Array ( [0] => 2829 [1] => 2836 [2] => 2850 [3] => 2860 [4] => 2871 [5] => 2883 [6] => 2890 [7] => 2898 [8] => 2921 ) 1
0
24 квiтня
Завантажити ще

Хто від України домовляється з Росією: «ботан» із Мін'юсту, ворог Лукашенка та автор Будапештського меморандуму

Хто від України домовляється з Росією: «ботан» із Мін'юсту, ворог Лукашенка та автор Будапештського меморандуму
Фото: Прес-служба Президента України/Роздатковий матеріал через REUTERS

Переговори з російською стороною про припинення війни розпочалися практично з перших днів нападу Росії на нашу країну. Відбулося вже кілька раундів переговорів. Спочатку вони проходили у Білорусі, потім сторони консультувалися у режимі відеоконференції, а 29 березня зустрілися у Стамбулі, де українська сторона передала своє бачення майбутнього договору про гарантії безпеки.

Статус переговорників був формальним. Лише 4 квітня президент Володимир Зеленський підписав указ, яким офіційно визначив склад постійної делегації України для переговорів із Росією. Усього 10 осіб.

«КП" в Україні» вивчила біографії людей, яким Верховний головнокомандувач України, гарант державного суверенітету доручив вести переговори з Росією – країною, яка влаштовує геноцид на українських землях.

Глава делегації

Давид Арахамія: людина, яка отримала паспорт України лише сім років тому.

Давид Арахамія. Фото: facebook.com/david.braun.50951

Давид Арахамія. Фото: facebook.com/david.braun.50951

Йому 42 роки, уродженець Росії. За освітою економіст. Кілька років жив у Абхазії. Але 1992 року там спалахнула війна. Сім'я Давида Арахамії перебралася до Миколаєва. Український паспорт отримав у 2015 році.

З 2002-го по 2013 рік займався виключно бізнесом. Арахамія є засновником IT-компанії. Потім продав свою компанію за 100 мільйонів доларів і ненадовго влаштувався у США.

Коли «русский мир» прийшов на схід України, Давид Арахамія поринув у волонтерську діяльність, що врешті-решт допомогло йому потрапити на політичний олімп України. У жовтні 2014 року він став радником міністра оборони та головою Ради волонтерів при Міноборони.

До липня 2019 року Давид Арахамія був людиною широко відомою у вузьких колах. Але після дострокових парламентських виборів 2019 року про нього дізналася вся країна. Арахамія очолив пропрезидентську фракцію «Слуга народу» у Верховній Раді. Деякий час його називали головним порохоботом у лавах «слуг».

У парламенті працює в оборонному комітеті. Входить до складу двох тимчасових слідчих комісій Верховної Ради. Перша займалася питаннями держполітики на тимчасово окупованих територіях, друга – розслідувала факти вибухів на складах боєприпасів у період з 2014-го до 2018 року (в Ічні, Калинівці, Балаклії, Сватовому та Кривому Розі).

2021 року у рейтингу найвпливовіших українців, за версією журналу «Фокус», посів 6-е місце.

Вдруге одружений, батько шістьох дітей. У Фейсбуці має близько 90 тисяч підписників, на телеграм-каналі – лише 5, 5 тисячі (але канал створив близько тижня тому).

Представники делегації:

Андрій Костін: адвокат, колишній соратник Яценюка

Андрій Костін. Фото: facebook.com/andriy.kostin.5

Андрій Костін. Фото: facebook.com/andriy.kostin.5

48 років, уродженець Одеси. За освітою юрист. За плечима має майже 20-річний досвід роботи адвокатом. У політиці з 2010 року. Обирався депутатом міської ради Одеси від партії «Фронт змін» Арсенія Яценюка. 2019 року включений до виборчого списку партії «Слуга народу» на позачергових парламентських виборах. Отримавши "корочку" народного депутата, очолив парламентський комітет із питань правової політики.

З травня 2020 року офіційно включений до складу Тристоронньої контактної групи з Донбасу (курирував блок політичних питань). Коли у листопаді 2021 року за станом здоров'я Леонід Кравчук не зміг очолювати ТКГ, президент Володимир Зеленський зробив т.в.о. голови Групи Костіна.

Одружений, виховує трьох дітей.

***

Дмитро Лубинець: спадковий політик

Дмитро Лубинець. Фото facebook.com/dmytro.lubinets

Дмитро Лубинець. Фото facebook.com/dmytro.lubinets

39 років, уродженець Донецької області. За освітою  юрист, міжнародник, перекладач.

У 21 рік обирався депутатом Волноваської міськради. Потім двічі обирався народним депутатом. У парламенті IX скликання входить до складу депутатської групи «За майбутнє», у парламенті VIII скликання входив до фракції "БПП".

Лубинець очолює парламентський комітет з питань прав людини, деокупації та реінтеграції окупованих територій, нацменшин та міжнаціональних відносин.

У гучні скандали не потрапляв. Але його прізвище у 2016 році було на слуху у світлі ідеї про націоналізацію торгової мережі "АТБ". Але вже через рік, 2017-го, Лубинець заявляв про протилежне – що звинувачення у співпраці "АТБ" з окупантами на Донбасі виявилися помилковими, переконував, що законопроект про націоналізацію торговельної мережі не має перспектив для ухвалення.

Одружений, виховує двох дітей. Батько політика – голова Хлібодарівської ОТГ. Брат Дмитра Лубинця Іван очолював Військово-цивільну адміністрацію Волновахи.

***

Денис Малюська: «зануда та ботан» з Мін'юсту

Денис Малюська. Фото: facebook.com/Denis Malyuska

Денис Малюська. Фото: facebook.com/Denis Malyuska

40 років, уродженець Хмельницької області. За освітою юрист. Успішний адвокат.

У 2010 році призначений консультантом з розвитку приватного сектору Групи Світового банку, а потім обраний заступником голови правління BRDO/World Bank Group – незалежного неурядового експертно-аналітичного центру, створеного з ініціативи українського Мінеконому та західних партнерів – Світового банку та уряду Канади.

2019 року обраний до парламенту за списками партії «Слуга народу». Але у Верховній Раді пропрацював лише день, бо його обрали міністром юстиції в уряд Олексія Гончарука. Після перезавантаження Кабміну та обрання уряду Дениса Шмигаля зміг зберегти міністерський портфель. Одна з його реформ на посаді голови Мін'юсту – платні камери СІЗО та розпродаж в'язниць.

Денис Малюська відомий своїми оригінальними постами та фотографіями у соцмережі Фейсбук: то він радиться з підписниками, який костюм йому купити, то сфотографує черевики на столі, то із Лук'янівського СІЗО вітає виконавчу службу з паяльником та праскою в руках. Сам себе називає занудою та ботаном.

Одружений, виховує 4 дітей.

***

Михайло Подоляк: ворог Лукашенка та піарник Думчева

Михайло Подоляк. Фото: REUTERS/Kemal Aslan

Михайло Подоляк. Фото: REUTERS/Kemal Aslan

50 років, уродженець Львівщини. Довгий час прожив у Білорусі. За освітою медик, але кар'єру зробив у сфері журналістики та політтехнологій.

За критичні статті проти президента Олександра Лукашенка 2004 року Подоляка депортували з Білорусі до України, заборонивши протягом 5 років повертатися назад. Якщо говорити офіційною мовою, то Михайла Подоляка виставили з країни за те, що його діяльність «суперечить інтересам державної безпеки», а матеріали містять «наклепницькі вигадки про реальне становище в країні, заклики до дестабілізації політичної ситуації в Білорусі».

В Україні Подоляк продовжив журналістську діяльність. 2005-го очолив редакцію «Української газети». Перша його резонансна публікація в Україні – журналістське розслідування щодо отруєння Віктора Ющенка, в якому журналіст припустив, що за замахом на життя кандидата на пост президента можуть стояти найближчі соратники політика – Давид Жванія та Євген Червоненко.

2006-го Подоляк став шеф-редактором видання «Обозреватель» і почав займатися політичним піаром. Йому приписують співпрацю з Юрієм Іванющенком, Віктором Пилипішиним, Сергієм Думчевим. Начебто Подоляк також консультував і команду Петра Порошенка, але сам політтехнолог це заперечує.

З квітня 2020 Подоляк працює на Банковій, консультує голову Офісу президента Андрія Єрмака. В ОП займається інформаційною політикою.

З 28 лютого 2022 року бере участь у переговорному процесі з Росією.

***

Олексій Резніков: гравець «Що? Де? Коли?" та двічі міністр

Олексій Рєзніков. Фото: facebook.com/reznikovoleksii

Олексій Рєзніков. Фото: facebook.com/reznikovoleksii

55 років, уродженець Львова. За освітою юрист. Зробив блискучу адвокатську кар'єру.

В українській політиці від 2008 року. Двічі обирався до Київради. У 2014 році обраний заступником міського голови – секретарем Київської міської ради. 2017-го відповідав за організацію та проведення «Євробачення» у Києві з боку КМДА, а 2018-го – опікувався проведенням фінального матчу Ліги чемпіонів УЄФА сезону 2017/2018 з боку КМДА.

У березні 2020 року призначений віце-прем'єр-міністром з питань тимчасово окупованих територій. Був першим заступником глави ТКГ Леоніда Кучми на мирних переговорах у Мінську.

З листопада 2021 року – міністр оборони України.

У вільний від роботи час Олексій Рєзніков став зіркою столичної «тусовки» – він був капітаном команди «знавців» в українському варіанті гри «Що? Де? Коли?" та зіркою світських заходів.

Одружений, виховує двох дітей.

***

Микола Точицький: дипломат із хорошими зв'язками в ЄС та США

Микола Точицький Фото: facebook.com/mykola.tochytskyi

Микола Точицький Фото: facebook.com/mykola.tochytskyi

54 роки, уродженець Вінницької області. За освітою перекладач англійської та французької, юрист-міжнародник.

Зробив кар'єру на дипломатичній ниві. Перше місце роботи – аташе, третій секретар Управління контролю за озброєнням та роззброєнням МЗС України. З 1995-го до 2010 року встиг попрацювати: у посольстві Бельгії, МНС (перший секретар відділу міжнародного співробітництва), МЗС (від першого секретаря відділу ОБСЄ Управління Євроінтеграції, радника НАТО у Департаменті політики до начальника Кабінету), генконсулом України у Сан-Франциско. Близько двох років відповідав за міжнародну діяльність у Секретаріаті президента Віктора Ющенка.

З 2010-го до 2016 року – постпред України при Раді Європи. Потім президент Петро Порошенко призначив Точицького послом України у Бельгії та за сумісництвом у ЄС. Обіймав цю посаду до 2021 року. Повернувся до України та став заступником міністра закордонних справ Дмитра Кулєби.

Одружений, виховує двох синів.

***

Рустем Умеров: фінансист, чия сім'я пройшла труднощы депортації з Криму

Рустем Умеров. Фото: facebook.com/rustemumerov.ua

Рустем Умеров. Фото: facebook.com/rustemumerov.ua

39 років, уродженець Узбекистану, етнічний кримський татарин. Його сім'я у 1944 році була депортована з Криму, на Батьківщину вони змогли повернутися лише наприкінці 80-х. За освітою економіст, фінансист.

Кар'єру Умеров розпочав у компанії «lifecell». З 2003-го року він обіймав керівні посади у цій фірмі. Через сім років, 2010-го, перейшов до компанії «ICG Investments» на посаду керівного директора. Потім була робота на аналогічній посаді в компанії icapital. 2013 року Рустем Умеров став керівним директором компанії «ASTEM».

Був ініціатором та засновником кількох благодійних фондів допомоги Криму. До парламенту ІХ скликання потрапив завдяки Святославу Вакарчуку, депутатський мандат отримав за списками партії «Голос». У Верховній Раді обіймає посаду секретаря парламентського Комітету з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій у Донецькій, Луганській областях та Автономній Республіці Крим, міста Севастополя, національних меншин та міжнаціональних відносин.

Одружений, виховує двох дітей.

***

Олександр Чалий: автор Будапештського меморандуму

Олександр Чалий. Фото: Сайт Інні Богословської http://commons.wikimedia.org

Олександр Чалий. Фото: Сайт Інні Богословської http://commons.wikimedia.org

68 років, уродженець Вінниці. За освітою юрист-міжнародник. Професійний дипломат. Був послом у Румунії, обіймав керівні посади в МЗС за міністрів Бориса Тарасюка, Костянтина Грищенка. Був заступником глави Секретаріату президента Віктора Ющенка.

Чалий увійшов в історію України, зокрема, тим, що готував до підписання Будапештський меморандум – документ про відмову України від ядерної зброї в обмін на гарантії безпеки з боку Росії, Великої Британії та США.

Українським журналістам він відомий як прихильник нейтрального статусу України, тобто противник НАТО. У лютому 2020 року на Мюнхенській конференції з безпеки Чалий спільно з українськими експертами Василем Філіпчуком та Олексієм Семенем презентували документ «Дванадцять кроків щодо зміцнення безпеки в Україні та у всьому Євроатлантичному регіоні», який назвали проросійським.

Ось які 12 кроків для досягнення миру в Україні пропонував два роки тому Чалий та Ко:

  1. Відновлення Загального центру контролю та координації (ЗЦКК).
  2. Розширення теми переговорів «нормандської четвірки» із включенням проблеми припинення боїв.
  3. Збільшення кількості пунктів перепустку на Донбасі.
  4. Розшук зниклих безвісти.
  5. Розмінування на Донеччині.
  6. Відновлення інфраструктури за участю Євросоюзу, західних компаній та Росії.
  7. Створення на Донеччині зони вільної торгівлі з особливим оподаткуванням.
  8. Поетапне зняття санкцій проти Росії за результатами виконання Мінських угод.
  9. Усунення радіаційної небезпеки на Донеччині.
  10. Новий діалог між євроатлантичними структурами щодо взаємної безпеки.
  11. Підтримка та визначення сфер взаємодії між ЄС та Росією.
  12. Запуск нового національного діалогу щодо проблем ідентичності.

У принципі, десятий пункт – це нариси того, що українська сторона запропонувала у Стамбулі на вивчення російським переговорникам.

Одружений, має доньку та сина.

***

Олександр Малиновський: працював в Адміністрації Кучми, підтримував вступ України до ЄС та НАТО

Олександр Малиновський. Фото: grantthornton.ua

Олександр Малиновський. Фото: grantthornton.ua

Про Олександра Малиновського не так багато інформації у відкритих джерелах. Відомо, що за освітою він юрист-міжнародник.

Співпрацює з аудиторською компанією "Грант Торнтон". Партнером цієї компанії є ще один переговорник від України – Олександр Чалий.

"Має значний досвід роботи в юридичному структуруванні бізнесу, реєстрації та ліквідації компаній, підготовці юридичних висновків, проектів нормативних актів, проведенні юридичного due diligence. Професійний досвід включає роботу на керівних посадах у МЗС України та Адміністрації президента України (травень 1997 – вересень 2004 рр.)", – сказано в біографії Малиновського на сайті компанії «Грант Торнтон». Малиновський є автором численних статей для видання «Дзеркало тижня», в яких розповідаються та аналізуються юридичні механізми, зокрема протидії газовому шантажу Росії. Його авторству належить стаття про неминучість європейських та євроатлантичних прагнень України.