Колекціонер Ігор Воронов: У нас втрачено пласт мистецтва за останні 30-50 років
Меценат і цінитель скульптурного і мальовничого мистецтва Ігор Воронов відомий в широких колах як популяризатор українського живопису та українських же художників. В інтерв'ю журналісту "КП в Україні" Воронов розповів, у чому головна проблема колекціонера і що краще робити з картинами - прикрашати свій будинок або інвестувати в них гроші.
Найскладніше в колекціонуванні - це зберігання
- Пару років назад журналісти оцінили вашу колекцію картин і творів мистецтва в $50 млн. Правильно оцінили? Або переоцінили? А може, недооцінили?
- Оцінювати можна по-різному, тим більше що ця оцінка була давно. Є ринок, аукціони, продажу. Плюс-мінус в таких межах колекція і коштує. Але особисто для мене вона безцінна. Я зі своєї колекції не продав жодного предмета. Тільки набував.
- Відкрийте секрет: такі колекції збирають виключно для себе або все-таки є амбіції в майбутньому проводити відкриті виставки?
- Я починав збирати особисто для себе. А потім вже почали питати музеї, куратори. Просили якісь елементи випустити на загальний показ. Віддавав. Із задоволенням. Їх потрібно показувати.
- Пам'ятаєте, з чого починали збирати колекцію? Ваше перше придбання?
- Перші роботи мені подарували: Вовкуна "Ескіз гривні" і Леся Подерев'янського "Вершник апокаліпсису". Це був 1992 рік.
Потім вже зрозумів, що існує не тільки мистецтво соціалізму, як нас в школі вчили. А є мистецтво для мене незнайоме, але яке мені дуже подобалося. Пізніше сам почав купувати роботи Марії Примаченко. Робіт сто, напевно, купив. Вважаю, з неї і почалася моя колекція.
- Скільки у вас зараз творів?
- Не рахував. Думаю, 3-4 тисячі предметів мистецтва.
- І все це ви зберігаєте вдома? Або у вас є свій маленький особистий музей?
- О (сміється)! Найскладніше в колекціонуванні - це зберігання. Коли число картин перевалює, припустимо, за п'ятдесят, починаються проблеми. Доводиться забивати будинок, офіс - все, що можна заставити. Спочатку ти збираєш, а потім починаєш дивитися на ці роботи зовсім іншими очима, тому що вони стоять поверненими до стінки або навалом. У мене всі сховища заставлені роботами...
- Деякі колекціонери, як я читала, скаржаться, що українські художники ставлять захмарні ціни на свої роботи. Ви з цим згодні? І з якого моменту, за вашою оцінкою, український художник стає цінним? У всіх відношеннях.
- Зараз значно простіше здобувати роботи. Є ринок широкий, плюс інтернет. У фейсбуці є така група "Сіль-соль". Там є навіть дуже хороші роботи хороших художників за невисокою ціною. Є, звичайно, ряд художників, які виставляють свої роботи вкрай високо... Але вони себе так оцінюють. Не можу сказати, з чим це пов'язано.
- Не повірите, теж зависаю в фейсбуці в групі "Сіль-Соль". Але я не збираю картини, а просто дивлюся. Порадьте, з кого починати колекцію? Що повинно бути в картині або у художника, щоб ви, як досвідчений колекціонер сучасного українського живопису, ними зацікавилися?
- Не знаю. Чесно. Ви задали питання дуже складне. Я, наприклад, не люблю збирати депресивні образи. У мене немає депресивних картин. Я люблю щось яскраве: композиційні речі, колірні рішення. Із сучасних українських художників люблю Криволапа. Він, звичайно, майстер кольору. Він єдиний, хто може малювати червоне небо і.. не знаю, блакитну траву - і це буде дуже органічно виглядати. Така людина, дійсно, близька до геніальності.
- Кого б ви ще виділили з сучасних художників?
- Олександр Животков, Тіберій Сільваші. Як і багато художників, які пройшли період розвалу Союзу і становлення України як держави, вони просто створювали мистецтво, яке на той момент не цінувалося й не купувалося. Їм тоді було по 20-25 років, деяким і по 40. Їм було дуже складно. Потрібно було займатися або бізнесом, або... бандитизмом. А ці художники прожили своїми картинами цілу епоху.
Що стосується молоді - тут дуже сильно розширилися рамки. З'явився інтернет. Вони роблять деякі роботи в комп'ютері. Насправді, це теж цікаві речі. У 90-е, в 2000-і такої техніки не було. У творчості відбувається такий самий процес, як і в технічному розвитку. Світ рухається вперед. І з'являються дуже талановиті молоді хлопці.
- Картини молодих художників дуже "інші"? У чому їх цінність?
- Звичайно вони відрізняються. Раніше художників вчили спочатку академічній школі малювання, а вже потім вони, художники, ламали себе.
Зараз же молодий чоловік виростає в сучасному мистецтві. Це його природне середовище. Вже потім, коли він сам стає автором, йому не потрібно себе ламати. Він не підбирає нічого. Подання красивого у нього вже всередині сидить. Це важко пояснити. Потрібно бути трошки самому творчою особистістю (сміється). Я таким не є, я збирач, я не можу писати...
- А ви пробували?
- Так, пробував. Мало того! Брав уроки. Не моє. Можу оцінити, але не більше.
|
Зараз з'являються нові модні художники
- Ви спілкуєтеся з багатьма бізнесменами і політиками. Багато з них теж колекціонують предмети живопису. Деякі навіть декларують. З деякими з них ви спілкуєтеся. У деяких напевно були вдома. Як вважаєте, в українських політиків або бізнесменів є смак до гарних речей: до живопису, до предметів мистецтва?
- Є. Якщо 20 років тому це була велика рідкість, то зараз є. Зрозуміло, що політики декларують, тому що не можуть цього не робити. Але багато хто вже почав брати консультації, якщо вони заходять в галерею або приходять на аукціони. Здебільшого вони купують тих авторів, які вже досить розкручені. Плюс з'являються якісь модні художники. Наприклад, Роман Мінін. Всі тут же почали купувати Романа Мініна, тому що це самобутній класний художник. У нього хороша техніка. Він працює з комп'ютером, потім вирізає все це, наклеює на полотно. У нього трудомісткі роботи. У цьому плані, звичайно, люди, які почали купувати Мініна або Животкова - вони не програли.
- Ви говорили, що основну частину покупок робите на аукціонах. Це українські аукціони?
- На українських аукціонах є дуже хороші роботи. Правда, останнім часом всі йдуть в онлайн. Але на українських аукціонах представлені дуже хороші роботи.
- Є пріоритети? Які роботи більше цінуються?
- Якщо раніше в основному намагалися купувати, скажімо так, українських імпресіоністів, потім перейшли на нонконформізм, то зараз там успішно продаються сучасні художники. Наприклад, аукціон "Золотий переріз", там продається практично все на 100%.
Зрозуміло, що є якісь кон'юнктурні речі. Наприклад, коли люди купують тільки Марчука. У мене своє ставлення до Марчука. Але це класик, розкручене ім'я. Або є люди, які збирають тільки Животкова. Хоча я вважаю, що це перегин. У колекції треба мати всі імена.
Або деякі купують художників на аукціонах тільки для того, щоб прикрасити квартиру і будинок.
Є у мене один знайомий, який набуває роботи виключно з інвестиційної точки зору. З початку він збирав українських художників. Потім йому не сподобалося, як вони ростуть в ціні, перейшов на зарубіжних. І весь час запитує: а це може коштувати дорожче? Але в мистецтві так не буває.
- В Україні багато великих колекціонерів мистецтва?
- Уже вистачає. Чоловік 30 точно є. А дуже великих до 10 осіб - ті, у яких дуже великі колекції. Люди купують і вже починають відкривати приватні музеї. Наприклад, парк скульптури Ігоря Кривецького під Львовом. Насправді, видатний майданчик навіть не в масштабах України. Європи!
У сучасного мистецтва немає музею сучасного мистецтва
- Як ви вважаєте, чи повинна держава підтримувати сучасних художників, скульпторів? Яких ініціатив нам не вистачає?
- Знаєте, чого не вистачає? Майданчиків. У сучасного мистецтва немає музею сучасного мистецтва. У будь-якій країні світу обов'язково присутній такий музей. Крім Києва.
- Чому у нас немає такого музею - у вас є своє пояснення?
- Це складне питання. Ви ж розумієте, що майданчики в Києві дуже дорогі. Легше і вигідніше з комерційної точки зору побудувати якесь житло, ніж виділити землю під музей. А на базі тих музеїв, які існують, неможливо відкрити музей сучасного мистецтва. Є у нас, наприклад, "Мистецький Арсенал". Але це просто виставковий центр, а не музей. Для того, щоб він став музеєм, потрібно вкласти туди великі гроші.
- З іншого боку, у держави бракує площ, в тому числі і в центрі міста, які можна було б віддати під музей.
- Не кожна площа може підійти. Все-таки музей передбачає наявність спеціальних приміщень, починаючи від системи зберігання. Твори мистецтва - крихкий предмет.
А ми повинні зберегти їх для майбутніх поколінь, як це пафосно не звучало. Але це так. У нас просто втрачений пласт мистецтва за останні 30 років, а якщо брати і український нонконформізм, то і всі 50. Як потім нас будуть оцінювати діти наших дітей - що у нас заторів було багато або те, що ми налаштували в Києві 25 торгових центрів?
- А якщо музей буде відкритий, його зможуть заповнити? Більшість предметів же знаходиться в приватних колекціях.
- Я сам із задоволенням свою колекцію віддам. Вона музейного рівня. І багато передадуть. І художники в тому числі. У нас хороші запасники сучасного мистецтва, в тому числі і в Спілці художників, і в київському відділенні Спілки художників, і в Національному художньому музеї. Чим наповнити є. Питання в іншому - як повинно здійснюватися курирування. Ви ж пам'ятаєте історію Саші Ройтбурда, коли його знімали, безперервно шпиняли.
- Чому самі колекціонери не об'єднаються і не відкриють музей?
- Побудувати музей - це близько 3 мільярдів гривень. Це велика сума. Крім того, є безліч нюансів, які сам колекціонер вирішити не може: немає закону про меценатів, у нас дуже кривий закон про переміщення культурних цінностей. Тут уже має брати участь держава
- Виправте мене, але хіба вже не робилися спроби зрушити ситуацію? Принаймні, розмови про відкриття музею сучасного мистецтва вже йшли і раніше, і вже при новій владі. І ви в тому числі брали в цьому участь.
- Так, два роки тому на мене вийшов один хлопець, який при Офісі президента був радником, має статус депутата - Гео Лерос такий. Ми навіть з цим Гео проїхали подивилися кілька майданчиків. Хоча, за моєю оцінкою, єдиний майданчик, де можна зробити такий музей, знаходиться на "Мистецькому Арсеналі". Потім з Гео трапилася дивна трансформація, він почав грати в дуже нечесну політику, у нього пішли фантазійні речі, які я коментувати навіть не хочу. На цьому все і закінчилося. З радників він пішов.
- І ви більше не спілкувалися?
- У нас було ще пару зустрічей, досить дивних. Але мова вже йшла не про музей, Гео просив у мене "дати грошей на політику". Я розумів, що мова йде саме про дискредитацію і очорнення влади. Причому про абсолютно притягнуту за вуха і придуману дискредитації.
- Тобто Гео просив у вас грошей на чорну замовну кампанію проти влади?
- Абсолютно вірно. Готовий підтвердити це правоохоронним органам, якщо буде потрібно.
Ось так хлопець з мистецтва пішов у якусь чорнуху. Спілкування ми з того моменту припинили, але наскільки я можу судити по тому, що відбувається нині, він все ж знайшов людей, які йому ці гроші дали.
- Але не Гео ж єдиним. А потім чому процес зупинився?
- А потім у нас почалася пандемія. Всі почали займатися пандемією, тепер всі обговорюють "Північний потік", газотранспортну систему. Але я вважаю, що все це суєта. Музей треба створювати і відкривати. Зараз, наприклад, прийнято рішення про відкриття музею Марчука. Але у нас є цілий пласт художників, які теж гідні бути представлені в музеях. А це буде музей однієї людини. Знаючи чварний характер деяких діячів, я боюся, що туди нікого більше не пустять.
- Давайте по пунктах: раз, два, три. Що потрібно зробити, щоб відкрити музей сучасного мистецтва в Україні?
- Перше: вибрати майданчик, друге - мати політичну волю, третє - чітке розуміння, що з цього буде. Якби я займався цим процесом, то моє побажання - ніяких наглядових рад, ніяких корупційних складових, і ще окремо - це прискорення отримання документів на будівництво. Інакше можна просто загрузнути в купі паперів. А рішення про відкриття потрібно приймати, і для цього потрібна політична воля і розуміння. Тому що Ющенко, коли був президентом, я вважаю, що він з "Мистецьким Арсеналом" зробив, скоріше, більше шкоди, ніж користі. Ця будівля свого часу належала Пінчуку. І нехай би Пінчук зробив там свій арт-центр. Але подумали, що це зять Кучми, так що треба у нього все відібрати і щось зробити, але нічого не зробили в результаті.
|
НАША ДОВІДКА
Ігор Воронов - підприємець, меценат, інвестор, колекціонер.
Народився в 1965 році в Казахстані. Вищу освіту здобув на історичному факультеті Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченко.
Був власником страхової компанії "Кредо-Класик", що входить в двадцятку великих страхових компаній, австрійської страхової групи UNIQA. Компанія була продана в 2010 році.
На сьогоднішній день Ігор Воронов зосереджений на арт-інвестиції і є володарем однієї з найграндіозніших колекцій скульптури і живопису в Східній Європі. Створив арт-фонд імені себе, завдяки чому в виставках беруть участь такі експонати колекції Воронова, як твори Олександра Архипенка, Едгара Дега, Модільяні, Пабло Пікассо та інших майстрів.
У колекції Воронова - близько 2000 робіт сучасних українських художників. Його зібрання робіт називають одним з найдорожчих в Україні. Відомо, що найдорожча скульптура його колекції - це "Фігура" Альберто Джакометті (близько $10 млн.).
У 2011 році бізнесмен зайняв 66-е місце в рейтингу "200 найбагатших людей України" журналу "Фокус". Його капітал оцінили в $250,7 млн. У 2013 році те саме видання оцінило статок Ігоря Воронова в $105,2 млн (114-е місце рейтингу "200 найбагатших людей України").
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
