На початку серпня до політичних рішень Китаю була прикута особлива увага всього світу. Через візит спікера Конгресу США Ненсі Пелосі до Тайваню, КНР розгорнула поблизу острова масштабні воєнні навчання. Звучали навіть погрози про збиття літака третьої особи США. Ситуація максимально наелектризувалася.
Водночас Китай з’явився в інформаційному порядку денному України через військову агресію проти нашої країни. Президент Володимир Зеленський заявив про бажання «прямих переговорів» з лідером Китаю Сі Цзіньпінем про повномасштабне вторгнення Росії в Україну. Український президент зауважив, що Китай сьогодні має всі необхідні важелі впливу на РФ. Китайська сторона ухилилась від відповіді на цей заклик.
Чиїм союзником в російсько-українській війні може стати Китай? Чи наважиться він воювати за Тайвань? Та що з себе насправді представляє «третя армія» світу? На ці та інші питання в інтерв’ю «КП в Україні» відповів керівник секції Азійсько-Тихоокеанського регіону Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Юрій Пойта.
- Юрію, почнемо з головного. Як можете охарактеризувати політику Китаю щодо російсько-української війни?
- Наразі ми можемо називати політику Китаю так званою проросійською нейтральністю. В російських експертних колах її називають дружньою до Росії нейтральністю. Що це означає? З одного боку, Китай нібито підтримує територіальну цілісність, суверенітет України, але з іншого - робить низку кроків, які направлені проти національних інтересів нашої країни.
По-перше, Китай ніколи не критикує Росію [S1] в російсько-українській війні. В китайському політичному дискурсі, медіа, публічному експертному середовищі вина за «українську кризу» - так вони називають війну - покладається виключно на США і НАТО, які своєю нерозумною політикою, нерозумним розширенням на Схід призвели до такої ситуації.
По-друге, Китай послідовно розвиває відносини з РФ на дипломатичному рівні, в медіа. У них навіть є договори про обмін інформацією, тобто створення спільного контенту на рівні державних медіа, агенцій. Це означає, що медіасередовище в Китаї - як китайськомовне, так і англомовне – повністю транслює російські наративи.
По-третє, Китай розвиває з Росією військово-стратегічне та військово-технічне партнерство. Поки що немає ознак того, що Китай передавав якісь технології або компоненти для озброєння військової техніки російської армії, але все одно координація між цими країнами досить серйозна.
По-четверте, Китай постійно критикує накладені на РФ економічні санкції, говорячи про те, що вони не допомагають вирішити так звану «українську кризу», а лише руйнують економічні зв’язки, глобальну економіку. Постійно критикує надання Україні західного озброєння, говорячи, що воно не допомагає вирішити «українську кризу», а «підливає масла в вогонь».
По-п’яте, Китай практично завжди голосує проти українських резолюцій Генасамблеї ООН та Радбезу ООН, які стосуються російської агресії та окупації українських територій.
Китай підтримує РФ на всіх міжнародних майданчиках. Він навіть висловлював сумнів щодо причетності російської армії до геноциду в Бучі. На рівні речників МЗС також озвучувався російський наратив про так звані 20 американських біолабораторій в Україні.
Водночас, хочу зауважити, що на даний момент не має ознак того, що Китай надавав військову допомогу Росії або був готовий до її надання – відправити свої військові підрозділи або військову техніку.
- А що має статись, щоб Китай відійшов від політики гібридної нейтральності, а зайняв чітку позицію однієї зі сторін військового протистояння?
- Напевно, має відбутись третя світова війна.
Наразі серйозна зміна позицій КНР дуже малоймовірна. Звичайно, ми не знаємо, що відбувається в китайському уряді, які стратегічні плани має китайське керівництво стосовно розвитку ситуації.
- Але ж, очевидно, якісь сценарії моделюються, складаються алгоритми дій в тій чи іншій ситуації?
- Є три базові сценарії, про які ми можемо говорити стосовно можливої реакції Китаю (безвідносно їхньої ймовірності). Перший – військова поразка України: повна капітуляція, зміна політичного режиму і встановлення маріонеткового, повністю підконтрольного РФ уряду. Другий – військова поразка Росії і вихід України до кордонів 1991 року. Третій – статус-кво, коли сторони не можуть досягти якихось серйозних військових переваг, тому закріпляються на досягнутих рубежах, війна переходить до затяжної фази. Повторюються події, які ми спостерігали останні вісім років на Донбасі.
Як буде діяти керівництво Китаю у випадку кожного зі сценаріїв? Відповідь на це питання знає лише воно. Можливо, ще знає американська розвідка.
Але виходячи з експертних дискусій, які ми мали з представниками досить серйозних аналітичних центрів, які впливають на прийняття рішення в КНР, картинка складається така: поки що Китай сам не розуміє, яким чином йому діяти. В кожному з цих сценаріїв є свої плюси і мінуси. Водночас наші китайські колеги констатують, що усі три сценарії для Китаю є негативними.
А за моїми спостереженнями, якраз військова перемога України – найбільш негативний для Китаю сценарій.
- Чому? Поясніть.
- Тому що це буде геополітична перемога Заходу: значне посилення позицій США, посилення Євроатлантичної безпеки. Китай довгий час поширював ідею про автономність ЄС, щоб відірвати ЄС від США, послабити їхні зв’язки. І ця політика провалилась. Зараз в необхідності безпекової парасольки США в ЄС ніхто не сумнівається.
Перемога України призведе і до посилення США в інших регіонах, зокрема і Азійсько-Тихоокеанському регіоні. Китайські експерти говорять, що це серйозний виклик для реалізації Китаєм своїх стратегічних завдань – досягнення світового лідерства.
- Чи є ризик, коли китайці зрозуміють, що Україна беззаперечно виграє на полі бою, а Росія виснажується і відступає, то вони наважаться надати військову підтримку РФ - зброю або навіть китайські солдати почнуть воювати за РФ?
- Ймовірність, що китайські солдати будуть воювати за російську армію, є дуже низькою, тому що це фактично переросте у світову війну.
У Китаю є два базових геостратегічних завдання. Перше – перетворення у наддержаву: економічно, технологічно і військово. Друге - перемога у [S2] стратегічній конкуренції з США. Наразі відносини між цими країнами визначаються ними ж як довгострокова стратегічна конкуренція.
Реалізація цих завдань для Китаю найбільш вигідна саме в умовах спокійної, стабільної міжнародної обстановки. А військові конфлікти руйнують логістичні, економічні зв’язки.
Останні десять років китайська економіка щороку додавала 5-6%. І при збереженні умов глобалізації за наступні 10 років економіка Китаю може зрости ще на 60%, що фактично перетворить її на першу економіку світу. Відповідно, інші країни стають ще більш залежними від Китаю. Він стає партнером №1 для них - основним ринком, монополістом. І це означає, що країни не будуть проводити недружню до Китаю політику. Таким чином КНР посилює свої економічні важелі.
Якщо Китай відправить свої збройні сили на допомогу Росії або надасть свою зброю, техніку, то це відразу зруйнує зв’язки з ЄС і США. Китай втратить колосальні ринки: з ЄС та США – приблизно по 700-800 млрд доларів на рік, з Тайванем, Японією та Південною Кореєю – приблизно по 300 млрд доларів. Це поставить під загрозу економіку КНР – замість + 5% на рік вони отримають мінус 5%.
І, як наслідок, Китай, який останні 40 років поступово розвивався, буде повертатись назад в епоху Мао Цзедуна.
Не забуваймо і про залежність КНР від технологій Заходу. Військова допомога Росії автоматично зупинить доступ до технологій.
Ще важливий момент: якщо китайське озброєння потрапить на поле бою, воно рано чи пізно буде знищене. Потім відповідні технології опиняться в руках ЗСУ. І лише питання часу, коли їх їх почнуть вивчати США. І це ще один виклик для Китаю.
Китай в даних геополітичних умовах може надати лише точкову допомогу. Наприклад, постачати мікросхеми.
- Мова йде про мікросхеми для ракет?
- Постачаються мікросхеми подвійного використання – можуть використовуватись як у цивільному, так і в військовому секторах. Поки немає доказів, що вони вже інтегруються до російських ракетних систем.
Російська оборонка значно залежить від західних технологій. В їхніх ракетах, танках, безпілотниках високотехнологічна складова побудована на західних компонентах. Після введення санкцій доступ до мікросхем обірвався. Росія наразі шукає можливості для отримання продукції китайських постачальників. І є дані, що за останній період в рази збільшені поставки китайської радіоелектроніки в РФ.
- Існує гіпотеза, що китайці можуть зробити копію будь-якої технології. Чи розповсюджується це на ВПК?
- Китай – один з технологічних лідерів у світі. Він побудував свою економіку якраз на західних технологіях. В часи другого покоління китайських лідерів, Ден Сяопіна, була проголошена так звана політика реформ і відкритості. В 70-тих роках США змінили свою геополітику і змогли вибудувати дружні відносини з Китаєм на противагу Радянському Союзу. Американські бізнес-кола розмістили в Китаї багато своїх виробництв. Вони масово переносились в КНР через дешеву робочу силу.
Китай, зі свого боку, ставив умову – західні виробники, які мали свої виробничі майданчики в цій країні і експортували товари на Захід, додому, мали передавати частину своїх технологій китайському уряду. Останнім часом ця тенденція значно посилена. Завдяки цьому Китай зміг побудувати свої виробництва, торгівельні марки, бренди.
Майже всі вони були на основі отриманих від Заходу технологій, імплементованих в китайську промисловість та підсилених китайським науково-технічним потенціалом.
Сьогодні Китай ефективно може копіювати технології як ліцензійно, так і незаконно. І він це робить.
Китай намагається стати не лише економічним, але й технологічним лідером. Йде серйозна боротьба за стандартизацію. Пояснюю наочно. Наприклад, якщо ми з вами користуємось китайським комп’ютером, то USB-порт в ньому створено в Силіконовій долині. А це означає, що Китай має платити роялті США за використання технологій.
Останніми роками Китай намагається сам започаткувати свої стандарти, для того щоб диктувати умови, щоб бути піонером в цій сфері. Китайці створили технологію 5G, яку намагаються імплементувати в других країнах світу. Поки що це вдається з перемінним успіхом. Але стратегічне завдання на досягнення технологічного лідерства – серйозне.
- Скоро в Китаї вибори лідера Компартії. Як результати виборів вплинуть на Україну?
- Від переобрання чи не переобрання Сі Цзіньпіна залежить внутрішньополітичний курс КНР, які завдання країна ставитиме перед собою. Від цього залежатиме і розвиток відносин з РФ – або будуть набувати форму Альянсу, якогось військово-політичного союзу, або будуть дистанціюватись один від одного, зберігати статус-кво.
Звичайно, Україна має можливості і повинна відслідковувати ці процеси.
- Шанси на переобрання чинного лідера Сі Цзіньпіна?
- Ми маємо розуміти, що Китай – держава закритого політичного режиму. Це означає, що всі події, які відбуваються у внутрішній політиці, міжелітна боротьба тощо - суворо закрита інформація. І ми її не маємо. Те, що подається в ЗМІ, подається з якоюсь метою –формування тієї чи іншої точки зору, підготовки суспільства до того чи іншого рішення або пояснення суспільству, що відбувається.
Тому наші роздуми, чи може він переобратись – це інтерпретація того, що потрапляє в медіа чи відголосків експертних дискусій, які мають закритий характер.
На цей момент відомо, що Сі Цзіньпін має високі шанси на переобрання. Це не означає 100%, але високі шанси. І скоріше за все, буде переобраний, незважаючи на те, що у нього є деякі проблеми.
Якщо він переобереться, то він буде продовжувати вже обраний курс КНР на досягнення світового лідерства. Країна буде більш інтенсивно розвивати економіку, технології, військову сферу, посилюватиметься конкуренція з США, буде готуватись основа для можливого майбутнього військового конфлікту.
- Ви сказали, що Сі Цзіньпін має проблеми. Про що мова?
- По-перше, проблеми з економікою. Цільовий показник на цей рік був 5-6%, наразі за підсумками першого півріччі – 2,5%. Такий показник – багато в чому наслідки серйозних ковід-обмежень в країні. Окремі регіони повністю закриті. А якщо закритий регіон, то серйозно утруднено виробництво, діяльність компаній на внутрішній та зовнішній ринок.
По-друге, складна геополітична ситуація навколо Китаю. США значно посилюються, створюють нові та посилюють чинні Альянси. Створено Альянс AUKUS (Австралії, Великобританії і США по виробництву атомних підводних човнів в Австралії), йде об’єднання зусиль Індії, США, Японії стосовно діяльності військово-морських сил. І це все поруч з Китаєм.
Насправді в КНР ще до кінця не розуміють, як їм потрібно діяти. Навіть візит Ненсі Пелосі був серйозним викликом для Китаю.
- Брязкання Китаєм зброєю біля Тайваню: що то було?
- Тут питання в політиці єдиного Китаю. Вона говорить про те, що існує лише одна Китайська держава – материковий Китай, і Тайвань як частина цієї однієї держави. Цей принцип підтримується як США, так Китаєм, Тайванем та ще більше 170 державами світу. На практиці це означає, що вони не визнають Тайвань як державу, не можуть мати з нею дипломатичних відносин, але вправі розвивати з ним економічні, гуманітарні, культурні та інколи військові зв’язки.
Водночас є відмінності сприйняття цього принципу. США говорять про те, що Тайвань може об’єднатися з материковим Китаєм, але це має відбутись виключно мирним шляхом і виключно на основі двосторонньої згоди. Наразі тайванське керівництво і суспільство вкрай негативно ставляться до можливості об’єднання з КНР.
В КНР говорять, що об’єднання може бути і військовим шляхом. І войовнича риторика вищого військово-політичного керівництва Китаю загострилась.
Візит Пелосі до Тайваню Китай інтерпретував як ризик встановлення політичних зв’язків, тобто порушення принципу єдиного Китаю. США, зі свого боку, заявили, що не має порушення – дипломатичні контакти встановлені не були.
Але Китаю не подобаються візити високого рівня.
- Повернімося до войовничої риторики китайського керівництва – це просто словесне залякування чи вони дійсно мають наміри щодо силового об’єднання?
- У військовій доктрині, так званій «Білій книзі національної оборони Китаю», зазначено, що проголошення Тайванем незалежності – головний виклик, загроза національної безпеки КНР. І Тайвань згадується там дуже часто.
Встановлення контролю над Тайванем - стратегічне завдання, і воно тривалий час артикулюється на офіційному рівні, політичному дискурсі. Китай до цього готується. План А – повернення за зразком Гонконгу, Макао – мирним шляхом. План Б - не виключається повернення силовим способом. І до цього сценарію Китай теж серйозно готується: розвиває Народно-визвольну армію. І основні зусилля спрямовані на ті підрозділи, які забезпечують проведення десантних операцій на узбережжі: розвиток ВМС, їхнє логістичне забезпечення, ракетний компонент, авіація, морська піхота тощо.
Сьогодні Китай ще не готовий до силового захоплення Тайваню. За різними оцінками, він це зможе зробити через 5+ років. Потрібно ще підготуватись.
- А які країни і в якій ролі - ворогів/союзників - згадуються у військовій доктрині Китаю?
- Політика Китаю така, що країна не будує військових альянсів. Він будує стратегічне партнерство, але у нього немає військових союзників, з якими були б принципи колективної оборони – напад на одного означає напад на всіх.
Китай здійснює послідовний перехід від військового захисту узбережжя до операцій у відкритому морі. Посилює і вдосконалює свої ВМС. На воду спущені 2 авіаносці: «Ляонін» (побудований в Україні) та «Шандун». Готується до спуску третій авіаносець. Це означає, що Китай готується до великої війни. Вона може бути як в межах Південно-Китайського та Східно-Китайського морів, для того щоб видавити США з регіону, так і в більш ширших масштабах.
- Наскільки реальна військова міць Китаю як третьої армії світу? Росія теж вважалась другою армією світу. Але ЗСУ показали, що росармію переоцінювали.
- Військовий потенціал будь-якої країни оцінюється за низкою критеріїв: кількість військовослужбовців, озброєння, військової техніки: їхні типи, бойові можливості та співвідношення: скільки з них відноситься до сухопутних сил, до ВМС, ракетний, авіаційний компонент тощо. До уваги береться застосування сучасних технологій і доктрин, а також наявність експедиційних можливостей, тобто можливості перекидання озброєння і техніки далеко за межі своєї території. Має значення і цифровізація армії, а також доступ до високотехнологічної розвідки.
Якщо ми візьмемо ці критерії, то Китай має найбільшу армію за чисельністю, озброєнням та військової техніки. Це третя за ядерним потенціалом держава, що є серйозним аргументом на користь військового потенціалу. Сьогодні Китай на другому місці у світі по кількості наявних в навколоземній орбіті супутників. Близько 500 супутників літає навколо Землі, більша частина – розвідувальні: оптичні, радіоелектронні, радіолокаційні. Це означає, що у Китаю є доступ до хорошої розвідувальної інформації стосовно того, що відбувається на полі бою, за допомогою супутникової розвідки. У Китаю є своя незалежна система GPS. Це означає, що визначення координат не буде залежати від супутників США. Китай розробляє й імплементував гіперзвукове озброєння – ракети, які мають швидкість більшу, аніж швидкість звуку, у декілька разів. Їх надзвичайно важко знищити ППО і ПРО.
Але в китайської армії є й недоліки. Перший – відсутність бойового досвіду. Останній раз КНР брала участь у військових конфліктах під час Корейської та В’єтнамської воєн, тобто в 50-70-тих роках. І Китай не має досвіду участі в великомасштабних конфліктах та досвіду проведення військових операцій поза межами своєї території.
Другий – зброя і техніка не випробувані на практиці. Китай має чисельні та сучасні військові платформи. Наприклад, ВМС спускають на воду щороку 18-20 кораблів великого типу – корвети, фрегати, есмінці, авіаносці, патрульні кораблі. Їхня загальна кількість вже перевищує кількість кораблів в США. Проте до кінця ніхто не розуміє, наскільки вони будуть ефективні у разі зіткнення, скажімо, зі збройними силами США чи іншої країни.
Дуже хороший приклад - знищення флагману ВМС РФ «Москва» ракетами «Нептун». На крейсері була багатоешелована система протиповітряної і протиракетної оборони, включаючи С-300. Але наші крилаті ракети змогли подолати три ешелони захисту і легко знищити корабель, навіть з його затопленням. Тому невідомо, наскільки стійкі будуть китайські кораблі проти американських, тайванських чи то японських протикорабельних засобів.
Крім того, у США є союзники в регіоні – Японія, Південна Корея, Тайвань. Вони також мають свої збройні сили, які зможуть надати військову допомогу.