Другий місяць українська економіка живе у стані війни, і це позначається на ній катастрофічним чином. Економісти кажуть, що за підсумками року вона впаде не менш як удвічі, а відновлення триватиме довгі роки. Адже, як відомо, ламати – не будувати.
Які сфери нашої економіки залишаються на плаву навіть у цей непростий час, кого можна назвати сьогоднішніми «локомотивами» і якими є перспективи України після війни? Про це «КП" в Україні» поговорила з економістом Борисом Кушніруком.
- Борисе, влада все частіше закликає українців працювати на звичних робочих місцях – мовляв, це допоможе відновити роботу економіки. На вашу думку, цей заклик справді стосується всіх, чи є сфери, які сьогодні не в пріоритеті?
- Думаю, таких галузей немає, хіба що туризм. Інша річ, що незалежно від пріоритетів багато підприємств не працюють. Одні частково або повністю зруйновані, інші зупинені через міркування безпеки. Тому що, якби, скажімо, на тому самому металургійному підприємстві стався вибух, це загрожувало б техногенною катастрофою.
Є проблема переміщених осіб. Близько 4 млн людей перетнули кордон, близько 10 млн людей перемістилися всередині країни. Люди поїхали, їхні робочі місця порожні, і це також не сприяє роботі підприємств.
- Хто сьогодні працює якщо не в колишньому режимі, то принаймні в наближеному до колишнього?
- Насамперед аграрний сектор. Значна частина Центральної та Західної України вільна й безпечна, і там тривають сезонні роботи.
Працюють підприємства сфери послуг, ЖКГ – ми ж не сидимо при свічках. В українських будинках є світло, тепло та вода. А це означає, що люди, які працюють у комунальній сфері, знайшли в собі сили та мужність, щоб працювати як раніше, і навіть більше.
Працюють підприємства у Західній Україні. Звичайно, забезпечити планове стабільне функціонування в сьогоднішніх умовах важко навіть у відносно мирних регіонах, проте люди на місцях роблять все, що можуть.
Наскільки я розумію, величезним попитом користуються роботи з ремонту - від побутових речей до військової техніки.
Але, звісно, левову частку підприємств зупинено. І, враховуючи ситуацію, можна прогнозувати, що багато хто з них почне працювати не раніше, ніж закінчаться бойові дії. Тому головне питання в тому, коли все це завершиться.
- А який ваш прогноз?
- Скажу так: війна може тривати місяці.
Ще на початку березня я був досить оптимістичний щодо термінів. Але наразі, спостерігаючи за тим, що відбувається в російському суспільстві, змушений погодитися з експертами, які вважають, що бойові дії можуть тривати до серпня-вересня. Думаю, що війна йтиме доти, доки всередині самої РФ не виникне стан паніки та жаху.
– Які галузі української економіки є сьогодні "локомотивами"? Ось ви казали про працюючий житлово-комунальний сектор. Чи можна вважати його «локомотивом» в умовах катастрофічних неплатежів за комуналку?
- За великим рахунком, можна, навіть незважаючи на неплатежі. Сьогодні сфера ЖКГ фактично тягне за собою нормальне функціонування всіх інституцій. Уявіть, що було б, якби зупинилися електростанції?
І це незважаючи на те, що з оплатою комуналки є величезні проблеми як з боку підприємств, так і з боку населення, і вже сьогодні можна говорити, що це буде довгострокова заборгованість.
- А що сьогодні приносить реальні гроші в бюджет?
- Питання непросте. Думаю, насамперед це акцизи. Ось із 1 квітня відновили продаж алкоголю, тобто відновилося це джерело надходження податків.
Тютюнові вироби продаються, навіть частина виробництв працює – це також податкові надходження.
Але річ у тім, що в умовах війни, на жаль, пріоритетом є не податкові надходження від тієї чи іншої діяльності, а саме її існування. Якщо пам'ятаєте, у країні з 1 квітня все переведено на мінімальне оподаткування. На мою думку, держава пішла на це з двох причин. По-перше, щоб люди щось заробляли на своє існування; по-друге, щоб були зайняті на психологічному рівні і трохи менше думали про жахіття війни. Держава сьогодні розраховує не стільки на податки, як на те, що економіка просто продовжить жити.
- Чи можна попередньо оцінити збитки, завдані українській економіці війною?
- Останнім часом я з деяким подивом читаю оцінки своїх колег про те, що завдано збитків на певну суму. Для мене очевидно, що сьогодні збитки порахувати неможливо: тільки коли закінчиться війна, почнеться підрахунок геть усього..
Також мене дивують цифри про збитки на добу. Сьогодні якесь підприємство є, а завтра – його немає. Або навпаки: в якийсь день були великі руйнування, але це не означає, що такі самі будуть щодня. Отже, доведеться змиритися з тим, що стан невизначеності продовжиться до закінчення війни, а сьогодні ми можемо говорити виключно про стан речей «на сьогодні».
- Суперечливі відомості останнім часом надходять із приводу посівної. Одні кажуть, що вона зірвана і на нас чекає голод, інші вважають, що все йде за планом і жодного голоду не буде.
- Голоду справді не буде. Більше того: для внутрішнього споживання нам вистачить тих запасів, що є. Але знову ж таки: це станом на сьогодні (наша розмова проходила 02.04.2022. – Прим. авт.). Росія веде війну на виснаження, і ми не знаємо, якою буде ситуація завтра чи тим більше за місяць.
- Що сьогодні відбувається на паливному ринку і які тут перспективи? Чи загрожує нам тотальний дефіцит бензину та дизеля?
- Наш паливний ринок – це суцільна зона припущень та нюансів. Поки росіяни 2 квітня не знищили інфраструктуру Кременчуцького НПЗ, це дозволяло експертам допускати існування прихованих домовленостей. Я, до речі, вважаю, що обстріли НПЗ більш ніж через місяць після початку війни свідчать не про відсутність таких домовленостей, а про те, що сьогодні змінився формат військових дій: почалася війна на знищення всієї української інфраструктури.
Щодо постачання то вони, звісно, звелися до мінімуму. Раніше ми імпортували нафтопродукти з Росії та Білорусі залізницею. Наразі – з Румунії, Польщі, Словаччини – тобто нафтопродукти мають прийти до нас із портів, а доступу до портів ми не маємо.
Щодо потреб оцінки давати важко. З одного боку, споживання поменшало у зв'язку з тим, що підприємства не працюють, а населення практично не їздить. З іншого боку, зросли потреби з боку армії.
Руйнування інфраструктури Кременчуцького НПЗ сильно вдарило по ринку палива. Фото: t.me/h_kremenchug
- Напевно, простіше говорити про те, які галузі стануть найважливішими після закінчення війни?
- Безумовно, насамперед це будівництво та сфера будівельних матеріалів – відновлювати доведеться дуже багато: будинки, підприємства, дороги, мости, житлово-комунальний сектор.
Сильно пожвавиться транспортна сфера – адже всі будівельні матеріали треба буде доставляти.
Поступово розпочнеться відновлення підприємств, почнуть роботу ті, хто переживе війну з мінімальними пошкодженнями.
- Як ви оцінюєте перспективи української економіки після війни? Ви більше схильні до оптимізму чи песимізму у цьому питанні?
- Тут я налаштований оптимістично і вважаю, що на українську економіку після війни чекає величезний зріст. По-перше, через низьку базу порівняння, по-друге, впевнений, що Захід почне давати великі гроші – як гранти, які не треба буде повертати, так і кредити на 20-30 років. За сприятливого податкового режиму на 5-7 років перед нами відкриються величезні можливості.
Україні знадобиться дуже швидко відновлювати міста, і ми це не потягнемо ані грошима, ані по ресурсами. Тож кілька років доведеться жити за рахунок зовнішньої допомоги. Але у нас буде все: і гроші, і інвестиції, і бажання компаній працювати у нашій країні. Для всього світу Україна стане брендом номер один.