3 жовтня
Завантажити ще

Політичні та військові експерти: чи правильно зробив Зеленський, що не сказав про війну

Політичні та військові експерти: чи правильно зробив Зеленський, що не сказав про війну
Фото: president.gov.ua

Попереджений – значить озброєний. Це прислів’я йде врозріз логіки президента Володимира Зеленського, яку він озвучив в інтерв’ю Washington Post. Спілкуючись з американськими журналістами, президент зізнався, що влада була ще навесні в курсі щодо російського вторгнення, але вирішила не розповідати про можливу війну раніше, бо це б призвело до масштабної паніки, знизилась би обороноздатність країни, і сценарії Володимира Путіна щодо взяття Києва за три дні стали б реальністю.

«КП в Україні» разом з експертами детально проаналізувала окремі пояснення Володимира Зеленського, чому він до останнього публічно заперечував ймовірність початку великої війни.

Тезис №1: Хаос серед людей

«…якщо ми посіємо хаос серед людей перед вторгненням, росіяни нас зжеруть. Тому що під час хаосу люди тікають з країни… вони б нас захопили за три дні».

Коментуючи цей вислів Володимира Зеленського, його прихильники і опоненти розділились на два табори. І опонування ведеться на двох рівнях.

Чи повірило б суспільство в реальність повномасштабної війни, якби влада про це повідомила в жовтні, і до лютого ніяких рухів, підтверджуючих ці анонси, не було?

- Якби «… влада попередила завчасно», ви б не повірили. Ви б ржали, постили меми і глибокодумно міркували про те, що «…Зе вже не знає, як підтримати свій провалений рейтинг», - наводить свої аргументи радник голови Офісу президента Олексій Арестович і додає, що в світовій історії ще не було випадку, щоб керівник країни завчасно інформував населення про можливий початок війни.

Частково з цією думкою погоджується політолог Костянтин Бондаренко і наводить свої аргументи.

- Інформація, яка у влади і спецслужб, - мала засекречений характер. У всіх країнах вона становить державну таємницю. Якщо б президент анонсував евакуацію, всіх попередили про можливий початок повномасштабної війни – то міг бути ефект, який описаний Львом Толстим у відомому дитячому оповіданні про хлопчика і вовків, а коли вовки дійсно прийшли, то ніхто не повірив, - каже Бондаренко і пояснює, що Володимир Путін міг би у такому разі відтермінувати початок воєнного вторгнення, розпочавши його, коли люди, виснажені морально, фізично і матеріально, знову повертались би в свої домівки.

- Чи було готове суспільство? Протягом 8 років нас готували до того, що війна неминуча. Але в той же час логіка підказувала, що для Путіна ця війна буде самогубством - ніхто не міг повірити, що він піде на цей абсурд. Тим більше, що нас протягом останніх 70 років переконували, що війна вилучена з арсеналу міжнародних відносин. Багато хто до останнього не вірив і не повірив би, що може початися, - продовжує експерт. - Тому чи варто було анонсувати про війну широкому загалу – у мене є сумніви. Але точно потрібно було готуватись до цієї війни.

З іншого боку, лунає експерта теза про те, що влада повинна була повідомити громадян про потенційну небезпеку великої війни, а не замовчувати, а тим більше заперечувати цей факт. І не важливо – повірили б в це люди чи ні – але вони були б попереджені.

- Вже загинуло близько 100 тисяч цивільних. Чи мала влада попередити населення про потенційну небезпеку? Так! А влада знала. Буданов (керівник ГУРУ. - Авт.) знав про день та час вторгнення – відомий факт. Ще за декілька місяців до початку великої війни він дав команду про вивезення архівів і документації ГУРУ в західні регіони країни. Якщо Буданов не доповів керівництву країни про інформацію розвідки, не пояснив загрозливість ситуації – він має за це відповісти перед законом, а не отримувати звання бригадного генерала. Якщо ж він доповів, а Верховний головнокомандувач зневажив цими даними – то тоді на лаві підсудних має сидіти Зеленський, - розмірковує політолог Тарас Чорновіл.

Другий рівень дискусії – чи спровокував би такий анонс масову міграцію населення?

- Скоріше за все, ми б побачили часткову внутрішню міграцію – мешканці східних регіонів евакуйовувались би в центр та на захід країни. Не думаю, що б масово почали пакувати валізи кияни чи ірпінці. Сценарій, при якому російські війська відразу підуть на столицю, швидко окупують північні регіони країни, – не вписувався в реальність та світосприйняття, незважаючи на численні публікації розвідданих Великобританії та США в ЗМІ, - аналізує політолог Олексій Якубін.

Сумніваються експерти і в тому, що на державних кордонах вишикувались би черги з охочих покинути країну. Аргументів декілька.

- Без факту початку війни жодна з країн не розгорнула б табори для мігрантів, не запустила програм соціальної підтримки, оскільки не було підстав для цього, - зазначає Костянтин Бондаренко. Відповідно, теоретично виїхати могли б лише ті, хто має непогану фінансову подушку, адже потрібно було б винаймати житло, харчуватись за власний кошт. Розраховувати на швидке працевлаштування в країнах ЄС не доводилось.

- У нас були пікові моменти в 2014 році, коли не було відомо, де зупинить своє воєнне вторгнення Путін, які міста буде бомбардувати. Скажіть мені, багато тоді людей виїхало з України, була масова еміграція? Ні! – апелює до недавнього минулого Тарас Чорновіл. Історичний екскурс видає ще один факт: після Майдану люди, замість того, щоб прокладати маршрути еміграції, масово записувались в тероборону. Лише в Київській області записалось до лав ТО понад 50 тисяч осіб.

Тезис №2: мінус 7 мільярдів доларів на місяць

«Ви не можете просто сказати мені: «Слухай, ти повинен почати готувати людей зараз і сказати їм, що їм потрібно відкласти гроші, їм потрібно запастися їжею». Якби ми це повідомили (щоб населення готувалося до можливої війни. – Ред.) — а цього хотіли деякі люди, яких я не буду називати, — тоді я б втрачав 7 мільярдів доларів на місяць, починаючи з жовтня минулого року… А мінус 7 мільярдів доларів на місяць навіть без зброї – це вже велика війна для нашої країни».

- Я не знаю, звідки взялась саме така цифра – 7 мільярдів. Але, очевидно, якщо б влада анонсувала початок такої війни, то це спровокувало б паніку, яка негативно вплинула б на економіку країни. Звісно, люди б кинулись знімати свої банківські заощадження, продавати житло і т. д., - каже політолог, економіст Тарас Загородній.

За інформацією видання Mind станом на 23 лютого 2022 року, на тлі міжнародної інформаційної кампанії навколо збройного протистояння з РФ українці забрали з рахунків у банках понад 21 млрд грн, $291 млн та 22,9 млн євро.

Якщо говорити про великий іноземний бізнес, то він, за словами політолога Руслана Бортника, ще задовго до початку війни вивів свої кошти з України, перевіз офіси в інші країни.

- Іноземні компанії, які орієнтуються не на слова української влади, а на інформацію, якою володіє посольство США та посольства ряду європейських країн, ще за місяць-два «виїхали» з України, - розповідає Бортник. – З кінця 2021-го і початку 2022 року спостерігався значний відтік капіталу з країни.

У разі анонсування владою великої війни, продуктової чи паливної кризи не мало б виникнути. Як зазначає Тарас Загородній, для таких випадків в країні є Держрезерв, який би мав покрити всі ці запити населення. Але є одне «але». Чи було в Держрезерві все необхідне на випадок надзвичайного чи військового стану – питання відкрите.

Тезис №3: Легше керувати державою

«Одна справа, коли хаос контрольований і це військовий час — ти керуєш державою по-іншому. Ви можете відкрити кордон, закрити кордон, атакувати, відступати, захищатися. Ви можете взяти під контроль свою інфраструктуру. І зовсім інша ситуація, коли у вас немає військової ситуації чи надзвичайного режиму, а у вас є держава, якою керує величезна кількість різних чиновників та інституцій».

Коли представники однієї політичної сили мають абсолютну більшість у парламенті, свій Кабмін та президента, розповідати про неможливість контролювати ситуацію – як мінімум дивно.

- Всі необхідні інструменти для прийняття рішень у влади були, - відзначає Руслан Бортник.

Наприклад, маючи монобільшість в парламенті, влада могла на законодавчому рівні провести всі необхідні рішення, щоб економічно і військово підготувати країну до війни.

- Згадайте, коли приймався держбюджет на 2022 рік: опозиція вимагала збільшення видатків на оборону, а провладна фракція заявляла, що краще гроші витрачати на будівництво доріг, - каже політолог Володимир Цибулько.

До того ж влада могла приймати не радикальні, а гібридні рішення. У експертному середовищі популярним є приклад 2018 року, коли Росія захопила українські кораблі в Керченській протоці. Тоді президент Петро Порошенко ввів на два місяці режим воєнного стану в окремих регіонах країни

- Тоді в прикордонних областях ввели двомісячний воєнний стан (який був суто на папері). Так ось, ніяких глобальних наслідків для нашої економіки, як і масової паніки, тоді не спостерігалось, - згадує військовий історик Роман Пономаренко. 

Головне питання

Чи можна було переводити країну на військові рейки без оголошення воєнного стану?

Можна було і потрібно було. Станом на зараз головне питання не чому влада не попередила населення про можливу велику війну, а чому країна була не готова до неї.

- Якщо «всі знали», то чого ще в листопаді не оголосили мобілізацію резервістів першої черги (а її оголосили тільки 23 лютого), - озвучує риторичне питання Роман Пономаренко. Без відповіді лишаються питання, чому «по-тихому» не збільшували закупівлю військової амуніції (від касок і бронежилетів до рукавичок і аптечок) і власне зброї.

- Якби влада готувалась до війни, то можна було без поспіху озброїти хоча б 500 тисяч тероборонівців в прикордонних з Росією регіонах. Навчити користуватись цією зброєю, - розмірковує політолог Володимир Цибулько. – Завчасно звести необхідні військо-інженерні конструкції, механічно викопати рови, розставити «їжаки», мінувати кордони. Підігнати «Точки У» на південь, щоб унеможливити просування російської техніки на материкову частину. Посилити безпеку на ЧАЕС та ЗАЕС.

Водночас військові, з яким спілкувалася «КП в Україні», зазначають, що заради об’єктивності певна підготовча робота велась. Напередодні війни паралельно з масштабними російськими навчаннями пройшли військові навчання ЗСУ по всій Україні. Це, з одного боку, дозволило врятувати життя багатьом військовим, оскільки вони знаходились не в місцях постійної дислокації, а з іншого – хлопці були готові в першу ж секунду вступити в бій.