25 травня
Завантажити ще

Анастасія Меркушина: Мене з дитинства тягнуло до гвинтівки, до лиж

Анастасія Меркушина: Мене з дитинства тягнуло до гвинтівки, до лиж
Фото: instagram.com/merkushyna_nst/

Нещодавно завершився чемпіонат Європи з біатлону, і Україна на ньому продемонструвала чудові результати. Наша збірна зайняла третє місце у загальному медальному заліку, що є неймовірно високим результатом. Випередили нашу команду лише традиційно потужні у біатлоні Німеччина і Норвегія.

А головною окрасою цього турніру стало золото Анастасії Меркушиної у спринті, яке навіть для самої спортсменки стало певною мірою неочікуваним.

KP.UA поспілкувалась із Анастасією Меркушиною, і вона розповіла нам, як проходив успішний для неї і команди чемпіонат Європи.

«Заспокойся, Насте, у Бога на тебе свої плани»

- Золото і два срібла – це дуже сильний ривок, порівнюючи з попереднім чемпіонатом, де все склалось не так, як всім хотілось би. Що сприяло цьому?

- Звичайно, можна було б зауважити, що це сталося, тому що приїхав перший склад. Спортсмени були вищого рівня, ніж минулого року. Але хотілося б нагадати, що умови, у яких ми готувалися до цього сезону, далекі від нормальних, не те що хороших. І, як нам кажуть, конкуренція була нижча, ніж на Кубках світу, але слід зазначити, що усі, хто перебував на чемпіонаті Європи, приїхали зі спеціальною підготовкою і підведенням до цих змагань. У той час як наша команда, в основному, не готувалася, а бігала етапи Кубку світу, пробігла всі три етапи. І вже на такій досить великій втомі, без підготовки, без підводки, вийшла на старт. Тому я вважаю, що за таких умов це дійсно крутий результат. І дякувати Богу, що так все склалося. Ми щасливі і задоволені.

Ми почали підготовку на два місяці пізніше, ніж усі команди, і закінчили змагальний період минулого року на місяць раніше, що, звичайно, сильно позначилося на підготовці. Оскільки як раз у цей період, після закінчення сезону, зазвичай виділяється час на підготовку об’ємних тренувань, тобто тренувань на спільність. Це стосується і стрільби, і ходу. Тобто це ми і бачимо: результат по сезону для стабільності - одна гонка краще, друга гірше, через те що не вистачає об’єму, не вистачає бази. Тому такі бувають провали.

- З якими відчуттями і думками ви виходили на свою «золоту» гонку у спринті? Відчували, що вам під силу перемогти?

- Перед виходом на гонку я не думала про те, що можлива перемога. Після індивідуалки я думала, що все - це безмедальний чемпіонат Європи. Оскільки я переважно роблю ставку на індивідуальну гонку. Спринт мені взагалі досить важко іде. Але перед самим виходом я подивилася на ікони, перехрестилася і сказала: «Заспокойся, Насте, у Бога на тебе свої плани». Ну так і сталося. Тому я справді рада, що він благословив мене цією перемогою. І не тільки мене, а й всіх друзів і всіх, хто мене підтримував і в мене вірив. І я дуже рада, що так сталося.

- Які емоції відчули в момент, коли отримали золоту медаль чемпіонату Європи, а наш гімн знову пролунав на найвищому спортивному рівні?

- Звичайно, це був дуже емоційний момент, до останнього не вірила, що я таки перемогла. І коли зрозуміла, що зараз буде відбуватися, у мене мурахи по тілу пройшли, тому що зрозуміла, що зараз я є, скажімо так, представницею своєї країни. І всі присутні люди дуже раділи. Насправді, це було дуже емоційно.

- Кому присвячуєте цю перемогу?

- Я присвячую цю перемогу усім тим, хто зараз перебуває на передовій, усім воїнам, нашим янголам-охоронцям, які стримують ворожу навалу. Завдяки яким у нас саме Гімн України і піднімався саме прапор України. І це просто найменше, що я могла б зробити для своїх побратимів, янголів-охоронців, які захищають мене і мою сім’ю.

- Чи було якесь святкування цієї перемоги?

- Святкувань як таких не було. Мене привітала команда, подарували квіти. Це було дуже приємно. Але у нас попереду було ще дві гонки, тому якось не вийшло відсвяткувати. Під кінець сезону, коли ми виконаємо всі свої завдання, обов’язково зберемося і трошки відсвяткуємо весь сезон, тому що слава Богу, що він взагалі відбувся.

- Які завдання перед собою ставите надалі, що хотілося б зробити ще цього року?

- Ми збираємось на чемпіонат світу, але чітких цілей немає. Немає, бо попасти в трійку - це дуже важко через особливості підготовки. Але просто будемо намагатися зробити свою справу найкраще, а там як Бог благословить.

Під час нагородження Настя ледь не розплакалася. Фото: особистий архів

Під час нагородження Настя ледь не розплакалася. Фото: особистий архів

Не можу зрозуміти, як можна прийти у чужу країну і стріляти у мирних людей

- З початку повномасштабного вторгнення РФ на територію України пройшов майже рік. Як спортсмени із інших країн ставляться до того, що росіяни є агресорами і злочинцями?

- Серед іноземних спортсменів я відчула просто нереальну підтримку від початку вторгнення. Мені писало багато людей. Навіть з якими я мало спілкуюся у звичайному житті. Всі пропонували допомогу – проживання, тренування, харчування. І зараз всі завжди на змаганнях підходять і запитують, як сім’я, як ситуація. Всі підтримують. Усі прапори, які я бачу у біатлоністів, це наші, українські. Це неймовірна підтримка. Всі дуже переживають, і ніхто не хоче бачити російських спортсменів у біатлоні – це така загальна думка усіх спортсменів. Тобто шалена підтримка. І насправді це надихає, надає віру у людство, що ми не одні, нас підтримують. І це насправді круто.

- Наскільки війна зараз впливає на підготовку, тренування і мотивацію наших біатлоністів?

- Ми не могли повноцінно тренуватись від початку повномасштабного вторгнення. Не було зрозуміло, що, де, куди і як. Як все відбувається. Ми не знали, куди себе подіти і що робити.

- В березні ви вступили до лав прикордонників. Що для вас означає цей крок у вашому житті?

- Багато з нас пішли служити, але давайте прояснимо той момент, що всі, хто пішов служити, служили і до того. Тобто це стосується, власне, і мене. Не було такого, що хтось там приєднався після початку. Насправді ми всі служимо вже давно. Я офіцер, старший лейтенант. Для мене особисто не було вибору, тому що я потрібна своїй країні. Був наказ. І, звичайно, я з’явилася у частину.

Це не була дуже довга служба, оскільки нас досить швидко відпустили, коли вирішувалось питання, що робити зі спортсменами. Нас відпустили для подальших тренувань, щоб ми виконували свою основну місію – це перемагати і підносити прапор України на найвищі сходинки.

Скажу чесно, мені було дуже приємно знаходитись серед людей, які настільки віддані своїй країні і готові захищати її. І це було неймовірним досвідом. Я дійсно дуже рада, що я там побувала і змогла підтримати хоча б морально своєю присутністю. Що я не боюсь, що я готова. Я виконувала наказ, а наказ був - працювати якомога краще у своїй сфері.

- Взагалі чи допомагають навички тренувань з гвинтівками, які є в біатлоні, при роботі з автоматами? Бо про влучну стрільбу людей, що займаються біатлоном, ходять ледь не легенди.

- Це неймовірна різниця між бойовою зброєю і біатлонною. Калібр, звичайно, різний. Різна віддача, різна система наведення – тобто, фактично, з того, що допомагає - це просто знання техніки безпеки і як натискати на курок.

Так, біатлоністам легше впоратись зі зброєю, ніж звичайним людям. Оскільки ми уміємо підходити на високому пульсі, тобто бігти і з ходу стріляти. Але різниця між стабільною мішенню і динамічною дійсно велика. Дякувати Богу, мені не довелося випробовувати усе це. Оскільки мені навіть зараз важко уявити, як це - вбивати людину. Тому я не можу зрозуміти, як можна прийти у чужу країну і стріляти у мирних людей. Для мене і зараз це - шок. Я вважаю, що такі люди навіть не мають права називатися людьми.

Спортсменка-чемпіонка офіцер ЗСУ. Фото: instagram.com/merkushyna_nst/

Спортсменка-чемпіонка офіцер ЗСУ. Фото: instagram.com/merkushyna_nst/

Біатлон – велике кохання у моєму житті, і я б ні на що його не проміняла

- Ви навчались на факультеті міжнародного бізнесу та менеджменту Тернопільського національного економічного університету. Чому обрали саме цей напрям?

- Я дуже хотіла туди поступити. І подала документи у цей університет, оскільки там є дуже хороша система підтримки для спортсменів. І там було дистанційне навчання ще до того, як це стало мейнстрімом. Мені допомагали викладачі, входили в ситуацію, знаходили варіанти навчання для мене.

Чому міжнародний бізнес і менеджмент? Тому що я дуже захоплююсь іноземними мовами і англійською зокрема. І мені було цікаво вчити англійську на такому високому рівні. Плюс менеджерська діяльність - це прямо моє. Я відчуваю потяг до цього. Навіть зараз я поступаю додатково на курс з проектного менеджменту у інтернет-школі і дуже, скажімо так, схвильована. Бо мені дуже подобається не факт керування людьми, а те, що, керуючи ними, ти допомагаєш їм зробити те, що вони вміють найкраще. Розкриваєш їхні найкращі сторони, плануєш їхній час, щоб вони все встигали. І це ніби ти архітектор часу. Ти допомагаєш людям зосередитись на тому, що вони насправді вміють, а всю додаткову роботу ти береш на себе. Це дійсно цікаво. Мені подобається знаходитись поруч з такими людьми і допомагати розкривати їм свої таланти.

- А взагалі чим любите займатись у вільний від біатлону час?

- Я дуже люблю читати. Я багато читаю. Я люблю рибалити з батьком, та, на жаль, мало часу випадає на це по сезону.

- Що для вас ідеальний відпочинок?

- Я дуже люблю активний відпочинок – походи у гори. Катання на гірських лижах, на сноуборді, на ковзанах. Усі зимові розваги. Хоча мені рідко вдається ними насолодитися. Влітку - ролики, велотури чи щось на зразок того.

- Чим полюбляєте харчуватись? І чи є взагалі у вас якась особлива дієта, щоб завжди зберігати себе у гарній формі і мати достатню кількість енергії для гонок?

- Я намагаюся їсти дуже збалансовано, щоб були усі потрібні елементи і вітаміни. Скажімо так, у мене немає чогось такого особливого. Хіба що сир дуже люблю. А так важко сказати, що у мене домінує в дієті. Але, звичайно, це хороше спортивне харчування, без смаженого, без жирної їжі, дуже мало солодкого, зокрема тільки чорний шоколад. Йогурти без наповнювачів. Я стараюся тримати себе у рамках здорового харчування. Не дієтичного, але здорового.

- Ви іноді постите у Інстаграм гарного білого собачку, це ваш улюбленець? Розкажіть, будь ласка, про нього.

- Денчик - це наш талісман, наш улюбленець. Його подарувала нам Яна Бондар у знак подяки Олегу Валерійовичу (Олег Меркушин, батько Анастасії, заслужений тренер України з біатлону. – Ред.) за підготовку лиж на одному чемпіонаті Європи, на якому вона взяла медаль. Ми надзвичайно їй вдячні і щасливі, бо він такий позитивний. Собака-посміхака, він дуже любить гратися, будить зранку на зарядку. І такий, скажімо, дуже активний, потребує багато рухів і уваги. Він ідеально пасує нашій сім’ї. Ми взагалі любимо з ним гратися.

- Ви з родини біатлоністів – мама була спортсменкою, тато ваш - тренер, сестра також біатлоністка. Але чи могло трапитись так, що ви обрали б у житті щось інше? Були ще якісь захоплення?

- Звичайно, у мене був вибір. Я могла робити що завгодно. Але мене тягнуло з дитинства до гвинтівки, до лиж. Мама любить мені нагадувати, коли мені купили перші лижі, я з ними навіть у ванну ходила. Я була настільки захоплена лижами, що мені нічого іншого не потрібно було. Якийсь час займалася гірськими лижами. А ще пробувала грати на піаніно, але цей досвід був невдалим. Також полюбляю сноуборд. У мене багато захоплень, але біатлон – це таке велике кохання у моєму житті, що я б ні на що його не проміняла.

Денч - талісман сім'ї. Фото: instagram.com/merkushyna_nst/

Денч - талісман сім'ї. Фото: instagram.com/merkushyna_nst/