Ірма Вітовська: Часто чую "Як ти не боїшся, така негарна у кіно…"
Дебютний фільм режисера Антоніо Лукіча "Мої думки тихі" у кінотеатрах йде під гаслом "Зводи маму в кіно". Але зводити треба і тата з дядьком, і сестру з братом, і друзів із сусідами. Коротше, всіх. Це комедія без шароварного гумору та вульгарних жартів, до яких так звик наш глядач.
Головну роль таксистки Галини виконала актриса Ірма Вітовська. За сюжетом стрічки, вона вирушила у подорож Західною Україною зі своїм сином Вадимом, якому потрібно записати звуки тварин. Це може бути його остання робота в Україні, оскільки хлопець хоче виїхати до Канади. В інтерв'ю з Вітовською ми поговорили про зйомки з тваринами, еміграцію, політику та виховання сина.
"На зйомках до мене причепився реальний козел з ріжками"
– У фільмі ваша героїня працює таксисткою. Ви підглядали за людьми цієї професії, щоб зрозуміти, як поводитись у кадрі?
– Справа в тому, що вона не все життя працювала таксисткою, це обставини останнього часу. Гадаю, вона часом їздила на заробітки, як багато жителів Західної України. Але, мабуть, не витримавши, таки повернулася. Ця жінка має амбіції, свого часу вона здобула непогану освіту. Мені було легко грати, бо героїня із мого покоління. Вона росла у 80-х – 90-х роках. Те, що мені довелося як актрисі згадати – як керувати механікою. Автомобіль у кадрі 1991 року. Я хоч і закінчувала курси водіння, але це було 2004 року. Я познайомилася із жінкою, яка працює таксисткою, і ми під Києвом каталися на цій машині. І, звісно, я за нею спостерігала. Вона схожа на головну героїню.
- У жінок-таксисток є якісь риси?
- Увечері вони можуть перетворитися на прекрасну королеву, одягти сукню, підбори. Але коли жінки таксують, у них є щось таке – унісекс. Якісь шкірянки, щось зручне, бо іноді треба під капот заглянути. Думаю, в основному багато курять, чоловіча компанія як-не-як.
– У фільмі звучить фраза "В Україні тварини звучати тривожно". Як ви її знаєте?
- Я думаю, що це метафора щодо нашої постійної нестабільності. Тварини живуть лише на рівні інстинктів, рефлексів. Вони не мають "завтра", але мають передчуття. Те, що людина називається інтуїцією. Тварини відчувають настання катастрофи, тоді як людина може цей момент проспати. Це свідчить історичний шлях. Часом усі фатальні для нації трагедії відбувалися тоді, коли ми не надавали їм належного значення, ховалися за ілюзіями та думали, що все минеться. Це ж інфантильність. І ми й досі ховаємося, сподіваємось, що якось розрулиться без нашого особистого втручання. Тварини, до речі, не є антитворцем. Вони не вбивають заради насолоди. Мені здається, що дзвіночком має стати для батьків, коли дитина починає відривати крила мухе. Я теж так робила, але мені одразу сказали, що тепер вона ніколи не злетить, вона помре. І що раніше відбудеться процес цього страху, переживання, покаяння, то краще.
Тому я дуже рада, що Антоніо відчуває так само, і тварини в нас є одним із головних героїв. Вони чітко відчувають свою територію та землю, вони не мігрують туди, де канадські тварини, вони мешкають тут, вони повертаються.
- Як вам знімалося із тваринами? Чи були якісь курйозні моменти?
- Було страшнувато з бізонами. Вони великі, але такі добрі, давали себе гладити ( посміхається ). У фільм не увійшла одна зі сцен, де я знімаю сина на планшет між лавами з тваринами. У цей момент до мене причепився один козел, реальний козел з ріжками ( сміється ), він хапав мене за сумку, напевно, відчув, що там були цукерки. Він усе нюхав, ходив за мною хвостиком, а за козлом ходила вся його череда. Було дуже смішно.
|
"Багато людей не хочуть визнавати, що живуть неправильно"
- У картині торкається тема імміграції. Як ви думаєте, те, що сьогодні багато хто їде з України, - це слабкість чи сміливість?
- Зараз я не бачу нічого критичного у добровільній трудовій міграції. Людина шукає там, де їй буде краще. Для мене важливо, щоб українці, які обирають іншу країну назавжди, не втратили зв'язку зі своєю нацією. Щоб розповідали дітям, звідки вони, адже на якомусь етапі захочуть приїхати на Батьківщину.
- У вас був переломний момент, коли думали залишитися в країні чи таки виїхати?
- У мене була можливість виїхати після школи. Мої родичі живуть в Америці, це моєї бабусі двоюрідний брат, вони не мали дітей. Пропонували взяти мене жити до себе просто так, щоб я там здобула освіту. Я не захотіла. Можливо, у 2000-х у період краху ілюзій щодо своєї професії почала шкодувати. Але зараз вважаю, що складається так, як складається. Та й не думаю про це, бо просто не хочу.
Свого сина я тут не триматиму, чесно. Але розповім усе, що знаю про цю країну, і дам йому прив'язку. У той же час я розумію, що через 10 років це питання не стоятиме так гостро. Читала у політолога Ігоря Лосєва, що згодом країни поступово переходитимуть у якісь ланцюгові мережі, можливо, анклави, де не обов'язково збереження якихось спілок поряд.
- Ваша героїня каже синові фразу: "Коли ти почнеш жити нормальною життям? Але я можу тобі показати лише ненормальну життя. Ти подивись на нього - і зроби навпаки". Як думаєте, такий прийом у житті працює? Тому що найчастіше діти саме наслідують батьків, навіть іноді самі того не помічаючи.
- Мені здається, будь-яка мама повинна сказати дитині такі слова, якщо вона не самозакохана ідіотка. І на це потрібна сміливість. У нас же дуже багато хто не хоче визнавати, що живе неправильно. Завжди захищають себе, шукають крайніх. Але, вибачте, ми всі навчалися у безкоштовній школі, у всіх були рівні можливості. Чому не всі ними користувалися?
– Андрій Лідаговський, який грає сина головної героїні, – не професійний актор. Як вам із ним працювалося? Чи доводилося чомусь навчати?
- Я його нічого не вчила, інакше можна було б усе втратити. Андрій має дуже специфічну, природну органіку свого персонажа, йому ніби треба було бути просто собою. Він сам такий, але таки грає не себе. Це як батарейка – плюс та мінус, саме це працює у нашій парі. Мама маніпулює, він пригнічений. Але потім вони змінюються. Вадим поступово стає чоловіком. Над ним уже немає мами, він самостійний, він здійснив вчинок – поїхав сам.
|
"Не штовхайте мене у політику"
- В інтерв'ю "Українській правді" ви сказали, що дивіться російський Comedy Club та бачите великий прогрес за 15 років. Жарти стали яскравішими. Чому наш гумор не може вибратися із рамок шароварщини? Хто у цьому винен?
- Ті, хто його вигадує. "Чим баняк накипів, тим і смердить". Власне, що ви читаєте, що дивіться – про те й пишіть. Справді, є примітивні персонажі, про які жартують наші гумористи. Але якщо ви бачите тільки їх, то це біда. Ви начебто висміюєте їх, але в результаті культивуєте такі образи. Я розумію, що росіянам легше вони не були колонією. А звідки у нас взятися гумору, якщо українська література була другосортною у школах у більшості тих, хто зараз пише?
Я депутата одного запитала нещодавно: "Ви читаєте українську класику?" А він відповідає: "Звичайно, Шевченко, Франка". "Суповий набір" я це називаю ( посміхається ). Як для артистки – "Джульєтта" та "Афелія". Потім питаю: "А сучасну літературу, Жадана ?" На що мені відповіли: "Ні, я тільки українську читаю" ( сміється ).
Або це таке цілеспрямоване завдання, щоб ми всі відчували себе "тарапуньками", у яких вуса накладні, по них стікає все, вони пукають періодично, соплі лізуть і говорять примітивно, живуть у клуні, не миються, зрадники, хитрі. Таке є, але не лише в нас, а в кожній нації.
- А що думаєте про політичний гумор?
- Мені вже ці персони політичні минулого набридли за 15 років, тільки про них і говоримо. І періодично, коли дивишся архіви, видно, що ці самі політики були на цих концертах, а потім ображаються, що стають об'єктом уваги. Ну, мої друзі, ви політична еліта, яка ходить на розважальний контент. Може, ви їздили б на Каннський кінофестиваль, дивилися якісь фільми, живопис? Якщо вони ходять на такі концерти, то туди їздитимуть і їхні друзі, знайомі, секретарі. "Квартальці", до речі, я знаю, дуже позитивні, нормальні хлопці. Вони – виконавці. Тим, хто вигадує гумор, треба розповідати, що Україна за останні роки дуже змінилася.
– Ви відкрито підтримували Порошенка. Прихід до влади Зеленського та Бородянського не позначився на вашій кар'єрі?
– Ні. Поки що ні ( посміхається ). Не думаю, що якось позначиться. Давайте чесно, я не маю ніякої агресії до Зеленського. Просто я не бачила його громадську діяльність, на Помаранчевій революції не бачила, на Майдані не бачила, хоча, можливо, він і підтримував. Я не знаю. Те, що він подався у президенти, для мене стало несподіванкою. До останнього думала, що це піар-кампанія нового сезону "Слуги народу". Я чекала на бій інших політичних гігантів. У принципі, у мене є певні претензії та образи через жарти "95 кварталу". Багато хто з них принижував націю, до якої я належу. У мене, наприклад, були непристойні роботи, не дуже вдалі, провальні. Але якби я наважилася піти на якусь державну посаду, то попросила за них прощення. А коли вдається, що цього як би не було, то залишається осад.
- Чи відчували негатив через свої політичні висловлювання?
- Так він і досі є. Я чесна перед собою. Знаю, чим мотивувалася. Але я б хотіла розуміти мотивацію людей, які навіть не можуть відповісти, чому вони підтримують того чи іншого кандидата. Навіть якщо вони обирали того самого кандидата, що я. Я дуже боюся несвідомого виборця. Вони ж програму навіть читали жодного, ні іншого. Оце страшно. Подивіться відео, де журналісти розпитують людей на вулицях. Це катастрофа просто, вони зв'язати два слова не можуть. Але вони обирають. Або наші пенсіонери. У країні, де була безкоштовна освіта, звідки стільки людей похилого віку, які не можуть двох слів пов'язати?
"Пішли, там торт дають за кандидата" - "Так ти ж не будеш за нього голосувати" - "Голосувати не буду, але торт візьму". Де честь? Ось як можна бути без принципів! І мені не треба розповідати, що немає грошей. Принцип та честь є завжди. Щось я знову моральствую ( посміхається ).
Я не той лідер, не думайте навіть мене штовхати. Я буду поруч, але ніколи сама не піду ні до президентів, ні до депутатів. Я чесна, хочу служити в українському театрі та кіно, хочу вдосконалюватись у цьому.
- Вас "штовхають" у політику?
- Пишуть у коментарях. Але я не вмію писати закони. Не знаю ні юридичної складової, ні економічної, які закони я можу написати? Навіть про культуру, про інститут театру закон не випишу без фахівця. І взагалі, мені здається, що творець має бути в опозиції. Навіть якби переміг Петро Олексійович, я стала б у жорстку опозицію. Завжди так було. 2005 року до Віктора Андрійовича ми стали в опозицію через ті речі, які не почали виконуватися. Навіть якщо завтра ми виберемо найкращого кандидата, прийде чудова команда, всі 300 спартанців, усі молодці, ми змінимо країну, заживемо як у раю – творець все одно має бути в опозиції. Що відбувається після великого підйому? Заспокоєння. І перетворюється все на болото. Так от цього заспокоєння не можна допустити. Тому я не піду, а потім назад у творчість не повернуся. Як я можу прикластися до чогось, а потім перейти на інший бік і говорити "ай-я-яй". Я краще сидітиму на одному місці і говорити "ай-я-яй" ( сміється ).
"Не хочу, щоб мій син був актором"
- Багато мам надто опікуються синами, через що їм потім важко бути самостійними. Як ви виховуєте Ореста?
- Зараз він ще маленький, йому лише 8 років, тож часто лягає до мене в ліжко, і ми довго лежимо. Я чекаю на перехідний період, коли починається становлення особистості. Все це йде пліч-о-пліч з максималізмом і неприйняттям. Зараз я ще насолоджуюся тим часом, коли син потребує моєї уваги. Йому цікаво зі мною, весело, адже у хороших акторів відмінне почуття гумору ( сміється ). Орест дуже любить, коли я щось коментую однією фразою. Моя покійна бабуся Іванка гумор просто "кидала". Вона була дуже стримана, але в неї як не фраза, то перл. І я це теж часто використовую.
- То, може, вам у стендап піти?
- Стендап - ні ( сміється ). Я подумую над тим, щоб організувати виступ, на якому обговорюватиму якісь історії, живий монолог перед глядачем. Але мені потрібний сценарій, все-одно має бути кульмінація, глядач повинен отримати свій катарсисний момент і вийти з цього. Однак, якщо говорити, тільки про важливе. Мене хвилює соціальна історія, я політично забарвлена. Мене дійсно багато речей зачіпають. Хочеться щоб швидше все змінилося.
- Чим син захоплюється?
- Орест виграв срібну медаль із плавання цього року, займається шахами. Він пластун, ми дуже раді. Я вважаю, що це найкраща для мене скаутська організація, яка сьогодні є в Україні. Любить усілякі ігри, ходить на дорослі фільми, мене просить піти на багато уявлень. Я не обмежую його. Ми грішимо і просимося, коли у фільмі є обмеження 16+, наприклад, "Додому" або "Іловайськ". Я говорю, що він готовий дивитися таке кіно.
- Багато артистів не хочуть, щоб діти йшли їх стопами. Ви з-поміж них?
- Я теж не хочу. Бо знаю зворотний бік цієї професії. Їх багато, а особливо для чоловіка-актора, не режисера чи оператора. Актор – це дуже залежна професія. Для чоловіка важко слухати режисера, коли він не погоджується з ним. А є багато таких, з якими ти не хочеш працювати. Це чіпляє чоловічу гідність. Жінка м'якша, вона може обійти, посміятися збоку. У чоловіків нервова система інакше влаштована, вони швидко ображаються.
|
"Чоловік дивує подорожами"
- Незабаром День закоханих. Ви із чоловіком відзначаєте такі свята?
- Якщо не забуваємо, то так.
– Вас складно здивувати? Як чоловікові це вдається?
- Він любить дивувати, особливо мандрівками. На день народження свого я не знаю, куди лікую. Позаторік мене митник запитав: "Ви були в цій країні раніше?", а я кажу "у якій?" ( сміється ). Це приємно. Минулого року ми святкували мій день народження в Ельсинорі, у замку Гамлета, у Данії. Тоді виповнилось 20 років театральної діяльності. Я розпочала свій шлях як актриса зі спектаклю "Русалка" Андерсена, а остання робота була Гертруда у "Гамлеті". І, звісно, від Русалочки до Гертруди шлях вів до Данії.
Ми приїхали до Ельсінора 30 грудня, взяли пляшку сухого вина, якісь нагетси купили. Вони нам дозволили в трапезній королівській трохи посидіти, дали 2 келихи. Ми пообіцяли, що нічого не чіпатимемо, просто вина вип'ємо. Це було символічно, але так приємно. Я такий романтик, напевно, ніколи не подорослішаю ( посміхається ). А може, це і для моєї професії потрібно.
- А як ви дивуєте чоловіка?
– Іноді я можу приготувати щось цікаве. Ну і, напевно, я дивую його своїми роботами. Він також не очікує побачити якусь нову Ірму. "Брама" для нього була відкриттям. "Сталкера" він бачив, але не знав, що спектакль та фільм - це зовсім різні речі. Тому коли подивився на екрані, у нього був шок, що я таке змогла зробити. Дуже пишався мною. Часто чую "Як ти не боїшся, така негарна у кіно, така стара", але це моя робота, я ж не в модельному бізнесі. Буде роль, де треба бути дівою, - дівою.
Нещодавно переглянула фільм "Джуді" з однією з моїх улюблених актрис Рене Зеллвегер. Для ролі Бріджіт Джонс вона набрала вагу, а зараз важить 43 кг, анорексічка. Вийшла та зіграла драматичну роль. Прекрасна робота, не знаю, чому наші кінотеатри не взяли у прокат, вона на "Оскар" висунута за найкращу жіночу роль і отримала за неї вже "Золотий глобус". Чому у нас не беруть фільми, які становлять якусь творчу, мистецьку історію?
|
ДО РЕЧІ
Про роль, яку хоче зіграти
- Акторство – це перетворення. Якщо актриса хоче бути лише гарною і боїться бути брутальною, смішною, страшною, для мене вона не акторка. Це кайф влізти в іншу суть. Я хочу чоловіка зіграти. А грати красунь... Я в житті красуня ( сміється ). У мене були в серіалах красуні, премію "Телетріумф" здобула навіть. У "Листі очікування" була шикарна жінка, власниця салону, така випещена. У мене Леся була прикольною, веселою. На той час я навіть була секс-символом для багатьох чоловіків.
Від яких проектів відмовляється
- Я переживаю, як ми будуватимемо наше кіно, чи будуть у нас не лише фільми-атракціони. Я відмовляюся від багатьох проектів. Не тому, що я не поважаю цього контенту, просто не можу в ньому нічого сказати вже. Я це вже пройшла. Йти і ґвалтувати свій організм не можу. А серіали… Хочу знятися у чомусь на кшталт "Перших ластівок" чи "Нюхача". Ось такого рівня. Ну не можу вже "Мама любить Васю", "Вася любить Катю", одне й те саме. Ось ці повільні паузи, діалоги... Хто це взагалі пише? Наберіть нормальну команду, яка думає, пише інакше бачить. Не заощаджуйте, зробіть класний продукт!
|
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
Ірма Вітовська: Український глядач розбещений поганим гумором та дешевим маскультом
У липні 2019-го ми поспілкувалися з актрисою на Одеському кінофестивалі, де вона представляла фільм "Мої думки тихі" та отримала за нього нагороду як найкраща актриса.
