19 травня
Завантажити ще

Анна Різатдінова: Я знайшла кохання, про яке завжди мріяла

Анна Різатдінова: Я знайшла кохання, про яке завжди мріяла
Фото: Instagram.com/anna_rizatdinova/

З початку війни Анна Різатдінова проводила онлайн-тренування з художньої гімнастики для всіх бажаючих. За словами спортсменки, дітки підключалися навіть із бомбосховищ. Наразі вона проводить тренувальні збори в Європі.

Як зізнається бронзовий призер Олімпійських ігор у Ріо-де-Жанейро, багаторазовий призер чемпіонатів світу та Європи, навіть їй, дівчинці, загартованій спортом, довелося збирати себе в кулак, щоб жити далі. Про життя в нових умовах ми й поговорили з Анною Різатдіновою. А ще гімнастка каже, що нарешті зустріла свою кохану людину. Тому коханню у нашій розмові теж приділено багато місця.

Зробили збори з художньої гімнастики в Іспанії та Німеччині

- Аню, ви зараз в Іспанії? Бачила, у вас там збори з художньої гімнастики.

- Я була в Іспанії. Так, ми зробили збори з художньої гімнастики одразу у двох країнах одночасно – в Іспанії та Німеччині. Я провела збори в Іспанії зі своїми тренерами, зараз прилетіла до Німеччини.

Я хотіла робити щось корисне для наших дітей. З перших днів війни упродовж трьох місяців ми з тренерами проводили онлайн-тренування для дітей з усієї України. Підключалися навіть із бомбосховищ. Але якщо спочатку це були тисячі дітей, то поступово кількість поменшала. Багато хто роз'їхався, хтось не встигав підключатися до трансляцій, різні були причини, і ми зрозуміли, що треба рухатися далі. І оскільки всі наші діти зараз розкидані по всьому світу, мені спало на думку організувати такі збори в Європі.

Пам'ятаю, зателефонувала організаторам до Іспанії, поділилася своєю ідеєю, що хочу провести збори, і мене запитують: «Який бюджет?». Відповіла, що бюджету я не маю. На що мені кажуть: «А як без бюджету можна все це провести»?

- І як?

- Завдяки людям, які відгукнулися та допомогли. Зараз усі українські родини – у статусі біженців, грошей немає, зарплат немає. Тому ми дали клич, хто може взяти до себе дітлахів на час зборів, і я була дуже рада, що відгукнулися 30 іспанських сімей, які з радістю прийняли українських діток у себе. Коли вони їх забирали, казали: «На цей час я твоя іспанська мама».

В Іспанії просто чудові умови. Мерія дала нам сучасну залу, до того ж дозволила провести благодійний турнір та благодійний майстер-клас.

- Це ті самі, які ви проводили разом із іспанською гімнасткою Альмуденою Сід?

- Так, Альмуден Сід - учасниця чотирьох Олімпіад, вона суперзірка в Іспанії. Вона нас дуже підтримує. Це неймовірні відчуття – бачити наших дітей щасливими. Коли вони приїхали на збори, вони були налякані, розгублені, у різному як фізичному, так і моральному стані. Багато хто вийшов з форми, тому що не було можливості тренуватися всі ці місяці. І я дуже щаслива, що вдалося всіх зібрати. Причому дітей не лише з моєї Академії гімнастики, а й дітей із Харкова, Полтави, Дніпра, Києва, Запоріжжя, навіть із Маріуполя дитина до нас доїхала. На жаль, 20 гімнасток не доїхали через воєнні дії. У когось уже навіть були куплені квитки, але вони не змогли виїхати.

– На цих благодійних заходах ви збирали гроші. Кому вони?

- Ми вирішили сконцентруватися на спорті та допомагати сім'ям українських спортсменів, які потребують допомоги.

Діти не мають форми. Ось приїхали діти до Німеччини, батьки кажуть: ми не маємо ні обруча, ні м'яча, ні булав, ні стрічок... Адже хто з чим був, той з тим і тікав. Тому ми купили їм тренувальну форму, напівчешки, спортивний інвентар.

З іспанською гімнасткою Альмуденою Сід Аня проводила і тренування для дітей, і благодійні заходи. Фото: Instagram.com/anna_rizatdinova/

З іспанською гімнасткою Альмуденою Сід Аня проводила і тренування для дітей, і благодійні заходи. Фото: Instagram.com/anna_rizatdinova/

Що робити – плану в мене не було

- Війна застала вас у Європі, де ви були із майстер-класами. Син у цей час був у Києві?

- За два тижні до війни я відлетіла до Європи. У мене там ще із грудня була запланована серія майстер-класів. Рому залишила з нянею у Києві, бо мені не хотілося мучити дитину постійними переїздами з міста до міста. 24 лютого я була в Угорщині.

Я дуже чітко пам'ятаю, як о 5-й ранку мені зателефонувала няня і тремтячим голосом сказала: «Аня, почалося». Я, чесно кажучи, на той момент навіть не зрозуміла, що почалося. І тут вона запитує: «Вибухи, бомбять, що нам робити»? А я взагалі не розумію, що робити. Зазвичай ми, спортсмени, вміємо швидко зібратися, але тут я впала в ступор: я в Угорщині, дитина – в Україні, як її вивезти? Почала дзвонити друзям у Києві: хтось уже не брав слухавку, хтось уже виїхав. Додзвонилася до нашого тренера Тетяни з академії, вона якраз на той момент вже була на виїзді з Києва, збиралася на Львів. Попросила її почекати, щоб вона забрала мого сина.

Почала дзвонити у таксі, таксі не працюють, почала просити друзів, але ніхто нікуди не їхав. З якоїсь двадцятої спроби за якусь нечувану ціну таки викликала таксі, Таня зустріла мою дитину з нянею, і вони виїхали до Львова. Добиралися дві доби. Не знаю, як дитина, якій 4 роки, це витримала, але трималася молодцем.

Зрозуміло – які майстер-класи, коли таке відбувається в країні! Я виїхала до Львова на зустріч до сина. Що робити далі – плану я не мала. Квартири в Європі я не маю, я не розуміла, куди мені їхати. І чи правильно взагалі – їхати? Бо пішла хвиля – той, хто виїжджає, зрадник.

Ключову роль відіграло питання безпеки моєї дитини. Якби я була одна, напевно, залишилася б у Києві, тут мій дім. Але Ромці я повинна була забезпечити безпечне життя.

Тому ми виїхали до Болгарії, там у нас є родичі, вони нас прийняли, і ми жили всі ці чотири місяці там. Дуже їм вдячна. Зокрема, і за допомогу з Ромою. Адже він і в садок не хотів ходити, постійно ставив запитання: де моя улюблена Валентина, це наша вихователька з дитячого садка у Києві, чому ми не вдома, де мої друзі?

Я йому спробувала пояснити, що у Києві зараз війна, там ракети, ми не можемо, на жаль, туди поїхати. Через вік він не до кінця це розуміє, тому часто запитує, коли ж ми повернемося до Києва. І щоразу, коли він це питає, - мене як ножем по серцю. Я вже думала, може, повернутися. У Європі, як би нас добре не приймали, все одно складно, це не наш дім. Але щоразу, коли читаю новини, що десь «прилетіло», зупиняю сама себе: «Ань, почекай заради дитини».

- Рома зараз із вами?

- Так, Ромка пересувається зі мною, він звик, він знає, що мама працює, він любить їздити машиною, бо з дитинства їздив зі мною на різні майстер-класи та збори. Для нього це не проблема, він скрізь знаходить собі заняття. Наразі батьки взяли відпустку і мені допомагають. Ромка може до зали прийти з дівчатками пограти, м'ячики взяти, булави, для нього це комфортна сфера.

– Ви розповідали, що не спілкуєтеся з Олександром Онищенком і що його не турбує доля сина. Але зараз, у цей час, він хоч цікавився як син, як ви?

- Зовсім не хочу про нього говорити.

Із 4-річним сином Ромою. Фото: Instagram.com/anna_rizatdinova/

Із 4-річним сином Ромою. Фото: Instagram.com/anna_rizatdinova/

У мене 8 років тому взагалі Батьківщину забрали – окупували мій рідний Крим

- Ви казали, що вас як олімпійського призера не підтримав жоден представник вашого виду спорту з росії та Білорусі. І якщо про вираження власної позиції вже навіть не йдеться, то ви дивувалися, як люди не можуть висловити хоча б слова співчуття. Ви ще сподівалися, що може бути інакше?

- Щодо росії я ілюзій не будувала. Щодо Білорусі – це було для мене відкриття. Ми дійсно спілкувалися з гімнастками з Білорусі – і зі старшим поколінням, і з нинішнім – і для мене було шоком, що вони мало того, що мовчали спочатку, так потім ще й почали виставляти пости, що ми все вигадуємо, роздмухуємо, і дуже вже всі почали розумітися на політиці. Пам'ятаю, ще вступила в дискусію, сказала, що мені не треба розумітися на політиці, я дивлюся у вікно і бачу, як летять бомби та ракети. А люди цього не розуміють. Та й звідки вони зрозуміють дивлячись російське телебачення? Розумні люди знаходять інші джерела інформації, але основна маса дивиться новини, де їм розповідають, що ми самі стріляємо в себе, що в Бучі та Ірпені була постановка і що це вимушена спецоперація.

Навіть трагічна новина про загибель гімнастки з Маріуполя Катерини Дяченко, – а всі це бачили, це наш вид спорту – ніяк їх не зачепила, ніхто навіть слова співчуття не сказав.

Сестри Аверіни, гімнастки з росії, взагалі брали участь у путінському концерті в Лужниках, наліпивши собі букву Z. І вони кричать, що спорт поза політикою? Вони виходять і підтримують пропаганду, причому, мабуть, не розуміючи, що ця літера означає. Але найцинічніше, що потім у своєму телеграм-каналі вони цю букву замазали.

Якби ще мовчали... Але дійшло до того, що букву Z у росії вже клеять на булави, костюми для виступу. Це не нормально. А чого вартий фестиваль Аліни Кабаєвої! Усі діти – у радянській формі, всі номери присвячені радянській тематиці, а один із номерів взагалі називався «Гетто». Як таке може бути? Маразм повний.

– Вас не хейтили за вашу позицію?

- Звісно, хейтили. Росіяни мене й проклинали. Яку гидоту мені тільки не писали! В тому числі, і де я була 8 років. У мене 8 років тому взагалі Батьківщину забрали – мій рідний Крим взяли та окупували. Тож де я була ці 8 років? Я страждала усі ці 8 років. Я не можу приїхати до свого рідного Сімферополя, не можу побачити бабусь, дідусів.

– Ну, ми всі побачили, що таке російська пропаганда в дії. Ваша бабуся й досі не вірить, що у нас справжня війна?

- Я не спілкуюся більше з бабусею на тему війни, вона літня людина, їй 80 років. Вона переконана, що це вимушена операція і що нас рятують. Вона як сказала це мені на початку війни – все, ми просто не спілкуємось.

У мене ще є родичі в Санкт-Петербурзі, там, дякувати богу, люди все розуміють, хочуть виїхати, бо знають, що насправді відбувається. Підтримують, постійно питають, як ми і що. А є люди, на жаль, повністю зомбовані.

Анна Різатдінова каже, що дуже сумує за Києвом, де все її життя. Син теж проситься додому. Фото: Instagram.com/anna_rizatdinova/

Анна Різатдінова каже, що дуже сумує за Києвом, де все її життя. Син теж проситься додому. Фото: Instagram.com/anna_rizatdinova/

Я знайшла свою людину

- Як ви справляєтеся зі стресом?

– Перший місяць було дуже складно. Мій хлопець залишився у Києві, нас розлучила війна. Я взагалі людина, схиблена на сім'ї. Я реалізувала себе в кар'єрі, тому головною метою в житті було побудувати свою сім'ю. Здавалося б, усе налагодилося, я знайшла свою другу половинку, і в нас, як у всіх людей, були великі плани. Але… То був для мене великий удар.

І такий стан у всіх українських жінок. Бідолашні жінки з дітьми їхали, куди – ніхто не розумів, чоловіки, сини, батьки залишилися в Україні. Я і плакала, і психувала, яких емоційних станів тільки не було!

Дитина постійно запитує, коли ми повернемося до Києва, а ти взагалі не розумієш – як далі жити, на що, все життя, яке я будувала, залишилося в Україні, і ти починаєш життя з нуля. Мене рятував спорт. Дякувати богу, у мене є професія, вона мене підхопила. Спочатку мене мотивували онлайн-тренування для дітей, я збирала себе докупи, щоб допомагати дітям. Сама почала активно займатися спортом – так хоча б на дві години ти забуваєшся.

- Ваш коханий залишився у Києві. Це до нього ви здолали 5 тисяч кілометрів за 12 годин?

- Так, до нього. Також мені потрібно було забрати дитячі речі. Адже їхали ми ще коли була зима, багато з собою не брали. Мені здається, ніхто не думав, що так буде.

Мені хотілося з ним побачитися, тому що, повторюся, сильно сумую за ним. Я вже три рази була в Україні, і щоразу, коли перетинаю кордон України, кров починає вирувати. Коли ти бачиш напис «Україна» на переході кордону – це неймовірні відчуття.

Ми, до речі, продовжуємо роботу, і з 20 липня відновлюємо роботу академії. Я теж чекаю, коли зможу повернутись з дитиною до Києва, бо це мій дім, нікуди переїжджати я не готова.

- А ви справді закохані? Знаєте, війна загострює емоції, і хтось відчуває підвищену потребу у коханні, обіймах.

- Я зараз шкодую, що ми з моїм молодим чоловіком більше будували планів по роботі, а особисте відсували на другий план – як завжди, зачекає. А війна показала: якщо ти маєш свою другу половинку і ти в ній впевнений, треба не чекати. Тому треба не чекати чогось, а жити сьогоденням, не відкладати своє життя на майбутнє. І ось шкодую, що ми не стали жити сім'єю. Хочеться все надолужити. Можливо, найближчим часом ми повернемося з Ромою додому. Жити на відстані – це дуже складно. Я більше так не можу.

- Ім'я свого обранця ви не хочете називати? Він – публічна людина?

- Ні, він не дуже публічна людина. Справді, щастя любить тишу – це факт, я це на собі відчула. Для мене дивно зараз під час війни в країні показувати якісь наші спільні фотографії – дивіться, яка я щаслива. Це як бенкет під час чуми. Зараз усі працюють на перемогу, а вже після нашої перемоги можна буде радіти та ділитися своєю радістю з усіма.

- Який він?

- Це людина, яка не може без мене жити, а я – без неї. Це те, що відразу спало мені на думку на ваше запитання. Я однозначно впевнена, що це моя людина. Все, що я хотіла, бажала собі в житті, в ньому є: я хотіла, щоб про мене дбали, щоб мені дарували тепло. Я дуже залежна від цього. Можливо, через те, що я, як спортсменка, вічно була без мами та тата, постійно в тренуваннях, завжди мріяла про таке кохання – щоб людині було не однаково стосовно мене, щоб вона цікавилася моєю роботою, моїми справами, допомагала, підтримувала. І я знайшла таку людину.

Ще для мене було дуже важливо, щоб син прийняв його, а він - мого сина. Не кожен чоловік прийме сина та ще й від Онищенка, давайте будемо відвертими. Багато хто просто боявся навіть підійти до мене, різні були ситуації. Якоїсь миті у мене навіть була депресія - мені здавалося, що я вже ніколи не зустріну свою долю. Але, дякувати богу, ми знайшли одне одного. І з Ромою вони чудово ладнають. Це для мене дуже важливо.

За словами гімнастки, витягти себе з депресивних станів їй допоміг спорт. Фото: Instagram.com/anna_rizatdinova/

За словами гімнастки, витягти себе з депресивних станів їй допоміг спорт. Фото: Instagram.com/anna_rizatdinova/

Спорт повинен бути присутнім у житті дитини

- А чим Рома цікавиться?

– У Києві ми ходили на футбол, і йому дуже подобалося. Пробували дзюдо. Але ми пішли туди дуже рано – нам було 3, а дітей приймають із 5 років. На плавання ходили, але тренер трошки злякав нас - почав одягати на Ромку окуляри, він злякався і після цього відмовився ходити в басейн.

Баскетбол йому подобається, він і відео баскетбольних ігор дивиться. Але на баскетбол беруть старших діток. Також я знайшла у Києві хорошу секцію з тенісу, планувала з осені віддавати його на теніс.

Я його однозначно штовхаю в спорт, і йому це подобається. Він виріс у спорті, він – спортивний хлопець, це його рідна стихія. Я не знаю, чи вийде з нього чемпіон чи не вийде, просто спорт загалом має бути присутнім у житті, особливо хлопчика. Це і фізичний розвиток, і мізки, що називається, будуть на місці, і у дитини має бути якесь захоплення.

Ще йому дуже подобається танцювати, як і мені. Він коли чує музику, одразу танцює. Чекаю на дитячий сезон «Танців із зірками». Ми, раптом що, готові (сміється).

- Якими освітніми програмами ви зараз користуєтеся?

- Пробували садки онлайн, але це не для нього. Кілька разів я його підключила - 5 хвилин його на це вистачало. Англійською займаємося онлайн - це йому подобається, уроки в ігровій формі, він швидко схоплює. Все інше вчимо удвох – читати, писати. Зараз є час, тож я сама з ним займаюся.

– 16 липня у вас буде день народження. Яким ви хочете, щоб був цей день?

- Звичайно, загадаю бажання, яке зараз одне на всіх українців, - щоб якнайшвидше закінчилося це пекло, щоб ми перемогли. Це головне. І я хотіла б зустріти свій день народження з моїм коханим чоловіком. Можливо, приїду в Україну та відзначу цей день удома. Мені важливо провести цей день не самій, а з коханим. Це буде для мене найбільшим щастям.

Аня зізнається, що закохана і знайшла людину, яку шукала все життя. Фото: Instagram.com/anna_rizatdinova/

Аня зізнається, що закохана і знайшла людину, яку шукала все життя. Фото: Instagram.com/anna_rizatdinova/