Катерина Варченко – про ролі в кіно, хейт, життя в блекаути та мрію сина мати зоопарк
8 грудня на ICTV2 – прем’єра 16-серійної стрічки «Служба 112». Це історії про рятувальників, парамедиків та поліцейських, які, ризикуючи власним життям, роблять усе можливе, щоб врятувати інших. Одну з головних ролей, парамедикиню Настю Шемківську, в серіалі зіграла Катерина Варченко.
В інтерв’ю Коротко про Катерина Варченко розповіла про зйомки у «Службі 112», в яких проєктах їй цікаво зніматися, як пережила хейт через стрічку «Раша гудбай» та образи на свою адресу, про мрію старшого сина мати зоопарк та своє бажання бути щасливою.
Захейтити у нас можуть за будь-що - і за хороше, і за погане
- Катю, серіал «Служба 112» - відповідальна робота, як на мене. Ми з вашими колегами багато говоримо про правдивість у кадрі, коли підіймаються такі теми. У цій стрічці ви граєте парамедикиню. Вам важко грати таких героїв?
- Це завжди відповідально. Завжди є острах, що ти щось зробиш неправильно в кадрі. Під час зйомок було дуже багато медичних маніпуляцій, доводилось робити якісь речі, які ми, актори, в житті навіть не споглядали. І слава Богу, що таких ситуацій не траплялося.
Мені було складно, чесно скажу. Ми багато консультувалися з режисером. Інколи на майданчику не було людини, яка б могла допомогти, підказати, але поруч з нами завжди був Міша Озеров, який нині служить у бригаді оперативного призначення НГУ «Хартія». Мені пощастило, що я в сюжетній команді з Мішею. Тому він консультував у важкі моменти, щоб все зробити по правді.
У будь-якому випадку я дію в тих запропонованих ситуаціях, які є в сценарії. Це дуже хороший проєкт, він про час, в якому ми живемо, про те, наскільки складно всім цим людям, які приходять на допомогу в таких умовах. Неймовірно пишаюся цими людьми. Було дуже цікаво порозмовляти з рятівниками ДСНС, лікарями швидкої допомоги. Я люблю саме цей процес - спілкування.
- Ви раніше не проходили ніяких курсів, наприклад, з такмеду?
- Ні, не проходила. І пожалкувала 350 разів, що не було на це часу. Хоча насправді так нечесно говорити. Час був, але у вільний час ти займаєшся якимись іншими справами і завжди відкладаєш це на потім. Тому дуже жалкую.
Але якщо говорити саме про серіал, там такі медичні маніпуляції, які роблять медики. Накласти турнікет або зробити масаж серця ми, наприклад, і в школі навчалися. І відео ми всі дивилися. Коли почалася повномасштабна війна, одразу відкривали всі можливі ресурси, щоб мати якесь розуміння, як надати першу допомогу.
- Як ви для себе ухвалюєте рішення, де зніматися? Акторів зараз багато хейтять за якісь ролі чи стрічки.
- Захейтити у нас можуть за будь-що - і за хороше, і за погане. Це болюча тема. В мене є страх і тривога з цього приводу, бо я - людина не публічна в соцмережах, не веду активно сторінок.
Коли є певний перелік проєктів, запрошень, пропозицій, ти все одно йдеш на проби. Твоя інформація – це проби. Ти читаєш, дивишся.
Наприклад, нещодавно були проби на проєкт, і я розумію, що внутрішньо я – не цей персонаж. Можливо, мені не вистачає якогось досвіду, можливо, внутрішньо я себе відчуваю іншою. Але є погляд режисера, кастинг-директора, які побачили в мені цього персонажа.
Мабуть, мені просто щастить, бо зазвичай пропонують проєкти, ролі, в яких бачать саме мене. Потім ми спілкуємося з режисером і приходимо до якогось рішення. Все завжди можна обговорити і прийти до певної домовленості.
У серіалі «Служба 112» акторка грає парамедикиню. Фото: ICTV2
Багато хто думає: якщо ти публічна людина, то маєш нести цю публічність в маси
- Власне, ваша роль у фільмі «Раша гудбай» стала однією з найобговорюваніших. Чомусь саме на вас вилилося найбільше хейту. Як ви це витримали?
- Так, на мене, бо головна героїня. Дуже багато хейту було саме до виходу стрічки. Є у нас така тенденція – захейтити, не дивившись, не розібравшись.
Як для акторки, це був життєвий експрієнс. Не дуже люблю на себе дивитися в кадрі. Але саме в цьому проєкті мені подобалось, що ми багато репетирували, потім все переглядали на плейбеці (перегляд відзнятого матеріалу в реальному часі під час зйомок. - Авт). Чи не вперше побачила себе зі сторони в творчому процесі. Це дуже крутий професійний експрієнс.
А з хейтом жити важко. Я завжди собі бажаю мудрості і розуму, щоб це пережити.
- Головне – не зламатися.
- І - не закриватися, бо я одразу закриваюся. Чомусь мені здається, якщо мовчиш, то так спокійніше. Звісно, інколи хочеться багато чого сказати. Але треба це робити мудро і з розумом.
У нас багато хто думає, якщо ти знімаєшся в кіно, якщо ти публічна людина, то маєш нести цю публічність в маси. Але в мене теж є моє особисте. Зараз розбираюся в цьому питанні, працюю з психологом. Сказала вам, що працюю з психологом, і зараз почнеться: о, все з нею зрозуміло (сміється).
- Та це нормальна і здорова практика - звертатися до фахівця, коли тобі щось болить чи тебе щось турбує.
- Так, це абсолютно нормально і це допомагає. Це ж, в першу чергу, розмова з собою.
- Мені здається, в цій історії з «Раша гудбай» було дуже боляче вашому чоловікові, акторові, а нині військовослужбовцю Анатолю Фон-Філандрі. Коли дивилася його відеозвернення на вашу підтримку, яке він записував, перебуваючи тоді в Донецькій області, було враження, що він ось-ось заплаче.
- Я йому вдячна, бо він теж переживав. Він захищав сім'ю: ми просто одразу думали в цій ситуації про дітей. Старшому синові, Крістіану, 9 років. Він у мене свідомий, все розуміє, але він все ж таки дитина. І коли були звинувачення на мою адресу, мені було б неприємно, якщо б моя дитина зайшла в соцмережі і це прочитала. Тому Анатолю боліло в той момент за дітей, за сім'ю. Я вдячна йому за підтримку.
- Як Анатоль? Ви розповідали в інтерв’ю Аліні Доротюк, що він вже себе як актор не ідентифікує. Розумію, що далеко не у всіх є можливість зніматися, але в нього є це бажання?
- Я не вправі говорити за нього, нехай він сам.
Катерина Варченко каже, що в ці часи просто хоче бути щасливою. Фото: instagram.com/katerinakozinskaya/
Намагаємось жити, не втрачаючи якусь радість і щастя
- Крістіану – 9, Емілю – 4 роки. Еміль взагалі народився незадовго до початку повномасштабної війни. Як вони почуваються?
- Старший уже завзятий інтернет-блогер (сміється). Він підписаний на сповіщення тривоги, на деякі чати в Telegram. Звичайно, я це все фільтрую, дивлюся, що і як. Він розуміє, що відбувається. Цього року ми змінили школу, вона поруч з нашим будинком. Я дуже щаслива, що ми знайшли і цих вчителів, і цю адміністрацію.
Звичайно, постійні тривоги, перебування в укритті – це все не проходить повз. Але ми звикаємо до якихось речей і намагаємось пристосуватися до того життя, яке в нас є.
Мені хочеться, щоб діти мали дитинство. На жаль, їхнє дитинство проходить саме в ці часи. Тому намагаємось жити, не втрачаючи якусь радість і щастя. Я дуже рада, що мої діти сплять міцно. Тому всі нічні обстріли найбільше переживаю я.
- Ви кажете, що Крістіан – завзятий інтернет-блогер. Чим він цікавиться?
- Він у нас хлопець активний. Вже зареєструвався в Instagram, навіть щось публікує. У нього є свої підписники, але він теж фільтрує, кого додавати, кого не додавати.
Крістіан дуже розумний хлопчик. Цікавиться технікою, тваринами. Мріє про 12 тварин, про свій зоопарк.
- Якщо син мріє про свій зоопарк, мама має працювати більше.
- Так, у нас колись була змія в бажаннях. Потім у нас були павуки. Він навіть намагався виростити курчатко в домашньому тапочку на батареї, поки це яєчко трохи не протухло (сміється). Але я дуже рада, що в нього є такі захоплення. Крістіан дуже любить тварин. Він досі мріє про кролика.
- Багато з цього дозволяєте?
- У нас були равлики, хом’як. Зараз з цим складніше, бо я пояснюю, що це душа, треба нести відповідальність за цю тваринку. У нас є кішка, яка вже давно з нами. І періодично, перевіряючи на кішці, розумію, що 12 тваринок все одно будуть моїми тваринками (сміється).
Тому, звичайно, якісь речі дозволяю, а десь свідомо розумію, що треба сказати «ні». Він і сам вже знає, що тваринка – це дуже багато відповідальності, в тому числі і матеріальної. Але бажання не зникають. Думаю, як і у всіх дітей. Це нормальна темка.
- А чому ви перевели Крістіана в іншу школу?
- Тому що ця школа ближче до дому. Попередня школа теж була непогана, але це був приватний заклад, там було дуже мало діток. А мені хотілося, щоб він був у соціумі, колективі, щоб була здорова конкуренція. Зараз дуже задоволена. В нього вже і друзі з'явилися, і на дні народження вже запрошують.
- Нині легше сказати, коли світла немає, ніж коли воно є. До блекаутів були готові?
- Так, є павербанки, ліхтарики. У нас газова плита, це виручає. Бо коли геть все на електриці, це важко. Але загалом не можу сказати, що є якісь особливі лайфгаки. Сьогодні світло поки не вимкнули, і я щаслива. Завтра невідомо, вимкнуть в цей час чи ні. Живемо в очікуванні. Але, знову ж таки, можна в цей час піти в кафе чи вдома при свічках випити какао з маршмелоу. Ми пристосуємось, ми живучі.
- Найпоширеніша зараз думка, що контент потрібен різний – і глибокий, і розважальний, і легкий. Де вам цікавіше проявлятися і що самій цікаво дивитися?
- Я - за різноманітність. Люблю і драму, і комедію. Мені дуже цікаво пробувати себе в різних жанрах. Звичайно, в драмі, мелодрамі відчуваю себе більш вільною, бо є досвід, дуже багато картин знято, де з моєю героїнею відбуваються дуже драматичні, складні, глибокі трансформації. І я, чесно кажучи, люблю поколупатися в собі.
Тому я теж за різний контент. В мене дитина, наприклад, дуже любить серіали «Будиночок на щастя», «Встигнути до 30».
- Про що ви сьогодні найбільше мрієте?
- Напевно, хочеться просто розвантаження внутрішньої тривоги і рівноваги. Мабуть, ми всі живемо в очікуванні тривоги, в очікуванні новин, в очікуванні чогось поганого.
Мрій багато насправді. І вони теж від настрою залежать. Не можу сказати, що зараз в моїх думках є щось фізичне, матеріальне. Хочеться радості, щастя.
