Павло Зібров: За права на пісні "Хрещатик" та "День народження" я маю отримувати мільйони. Де вони?
На інтерв'ю до редакції "КП в Україні" Павло Зібров прийшов із дочкою Діаною, яка останні півроку працює його піар-менеджером. Тому з нею ми також записали інтерв'ю.
Незважаючи на регалії народного артиста та статус класика української естради, Павло Миколайович дуже простий у спілкуванні. І пісні під час інтерв'ю співає, і селфі робить. Ми розбиралися, як йому вдалося стати "своїм" навіть для покоління "тіктокерів", які ніколи не чули "Хрещатик" або "Женщину любимую".
"Читати реп? Та я консерваторію закінчив!"
- 5 років тому з виходом кліпу "Лова-Лова" розпочався новий виток у вашій кар'єрі. Співпраця з молоддю була вимушеним кроком залишатися на плаву?
- Я навіть не знаю, який це був крок. Я естрадний співак, закінчив консерваторію – оперне відділення, хоч і 30 років тому, але класик. І коли мені запропонували реп заспівати, це було як обухом по голові. Я спочатку одразу сказав "ні". Втрутилася дочка Діана: "Тату, ну чому одразу ні, спробуй". Та я навіть пробувати не хочу, хто вони такі, що вони мені пропонують реп співати, я що – Потап? Але дочка каже, спробуй і ти побачиш, як до тебе повернеться молодь. Я думав, що реп – це просто. Але я вийшов зі студії спітнілий. Це, виявляється, не просто віршик почитати.
– Кліп був стебом на призначення керівником "Укрзалізниці" поляка Войцеха Бальчуна. Він чув цю пісню?
- Ми з ним зустрілися в Одесі за два місяці після виходу кліпу. Я був на гастролях, а він із робочим візитом. Летіли одним літаком, і його помічник нас познайомив. Пішли обідати, випили по 50 г. Ми ж колеги, він також музикант. Через 20 хвилин перейшли на "ти", почали обговорювати джаз, рок, спільний дует. На День залізничника планували випустити пісню, але Бальчуна звільнили, і він повернувся до Польщі. Не встигли хайпанути (сміється).
- Скоро виходить ваш новий кліп на пісню "Є бас" у колаборації із львівським гуртом GLOVA & MANIN. Як ви знайшли одне одного?
- Мені подзвонили хлопці та показали матеріал. Я спочатку думав, мовляв, це не моє, куди ви мене тягнете. Але знову дочка Діана втрутилася. Вона вже півроку працює моїм менеджером. Сказала, що це модно, ритмічно, на дискотеках можна співати. Чесно кажучи, мені було складно виконати цю пісню, темпоритм дуже швидкий. Я хвилин 40 один куплет записував, не міг втиснути 2 речення за 6 секунд. І буквально за кілька днів зняли кліп. Я питаю: "Що для цього потрібно?" - "Потрібна ваша згода".
- А гроші?
– Гроші вкладали вони. Режисер, оператор, світло, актори – усе привезли зі Львова до Києва. Їхні друзі допомогли з організацією зйомок у нічному клубі, бо заклади під час локдауну не працювали. З нашого боку ми знайшли людей, які змогли зробити корекцію кольору відео і додати ефекти, так би мовити, упаковати в модну обгортку кліп.
- "Пробивали" хлопців в інтернеті перед тим, як погодитися?
- Так, безперечно, зайшов на сайт і подивився, що за хлопці. У них команда людей 8-9, живі інструменти, музична освіта, хлопці грають усі. Це дуже важливо. Зараз можуть команди з двох осіб із синтезатором та комп'ютером називати себе групами. Але яка це група, це дует (сміється).
|
"За права на пісні я отримую 10-12 тисяч гривень на квартал, а мав би - мільйони"
- Якось ми запитали Іво Бобула, чи не хоче він із молоддю щось хайпове записати, як ви. І, знаєте, він трохи навіть образився на наше запитання.
- Я Іво Бобула дуже поважаю і люблю, має унікальний голос, подібного в Україні немає, і я не знаю, коли буде. За діапазоном, красою, мелізмами. Можливо, він не має команди. Самотній вовк – так говоритимемо. Раніше у філармонії був директор, заступник директора, тобі давали апаратуру, автобус, робили афіші, шили костюми. Це була естрада. Ми були як за кам'яною стіною. Потім прийшов жорсткий капіталізм – шоу-бізнес. Треба було бути самому собі директором, і промоутером, і продюсером, і відповідати за колектив, і за гастролі, і за бухгалтерію. Плюс змінюється покоління. 15 років ти можеш бути зіркою, але потім приходять інші, і ти трохи опускаєшся вниз. Я до цього ставлюся нормально.
– І що робити таким класикам, як ви?
- Найголовніше – не втратити свого глядача/слухача, який з тобою 20-30 років. Чи не вдаритися в крайнощі, не співати рок або метал. І бути цікавим для нового покоління. Вони не росли на наших піснях, ні Бобула, ні Зіброва, ні Кудлай, ні Сандулесу не знають. Тому ображатися, що нас не крутять, не можна і не треба. А нове покоління має розуміти, що їхній час теж мине. Тож їм треба хлібні пісні писати. Якщо сам не можеш написати, то купити. Це як одяг, це твоє обличчя. На репертуар грошей шкодувати не можна.
- Хлібні пісні – це як ваш "Хрещатик", "День народження" чи "Жінка кохана"?
- Так. Такі хлібні пісні є у Ротару, у Пугачової, Кіркорова. Їх співали, співають і співатимуть. Це класика, яка поза часом, поза модою. Пісня "День народження" звучить по радіо 1500 разів на день, її замовляють як музичне привітання. Запам'ятали цифри? Замовлення коштує 50, 100, 200, 400 гривень. Вони ковбасять гроші, а роялті не платять. У Польщі, Словаччині, я вже не говорю про Францію, я б завдяки одній пісні "День народження" міг щороку дозволити собі новий "Мерседес" за 150 тисяч доларів. Плюс "Хрещатик", "Марина", "Мертві бджоли не гудуть". А візьміть інших виконавців, які співають моїх пісень. Це також відрахування. Але де вони? Я за квартал отримую 10-12 тисяч гривень, а маю отримувати мільйони. Це просто наруга.
|
"Старше покоління артистів просто взяли та викинули"
- Ось вам довелося підлаштовуватись під сучасний шоу-біз, щоб бути на плаву. А в Росії є Алегрова, яка 30 років не змінює репертуар і чудово почувається…
– І Долина не змінює.
– І вони співають, заробляють. А у нас для Іво Бобула з його геніальними піснями немає роботи…
- Не те, щоб немає роботи. Просто його не показують по телевізору, як Монатика чи Кароль. Нікуди наше покоління не поділося. Є ювілеї, весілля дітей, ці люди ще очолюють якісь заклади, куди запрошують артистів. Просто це тихенько робиться. Ніхто не постить сториз в інстаграмі. Старше покоління артистів має гроші на хліб. Решту вони вже заробили раніше - і дачі, і машини, і квартири. Інша річ, що їх не вшановують, як у Росії, я вже не говорю про Європу. У нас навіть забувають привітати з днем народження, доки сам не нагадаєш. У цьому плані російський підхід мені подобається. Я дивлюся на концерти видатних композиторів, поетів, на піснях яких виросло 2-3 покоління. Там на одній сцені вживаються і молодь, і білки-стрілки, і репери, і що завгодно. Де ви бачили на наших концертах, щоби було старше покоління? Їх просто взяли та викинули. Оце ненормально.
- Як ваші колеги-артисти реагують на новий виток у вашій творчості?
- Мені іноді кажуть, мовляв, воно тобі треба, а ти не втомився? Втомився, але мені це цікаво. Якщо цього не буде, то прийдуть болячки. А зараз у мене просто нема часу хворіти. Дні розписано. Минулої весни я був у Вінниці з концертом, і там хлопці 25-30 років співали "Марину", "День народження". І я був такий щасливий, що мої пісні співає молодь. Те, що моє покоління співає, я знаю. Але молодь – це інше. Я зрозумів, що треба на них орієнтуватися, а потім вони приведуть ще третє покоління.
|
"Плачу доньці зарплату"
- Як дочка Діана стала вашою піарщицею?
- Два роки моїм піаром займався хлопець Денис, але мав артистів, крім мене. Я розумів, що просто фізично він не може бути присутнім на всіх моїх зйомках, писати, проштовхувати. Діана закінчила інститут міжнародних відносин, останній рік її спеціальністю була міжнародна журналістика. Я кажу: Діаночко, ти змогла б? Спробувала тиждень, другий, третій. Тепер вона вже понад півроку зі мною. Я їй довіряю та прислухаюся. Вона креативно мислить, оскільки виросла у творчій сім'ї. Для неї Тая Повалій, Іра Білик – подруги. Юра Рибчинський хрещений. Вона знає всіх. Я думаю, що в майбутньому Діана і зніматиме кліпи.
- Мати доньку-піарницю вигідно ще й тому, що всі гроші у сім'ю…
– Так, вона у мене на зарплаті. Пристойна зарплатня. Думаю, підніматиму. Некрасиво розповідати, які гроші я плачу, але достатньо.
– А як розмір зарплати обговорювали?
- Я назвав суму, вона сказала "замало". Я кажу: мине місяць, і ми побачимо, як ти працюватимеш. Наступного місяця підняли їй зарплату. Зараз, гадаю, треба ще піднімати. Вона в мене і гример, і стиліст, і візажист, і перукар. Монтує ролики, ретушує фотографії, веде переговори.
- Соцмережі теж вона веде?
- Так, ми з нею обговорюємо, що викладати. Але багато особистого я не показую. У свій будинок телебачення не пускаю, хоч просять постійно. На галявині попити чайку на території будинку – будь ласка, але будинок, сім'я – святе.
|
ДО РЕЧІ
Перефарбувався в чорний перед зйомками з Волочковою
- Я чорненький уже 16 років. У 2005 році ми знімали кліп з Анастасією Волочковою на пісню "Дивне кохання". Я її зустрів на вокзалі та відвіз додому до Маринки відпочивати, доки ми світло в оперному театрі виставляли. І мені дівчатка-стилісти кажуть: Павле Миколайовичу, з вами треба щось робити, ви такий сивий. Я, не порадившись із Мариною, віддався до рук дівчаткам і, поки мене фарбували, заснув. Через хвилин 20-30 розплющую очі, а я весь чорний. Але нічого, помолодшав на 10 років. Прийшов додому, Маринка сказала: "О, тобі так класно, але щось шия товста, виділяється, треба волосся довше". Патлатим я почував себе вільніше, танцювати став по-іншому, почав косити під молодь.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
