28501
0
26 квiтня
Завантажити ще

Олександр Ксенофонтов: Якщо ситуація з безпекою не зміниться, «Євробачення» може бути у Польщі чи у Великобританії

Олександр Ксенофонтов: Якщо ситуація з безпекою не зміниться, «Євробачення» може бути у Польщі чи у Великобританії
Фото: Facebook.com/oleksandr.ksenofontov/

Одразу після перемоги Kalush Orchestra на «Євробаченні» міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко заявив, що конкурс відбуватиметься в Україні. Голова правління Суспільного мовника Микола Чернотицький теж сподівається, що «Євробачення-2023» прийматиме наша країна. (Суспільний мовник - національний організатор «Євробачення» та офіційний транслятор конкурсу в Україні.) Однак остаточне рішення все ж ухвалюватиметься спільно з Європейським мовним союзом.

Про євроконкурс ми поговорили з музикантом, продюсером Руслани Олександром Ксенофонтовим, членом оргкомітету «Євробачення» у 2005-му і 2017-му роках, головою національного журі 2016-го.

- Олександре, «Євробачення» в Україні – це взагалі нині можливо?

- Звучить фантастично. Але нічого неможливого немає. Всі обмеження уявні. Творчі люди і творчі нації здатні на неймовірне.

- Чи можемо ми провести конкурс, коли у країні війна?

- Звичайно, доки триває війна у сучасній жахливій гарячій фазі, конкурс проводити на території, не захищеній від обстрілів ракет рашистів, не можна із міркувань елементарної безпеки.

Щодо війни, то війна з рашистами у певній фазі мала місце з 2014 року, тим не менш конкурс у Києві у 2017 році був проведений.

Перемога – це лише початок, далі важкий і складний шлях. Ми починаємо з перемоги на «Євробаченні», але попереду мають бути перемоги у війні, і їх буде чимало.

Азербайджан теж проводив «Євробачення» у 2012 році, будучи фактично у стані війни у Нагірному Карабаху.

- З чого треба починати?

- Починати треба з перемоги. Адже перемога – це лише початок, далі важкий і складний шлях. Ми починаємо з перемоги на «Євробаченні», але попереду мають бути перемоги у війні, і їх буде чимало. І не лише на лінії зіткнення - на багатьох фронтах.

- А що з безпекою? Чи дозволять нам все ж таки проводити конкурс? Бо безпечного місця нині немає.

- Так, сьогодні ніде в Україні немає безпечного місця. Сподіваюсь, зенітно-ракетні комплекси Patriot та аналоги ізраїльського «Залізного Куполу» (Iron Dome) незабаром захистять наше небо від рашистської чуми.

- Де можна було б провести «Євробачення»?

- Конкурс можна проводити лише там, куди можуть прибувати повітряні судна і є стабільна і оперативна комунікація з Європою і світом. Якщо ситуація за півроку з безпекою принципово не зміниться, то проводити доведеться у Польщі або, як варіант, у Великобританії.

Якщо перебіг військових дій відбуватиметься швидше, ніж прогнозують експерти, то «Євробачення» зможуть прийняти українські міста на заході України.

Я особисто би волів бачити конкурс в Одесі, Харкові або швидше навіть у Маріуполі.

Якщо перебіг військових дій відбуватиметься швидше, ніж прогнозують експерти, то «Євробачення» зможуть прийняти українські міста на заході України.

Хоча свято пісні у місті, що зникло, як привид, і перетворилося фактично на цвинтар архітектурний, людський, цивілізаційний, – це болюча тема.

Мої друзі з ТРО хочуть відсвяткувати «Євробачення» на «Донбас-Арені».

А мої колеги з IT-військ налаштовані на «двіж» в українській Ялті. Чому б ні?

- «Євробачення-2017» обійшлося Україні в 20,4 млн євро. Скільки конкурс може нам коштувати сьогодні?

- 20-25 млн – так і є. Але інфраструктурні витрати будуть набагато більші, і вони залишаться місту, що прийматиме конкурс. Це інвестиція в себе. Тим не менш конкурс можна провести і за значно скромніші кошти при умові цікавого творчого підходу і рішень.

- На «Євробаченні» кожна країна мала б заробити – нам вдалося заробити в минулі роки? Чи хоча б покрити витрати?

- Я не знаю жодного прикладу з відомої мені історії «Євробачення» - я стежу за конкурсом з 2003 року, відколи Україна почала брати участь, - коли прибутки перебільшили б витрати. Це все ж таки не комерція у прямому розумінні цього слова.

- Нинішній склад журі розкритикували за те, що вони дали полякам та литовцям 0 балів. Але ж ми, хоча б теоретично, маємо голосувати за музику, а не за країни, які нам подобаються і допомагають. Що скажете ви в цій ситуації?

- Що я можу сказати в такій ситуації? Та нема жодної «ситуації».

Вказувати журі, як вони мають голосувати, - це порушення будь-яких етичних норм та існуючих правил. Кожна людина, якій довірили представляти державу чи то на сцені «Євробачення», чи то у складі національного журі, несе велику відповідальність. Мабуть, кожен з тих, хто брав участь в роботі журі, керувався якимись принципами, баченням, власним смаком і ще багато якими аргументами.

«Євробачення» – це конкурс пісні, і журі голосує за пісню. Журі, як правило, голосує, керуючись професійними критеріями, розумом чи мозком, якщо це можна так вульгарно визначити. А публіка голосує серцем, емоціями, іншою аргументацією.

Українські глядачі поставили 12 балів Польщі та 10 балів Литві – фактично найвищі бали. Це є визначальним.

Я не берусь засуджувати чи виправдовувати українське журі, вони виконували свій обов’язок, як вважали за правильне.

Вказувати журі, як вони мають голосувати, - це порушення будь-яких етичних норм та існуючих правил.

Я сам був головою національного журі у рік перемоги Джамали у 2016 році. Мене тоді атакували пранкери-рашисти, що представлялись Мустафою Джемільовим. Я їх одразу і швидко «розколов». Терлися мутні персонажі «із шоу-бізнесу» з не менш мутними зв’язками. Голова журі не може впливати на рішення членів журі, а члени журі навіть не обговорюють, як хто голосує. Це правила. Під час голосування за його перебігом слідкує представник авторитетної організації із трійки лідерів світових аудиторський компаній.

Тож вплинути на рішення журі формально неможливо. І тим більш жодних формальних претензій до їхнього голосування бути не може.

І навіть беручи до уваги будь-який інший «несмачний» аспект – 12 балів Великій Британії, - це, без сумніву, топ-виконавець цьогорічного «Євробачення» і країна, що є справжнім другом України.

Щодо «нулів» Литві та Польщі - це питання у контексті журі суб’єктивне. Я можу сказати лише, як би зробив я. Я б голосував інакше.