Народний учитель: переїхав з Олександрії до Кременчука, а за ним вирушили й учні
Учні переїхали за учителем
52-річний Валентин Іванович Мельник із Кременчука – не простий вчитель. До цього він працював у Олександрії, обставини змусили його переїхати. Раніше він вивів Олександрію в лідери з програмування - місцеві діти неодноразово були кращими на міжнародному рівні. З його переїздом цей неофіційний титул перейшов до Кременчука.
Учні поїхали слідом за викладачем – кинули затишні дитячі кімнати та бабусині пиріжки й оселилися у гуртожитку далеко від рідних. Розуміли – якщо їде Валентин Іванович, в Олександрії про майбутнє у сфері IT можна забути.
Його намагалися утримати житлом і навіть створенням спецшколи – ліцею інформаційних технологій, але згодом стало очевидним: у Кременчуці все одно більше можливостей для підготовки вихованців до міжнародних олімпіад. Хоч і жити довелося не на подарованих містом квадратних метрах, а в тому ж гуртожитку разом із учнями.
Цього року Валентин Іванович отримав чергове звання – народний учитель України. Також у його скарбничці – три ордени «За заслуги», звання «Заслужений учитель України» та «Відмінник освіти України» та інші нагороди та медалі.
«КП в Україні» поспілкувалася з викладачем, заради занять із яким до Кременчука з'їжджаються діти з усієї країни. Він навчає в ліцеї при Кременчуцькому педагогічному коледжі, а також веде заняття в місцевій школі олімпійського резерву.
- Валентине Івановичу, якщо вчитель, як то кажуть, від Бога, він будь-яку дитину може навчити такому складному предмету, як програмування?
- Повинні бути певні задатки, логічне мислення. Дитину можна навчити до якогось рівня, але без цього буде складно. До високого рівня – дуже проблемно.
- Тобто гуманітарії не мають шансів стати програмістами?
– Гуманітарії є різні. Справа не в цьому, а в тому, наскільки дитина ерудована, наскільки вона здатна мислити.
– Зараз все частіше дорослі люди йдуть пробувати свої сили у IT. Як вважаєте, чи є шанси стати успішними у цій сфері, якщо все життя людина працювала бібліотекарем чи медсестрою?
- Думаю, що шанси є, і є приклади, коли люди далеко за 30 змінюють професію та вивчають IT. Зрозуміло, що їм важче влаштуватися – багато молоді, яка цілеспрямовано навчається та рухається у цьому напрямку, і IT-компанії більше дивляться на студентів, ніж на людину за 30 років без досвіду роботи. Основна проблема – це досвід роботи. Якщо його немає – IT-компанії дуже прискіпливо ставляться та рідко таких беруть. Але є приклади, коли люди у віці навчаються, починають працювати та досягають дуже непоганих результатів, до речі.
Головне – бажання, а не здібності
- Якщо у дитини є бажання стати програмістом, але немає здібностей, ви її не візьмете?
- Візьму, звісно. Є багато прикладів, коли бажання і працездатність давали навіть кращі результати, ніж у тіих хто має природні задатки. Бажання грає величезну роль. Без нього та працелюбності взагалі нічого не можна досягти.
У нас є психолог, який допомагає визначити особливості кожної дитини та дає поради мені, на що звертати увагу. Наприклад, у дитини гарне просторове мислення, але взагалі немає логічного. Тоді я змінюю підготовку. Також психолог дає поради дитині.
- Якщо логічного мислення немає, виходить, то це не вирок? Чи можна розвинути?
- Звичайно. Якщо задатки є посередні, але є бажання, то за рахунок цього можна досягти більшого.
- Якщо дитина у школі перебивається з трійки на двійку – винен учитель, який погано пояснює, чи це низькі інтелектуальні здібності дитини?
- Тут, найімовірніше, багато факторів сходиться. Багато залежить від початкової школи: якщо там дітей вчили мислити, думати, аналізувати – дуже добре, а якщо тільки за шаблоном робити, що дуже часто зустрічається… Приходять діти, ти їх тестуєш – природні задатки добрі, а починаєш працювати – вони просять: « Дайте мені шаблон, і я зроблю». Подумати, проаналізувати вони не вміють, не знають як підійти до завдання з іншого боку, а не тільки так, як пояснили. Для мене важливо, щоб дитина мислила, навіть якщо вона робить це неправильно.
У нашій школі олімпійського резерву це підготовка після уроків, у кожної дитини індивідуальний план. Ми їх ділимо на кілька груп, але не за віковими параметрами, а за рівнем. До групи з 11-х класів може потрапити дитина з п'ятого чи шостого, якщо вона швидко пройшла початкові етапи. Ми такому учню даємо можливість рухатися далі, якщо він може пройти матеріал за старші класи.
З усієї України діти їдуть до Кременчука
- До вас часто приходять діти із запитом, щоб потім вони змогли працювати в Google чи Facebook? Чи їхні батьки?
- Жодного разу такого не було… Ви поставили це питання – сам здивувався, що ніколи такого не було… Але якби прийшли – я б одразу сказав, що не можу цього гарантувати. Так, у нас діти навчаються і працюють у престижних компаніях – і у Facebook, і Google, і у Snapchat. Проходять стажування там. Ще до ЗНО надходило багато запрошень із університетів на навчання. У нас дуже хороша підготовка, за замовчуванням найкращі діти з усієї України приїжджають до Кременчука, щоб вивчати програмування.
- Яка методика допомагає досягати таких високих результатів у підготовці учнів?
- Робота у різновікових групах. Діти мають можливість розвиватися та рухатися на порядок швидше, ніж коли навчаються за програмою школи. І ми створили для дітей такі умови, ми зібрали однодумців, які на цю тему можуть поспілкуватися, і вони з різних класів. В одному класі може бути одна така дитина, і їй просто нема з ким обговорити тему. До кожного учня свій підхід, щоб дати можливість розвиватись.
- До яких світових університетів найчастіше вступають ваші випускники?
- Здебільшого це КНУ ім. Шевченка. Багато запрошень до Ягеллонського університету – переможців міжнародних олімпіад приймають без вступних іспитів взагалі. Вони там отримують стипендію – одну із трьох видів: наукову, за досягнення на олімпіаді або звичайну, яка становить приблизно 21 тисячу гривень. Були запрошення з Масачусетського університету. Але діти бояться летіти.
- Тобто працювати у Кремнієвій долині, ІТ-столиці світу, українські діти не мріють?
– Знаєте, є різні діти. Все-таки в США та Канаді нашим дітям важко адаптуватися – треба бути асоціальнішим, бо там кожен сам по собі. А у нас діти товариські, їм потрібна компанія. Найчастіше їдуть на стажування та повертаються до Києва чи кудись до Європи.
- З ким із відомих у цій сфері людей ви працювали?
- Із засновником Snapchat. Він із Одеси, підтримує дітей та спонсорує їхню підготовку, бере на стажування.
Замість IT дівчата обирають кохання
- Як серед айтішників ставляться до дівчат? Чи є зневажливе ставлення?
– У нас дівчат люблять, але їх мало. В Україні єдина дівчинка, котра була у складі команди на міжнародних олімпіадах, це моя донька. Вона взяла три срібні медалі. Навчається на другому курсі КНУ, вже пройшла інтерв'ю у Snapchat.
В IT-компанії беруть дівчат із задоволенням, але більшість у міжнародних компаніях - це вихідці з Китаю, Індії.
- Чому дівчат в ІТ так мало? Їх вважають слабшими інтелектуально?
– Тут багато факторів. Дівчата раніше дорослішають, у них виникають інші пріоритети. Може тому, а по-друге – програмісти більше сидять, працюють, а не всі готові до такого, напевно… Як би там не було, все-таки математиків більше серед чоловіків, і так складається природним чином.
– Ваша донька залишилася вчитися в Україні. Це явно не про перспективи та не про гроші. Ви її не відмовляли?
- У неї був вибір – ще у 8-му класі вона отримала золоту медаль у Болгарії на юніорській олімпіаді, її запросили до Ягеллонського університету. Вона сумнівалася, але обрала університет ім. Шевченка. Може зіграла ситуація з ковідом. Але найголовніше, напевно, це кохання – її обранець теж навчається у Києві. Ми на неї ніколи не тиснули. Вона приймала рішення сама.
Донька Валентина Мельника Софія – єдина дівчина у складі української команди на міжнародних змаганнях. Фото: https://www.facebook.com/photo.php?fbid=2939607439444200&set=t.100001849189722&type=3
«Ніколи не намагався копіювати»
- Чи стати добрим учителем може тільки той, хто сам був добрим учнем, чи у вас інша думка?
– Є такі питання, на які я не знаю, що відповідати. Це таке комплексне поняття… У школі в мене було досить добре з математикою – за 20 хвилин міг зробити два варіанти. Іноді мені давали додаткові завдання, іноді просили сидіти тихо та не заважати іншим. Надалі я зрозумів, що для кожної дитини має бути своя робота на уроці – і рухатися вперед потрібно залежно від своїх можливостей та здібностей, а не так, як усі. Має бути спілкування з дітьми на рівні, треба давати дітям висловлювати свою думку, навіть якщо вона неправильна. Вони повинні генерувати ідеї, правильні чи ні. Має бути загальне обговорення тем та їх вирішення.
Я не знаю, як стати добрим учителем. Єдине, що можу сказати – ніколи не намагався щось скопіювати. Ось у нас як: о, давайте робити все як він. І як би добре не зробили, це всього лише копія, неважливо, хороша або погана, але копія. Кожен учитель повинен робити те, що він може найкраще, саме він. Знайти щось таке в собі, реалізувати та в цьому напрямі розвиватися. Копіювання користі не дасть.
– Яку роль відіграє дисципліна? Чи можна провести паралель між нею та майбутнім успіхом учня, чи серед найкращих теж є хулігани?
- Та вони більшість із хуліганів... Кожна дитина особлива, у кожного свій характер, до кожного можна знайти свій підхід. Дисципліна має бути, у мене вона і є, але це має бути такий сам собою встановлений порядок. Я можу вийти, але діти продовжуватимуть працювати. У нас таке середовище – є час для роботи, є для обговорення. Ексцесів немає.
Переможці вперше здобули премії
– Що учням дають перемоги на олімпіадах?
– Переможці міжнародних олімпіад за два предмети на ЗНО отримують по 200 балів – обирають їх. В інших країнах трохи краще – наприклад, в Ягеллонському університеті їх зараховують автоматично, вони мають привілеї щодо проживання та стипендії.
Олімпіади – це свого роду ринок, де айті-компанії вже придивляються до дітей та рано чи пізно роблять запрошення на стажування.
Цього року діти – переможці міжнародних олімпіад вперше отримали премії – 100 000 гривень кожному із президентського фонду. На зустрічі президент сказав, що вчителі, які готували, також отримуватимуть схожі премії. До цього нічого такого не було. Те, що почали нагороджувати дітей - великий плюс.
- Ким із ваших випускників ви пишаєтеся? Чи є учні з особливими історіями?
- Я ними всіма пишаюся. Вони всі обдаровані. Не хочу когось виділяти. Після випуску вони приїжджають та допомагають готувати молодших, один одного підтримують та переживають, дивляться онлайн-трансляцію олімпіад. Кожен із них особливий і прекрасний. Хтось стає меценатом, хтось проводить уроки додаткові.
У 2014 році ми відкрили першу в Україні комп'ютерну школу та беремо туди близько 100 дітей з усієї країни, частину – з малозабезпечених сімей, частину – чиї батьки в АТО. Шукаємо спонсорів та повністю покриваємо їхнє перебування.
- Серед ваших учнів є генії ? Як вважаєте, генієм треба народитись чи можна стати?
- Багато серед них геніїв. Просто геніальність ще треба закріпити гарною роботою. Якою б геніальною не була дитина, якщо вона не працює, то рано чи пізно починає програвати тим, хто більш старанно працює. Таких прикладів багато.
Учні Валентина Мельника майже щороку стають переможцями чи медалістами на міжнародних олімпіадах. Фото: facebook.com/photo.php?fbid=1628264560578270&set=t.100001849189722&type=3
Якщо відпочиваєте – вже програєте
– З вами до Кременчука переїхали 14 ваших учнів. Як це сталося – довелося вмовляти заради довгострокових планів?
- Ні, вони самі вирішили, деяких батьки навіть відмовляли. Сім із них – одинадцятикласники, які переїхали на один рік. Їм надали гуртожиток – вони жили на дев'ятому, а я із сім'єю – на першому поверсі. Щодня збиралися на чаювання. Деяким батьки винаймають квартири, але зазвичай живуть у гуртожитку.
Тоді в Олександрії вже шість років були результати на міжнародних олімпіадах, і це провінційне місто було лідером програмування в Україні. Коли нам запропонували переїхати, я зібрав дітей та пояснив ситуацію. Вони сказали, що тоді також переїжджають, щоб готуватися далі. Молодший учень був у восьмому класі, шкарпетки не вмів прати сам. На це й упирали батьки, але його не зупинило.
- Учням було складніше відмазатись, чому не зробили домашнє завдання, раз вони завжди були у вас на увазі?
- У мене не виникало проблем, щоб не зробили домашнє завдання. Це більше їх проблема - тому що надалі може відгукнутися. У нас домашнє йде в режимі олімпіади: вони можуть зайти на сервер і вирішувати завдання будь-якої миті. Якщо не вирішили, вирішуватимуть, а решта піде вперед. Зрозуміють, що їм доведеться наздоганяти інших. У нас таке неписане правило: якщо ви зараз відпочиваєте, ви вже програєте, тому що ваші конкуренти готуються. Якщо відпочиваєте, що теж потрібно, то знайдіть час, щоб наздогнати.
Переможців визначають на співбесіді
- Діти мають любити вчителя чи предмет?
- Роль вчителя дуже велика, діти, напевно, вибирають предмет із-за вчителя у 90% випадків, а то й більше.
- Що ви робите, щоб налагодити контакт, сподобатися учням?
– Якщо вчитель намагається сподобатися учневі – це все, провал. У нього інше завдання - він повинен донести, що і як робити, має навчити учня вчитися. Не зубрити, а саме вчитися – вміти знайти ту інформацію, що йому потрібна, вміти використовувати її у той чи інший момент.
- Про вас кажуть, що ви вже на співбесіді бачите, чи дитина стане переможцем. Як вам це вдається і часто вгадуєте?
- Вгадати мені вдається у 99% випадків. Про це можна судити зі спілкування, ерудованості, очей, що горять. Дитинатакож проходить тести, які показують, як вона мислить. До нас діти приходять і у 8 років, і у 14-15. Був хлопчик, який прийшов до 10-го класу - він взагалі програмуванням не займався. За місяць почав ходити на додаткові заняття, а за пів року отримав диплом на всеукраїнських змаганнях. Він мав нестандартну логіку, він займався шахами. У 11-му класі взяв срібну медаль на міжнародній олімпіаді. У нас дуже багато талановитих дітей, їм просто потрібно дати змогу розкритися.
