28501
0
20 квiтня
Завантажити ще

EL Кравчук: Коли помер мій тато, дуже допоміг Андрій Данилко

EL Кравчук: Коли помер мій тато, дуже допоміг Андрій Данилко
Фото: пресслужба EL Кравчука

2022 рік виявився для Андрія Кравчука найтяжчим – в країні розпочалась повномасштабна війна, а 4 квітня не стало його батька.

Своє горе він вилив у пісні «Тато»: «Болить, болить – не казано словами, він є, він завжди поруч, правда, мамо».

KP.UA поговорила з артистом про те, як змінилося його життя і як, попри все, йому вдається не втрачати оптимізму, писати пісні та їздити з концертами до військових.

Частину свого серця залишив у Попасній

- Андрію, у вас нещодавно вийшла пісня «Кіт-Собака». Торік ви випустили пісні «Тато», «Без страху». Повномасштабна війна не ввела вас у ступор?

- Я вважаю, що для музиканта, співака його пісні - це свого роду гармати. І ці гармати повинні бути теж націлені на перемогу, допомагати тим, хто поруч.

Спочатку я теж був у ступорі і не одразу почав записувати пісні. Я був у Києві, нікуди не виїжджав і досить довго переживав початок повномасштабного нападу. Допомагав сусідам з продуктами, ліками, необхідними речами. Ми всі тоді запасалися усім необхідним, бо не знали, чого чекати. Завжди купував блок сигарет хлопцям на блокпости, що були неподалік, всіх там знав. І в той час не думав про пісні, думав тільки про близьких і як кому допомогти. Бо якщо я можу зробити когось щасливим, то буду завжди це робити.

- Ви були готові, що почнеться така велика війна?

- Я був готовий, але не був готовий до того, що побачу це в Києві і в такому масштабі. Я не вірив, що у XXI столітті є люди, які можуть почати таку війну. Адже українці не хотіли ніякої «ЛНР» чи «ДНР», це все було притягнуто за вуха.

- І тривожної валізки у вас не було?

- Нічого в мене не було. Були лише бронежилет та форма, у яких я їздив на концерти до військових.

- Коли ми говорили минулого разу, ви казали, що з початком війни у 2014-му взагалі не розуміли свою професію, мовляв, війна, про які пісні може йти мова. І з того часу кілька років виступали виключно для військових та цивільних у прифронтових зонах. Зараз теж допомагали тим, хто поруч. Самі за що живете?

- Не скажу, що мені не складно, але зараз важкий час для всіх людей. З початку повномасштабної війни у мене був лише один концерт, де я отримав гонорар. Все, що ми робимо, це благодійність: то на «Байрактар» збирали, то на ліки, були проєкти з «Охматдитом», коли там були діти з Гостомеля та Бучі

Коли почалася війна в 2014 році, я дійсно багато часу проводив у прифронтових зонах. В Попасній взагалі залишив частину свого серця. До війни я жодного разу там не був. Не знав людей звідти. А тепер ті люди для мене як сім’я. Зідзвонююся з багатьма з них. Молюся кожного дня, щоб побачити Попасну. Як звільнимо, одразу туди поїду.

Але до повномасштабного вторгнення у мене були як благодійні концерти, так і комерційні. Нині комерційної діяльності немає. Я не зовсім розумію, як зараз можна продавати квитки на свої концерти. Інколи буває, що у організаторів є гроші на апаратуру, світло, оренду приміщення, але немає на гонорар артисту. Та все одно їду і співаю для людей.

- Тобто живете на зекономлені колись гроші?

- Живу на заощадження, невеличкі авторські отримую. Але це все одно дуже малі кошти, чесно кажучи. Проте намагаюся не опускати руки. Друзі, родичі допомагають, ми всі об’єдналися і згуртувалися.

У квітні торік помер мій батько. Було дуже важко. І Андрій Данилко тоді допоміг фінансово. Ми один одного підтримуємо.

До військових артист їздить з 2014 року. Фото: Facebook.com/el.kravchuk.5

До військових артист їздить з 2014 року. Фото: Facebook.com/el.kravchuk.5

Вийшло так, що ховали ми тата з мамою удвох

- Уявляю, як було важко, коли стільки горя одночасно. Пісню «Тато» він встиг послухати?

- За все моє життя це був найважчий для мене рік. Ні, він не встиг, вона була написана і записана вже після того, як батько пішов. Вона присвячена йому і всім батькам, які чекають своїх дітей з війни.

- Ви були з татом до останку?

- Так, ми були поруч. Він хворів, і на початку вторгнення я переїхав жити до батьків. Зараз залишаюся разом з мамою, щоб підтримувати.

Трішечки змінив своє артистичне життя, бо зараз треба допомагати. А інакше бути й не може. Мені люди дуже допомагали, коли не стало тата. Тато хотів, щоб ми поховали його на сімейному кладовищі, де і моя бабуся похована. Це село Пилиповичі неподалік Бородянки, там у нас і дача є. Батько помер 4 квітня, а село звільнили 5-го, потрібен був дозвіл, щоб заїхати в деокуповане село, нічого ще не працювало, і всі мені допомагали як могли.

Було таке фото, зроблене під час Другої світової війни, на якому дитина з мамою у розбомбленому Берліні ховають свого тата. Так було і в мене. Мій тато був дуже доброю людиною, у нього було багато друзів, багато людей хотіли б з ним попрощатися, але, на жаль, вийшло так, що ховали ми його з мамою удвох.

У пісні «Тато» увесь мій біль, уся моя вдячність.

- Дача вціліла?

- Все ціле, слава Богу. Частину села, де наш дім, якось не чіпали, там поруч два кладовища, мабуть, російські військові боялися туди ходити.

- Хто вам подзвонив зі словами «як ти», коли почалося вторгнення?

- У день, коли почалася війна, я був на зв’язку з багатьма друзями. Рік не розмовляв з Ладою Лузіною. Але в той день вона дзвонить мені і каже: «Будемо в Києві, у нас є «Оранта» (ікона Софійського собору «Богородиця Оранта». – Авт.), вона нас захистить. Все буде добре». Лада була настроєна дуже оптимістично.

- Ви віруюча людина?

- Віруючий, всі українці в Бога вірять. Але не дуже оцерковлений, я не ходжу кожного тижня до храму.

Музикант з татом Віктором та мамою Людмилою. Фото: особистий архів EL Кравчука

Музикант з татом Віктором та мамою Людмилою. Фото: особистий архів EL Кравчука

Всі мої люди - адекватні

- Чи були ті, хто відвернувся?

- Всі мої друзі розуміли, що війна почалася 2014 року. І всі ці розмови ми вели з початку війни у 2014 році. Після першої поїздки в Попасну я почав розповідати своїм друзям, що насправді побачив, що мені говорили люди, вони там всі українці, всі вони хотіли жити у своїй країні. Тому всі моменти ми проговорили ще тоді. І тоді я міг розчаруватися у комусь. Але всі мої люди відреагували достойно. З Андрієм Данилком ми багато говорили. Ні до кого в мене питань немає. Всі мої люди - адекватні.

- З Андрієм Данилком часто спілкуєтеся?

- Сьогодні, наприклад, спілкувалися. Він готується до гастролей у Ізраїлі. Є у нас творчі питання.

- Творчі питання? Щось готуєте разом? Ви, здається, чи не єдиний артист, у кого є дуетна пісня з Данилком.

- Так, у нас є спільна пісня. Але давайте цю таємницю залишимо. Є у нас деякі ідеї, проєкти, але почекаємо, коли закінчиться війна. В нинішні часи не до розваг.

- Але й плакати увесь час – це не на користь, про психічне здоров’я теж не варто забувати.

- Звичайно. Але я, наприклад, коли релаксую, якось миттєво починаю думати: а як же там хлопці, а що буде. Все одно відчуття стовідсоткового концерту не виходить.

Бо от виходиш співати – і бачиш перед собою лише чоловіків різного віку. Співаєш їм і думаєш: «Ти ж звик співати для жінок, ти ж співак-кохання, співак-романтик». А тут – чоловіки сидять. І що робити? Спершу було складно. В тій же Попасній на концертах було дуже багато жінок, були і військові, і цивільні люди. А зараз – тільки військові.

Знаєте, як я виходив із ситуації? Казав: «Давайте зателефонуємо вашій дружині»! І ми телефонували. Потім 300 чоловіків стояли в черзі – я і телефонував дружині, сестрі… Всі ще дивувалися: «Та ти ж служиш! Це точно EL Кравчук»? Це було дуже смішно, але й дуже приємно. А потім я вже знайшов підхід до таких концертів з новими піснями. Вони, може, не такі лайтові, прості, як були раніше, де я співаю про любов, кохання, стосунки, в нових вже звучить і війна, і біль, але вони подобаються людям.

- Якою ви сьогодні бачите свою аудиторію, для якої пишете пісні?

- Я завжди орієнтувався на аудиторію, яка вже щось пережила у житті і може відчути, про що я співаю. Пісні про стосунки, особисте - це те, що потребує досвіду. Але перед війною я співав на Дні міста в Мелітополі, на Дні міста в Ізюмі і помітив, що моя аудиторія дуже помолодшала. Я це бачу і по Інстаграму, і по Фейсбуку, і по Тік-Току, тому зараз трішки коригую свою творчість, працюю з молодою командою. І це дуже цікаво, коли ти вже не тільки на маму орієнтуєшся, а й на її доньку.

- У вас є пісні на вірші Шевченка - «Садок вишневий», «За сонцем хмаронька пливе». Зараз багато хто робить музику на вірші українських поетів. Чому Шевченко?

- Це, я би сказав, омаж. У Шевченка є «садок вишневий коло хати», а Борис Гриньов дописав «а дрони як хрущі гудуть».

Я люблю Шевченка все життя і з цікавістю вивчаю його творчість. Ми дуже схожі, я вважаю. Він був дуже сучасний, такий собі хіпстер. Ми з Борисом Гриньовим почали працювати з віршами Шевченка ще до того, як це стало трендом. Це була моя потреба.

У мене є плани, можливо, колись вони здійсняться. Ці пісні писалися для мюзиклу, який мав бути до 100-річчя театру «Березіль» в Харкові. Тому чекаємо, коли він почне працювати, щоб зробити такий сучасний мюзикл, в якому будуть звучати вірші Шевченка в музичній обробці Бориса Гриньова.

Це був би дуже цікавий кросовер. Це не означає, що я буду у цьому мюзиклі завжди. Там буде свій склад акторів. Але, можливо, в якихось прем’єрних мюзиклах я би заспівав. Нам хочеться зробити так, як би Шевченко це зробив сьогодні. Думаю, він би обов’язково додав «дрони як хрущі гудуть» (сміється).

Андрій Кравчук багато років дружить з Андрієм Данилком. Фото: особистий архів EL Кравчука

Андрій Кравчук багато років дружить з Андрієм Данилком. Фото: особистий архів EL Кравчука

Просив військових навчити мене стріляти

- У вас є військовий досвід?

- Ні, і коли навчався, у нас навіть не було військової кафедри. Але в березні-квітні я вчився стріляти з автомата. Коли їздив співати до військових, просив хлопців навчити мене стріляти. Артисти ще й дуже фізично витривалі. Я ж співаю, танцюю концерт дві години, тому можу так довго і бігти.

- Готові, що вам можуть вручити повістку

- Піду і буду корисним, я впевнений. Думаю, мій досвід стане в нагоді. Але я навчаюся в аспірантурі, тому поки не можу служити.

- Що військові вас просять заспівати?

- Звичайно, просять ті пісні, які вони чули у мирному житті. Бо виступ – це маленька ілюзія спокою, де ти намагаєшся зробити атмосферу такою, щоб вона нагадувала людям про мирне життя. Просять заспівати «Долю», дуже люблять «Війна завжди війна», яка звучала ще на «Території А». Завжди просять пісню «Тато». З нових дуже гарно заходить пісня «Забирай мене з собою». Якщо в залі є жінки-військові, то цю пісню обов’язково присвячую їм. Пісні про кохання мають звучати. Життя триває, і ми маємо гідно тримати свої спини. А музика про кохання допомагає вірити в те, заради чого ми всі боремося, віримо, йдемо далі і перемагаємо.

- Важко на таких концертах?

- Інколи плачу. І вже перестав цього соромитися. А що я можу з цим зробити? Співаєш «і степи наші широкі, і річки могутні поховають у могилах ворогів підступних» і інколи такий ком в горлі стає. Багатьох моїх друзів вже немає, всіх пам’ятаю, кого знав, дружив, але більше ніколи їх не побачу. Молоді люди – кращі з кращих (плаче).

- Як з цим болем справляєтеся?

- Граю на роялі, співаю, вигадую пісні, щось пишу як композитор. Творчість лікує і робить мене сильнішим. Я не можу без пісні, без музики, без надії, що все буде добре, і я в це вірю.

Інколи люблю щось монтувати. Можу назнімати відео, змонтувати і нікому не показати.

Сон лікує завжди. Зараз такий час, що потрібно одне до одного ставитися з великою любов’ю, і це також дуже допомагає.

Якщо на концертах є жінки-військові, пісню «Забирай мене з собою» Андрій обов’язково присвячує їм. Фото: пресслужба EL Кравчука

Якщо на концертах є жінки-військові, пісню «Забирай мене з собою» Андрій обов’язково присвячує їм. Фото: пресслужба EL Кравчука

Я вже точно знаю, скільки коштує хліб і молоко

- Минулого року ви розповідали, що у вас вкрали доступ до ваших соціальних мереж та вимагали за їхнє повернення гроші. Що це за історія?

- Жахлива історія. І такі моменти можуть торкнутися кожного. Десь наприкінці літа до нас з пропозицією звернувся чоловік, запропонував послуги SMM-менеджера, щоб підняти наші соцмережі. І ми повелися - віддали свої паролі до соцмереж, щоб він зробив апгрейд. Проходить місяць, і він заявляє: «Хочете, щоб повернув вам ваші сторінки, платіть гроші». Здається, 4 тисячі доларів хотів. Я не міг навіть подумати, що під час війни є такі аферисти.

Ми з юристами одразу звернулися до кіберполіції, у нас є договори, подали до суду. Я законно працюю, плачу податки, тому відстоювали свої права згідно з законом.

Знаю, що не я один постраждав через нього. У мене навіть в голові не вкладається, як можна робити такі афери, тим паче під час війни. Це не тільки гріх, а й тавро на все життя.

Зараз підписав новий контракт з Universal Music і дуже щасливий, що почав працювати з компанією, у якої класна репутація. В Україні ліцензіат Universal Music - Comp Music. І «Кіт-Собака» вийшла вже на цьому лейблі.

- Російського сліду в них немає? Бо зараз багато чого вилазить.

- Немає, слава Богу. Це офіційне представництво, яке працює з багатьма зірками. І я точно знаю, що все гаразд, бо коли ми випустили пісню «Кіт-Собака», прийшло повідомлення, що ця композиція заборонена в Росії та Білорусі.

- Спостерігаючи за собою, як ви змінилися за цей час?

- Я став якийсь більш життєво приземлений. Раніше, наприклад, я не дуже часто ходив в магазини чи аптеки. А зараз допомагаю родичам, пенсіонерам, які поруч живуть. Взагалі роблю якісь прості побутові справи, яких раніше ніколи не робив. Я вже точно знаю, скільки коштує хліб і молоко (сміється).

- А раніше хто за вас це робив?

- Менеджер допомагав. Зараз він служить в армії. Та якось і часу для цього не було: зйомки, поїздки, гастролі, у мене було наче циганське життя, я на одному місці довго не сидів. А нині поїздок вже не так багато.

- Де ви будете в наш День Перемоги?

- Точно буду на Хрещатику. І буду найщасливішою людиною. Та як і всі, мабуть.

Новини по темі: Інтерв'ю Музика артист