Акторка дубляжу Катерина Сергеєва: Пародію на Лорак попросила зробити кума - пішло як по маслу
Катерина Сергеєва працює в дубляжі 17 років. Перший її фільм «Відпустка за обміном» вийшов у 2006-му – там вона подарувала свій голос Кейт Вінслет. В українському дубляжі її голосом говорять Кемерон Діаз, Рене Зеллвегер, Дженніфер Еністон, Міла Куніс, Міла Йовович та багато інших голлівудських зірок.
А нещодавно акторка просто розірвала мережу своєю дубляжною пародією на Ані Лорак.
Ми поговорили з Катериною Сергеєвою про її шикарні пародії, про те, як їй вдається так влучно поєднувати слова, міміку та жести і про інші особливості роботи акторки дубляжу.
Сміх викликаний тим, що ми змогли відповісти
- Катерино, ви записували дубляжні пародії і до пародії на Лорак. Як гадаєте, чому саме ця пародія викликала такий фурор у мережі?
- Я не очікувала, що буде така реакція. Кажу це абсолютно щиро. Пародії я вирішила робити у жовтні минулого року після масованого обстрілу Києва. Я просто не могла впоратися з обуренням від того, що відбувалося, тому це був мій внутрішній прорив на своєму фронті. І дійсно жодна із попередніх пародій настільки не вибухала. Я бачила, що у людей є цікаві реакції на мою роботу, але саме Лорак, як виявилося, стала вимогою сьогодення, адже люди хотіли дати їй відповідь.
Зробити таку пародію мене попросила моя кума. Вона записала мені повідомлення, я його спочатку навіть не дуже зрозуміла: «Ти це дивилася? Бо ми вже це дивитися не можемо. Це жах, як так можна, треба щось робити, нам треба якось відповідати». Але можливості прокоментувати це інтерв’ю не було. У Тік-Тоці, наприклад, були вимкнені коментарі. І я подумала: «Напевно, люди хочуть щось сказати. Але де? Куди їм писати? Куди це все викидати?». Адже хочеться, щоб нашу відповідь, нашу позицію почитали, знали, як це для нас виглядає, як це для нас боляче.
Як би ми не жартували, але все одно це якийсь біль, драма, трагедія, коли таке говорить народна артистка України. Вибачте, але це настільки розмазана позиція, що ти не розумієш, на чому вона заснована. Оці закиди, що їй щось казали, і вона поїхала, бо вже не могла… Та ніхто ж її не ображав! Мені здається, після 2014-го більше Лободу пресували. Тому люди і сприйняли слова Лорак дуже боляче. Але оцей сміх, я так розумію, і дозволив зняти напруження, він викликаний тим, що ми змогли відповісти. Тому, думаю, саме цю пародію і підхопили.
- Виходить, що такі персонажі, як Лорак, тобто наші колишні, більше тригерять українців, ніж, скажімо, ті ж Симоньян, Скабєєва. І ця пародія ще раз це довела.
- Бо це люди, які точно знають, як тут все влаштовано, як все було і як є. Вони точно знають, що нікого тут не утискали, що не треба було сюди бігти і всіх визволяти. Боляче, що ці люди, які в цій країні заробляли, співали українською, ставали тут артистами, мають таку байдужу позицію. А байдужа позиція – це найстрашніше.
Якби вона, наприклад, сказала, що в неї спалили будинки, квартири, машини, що її змушували говорити українською - інакше вб’ють, ми б розуміли, що вона дуже ображена. Але ж такого не було. І вона собі спокійно живе – от і все.
- Як ви це робите так влучно? Щоб вкласти слова в емоцію, треба ж зрозуміти сутність людини, як вона жила якийсь час, згадати якусь біографію.
- Як громадянка своєї країни, я цікавлюся новинами, мені цікаво знати, що відбувається. Увесь час я щось слухаю, незалежно від того, чи є запит на якусь пародію, чи є в мене якась ідея. А коли вже знаходжу прецедент, особу і розумію, що зараз ця пародія може бути актуальною, приблизно накидую собі, що це може бути.
Важливо, щоб в пародії був зміст, глибина, а не робити це лише заради того, аби посміятися. Я вкладаю туди те, що дозволяє трішки викрити людину на іншому рівні. Деякі пародії в мене не йшли, незважаючи на те, що ці навички у мене вже автоматизовані, 17 років в дубляжі - це великий досвід.
Я швиденько прослуховую, що людина говорить. Потім повністю прибираю звукову доріжку оригіналу, щоб вона мене не збивала, і на фоні того, що наслухала, думаю, який меседж можу вкласти, щоб це було і комічно, і доречно, і попадало в міміку.
Якщо ви бачили, наприклад, пародію на Лукашенка про те, як він свої яєчки рятував, то він каже фразу «Путін не візьме мене за яйця» саме в той момент, коли стискає кулак. Тобто я ловлю їх на їхніх же жестах і міміці і вже потім формулюю це в тексти.
Я займаюся акторською майстерністю з 11 років, з 16-ти дуже плідно рік займалася імпровізацією, тому все, що пов’язано і зі словом, і з акторською майстерністю, - це все моє життя. Величезний досвід роботи в дубляжі дає мені можливість зчитувати емоції, відчувати, який в мене персонаж. В цій роботі головне завдання – покращити її і не дай боже не погіршити. Тому навіть в пародіях намагаюся по-своєму покращити, увиразнити і вкласти думку.
- До всього цього, ви ще й гарний монтажер.
- Можливо, не все так ідеально і є до чого присікатися. Але я свідомо не дуже вбиваю час на те, щоб вилизувати якісь стики. Акцент іде на інше.
Я знімала короткометражне кіно, і як режисерка, і як продюсерка працювала з дуже високопрофесійними режисерами монтажу, тому знаю з усіх боків, що і як робити. Думаю, в мене ще є і хист до цього, бо мені це реально дуже подобається.
Акторка почала робити дубляжні пародії у жовтні минулого року. Фото: особистий архів Катерини Сергеєвої
Людина без позиції – це не особистість, чим би вона не займалася
- Скільки у вас займає часу, щоб зробити пародію?
- Бувало, я щось відкладала, щоб наступного дня ще раз передивитися на свіжу голову. А, наприклад, пародія на Лорак зайняла в мене десь півтори години. Як кажуть, вона просто полилася. Я ще тоді була й дуже втомлена, у мене було дві групи студентів. Але кума так просила, і я подумала: піде – то піде, а ні – то ні. І воно справді все пішло як по маслу. Я заздалегідь навіть не готувалася .
- Як ви змогли вислухати це інтерв’ю? Бо це настільки бридко, що я не змогла.
- Я свідомо передивилася все дуже швидко. Мені треба було зрозуміти суть, вихопити якісь шматки, бо я розуміла: якщо сяду дивитися все інтерв’ю, перезавантажуся і знищу своє творче джерело, не буду здатна живо мислити. Тому дивилася шматками, щоб вловити суть і видати все на живій енергії, щоб це було не штучно, не надумано.
І коли почався такий ажіотаж, навіть сіла передивитися це інтерв’ю. Передивилася і зрозуміла, що все правильно зчитала.
- Ви справді влучно передали суть. В принципі, Ані Лорак завжди була людиною без позиції у важливих питаннях, на них вона відповідала, що її місія – співати.
- Дійсно, вона викликає дивні відчуття. Я взагалі не прибічниця давати якусь оцінку, але якщо суто по-людськи, людина без позиції – це не особистість, чим би вона не займалася у житті. Як можна жити без позиції? Адже мова йде не про гламур, коли ти сидиш в студії з макіяжиком і нейтрально про щось говориш. Думаю, багатьом людям хотілося підійти, струснути її і запитати: «Ти взагалі розумієш, що ти говориш?». В таких ситуаціях краще взагалі зникнути і не говорити нічого. Ти дивишся і думаєш: «Що це за гра така? Це гра в нейтралітет?». В даному випадку це неприпустимо, коли стільки смертей, поламаних життів…
- Напевно, до вас пішли запити на персон, яких хочуть бачити у ваших наступних пародіях. Кого просять спародіювати?
- Раніше просили Скабєєву. Ту ж Лорак мені запропонувала кума. Інтерв’ю Марії Захарової мені теж люди прислали, мовляв, чи ви бачили, може, у вас будуть ідеї. І я зробила пародію, де вона зачитує пісню «Ой у лузі червона калина» речитативом. Мені дуже приємно, що моя робота знайшла відгук і люди побачили в цьому цікавий формат.
В мене вже є ідея на пародію, але я вичікую, можливо, буде щось більш соковите.
- Ви казали, що намагаєтеся робити це інтелігентно. А не буває, що хочеться жорстко?
- Я дозволяю собі якісь слівця, бо без них буде не так колоритно і не так близько. Кожен мислить по-своєму, що таке жорстко. Я намагаюся йти за своїми відчуттями, інтуїцією. Я професійно вихована в академічній школі акторської майстерності, закінчила університет Карпенка-Карого, де нам прививали смак. Тому навіть якщо ти будеш матюкатися або говорити якісь гострі слівця, як людина, яка вишколена тією школою, ти все одно це зробиш інакше, аніж людина, яку не готували до мистецтва.
Мені дуже подобалося, що я за кадром
- Ви озвучували багатьох мегазірок: Мілу Куніс, Сандру Буллок, Кемерон Діаз, Дженніфер Еністон, Рене Зеллвегер… Чи є у вас улюблена акторка, яку вам щоразу цікаво розкривати?
- Мені комфортно працювати з усіма ігровими акторками, бо я люблю жваву акторську гру, комедію. Але саме Діаз і Еністон дуже близькі мені своєю акторською грою. Вони і приємні, і зрозумілі, я одразу в’їжджаю в роль, коли починаю писати, це завжди якась упорядкована акторська гра. Для мене це означає якість. Вони зі своїм почерком, ігрові, дуже амплітудні, їхня міміка завжди несе сильний зміст.
- Після пародії на Лорак люди писали, що раді нарешті побачити володарку такого прекрасного голосу. Часто ми обожнюємо чийсь голос, але не знаємо в обличчя цю людину. Бути увесь час за кадром – це цікаво?
- Першу частину свого професійного життя я просто кайфувала. Мені дуже подобалося, що я за кадром. Настільки подобалося, що я вам навіть передати не можу. Я дуже рідко зайвий раз говорила про свою професію. Якщо в мене була можливість не говорити, робила все, щоб ніхто не знав, чим я займаюся. І мені було дуже комфортно.
З часом поступово почала знімати короткометражне кіно. Були проби на телеведучу. Але це не означає, що я колись залишу свою роботу біля мікрофону. Боже збав, це моя пристрасть і любов на все життя. Але моя професія тим і прекрасна, що я можу і хочу розвивати усі її сторони.
- А чому спочатку була така секретність?
- Мені так було комфортно. В мене було дуже багато роботи, у мене було все, про що я мріяла, і я взагалі не думала про те, щоб себе популяризувати. Тоді ця галузь тільки розвивалася, все було нове і цікаве. Це зараз вже є багато професіоналів, багато напрацьованих подач, імен, технік, шкіл і так далі. А я тоді максимально брала все, що мені випадало. Мені хотілося бути в бурхливому потоці, мати можливість обирати щось яскраве, а не засісти в одній студії і думати: «Ой, зарплатка є, фільмики зранку до вечора пишу, то й добре». Мені було дуже цікаво в тому періоді, мені всього було достатньо, і я взагалі не хотіла бігати на телебачення чи ще кудись. Я розуміла: тільки ступлю кудись в паралельні напрямки, тут точно втрачу.
- Ви дуже красива жінка, ви акторка. Грати в кіно не виникає бажання?
- Вже зараз виникає. Але я завжди хотіла грати тільки в українському кіно і тільки українською мовою. Коли я закінчила університет і почала шукати себе як акторка, як кіноакторка зокрема, мені дуже не подобалося засилля російських акторів у нас. Я завжди думала, що так десь зраджую свою професію, але для себе визначала, що не можу через це переступити.
І коли мене повністю забрав мікрофон і дубляж був українською мовою, я була щаслива, бо в університеті мені виставляли саме українське мовлення. У мене була шикарний викладач, професор сценічного мовлення Алла Олександрівна Гладишева. Вона мене виростила як фахівця. Тому я не розуміла, чому маю обирати щось, що суперечить моїм творчим і громадянським позиціям.
До речі, у мене була роль у фільмі Валентина Шпакова «Зустріч однокласників». І якщо надалі буде українське кіно з українськими акторами і українською мовою, то чому б і ні. Але стовідсотково українське – це моя принципова професійна позиція.
- Зараз дуже часто дублювати стрічки запрошують зірок. Зрозуміло, що це маркетинговий хід – продати картину через відомі обличчя. Вони не забирають хліб акторів дубляжу?
- Була така історія. Я мала дублювати лиходійку Скарлет Противсіх у «Посіпаках». В оригіналі вона говорить голосом Сандри Буллок, тому на кастинг одразу покликали мене, це моя акторка. Я пройшла кастинг. А потім раптово зустрічаюсь на студії з режисеркою, яка проводила кастинг, і вона мені говорить: «Ой, хотіла тобі сказати, що все так чудово пройшло, але, на жаль, на цю роль нам треба була зірка, бо прокатники порахували, що не зберуть касу, якщо це зроблять звичайні професійні актори дубляжу». І в тому випадку запросили Олену Кравець.
Тоді дійсно була потужна промокампанія і в процесі запису, і перед прем’єрою, і під час прем’єри. Так часто роблять тоді, коли підраховують, що не зберуть касу. І я абсолютно нормально до цього ставлюся. Люди все ж таки вкладають гроші і самі вирішують, де є ризики. Наприклад, був у мене проєкт «Гори між нами», де я дублювала Кейт Вінслет. Ми все записали, я чекаю виходу фільму, але - тиша. Потім запитую у студії, а де ж фільм. На що вони кажуть: «Продублювали і поклали на полицю». Вони проаналізували, порахували і зрозуміли, що не зберуть касу, то ж їм невигідно його запускати. І прийняли це рішення вже після того, як фільм був продубльований. Втрата грошей - це не іграшки. Тому інколи краще витратити на дубляж, випустити фільм в мережі, але не заходити в кінопрокат. Тому ж кінотеатру у будь-якому випадку треба заплатити, навіть якщо тиждень зали стояли порожніми, бо глядачів не було.
Переважно саме до дубляжу мультфільмів залучають медійні обличчя. Там немає в кадрі голлівудських зірок, тому треба брати чимось іншим. Але це абсолютно нормально. Значить, моя робота мене знайде. У кожного, мені здається, своя місія.
Катерина Сергеєва і сама навчає студентів, адже, каже, їй важливо, хто завтра буде стояти з нею біля мікрофону. Фото: особистий архів Катерини Сергеєвої
Перемагають наполегливі, а не ті, хто має від природи хороший голос
- У вас є власна «Мовна майстерня Катерини Сергеєвої». Ви сама, приміром, закінчили університет, це базова освіта, яка важлива для кожної професії, і де ви вивчали не лише мовну майстерність, а й інші дисципліни, щоб стати професійною акторкою дубляжу. Скільки треба вчитися на актора дубляжу на курсах?
- У мене є онлайн-консультації, я не беру студентів всліпу, у мене маленькі групи, я працюю дуже предметно. У кожного свої завдання, свої уявлення про те, скільки треба вкладати зусиль. Професія стоїть на техніці. Але не всі усвідомлюють, що без постановки апарату ви не станете профі. В мене була учениця, яка прийшла на перший курс з дубляжу і одразу почала працювати. Потім - на другий курс, і пішла далі працювати. А потім каже: «На мене навалилася робота, мені потрібна техніка, бо я розвалююся, я не розумію, як мені керувати апаратом». Причому у неї справді дуже хороші природні дані.
Думаю, при наполегливій роботі за пів року правильного і регулярного навчання та практики можна вийти на дуже хороший рівень. Спираючись на свій досвід, скажу, що перемагають наполегливі, а не ті, хто має від природи хороший голос. В ідеалі – коли у вас хороший голос і ви точно знаєте, чого хочете. Тому на консультаціях і намагаюся зрозуміти, чи ту людину беру на курс, бо я одразу працюю на результат. Інколи засмучуюсь, коли людина думає, що якось воно буде. Ні, так це не працює.
Буває, приходить людина з шикарним голосом, і ти думаєш: «Боже, трішечки напружитися, і все – ти мій чи моя колега». Але не завжди так співпадає.
Коли моя педагог зі сценічного мовлення почула мене на вступних іспитах, сказала майстрові: «Якщо ви цю дівчинку не візьмете, я піду з університету». І про це вона зізналася вже на третьому курсі. Я була шокована. Я вступала на бюджет, був дуже великий конкурс і, виявляється, саме вона зіграла вирішальну роль. Це вона побачила в мені характер і голос і хотіла з мене щось зробити. Коли в мого учня є характер, голос, мета і він готовий працювати, я теж хочу як педагог реалізуватися. Завтра ця людина може стати разом зі мною біля мікрофону, і ми будемо гордо дивитися одне на одного. Адже він теж буде працювати у сфері, яку я дуже люблю і за якість якої дуже вболіваю.
Це не розвага. Принаймні, в моїй майстерні. У цій сфері велика конкуренція, є гарні професіонали. І кожен має дійсно розуміти, що ринку треба пропонувати щось на такому рівні, до якого він уже звик.
- А наскільки тут важливі акторські здібності? Мені здається, тут не тільки голос, а й акторська гра має бути.
- З акторської сфери найголовніше – вміти співпереживати, вірити, вкладати частинку себе. Але що стосується мовної майстерності, у тебе має бути шалено слухняний мовно-голосовий апарат. Ти маєш працювати з усім діапазоном, інтонувати, чітко вимовляти, бути готовим до будь-якого темпу, швидкості, бути виразним. Тому дуже люблять в дубляжі людей, які володіють і акторськими навичками.
Але, знову ж таки, бути просто професійним актором, коли в тебе в роті трішки каша або ти хрипиш чи сипиш – це теж не варіант. Та коли поєднуються інь і ян, акторська майстерність і мовна, – це шикарний варіант.
- Цікаво, а такі курси допомагають в опануванні української, якщо людина хоче перейти з російської на українську? Бо от хтось каже, що не може вимовляти слова, бо в них не так працює щелепа чи ще щось подібне
- Українське мовлення має свою артикуляційну і мелодійну структуру. І різниця зі звучанням наших сусідів дійсно є. Але не може навчитися лише той, хто цього не хоче. У повсякденному житті не треба ж говорити як професійні актори дубляжу. Треба просто почати говорити. А щоб почати говорити українською, достатньо не ковтати голосні. От і все. А якщо ви вже захочете постановку мовно-голосового апарату, щоб він став справжнім інструментом і міг відтворювати будь-які задачі, це вже наступний крок.
