можуть бути образи, але не розумію, як так можна в такий час?

- По-перше, так, навіть в такий час. По-друге, в дітей є батько, який їх дуже любить і якого дуже люблять вони. Коли ми з ними прощалися на кордоні, я їх проводжав, ми дуже міцно обійнялися. Розумію, що діти дуже важко переживають те, що вони на бачать тата і не будуть бачити. Я цього теж не розумію. Але не можу зараз нічого з цим вдіяти. Після війни розберемося з колишньою дружиною. Але що є то є – три місяці я з дітьми поспілкуватися не можу.

- 5 червня Емілії буде 9. Привітання від тата у неї теж не буде?

- Я так само буду дзвонити. Як і кожного вечора – і дзвоню, і пишу. Якщо заскрінити мій телефон, у мене шлейф - скасований виклик, скасований виклик, скасований виклик… Тому не знаю, це не від мене залежить.

- Моя подруга пише листи дітям, щоб віддати, коли вони виростуть. Бо якісь моменти забуваються, а написане лишається. Розумію, що порада, може, так собі в цій ситуації, але не думали писати, щоб вони знали?

- Цей пост, можна сказати, і був свого роду таким листом. Колись писав такого листа Емілії, коли вона була ще маленькою, викладав його у Фейсбуці. Я дуже важко цю розлуку переживаю.

Ніколи навіть подумати не міг, що так довго не буду спілкуватися з дітьми, яких дуже люблю.

З дітьми, Еваном та Емілією, на зйомках шоу «Маска» минулого року. Фото: Instagram.com/vova_ostapchuk/

З дітьми, Еваном та Емілією, на зйомках шоу «Маска» минулого року. Фото: Instagram.com/vova_ostapchuk/

Ведучі «Євробачення» мають пройти дуже серйозну систему відбору

- Стосовно «Євробачення». Якби вам запропонували, погодилися б знову пройти цей шлях?

- Це класний досвід. По суті, це досвід, який кардинально змінив мою кар’єру. Тому скажу так – я би не відмовився. Але це вирішуємо не ми, є кастинги, є серйозна система відбору і, власне, затвердженням ведучих займаються, в тому числі, й представники Європейської мовної спілки. Тому якщо буде хтось, хто це зробить краще і це також змінить його кар’єру, буду тільки радий.

- Хто би, озираючись на ваш досвід, міг бути ведучим конкурсу? Хто б впорався?

- Є критерії, яким мусять відповідати кандидати на цю роль. По-перше, досконале володіння англійською і французькою, тому що на «Євробаченні» дві офіційні мови.

По-друге, великий досвід роботи в прямих ефірах. Це, до речі, може бути хтось із артистів, як цьогоріч був Міка, у нього величезний досвід виступу на сцені.

По-третє, це має бути стресостійка людина, бо різне трапляється. Наприклад, цього року ми бачили цей дивний жест, коли спочатку Олегу дали мікрофон, а потім йому щось сказали на вухо і забрали мікрофон. Уже потім стало відомо, що під час голосування росіяни намагалися хакнути систему підрахунку голосів і деякі країни не могли надати свої результати. І в такі моменти ти мусиш проявити свою стресостійкість і не панікувати.

Буває, що й на сцену вибігають, і щось кричать… У 2017-му, коли виступала Джамала, пам’ятаєте, як на сцену вибіг пранкер Седюк, одначе вона навіть бровою не повела. І це - стресостійкість.

Ще дуже важлива артистичність на сцені. У нас у другому півфіналі був виступ з Сашею Скічком, де він грав на сопілці, а я – на акордеоні, і нам треба було і співати, і танцювати. Ти не можеш просто стояти деревом на сцені і бути лише головою, що говорить.

Я знаю колег, які точно підпадають під ці критерії – це Маша Єфросініна, Сергій Притула, Тимур Мірошниченко. Може, Сашко Скічко буде не проти.

З молодших поки ніхто не спадає на думку. Але треба експериментувати. Я – за експерименти! Можливо, це буде якийсь блогер. Можливо, це буде не двоє людей, а дві пари ведучих.

- Ви були одним із тих, хто брав участь у відеоконференції з головою АП Андрієм Єрмаком у квітні. Що обговорювали?

- Зібралися представники різних сфер – телебачення, кінематографу, представники музейної справи, театру, балету, волонтери. Андрій Борисович вислуховував думки кожного, як можна покращити ті чи інші моменти, занотовував, у кого що болить. Наприклад, хтось говорив про спільний проєкт з італійцями, хтось – про благодійні вистави у Франції чи Німеччині, хтось – про те, як збільшити кількість концертів у Європі на підтримку України чи як робити арт-перформанси.

У мене, наприклад, є велика іншомовна аудиторія, і ми обговорювали, що було б круто запустити англомовний проєкт, щоб доносити світу різницю в українському і російському менталітетах. По суті, іноземцям до війни не було відомо, хто такі українці – вони лиш знали, що у нас є футболіст Андрій Шевченко, і ми знаходимося на мапі десь біля росії. Зараз люди знають, де наша Оболонь. Тому культурний фронт дуже важливий. Коли американський CNN показує, як наш дядько несе з цигаркою в роті протитанкову міну в лісопосадку, у них округляються очі. Хто ці люди, українці? Вони якісь титани чи що?

Розмовляли в дружній атмосфері, з жартами. Мабуть, це вперше нас зібрали з початку війни в одну велику сім’ю. Я вперше побачив більшість своїх колег особисто, ми всі обмінялися контактами, щоб покращити нашу роботу.

Телеведучий каже, що зараз важливо не падати духом, і робити все, що в твоїх силах. Фото: особистий архів Остапчука

Телеведучий каже, що зараз важливо не падати духом, і робити все, що в твоїх силах. Фото: особистий архів Остапчука

Щоб жити – потрібно в кожен новий день дивитися з надією

- Яким ви бачите наш День Перемоги? Що хочете зробити в першу чергу?

- Якщо сказати жартівливо – буду пити в прямому ефірі і підключати до застілля всіх охочих. А якщо серйозно, то ми ж розуміємо, що з закінченням війни величезна кількість проблем не піде на другий план ще дуже довго. Це стосується і волонтерської діяльності, і благочинності. Тому буде дуже багато роботи, щоб якомога швидше відновитися.

Днями я спілкувався з представниками ініціативи «Добробрат», у них більше 27 тисяч добровольців розчищають завали по зруйнованих містах 24/7. Я став амбасадором цієї ініціативи. Вони хочуть зробити дуже крутий сайт, де можна буде онлайн взяти шефство над якимось інфраструктурним об’єктом. Тобто, якщо у тебе є 200 гривень, ти можеш прямо на мапі зайти і купити шифер на 200 грн на якийсь конкретний будиночок. Великі компанії вже приєднуються до цієї ініціативи. І це робота не на один день.

І дуже хочу нарешті побачити дітей. Дуже!

- Я вам цього щиро бажаю.

- У мене якесь таке дивне відчуття всередині, що війна закінчиться набагато швидше, ніж ми собі зараз думаємо. Дай Бог, звичайно.

А зараз важливо не падати духом. Ми зобов’язані жити, а для того, щоб жити – потрібно в кожен новий день дивитися з надією. Впевнений, що саме з таким настроєм ми можемо перемогти. Головна мета рашистів, в тому числі й на інформаційному полі, сіяти паніку, що все у нас пропало. А - дзуськи! У нас є гумор, велика народна міць, прекрасні люди, героїчні воїни, які захищають нашу країну, тому я на 500 мільйонів відсотків упевнений, що наша перемога буде тотальною і про нас говоритиме увесь світ. Як тост зараз сказав (сміється).

Але наведу ще такий приклад. Нещодавно у нашому шоу «Вечір з Україною» була мама захисника Маріуполя Дмитра Козацького з позивним «Орест». Це він зробив усі ті знамениті світлини з «Азовсталі», які облетіли світ. Уявіть собі – хлопець зараз у рашистів, і як мама страшенно переживає за свою дитину. І я думав, яким важким буде це інтерв’ю. Але ви би бачили, скільки у неї віри і тепла! І ти просто заряджаєшся від таких людей. Думаєш, якщо вони так тримаються, то чому я маю ходити і вмирати?! Такі люди надихають і додають віри в нашу Перемогу.