21 травня
Завантажити ще

Фіма Константиновський: Ненавиджу в гуморі банальність, жарти про тещ чи коханців у шафі

Фіма Константиновський: Ненавиджу в гуморі банальність, жарти про тещ чи коханців у шафі
Фото: Новий канал

На початку повномасштабної війни Фіма Константиновський поїхав у рідне місто Дніпро, почав допомагати дітям-переселенцям у шелтері та організовувати збори на допомогу ЗСУ. Тоді комік та ведучий думав, що більше ніколи не повернеться в гумор.
В інтерв’ю Коротко про Фіма Константиновський розповів про свої нові проєкти на Новому каналі, про момент, який вважає своєю найбільшою поразкою за повномасштабну війну, якість гумору на телебаченні, корпоративи, українських зірок та особисте життя.

Моя задача – навчити дітей дружити

– Фімо, ви багато розповідаєте про шелтер «Добро на Амурі» в Дніпрі та дітей, якими почали опікуватися з початку повномасштабної війни. Як себе тримати емоційно, бо до дітей швидко прикипаєш? Так, у них є батьки, але якоюсь мірою вони стають і твоїми, ти думаєш потім, а чи все в цієї дитини добре, а як склалася її доля… Це відповідальність.

– Так, ти прикипаєш, це факт. Одразу вирішив для себе: не маю права розказувати, як батькам виховувати своїх дітей. Коли лише почалася повномасштабна війна, всі перебували в шоковому стані, і треба було зробити так, щоб діти повернули собі друзів, оточення, яке в них забрали.

Думаю, в кожного був свій двір у дитинстві, куди ти приходив і гуляв з друзями. І тобі було все зрозуміло – хто вийде, чого чекати, з ким дружити… І цей дуже важливий етап життя в дітей забрали. Тому насамперед моя задача – розважити дітей, щоб вони усміхнулися, відволіклися, навчити їх дружити, донести їм якісь цінності. В нас із ними все чесно. Я розказую, як заробляю, скільки заробляю, як цього можна досягти, що треба робити, а що не треба. Я не психолог, не вчитель, просто розказую, коли вони щось запитують.

– Спілкування – це насправді чи не найважливіше. Дітям часто бракує спілкування.

– У нас є Владик із Лисичанська. На початку повномасштабної війни йому було років 12, і він майже ні з ким не спілкувався. Якось ми просто йшли всі разом, і я помітив, що він у повітря розказує якісь факти про себе. А потім каже: «Я люблю аніме». На що я йому відповідаю, що ніколи не дивився аніме, й прошу його розповісти про це. І він почав спілкуватися. Головне – змусити їх почати говорити про себе, відкритися.

– Це не той хлопчик, родина якого повернулася назад в окупований Лисичанськ

– Ні, на щастя, Владик залишився. А та родина, на жаль, повернулася в Лисичанськ. Це одна з моїх найбільших поразок за цю повномасштабну війну.

– Ви в інтерв’ю навіть розплакалися, коли про них розповідали.

– Це було щиро. Я так показово ніколи не поводжуся. Просто шкода. До речі, його мати мене навіть привітала з днем народження. Але я висловив їй усе, що думаю, сказав, що ненавиджу.

– Дякувати Богу, що живі.

– Дякувати Богу, що живі. Але, на жаль, бойові дії йдуть. Колись, я впевнений, наші військові повернуть наше назад, і все буде добре.

Це було дуже важко, я не був до цього готовий, мене обманули, сказали, що їдуть у Німеччину, і я заспокоївся, радів за них. Тому для мене це дуже сильний удар.

– Але ви тримаєте якийсь зв'язок, щоб знати, що в них?

– Це угода з дияволом, як я називаю. Розумію, що діти ні в чому не винні, це все батьки.

Не знаю, чим вони там займаються. Можливо, просто знаходяться, а можливо, розказують росіянам, як тут погано. Коли я запитав у мами, чому вони повернулися у Лисичанськ, а не поїхали в Європу, вона почала мені казати щось про ЛГБТ-цінності, і все стало зрозуміло. Там мізки промиті.

Мені важливо знати, що в них все добре. Але ж ми не знаємо, наскільки війна затягнеться. І я б не хотів, щоб Нікіта сидів десь в окопі, щоб його змусили взяти зброю й піти проти нас. Він ще малий, йому 6 років, але мене це лякає.

Мені б хотілося довести, що в Україні їм було б краще. Нікіта, поки був у шелтері, в рекламі матраців знімався. Все в нього було добре. І як можна було повернутися туди, я не уявляю. Єдине, в чому впевнений: якщо б спитали у дітей перед виїздом, вони б сказали «ні». Але батьки є батьки.

– Ви розповідаєте дітям про свою історію успіху. А успішні люди завжди приваблюють. Чи багато з них хочуть бути телеведучими, акторами, так би мовити, світитися в телевізорі?

– Колись ми з ними приїжджали в Київ до Олени Кравець, щоб знятися в її шоу. Їм дуже сподобалося. Звісно, в кадрі вони були спантеличені, нажахані, але це приємний шок, потім вони казали, що було круто. Не впевнений, що діти хочуть працювати на телебаченні, але бути в телевізорі їм подобається.

Більшість з них вже достатньо свідомі, в них свої інтереси. Вони можуть спробувати себе «на тєліку», можуть піти в YouTube.

– Ви розповідали кумедну історію, що діти не знають, хто такий Дантес. А кого вони слухають?

– Вони слухають українських реперів. У шелтері у нас є правило: всі діти замовляють собі подарунки на день народження і на Новий рік. У всіх є обмеження: на день народження – до півтори тисячі гривень, на Новий рік – до двох. У перший рік, думаю, відсотків 70 дітей замовили собі колонки. Спочатку вони могли слухати російську музику. Тому це була моя маленька війна. Я їм сказав: одразу розбиватиму колонки, з яких лунатиме така музика. Я, наприклад, розказав їм про Курган&Agregat. Показую прикольних виконавців, яких вони потім слухають.

Щодо Дантеса, впевнений, що вони чули його пісні десь на радіо чи по телевізору, але не знали, що це його. Не влучив я в кумира.

– Сподіваюся, Дантес не засумував через це.

– А він не бачив цього відео, мені здається. Я йому ще покажу (сміється).

З дітьми-переселенцями, які живуть у шелтері в Дніпрі. Фото: Instagram.com/rakovskiy_yura/

З дітьми-переселенцями, які живуть у шелтері в Дніпрі. Фото: Instagram.com/rakovskiy_yura/

Не дивлюся гумористичні шоу по телевізору

– 7 березня на Новому каналі стартувало шоу «Поле», де ви ведучий, з 19-го виходитиме «Хто знає?». Обидва проєкти – це квіз-шоу. А гумористичні проєкти вам пропонують? Приміром, на каналі виходить «Розсміши коміка по-новому».

– Мені здається, що такі проєкти, насамперед розважальні, й повинні якось метчитися зі зборами, з війною. От на «Розсміши коміка по-новому» всі віддавали весь виграш чи частину на благодійність.

На «Полі» також у кожного учасника був напрям, куди той відправить кошти, і він про це розказує. І ми розповідаємо про збори.

Оригінальний формат «Поля» – суто розважальний. Приходить людина, дає всі правильні відповіді, перемагає, а на запитання, на що витратить кошти, каже: «Куплю собі будинок, машину, відвезу сім'ю в Диснейленд…». У нас – ні. Тому коли ми знімали, було достатньо складно тримати баланс між розвагами і війною. Бо важливо поговорити з людьми, дати можливість розказати свою історію, вислухати кожного. Як хтось виїжджав з Маріуполя, або як воює її батько, брат, чоловік, а далі продовжити гру.

Але в нас така реальність. Думаю, ми навчилися ділити себе, свої емоції. Реальність, коли ти відкриваєш стрічку новин і бачиш, що десь влучила ракета, а десь людина просто гуляє з дитиною.

Це точно не гумористичний проєкт, але це розважальний проєкт. А от «Хто знає?» значно ближче до гумористичного – там і набагато легші запитання, і більше місць, де можна жартувати. Бо справжніх гумористичних проєктів не так багато.

– А як ви оцінюєте рівень гумору на нашому ТБ? Бо вже багато років цю нішу займають фактично два колективи – «Вечірній Квартал» та «Дизель Шоу». І якось більше нічого на телебаченні не затримується.

– Я не дивлюся гумористичні шоу по телевізору. Ніколи в житті не дивився повністю «Вечірній Квартал», як і «Дизель Шоу». Якщо обирати з цих двох, то «Дизель Шоу» – це дуже погано, вважаю – стереотипно, класично, причому класично для 2000 року.

Це мій біль як коміка, який дуже багато дивиться американського гумору і бачить, який там рівень дозволу на жарти, як там зірки ставляться до жартів про себе, наскільки вони самокритичні. Мені цього не вистачає в нас. Я ненавиджу банальність, ненавиджу стереотипи, ненавиджу тещ, коханців у шафі, жінок за кермом чи читання в телефоні через ревнощі. Мені це не подобається.

Тому гумористичний контент я споживаю тільки в YouTube. Можу подивитися, звісно, канал STADIUM FAMILY. Мені це подобається. І мені не соромно там зніматися. Це класні формати, в яких є нормальний гумор. Тим паче, що там я багато задіяний і можу впливати на те, в якому напрямку будуть жарти, про що. І, навпаки, якщо хтось з гостей приходить і жартує стереотипно, одразу намагаюся зробити гумор хоча б сучасним. Смішно чи не смішно – це вже питання трохи іншого рівня, в кожного воно своє, але гумор має бути сучасним.

– Чому така біда з гумором на телебаченні? Менеджери не хочуть ризикувати й запускати щось нове чи телеглядач саме такого гумору і потребує?

– Я розумію, що в наших реаліях для каналів головне – це гроші. Тобто щоб це дивилися люди, компанії давали кошти на рекламні ролики й тому подібне. Тому, на жаль, у них немає шансу на помилку. Вони не ризикують. І саме через це в нас зараз такий гумор, який є.

Думаю, якби були можливості, якби реальність не була такою, то щось пробували б запустити. Але маємо, що маємо.

Чи винен глядач? Думаю, ні. Більшість дивиться телевізор і тільки телевізор. І що дивляться, те їм і подобається. Я вважаю, що можна перевиховати глядача й показати, яким може бути гумор. Але чи є для цього люди?

– Що приносить більший дохід – YouTube, корпоративи чи все-таки телебачення?

– Корпоративи, весілля. Думаю, так не лише в мене, адже знаю, скільки заробляють ведучі вищого рангу.

Я вже дуже давно веду приватні заходи, і для мене було страхом, що я буду як Дядя Жора: стояти в старому, яскравому піджачку і щось там казати (сміється). Тому сприймаю телевізор з професійного погляду. Корпоративи, приватні заходи приносять гроші, але треба бути в телевізорі, щоб люди тебе пам'ятали й замовляли.

Особисто я ніколи не вимагав якихось скажених грошей, гонорарів на телебаченні, тому що розумію користь, яку воно мені дає. І знаю: якщо мене там побачать, то замовлять, і я все одно зароблю гроші.

– У багатьох артистів були неприємні ситуації з корпоративами, коли замовниками виявлялися або скандальні люди, або з російським слідом. Як ви перевіряєте замовників, щоб не втрапити в таку халепу?

– Насправді це доволі важко зробити. Щодо гостей – тут ти точно нічого не зможеш вдіяти. Не хочу знімати відповідальність з ведучих, артистів, але коли це величезне весілля на 200, на 300 людей – як ти їх перевіриш? І якщо там хтось виявиться не такий, це точно не наша провина.

А щодо молодят, то ми завжди зідзвонюємося, запитую, чим вони займаються. Я, звісно, не Bihus.Info, не можу пробити їх по базі. Але більшість запитань закриваються в особистій розмові. Ти одразу бачиш по людині. Тим паче, вже маю досвід.

Коли в тебе цінник значно вище середнього, коли в тебе не 50 весіль на рік, а 20, і ти до них готуєшся, дивишся, що це за люди, маєш можливість їх ідентифікувати, то можеш сказати «ні». В мене були історії, коли я спілкувався з молодятами і казав, що ми не підходимо одне одному. Таке буває, бо ти себе поважаєш. У мене ніколи не було скаженої жаги до грошей. Можна багато з’ їсти, а можна просто смачно поїсти, ось в чому різниця.

– «Поле» ви зняли за три дні. Оце так темп! Ви хоч спати встигали?

– Нам це шоу фактично подарували. Однак ми отримуємо хейт, що знімали в Європі, витратили на це кошти... Хоча домовилися, що нідерландці дають нам все, а ми знімаємо й дуже дякуємо. Це телевізійне волонтерство, якщо так можна сказати. Якби ми будували такий павільйон в Україні, як в Нідерландах, думаю, це коштувало б більше, ніж «Євробачення». Це справді дуже дорого.

А так – у нас була маленька українська творча група, всі інші – нідерландці. Нідерландці за камерами, техніка нідерландська, павільйон нідерландський… За перший день ми зняли три програми, за другий – п’ять, за третій – чотири.

Мені здається, у нас вийшов хороший контакт із нідерландцями. Це був дуже класний досвід. Я ні про що не шкодую. В такому темпі ти навіть не думаєш про втому.

Це дуже крутий формат. Хочеться, щоб люди побачили, яким може бути шоу, бо такого масштабу в нас ще не було. Сподіваюся, глядачам сподобається. Якщо не сподобається – засмучусь, не буду приховувати. Я не чекаю похвали, просто хочу, щоб люди побачили, які неймовірні українці.

Один із хлопців, які там на реабілітації, приїжджав у Київ, ми з ним бачилися. Він втратив руку й ногу, але те, що він робить, те, що він каже, як він тримається… От герой – це про нього.

На зйомках шоу «Поле», учасниками якого стали українці, які вимушено живуть за кордоном. Фото: Новий канал

На зйомках шоу «Поле», учасниками якого стали українці, які вимушено живуть за кордоном. Фото: Новий канал

Крутість зараз – у закритому зборі

– Ваша сторінка в інстаграмі – це збір, збір, збір. Та зараз значно важче вдається збирати. На ваш погляд, так тому, що люди втомилися, звикають до ситуації, розслабляються? Чи все ж таки тому, що ми стали бідніші, зарплати менші, ціни вищі, хтось роздав заощадження ще на початку?

– Думаю, і те й інше. Мені здається, що занадто завищили планку до зборів, і вони перетворилися на мистецтво. Ми колись жартували - я придумав номер про людину, яка дивиться на збори й думає, куди їй донатити: «Ага, а тут не пісня», «А тут Дантеса немає», «А тут не влаштували шоу», «А тут картинка некрасива», «А тут військовий запнувся, коли щось казав», «А тут звук поганий»…

От збирали нещодавно 300 мільйонів на морські дрони – і зібрали. Коли я на день народження збирав мільйон, теж думав, що це неможливо, але вийшло. І в мене не було пісні, не було нічого, я просто написав на папірцях цифри, що й куди мені потрібно, і під музику піднімав папірці з новим текстом і новим збором.

У мене немає конкретного «рецепту», як закрити збір швидше. Мені здається, для зборів повинно вистачати і відео від військових.

Хотілося б, щоб люди більше долучалися, але я розумію тих, у кого справді закінчуються гроші. Потреб стає більше, тому і зборів більше. Дуже сподіваюся, що стане легше з fpv-дронами, коли почнеться наше серійне виробництво, тому що на дрони йде багато зборів, і волонтери не будуть закривати хоча б це питання.

– В інтерв’ю проєкту «Розмова» ви зізнавалися, що вам страшно воювати. І це абсолютно природно, чесно і щиро, бо страшно всім, хоч хто б що казав. Але ж це не значить, що не прийде ваша черга, бо вам страшно. Чи проходите ви якісь навчання, щоб бути готовим? Наприклад, Андрій Хливнюк радить не чекати і вже вчитися, придивлятися до військових професій, де можна бути корисним.

– Я їжджу на стрільби. Не дуже добре виходить, скажу чесно, але спроб не полишаю. Ходив на декілька уроків з тактичної медицини.

Але я багато особисто спілкуюся з військовими і розумію, як в принципі працює армія зсередини.

– Ви згадували про телеведучого Дениса Христова, який вивозить людей з прифронтових територій. Ви знайомі?

– Він дуже крутий. Реально з усіх медійних людей, окрім тих, хто пішов воювати в гарячі точки, найкрутіший.

Ми знайомі. Не можу сказати, що часто спілкуємося, але відреагувати одне одному на сторіз можемо. Впевнений, і при зустрічі чудово поспілкуємося.

Коли бачу, де він буває, не розумію, як це можливо. До того ж, він це робить досі. Бо скільки було прикладів, коли люди щось робили на початку війни, а потім зійшли з цього шляху. Волонтерство якраз у тому, щоб не зупинятися.

Це як з дітьми в шелтері – я зрозумів, що це назавжди. Цей зв'язок між мною і ними мені важливий, я хочу знати, як складеться їхня доля. Тому важливо починати й не зупинятися, не просто для галочки щось разове зробити.

Чи думав я про це, коли все починалося? Фактично, так. Чи уявляв, що все це так надовго? Ні. Чи задоволений тим, що так все склалося? Так.

– Коли ти отримуєш позитивну зворотну реакцію, це теж важливо. І діти про це пам’ятатимуть.

– Вони мене тримають на плаву, чесно. Були періоди, коли, наприклад, відкрилася Буча, одразу їхав до дітей. Вони – це щось таке магічне, добре, наївне, яке тримає мою психіку. І я відволікаюся, коли з ними. Відчувати себе корисним – це, мені здається, найважливіше в часи війни.

Варто запитувати себе: чи заслужив я щось, якщо нічого не зробив? Ні. Я теж не святий, можу піти з друзями в бар випити. Але ти маєш розуміти: якщо ти щось добре зробив для когось, можеш щось зробити і для себе. А якщо все тільки для себе – значить, треба щось змінювати.

– Ви так кажете «сходив з друзями в бар випити», наче це щось страшне. Оці закиди, що все не на часі, теж недобре.

– Я це розумію. Інша справа, що я ніколи не викладу це в сторіз. Просто не можу собі дозволити. Публікувати фотографії з бару, тусовки… Ні. Лайфстайл у мене зараз один – це збори і війна.

– Показушність трішки вибиває з колії, коли хтось із блогерів постить сумку за 50 тисяч доларів або авто за мільйон. Нікого не засуджую за це, кожен має право витрачати свої гроші як забажає, просто можна цим зараз не хизуватися.

– Для мене це якийсь паралельний світ. Я от купив Playstation 5, вирішив зробити собі подарунок. Але не можу викладати таке, це доволі дорога покупка. Навіщо?

Мені шкода, що люди думають, що крутість зараз у тих речах, які ти купуєш, у тих країнах, в яких відпочиваєш. Навпаки, крутість зараз – в закритому зборі, якщо ми кажемо про цивільних. Отаких людей я поважаю. А просто подивитись, як людина відпочиває… Не знаю, мені шкода, що досі такий контент цікавий людям. Хотілося, щоб було більше підписників у військових, у волонтерів.

Телеведучий організовує багато зборів у своїх соцмережах. Фото: Instagram.com/fimakonst/

Телеведучий організовує багато зборів у своїх соцмережах. Фото: Instagram.com/fimakonst/

Щиро вибачитись – це теж дар

– Ви відверто посилаєте куди подалі людей, які виїхали, не повернулися або які просто відсиджуються. Як зробити так, щоб ті, хто втік, хто мовчить, не повернулися потім у наш інфопростір?

– Мій хейт до наших зірок, які виїхали, насправді може бути обґрунтованим, якщо вони захочуть втримати свій вплив, свою популярність, захочуть повернутися, наче нічого й не було. Оце найгірше. Я не вірив, поки не побачив фото, як у день обстрілів Влад Яма виклав фотографію й підписав, що в нього все добре.

Мені здається, найкраще – це просто не згадувати про цих людей. А от якщо вони захочуть повернутися, давати концерти, співати патріотичні пісні, тоді нам треба вмикатися. І як показує приклад Лободи – це можливо.

Все ж таки суспільство тепер має значно більший вплив. У людей зараз дуже загострене почуття справедливості, вони дуже сильно відчувають, коли їх намагаються надурити.

Якби я був на місці цих зірок… По-перше, вважаю, що момент, коли можна було повернутися й бути пробаченим, вже минув. Я б не писав жодних пісень, а записав би чесне відео, сказав, що мені було страшно, я виїхав, використав якісь зв'язки, що зробив помилку і готовий повернутися й відповідати за свої вчинки. Треба бути чесними з людьми, а не співати пісні чи розказувати якісь фейкові історії.

Треба розуміти: щиро вибачитись – це теж дар. Думаю, не в усіх є справжнє розуміння того, що вони зробили, і того, що могли б зробити, якби були тут. Шкода, бо такі люди, як Потап, Винник, Яма, могли б робити значно більше й закривати якийсь відсоток зборів.

Сумно, що саме такі люди були лідерами думок в Україні. Але з іншого боку, дуже вдячний війні за те, що вона відсіяла цих людей, трішки змінила еліти і шоу-бізнесу, і гумору. Я дуже радий, що Вася Байдак, Антон Тимошенко тепер збирають зали. Не думаю, що це було можливо до повномасштабної війни. Мені здається, саме свідомі люди мають бути популярними.

– Якраз напередодні розмови згадувала момент. У 2017 році Freedom Ballet святкував 15-річчя, і однією із запрошених гостей була Ані Лорак. Після її виступу увесь зал довго аплодував стоячи. Вона пустила сльозу, сказала, як любить Україну… Тому пам’ять може бути короткою, на жаль.

– У людей справді коротка пам'ять. Є ті, хто, може, й чекає на концерт Ані Лорак, на жаль. Що з цим робити? Можливо, створювати петиції, забороняти на законодавчому рівні. Посилити б трошки культуру відміни – було б добре.

– А з вашого оточення є люди, які відсіялися?

– Майже 15 років мене оточують одні й ті самі люди. Моє коло не змінюється, незважаючи на зміни у моєму житті. І я дуже радий, що вони не змінилися і під час війни.

Хоча з двоюрідною сестрою перестав спілкуватися. Вона за Україну, тут питань немає. Просто був момент, коли я написав про фотографію Влада Ями. Яма опублікував знімок з шоу «Хто зверху?», де він лежить на якійсь пластиковій штуці, і підписав: «Тримаймося».

І сестра мені написала, навіщо я розводжу хейт. Хоча я жоден скандал ніде не коментував, зраду не розводжу. Бо, як показує практика, всі ці зради стосуються конкретних людей у владі, краще підписати петицію, ніж викласти якийсь пост і демотивувати людей донатити. Ось так ми з нею поговорили й припинили спілкуватися.

– Чи змінилися ваші стосунки з коханою? Війна багато що змінює у відносинах і взагалі наші цінності.

– Війна ніяк не змінила, тому що ми з Лізою разом близько року. Думаю, вона змінила мене у плані стосунків. Мені здається, я став добрішим, ніжнішим та романтичнішим.

Ти починаєш цінувати моменти, думати, що можна десь і не посваритися. Говорити те, що відчуваєш. Усе має бути чесно і прозоро.

– Про одруження не думаєте?

– Я лише нещодавно офіційно розлучився. Ми розійшлися з колишньою дружиною восени 2021 року. Залишилися в чудових стосунках, підтримували одне одного, коли почалася повномасштабна війна. Та офіційно розлучилися тиждень тому.

– Тоді що зараз у ваших пріоритетах?

– З найближчих планів – написати стендап. Я активно виступав на початку, коли стендап щойно з'явився в Україні, тож хочу зробити перший сольник. Вважаю, мені є що розказати.

Це не просто – провести шоу, це трошки інше, це ти сам на сам проти всіх. Цим мені стендап дуже й подобається, бо це жарт, який написав ти, це жарт, який подобається тобі. І от виходиш ти ці жарти розказувати на широкий загал – це дуже круто. Це дуже важкий процес, але, думаю, все вдасться.

А якщо казати глобально, моя мрія – це late night show. Мені здається, така мрія повинна бути у кожного адекватного ведучого. Знову ж таки, я багато дивлюся американського продукту і бачу, як там ця культура побудована. Це круто, коли в тебе є проєкт, куди ти кличеш гостя, і не повинен його «облизувати».

Наприклад, у нас є шоу Жені Яновича. І, як на мене, наша велика проблема в тому, що ведучий дякує гостю, що той прийшов, а не навпаки, і від цього все й вибудовується. В Америці, коли гість приходить на late night show, він вдячний, що його запросили. Мовляв, ти до нас прийшов, а не ми тебе вмовляли, і якщо ти прийшов до нас, граєш за нашими правилами, з нашими жартами.

– Як на мене, наша проблема в тому, що небагато зірок мають чудове почуття гумору.

– Років шість тому ми з Дантесом та Владом Карагодіним писали погані жарти. Це був такий формат, де зірки читали одне про одного жарти. І виявилося, що вони не готові сміятися. Були деякі зірки, які вдавали, що взагалі не розуміють жарт. Це капець.

– Щоб посміятися з себе, до цього треба дорости.

– А це головне. Самокритичність – така риса, яка повинна бути в медійної персони. Всюди є гумор, всюди можна пожартувати. Мені не цікаво, коли людина живе у своєму вигаданому образі. Сподіваюся, це зміниться.

Фіма зі своєю дівчиною Лізою. Фото: Instagram.com/fimakonst/

Фіма зі своєю дівчиною Лізою. Фото: Instagram.com/fimakonst/