• Головна
• Шоу-біз

Фото: Новий канал

Кирило Ганін — комік, зірка “Ліги сміху” та автор популярного YouTube-каналу “ПоФАК2”, а нині військовослужбовець ЗСУ. Служба, на щастя, дозволяє йому продовжувати займатись творчістю. От нещодавно Кирило знявся в комедійному серіалі “Котляревський”, де зіграв роль піцайоло, який вірить в інопланетян. Премʼєра серіалу відбулася на початку листопада, і нині нові серії “Котляревського” – про команду ресторану української кухні - виходять на Новому каналі з понеділка по четвер о 19:00.

В інтервʼю Коротко про Кирило Ганін розповів про те, чому гумор - це чиста математика, як шкільний булінг загартував його характер і як він поєднує армійські будні зі знімальним майданчиком. А ще про те, яку китайську мудрість актор використовує як принцип життя, як відноситься до хейту, яку автівку ховає в гаражі і про те, як гумор цивільний відрізняється від армійського по кольору. 

“Мій герой вірить в інопланетян та інколи носить шапочку з фольги”

— Кирило, коли вас покликали зніматися в серіал “Котляревський”, ви, мабуть, подумали, що це байопік чи історична драма, правда ж?

— Мені не одразу сказали назву, але озвучили, що я гратиму роль піцайоло, тому було зрозуміло, що історія пов'язана з якоюсь кухнею і ми будемо щось готувати. Плюс у нас були парні проби з Володимиром Ращуком, який грав шеф-кухаря, і з того виходило, що мова про ресторан. Ну а далі, коли мене затвердили й дали почитати сценарій, я побачив, що з цього виходить класна комедія.

— Ви сам сценарист і розумієтеся на тому, матеріал виходить класний чи поганий. З чого ви бачите, що цей комедійний серіал класний? 

— Він добрий, а добрий продукт не може бути не класним. Там про кохання і про стосунки між людьми. Там майже немає війни. А це світ, в якому ми хочемо жити. 

— Колись у росії був дуже популярний серіал “Кухня”. Серіал “Котляревський” якось перегукується з тою історією?

— Якщо хтось, не читаючи сценарій і не знаючи сюжету, вже вирішив, що це калька з російського серіалу і ми його точно вкрали, то з такими здібностями скажіть, коли війна закінчиться, бо це ви явно якийсь Нострадамус.

— З таким ж настроєм можна згадати і про американський серіал “Ведмідь”.

— Тоді будь-який фільм, де є вода — це “Титанік”, а будь-який фільм, де є машина — це “Форсаж”. Це ж та сама логіка.

— І не будемо забувати, що у українців приготування їжі — це своєрідний культ. Так що ми, як ніхто, маємо право знімати кулінарні серіали. А до речі, якщо ви граєте піцайоло, то повинні майстерно крутити круги з тіста. Ви навчилися піца-акробатиці? 

— Справа в тому, що мій Іван не вміє це робити, тому що у своєму резюме він збрехав, коли написав, що закінчив академію в Італії. А ще в одній із серій буде ціла пригода, коли в ресторан приїздить італієць з приводу того, що “Котляревський” потрібно закрити, і Івана відправляють з ним спілкуватися, бо він всім "навішав", що знає італійську мову, а насправді просто наслухався італійських пісень та серіалів в дитинстві і “сипав” завченими цитатами. Але хочу відбілити свого героя, він, може, і не вміє всього цього робити, але він вправний працівник і реально вміє готувати. Просто навчився він цьому не в академії, а під час своїх трудоднів у “Сільпо”.

А ще мій Іван - затятий уфолог, який вірить в усі теорії заговорів — тобто йому додали ще й такої класної фарби. Він вірить в інопланетян і навіть інколи носить шапочку з фольги. А ще він антивакцинатор. В серіалі є історія про те, як моєму герою треба зробити щеплення, як і всім працівникам ресторану, а він пручається, а вся команда його переконує. Тобто з моїм героєм точно буде не сумно. 

В серіалі «Котляревський» Кирило Ганін грає піцайоло, який дещо перебільшив свій кулінарний досвід. Фото: Новий канал

“Я не ЗОЖник, люблю поїсти смачно і готувати також вмію” 

— Щодо піци в цілому, ви ЗОЖник чи піцу їсте?

— У 2022 році я зрозумів, що, можливо, живу останній день, тому хто я такий, щоб собі у чомусь відмовляти. Звичайно, я можу собі дозволити і піцу, і суші. Я не ЗОЖник, люблю поїсти смачно. І готувати також вмію, моя фірмова страва- це рис з куркою і овочами. І виходить він у мене просто шедеврально. Але мені не дуже й треба готувати, бо моя Катя — богиня кухні. 

— Чула історію вашого знайомства. Катя запропонувала вам у соцмережах приготувати борщ, ви зустрілися і більше не розлучалися. А до речі, вона вам борщ з квасолею приготувала?

— Ні, і це мені найбільше сподобалося. Ніяких бобових в тому борщі не було. І тим вона теж моє серце підкупила. 

— Ви на сцені, в тій ж “Лізі сміху”, багато імпровізуєте. А в “Котляревському” вам це дозволяли робити?

— Безумовно, якщо важливо сказати репліку, як вона написана, особливо якщо від цього залежить подальший розвиток сюжету, то імпровізувати я не буду. Але якщо твоя фраза звучить як жарт і я розумію, що можу його докрутити сильніше, ніж він написаний, то я це зроблю. Але перед цим пораджуся з режисером. 

Ми з режисером “Котляревського” Олександром Богданенком вже працювали разом на проєкті "Життя на трьох", тому добре одне одного розуміємо. Інколи імпровізація виникає через те, що ти банально забуваєш текст. Але найбільше мені подобається імпровізація без слів, тому що я взагалі вважаю, що найвищий скіл, найвищий левел в акторській майстерності, це коли ти граєш без тексту, але всі розуміють, що і як ти хочеш сказати і яку емоцію волієш донести. 

Вся команда серіалу «Котляревський». Фото: Новий канал

“У театрі глядач — це просто глядач, а на естраді він співучасник”

— Я дивилась ваш блог на ютубі і ваші виступи на “Лізі сміху”, і з цього видно, що ви дуже крутий актор. Коли стало ясно, що у вас є талант?

— Мама це підтримувала в мені з дитинства. Та й мені самому подобалося виступати на сцені, бо дитиною я дуже цінував увагу до себе, а коли ти на сцені - то цю увагу отримуєш.

Пізніше я зрозумів, що це мистецтво. Це, знаєте, як геймери кажуть, що вони грають у комп'ютерні ігри не для того, щоб прожити одне життя за комп'ютером, а щоб у тому комп'ютері прожити мільйони життів в різних іграх. Так само і я хочу на сцені, як актор, прожити багато різних життів, тому що всі професійні актори свої ролі проживають. Саме тому й виникає дилема: "А хто плаче? Плаче Отелло чи плаче, умовно, актор Гунько, який Отелло грає?". І це до кінця не зрозуміло саме тому, що актор повністю вживається в роль.

Тож мені стало цікаво і саме тому я вступив на театральний факультет. Точніше, перша моя освіта — актор розмовного жанру, грубо кажучи - стендап та естрадні мініатюри. А вже після цього я отримав спеціальність актора театра та кіно. Але все одно, коли ти навчаєшся на розмовних жанрах, ти проходиш всю акторську школу і розумієш всі ці акторські принципи.

— А чого ви не робили спроб вступити в театральний інститут?

— Тому що в театральному інституті вчать зазвичай дуже глибоко переживати. Яка відмінність естради від театру мене підкупає? У театрі є таке поняття, як четверта стіна, тому в театрі глядач — це просто глядач, а на естраді він співучасник того, що відбувається на сцені. Він своєю реакцією дає тобі одразу зрозуміти, чи ти все правильно робиш.

Ну і плюс гумор, його на естраді набагато більше, ніж в театрі. Він більш відвертий, прямий, відкритий. А смішити людей — це завжди класно, тому що людина, яка має гарне почуття гумору, не може бути поганою. Для мене взагалі гумор — це перший критерій якості людської. Знайомлячись з якоюсь людиною, я промацую її на предмет того, над чим і з чого вона сміється. І таким чином можу зрозуміти, чим вона займається, що любить в своєму житті, які шоу та серіали дивиться. Тобто через гумор можна пізнати весь світ.

 — Я от обожнюю комедійний серіал “Тед Лассо”.

— О, “Тед Лассо” — це найкращий серіал в світі, я так вважаю. Моїм улюбленим моментом в ньому є сцена в кінці першого сезону, в якій Тед грає в пабі в дартс проти Руперта (зарозумілого колишнього чоловіка хозяйки клубу Ребеки. - Авт.), той впевнений у своїй перемозі й зверхньо ставиться до Теда, не підозрюючи, що тренер — чемпіон по дартсу.

А Тед, поки кидає дротики, вимовляє свою знамениту промову про те, як його все життя недооцінювали і про те, як керується фразою Волта Вітмена: "Будь допитливим, а не засуджуючим" (Be curious, not judgmental. - Авт.). Тед тоді сказав, що жоден з хлопців, що його принижували, не був допитливим. “Вони думали, що їм все відомо наперед, тому судили всіх і вся. А якби вони цікавилися цим світом, то ставили б запитання. Наприклад: "Тед, а ти взагалі колись грав у дартс?" — сказав Тед Лассо перед тим, як перемогти.

Кирило Ганін та його кохана Катя разом з 2022 року. Фото: novy.tv

“Ти в якусь мить просто починаєш розуміти, як бути смішним”

— Я завжди заздрила людям з блискучим почуттям гумору, тож хочу запитати, як ви вчились бути смішним і хто вас вчив?

— Життя. Бути смішним неможливо навчитися. Гумор — це математика в чистому вигляді, та я це не відразу зрозумів. Раніше це було як осяяння, це таке відчуття, яке давало розуміння, що ось це має бути смішно. Але з часом — а ми в “Лізі сміху” граємо з 2016 року і я багато разів був її тренером, — ти просто починаєш розуміти, чому це смішно, а ось це — не дуже. Тому сьогодні, маючи досвід, я можу не сміятися з жартів, але розуміти, як вони працюють. Ти знаєш, що таке каламбур, що таке підміна очікувань, розумієш, що як взяти один і той самий хід в жарті, але змінити в ньому слова місцями, він буде сильніший. Або якщо, наприклад, замінити текстовий жарт якимось візуальним гегом, то це буде смішніше. 

І, я вам скажу, це дуже цікавий момент, коли ти в якусь мить просто починаєш розуміти, як бути смішним.

— Я так розумію, що гумор вам в дитинстві дуже допомагав виживати.

— Ну звісно, я ж був товстим хлопчиком. Діти ж бувають жорстокі. Хоча саме через гумор мені доводилося трошки отримувати стусанів, тому що не у всіх таке почуття гумору, як у тебе. А кожна спроба пожартувати не з тими, з ким можна, вела до того, що ти після уроків за школою отримував піз…лей, типу “щось ти розжартувався, кабанчику”. Я б не сказав, що ці моменти виховали в мені сталевий характер, але захисна реакція у мене доволі сильна. І це дуже допомагає в житті.

— Коли ви отримали свій перший гонорар за гумор? 

— Це був десь 2008 рік, коли в місті Первомайськ зібралися пацани, яким на той час подобався КВН, і вони намагалися в цьому плані розвиватися. У нас не було грошей, щоб їздити на фестиваль, плюс ми були здебільшого "малолєтки", років по 13-15, але одного разу нас запросили виступити в нічному клубі і за це заплатили гонорар кожному по 200 гривень. А для того часу і на наш вік то були шалені гроші. І це були мої перші гроші за гумор.

Але не скажу, що я нині прям заробляю гроші гумором — він як допоміжний елемент всього того, що я роблю. Тобто мої стріми на YouTube-каналі “ПоФАК2” — вони ж не про гумор, я там не жартую, а розмовляю з росіянами та закриваю збори, але роблю це за допомогою гумору, і тому це цікаво.

Ну а стендап - так, за нього ти отримуєш гроші. Але гумор — це в цілому не про гроші, він як метод, як допомога в усьому. З ним життя стає веселішим навіть у часи, в яких ми живемо зараз.

Кирило Ганін мобілізувався до ЗСУ в грудні 2025 року. Фото: ПоФАК2/YouTube/скриншот з відео

“В армії, якщо ти не перекладаєш якісь ситуації на гумор, буває важкувато”

— Ви сьогодні служите у лавах ЗСУ, тому поєднання двох світів — служба та зйомки в кіно — це надскладна логістика. Як вам вдавалося перемикатися між реальністю на фронті та комедією про готовку їжі? 

— Я мало це коментую і зрозуміло чому. Так, я чинний військовослужбовець і несу службу в лавах ЗСУ. У мене є командир, який повністю задоволений моєю роботою, і, на щастя, в армії я використовую всі свої харди та софтскіли за призначенням. Армія зараз влаштована таким чином, якщо ти маєш якісь корисні навички, то їх треба застосувати на практиці в армії. Наприклад, режисер може добре організувати роботу, актор непогано показати себе в розвідці, а айтівець — програмувати дрони.

На жаль, багато людей, як і моя мама, вважають, що армія — це місце, де ти весь час ходиш строєм і спиш в казармі, де поряд хропуть ще 50 чоловік. Інколи буває й таке, але це не система. Тому так, ми в армії займаємося тим, на що спроможні і що у нас виходить краще за все. Ну а як інакше допомагати країні?

— У гурта ІБАШ та Мирослава Кувалдіна, які працюють у партнерстві з платформою "Культурні сили", вийшов кліп на пісню “Папери” з вашою участю. Ви маєте відношення до цієї структури?

— Щодо моєї появи в кліпі ІБАШ, то не забувайте, що я актор — мене запросили зіграти в цьому відео роль діловода. До речі, у ІБАШ (Інструментально-Бліндажний Ансамбль Шансону. - Авт.) вийшов мініальбом “Всі військові — колишні цивільні”. Раджу, бо пісні в ньому теплі й живі, як то кажуть “лампові”. І це дуже круто, що ІБАШ демонструє людям, що навіть знаходячись у армії, ти, як людина творча, можеш продовжувати займатися тим, що тобі подобається. Армія — це ж не вирок. Та, на жаль, багато людей цього не розуміють й сприймають перспективу вступу до ЗСУ негативно. 

— У вашому інстаграмі я бачила пост-жарт про те, як вас відстрілюють від літака наче ракету і під цим підпис: “Ганін - відстріл. У цьому відео втілено найкраще”. Я розумію, що це ви так жартуєте з приводу свого застосування у війську. А що, вас хтось тролить?

— За саме застосування - ні. І це навіть не тролинг, а хейт стосовно того “так він служить чи ні?”І ще щось на кшталт “досить вже жувати, ти ж пішов у армію, кабанчику”. Зазвичай мене хейтять люди, для яких армія — це прийти, взяти автомат й сидіти “на нулі”, ніколи звідти не виходячи. Такий коментар одразу видає людину, яка нічого не розуміє в армії. Кожен командир воліє мати бійця адекватного та тямущого в чомусь. У мене одразу по приїзді була співбесіда, комбат розпитав, що я вмію, де раніше працював. Я думав, це для того, щоб вони впевнилися, що я адекватний, але ні, це було для того, щоб зрозуміти, як мене правильно застосовувати. І так кожен в армії знаходить своє місце. Ну майже кожен. 

— Армія в радянські часи була потужним джерелом для анекдотів. Нині в армії багато смішного? Щось вас там навертає анекдоти придумувати?

— Навертає завжди. По-перше, гейські жарти.

— Повторіть. Може, я щось не дочула?

— Так, саме гейські. Таких жартів в армії мільярд, тому що там максимально маскулінна атмосфера. І, звісно, з чого ти можеш насамперед пожартувати — це якісь неформальні або неуставні стосунки. Ну, тобто гумор для мене ділиться на категорії й підкатегорії. І найпростіше — це знімать по верхах. Тобто ти пройшовся по верхах, пожартував, наприклад, про гейство. Зрозуміло, що ми всі не геї. Хоча, можливо, хтось і гей, та це особистий вибір кожного — нікого за це не засуджую.

Але так, гумор в армії присутній, бо якщо ти не перекладаєш якісь ситуації на гумор, буває важкувато. Плюс в армії гумор стає доволі чорним. Один із моїх найулюбленіших жартів про армію, це коли я попросив одного тіпа показати мені ногу, замість якої у нього протез. А я до того ніколи не бачив людину на протезі, тож щиро попросив: "А можеш показати ногу?". А він мені: "Як я тобі її покажу, вона ж в Маріуполі". 

— О, Господи. Жорстко.

— Це так само, як колись ми з Ігорем Ласточкіним, який вже на той момент служив, говорили про те, що я теж замислююся вступити в лави ЗСУ. Я з ним ділився своїми хвилюваннями про те, як розпрощатися з цивільним життям, переймався, що буде з моєю автівкою, за якою ніхто не буде доглядати. І тут Ігор мені каже: "Дивні питання тебе хвилюють, ідучи на війну. Але з іншого боку, ну відірве тобі ноги, так ти і так небагато ходив”. Ось такий там гумор. Але це нормально, бо це захисна реакція від стресу, якого в армії доволі багато.

Кирило Ганін та Ігор Ласточкін на виступі «Ліги сміху» в батальйоні БпАК «АХІЛЛЕС» 92-ї ОШБр - ще до того, як обидва коміки доєднались до ЗСУ, 2024 рік. Фото: Новий канал

— Які принципи вас в цей непростий час тримають на плаву?

— У мене є на руці татуювання — древньоєврейська загадка. Ця загадка звучить наступним чином: на острові був камінь, на камені був напис. Коли бідні його читали, вони раділи, а коли багаті його читали — плакали. А на камені була така фраза: "Так буде не завжди". І це один з принципів в житті, яким я користуюся. Якщо зараз погано, то я пам'ятаю, що все зміниться і стане краще або ще гірше, не знаю. А коли мені добре, я дивлюся на своє татуювання і роблю все, щоб і надалі було добре мені і всім навколо. 

І другий принцип, яким я керуюся, це, здається, китайський вислів - “Якщо ти можеш змінити ситуацію, не хвилюйся. Якщо не можеш, тим паче не хвилюйся”. Я розумію, що інколи звучу як психолог, але це просто речі, які я зрозумів для себе й доношу людям, щоб вони також їх зрозуміли і від того життя їх поліпшилося. 

— Ви дуже добре володієте своїм голосом, це добре помітно на ваших стрімах, коли ви з верхніх нот легко падаєте вниз і навпаки. Підозрюю, що ви також добре співаєте.

— Я дуже довго вважав, що не вмію співати, але торік на свій день народження я втілив свою мрію й зробив собі сольний концерт з допомогою мого друга — музичного продюсера Вови Удовенко. Для цього ми написали з ним кілька пісень й заспівали з бендом. У мене є одна записана пісня "Намалюй", де ми з Вовою співаємо у дуеті.

І вона –– це один зі зразків того, що життя потрібно жити для того, щоб втілювати свої мрії.

Бо якщо я не буду їх втілювати, замість мене це не зробить ніхто. А варто робити себе щасливим. Хоча що для кого є щастям? Звісно, якщо для тебе щастя - нападати на сусідню країну, то ти просто дебіл. Якщо для тебе щастя — просто лежати на дивані й нічого не робити, то ти просто лінивий. Ну, якщо вже так, то варто не брехати собі й зізнатися, що ти від цього кайфуєш, який би осуд у суспільства це не викликало. Тому що, на жаль, ми досі живемо у тому суспільстві, де всі переймаються, що про нас подумають інші.

— Ну, ми такі, що зробиш. Це не зміниться, навіть коли ми переможемо. 

— Справа не в перемозі, справа в головах людей, які не розуміють, що життя треба жити для себе, а не заради того, що скаже сусід з приводу того, що у тебе, умовно, немає красивого городу чи шикарної машини. У мене автівка “Смарт”, і мені абсолютно все одно, що про мене думають люди, навіть якщо вони кажуть: "Ну ти ж товстий — в "Смарт", мабуть, не влазиш". Ні, влізаю. І мені в ньому зручно. Якщо буде потрібно, то і твою маму покатаю, так що не переживай. У мене є і інша машина — “Лінкольн” 1990 року, але я на ньому виїжджаю дуже рідко, бо він невимовно дорогий в обслуговуванні. Просто мені приємно розуміти, що ця красуня у мене є. А так я на “Смарті” розсікаю. Тож треба перестати брехати собі, зрозуміти, що для тебе є щастям, й робити себе щасливим. Як на мене, це і є сенс життя.