До 2014 року жіноча збірна України з гандболу була учасником усіх чемпіонатів Європи, які відбуваються кожні два роки. На ЧЄ-2000 Україна здобула срібло, поступившись у фіналі збірній Угорщини. На останньому форумі у 2014 році наша збірна посіла останнє 16-е місце.
З того часу до фінальної частини «жовто-сині» не проходили. І тільки наразі повіяв вітер змін. У стартовому відбірковому циклі до ЧЄ-2022 команда під керівництвом нового тренера Віталія Андронова (екс-тренера чоловічої збірної) обіграла бронзового призера ЧЄ-2020 збірну Хорватії 23:22 і дала бій олімпійським чемпіонкам Токіо-2022 француженкам у Сумах - 25:28..
«КП" в Україні» не могла пройти повз це, тож ми зв'язалися з капітаном «вічних» чемпіонок України – львівської «Галичанки» – Тетяною Поляк.
- Тетяно, збірна України хвацько розпочала відбір до ЧЄ-2022. Обіграли бронзового призера ЧЄ-2020 Хорватію на виїзді, на рівних грали з олімпійськими чемпіонками француженками. З чим пов'язуєте цей прорив?
- У більшості з приходом нового тренера Віталія Андронова. У нього зовсім інше бачення гри, аніж у попереднього тренера. Більш сучасне. Він вміє розкривати потенціал дівчат, грає на найкращих якостях кожного гравця. Він усе "склеїв", і вийшла така гарна картинка. Збірна стала більш збалансованою у захисті та атаці.
Крім того, Віталій Миколайович викликав до збірної деяких дівчат, яких раніше тренерський штаб ігнорував. Багато команді дало повернення Ірини Глібко. Вона дуже досвідчений гравець, довгий час виступає у чемпіонаті Румунії, у провідній європейській першості. Поруч із такими гандболістками, як Глібко, зростають й молоді дівчата.
- Андронов поєднує роботу у «Галичанці» та збірній. Наскільки зручно грати у збірній із тим самим тренером, що у клубі?
– Для нас, дівчат, які грають у «Галичанці», це величезний плюс. Ми його розуміємо, він нас знає чудово. Це наш тренер, тож нам комфортно. Ми з ним довго працюємо. Андронов чотири роки тренував чоловічу збірну України. У 2019 році очолив «Галичанку», пробув із нами півроку, але потім пішов працювати на сезон у чоловічій "ЗТР". Але він нам постійно дзвонив, казав, що не прощається з нами. І повернувся до «Галичанки» позаминулого літа.
- Востаннє ми були на ЧЄ-2014 за Ратнера. Чи не вважаєте ви, що ми втратили час після того, як Ратнер пішов? І де ми втратили?
– Це фундаментальне питання. Ратнер – брила в українському гандболі. Він досяг феноменальних успіхів із жіночою збірною України, приводив її до бронзи Олімпійських ігор-2004 в Афінах. З його ім'ям пов'язані найбільші успіхи вітчизняного гандболу періоду незалежності. Після того, як пішов такий фахівець, неминуче настав якийсь вакуум у нашому гандболі. Гравці у нашій збірній завжди були хороші, але потрібна була людина твердої руки, яка б заправляла всім процесом. Це те, як я бачу ситуацію, бо я ще молодий гравець і у збірній не так довго граю. Мені здається, що наступні тренери збірної не змогли керувати збірною так, як це робив Ратнер.
- Чому до збірної не викликають найкращого гравця - капітана збірної Вікторію Борщенко, яка грає у Лізі чемпіонів?
- Вона має розбіжності з керівництвом федерації, наскільки я чула. Вона хоче грати за збірну, усі дівчата її люблять, вона нас привітала з перемогою над Хорватією. Тренер сказав, що Борщенко нам допоможе у наступних іграх. Чому її не запросили на ігри з Хорватією та Францією - не до мене питання. Але я вважаю, що таких гандболісток, як Борщенко, не можна ігнорувати. У нас мало хто грає у Лізі чемпіонів.
– «Галичанка» сім років перемагає у чемпіонаті України. Вам самим це не набридло?
- Як таке може набриднути? Ми творимо історію для львівського гандболу, здобуваємо все більше нагород – не лише чемпіонатів, а й Кубків України, Суперкубків України. Це завжди приємно!
- Шість із семи останніх чемпіонатів другими фінішують «Карпати» (Ужгород). Вони становлять вам конкуренцію?
– Усі кажуть, що нам ніхто не може нав'язати конкуренцію. Якщо проаналізувати турнірні таблиці цих років, то перемоги у чемпіонаті даються нам легко. Складнощі виникають дуже рідко, і як любить повторювати наш тренер, це заслуга не наших конкурентів, а наша розхлябаність. Ми більше зосереджуємо увагу на єврокубках. Якщо ми хочемо зростати як гандболістки, ми маємо якомога успішніше грати у єврокубках. На жаль, у чемпіонаті України зростати не виходить.
– «Галичанка» – базова команда збірної. З інших українських команд лише Ганна Дябло викликалася на останні ігри ("Дніпрянка"). Це катастрофа.
- На зборах були дівчата з «Карпат» та «Дніпрянки», але до заявки потрапила лише Дябло. Решта дівчаток повернулися додому. Рішення ухвалює головний тренер. У розширеному списку є багато дівчат з інших клубів, але поки що кістяк збірної складають гравці «Галичанки» та легіонери.
– Волейбольні львівські «Барком-Кажани» заявляються до чемпіонату Польщі. Чи немає таких розмов, щоб гандбольна «Галичанка» заявилася до чемпіонату Румунії, Польщі чи Угорщини?
- До часу часу ми грали в Балтійській лізі. Там представлені три найкращі команди Білорусі, Литви та «Галичанка». Це був добрий досвід, ми отримували ігрову практику з командами інших країн. Але наразі через усі ці карантинні норми ми не беремо участі в Балтійській лізі. Їздимо лише на товариські турніри до Польщі.
– Тетяно, вам 22, але ви вже капітан «Галичанки». Наскільки це відповідальна роль?
– У команді я вже не молода. Тренер «старенькою» називає. Звичайно, це велика відповідальність, потрібно підтримувати та мотивувати дівчат на майданчику. Але водночас дуже приємно, що тобі довірили таку місію.
- Ваш партнер по команді Мар'яна Маркевич не має родинних зв'язків із футбольним тренером Мироном Маркевичем?
- Мені здається, ні. Думаю, однофамільці. Або дуже далекі родичі, але вони про це навіть не здогадуються (усміхається).
- У світі спорту, особливо якщо йдеться про жіночі командні види, все частіше на перший план виходить гендерне питання. Для вас є різниця, хто тренує жіночу команду – чоловік чи жінка?
- Коли я тільки-но прийшла до жіночого гандболу, перші три роки мене тренувала жінка. Потім лише чоловіки. Для мене немає різниці. Тут більше залежить від фахівця, його професійних та педагогічних якостей. Мені траплялися лише добрі наставники. І з Тетяною Володимирівною Штефан, і з Віталієм Миколайовичем Андроновим я легко знаходжу спільну мову. А мій перший тренер – моя мати.
- У тренера-чоловіка можуть бути симпатії до конкретної дівчини. Чи стикалися з таким?
- Справа в тому, що у тренерів-чоловіків дружини переважно гандболістки. Це повсюдна практика. Я не виключаю такого моменту, що можуть бути симпатії тренера до окремої гандболістки. Але в моєму житті я такого не помічала, а про інших не можу говорити.
– Який типовий розпорядок дня професійної гандболістки?
- День бабака. Дуже нудно як для звичайної людини. Прокидаємося, снідаємо, їдемо на тренування. До зали добиратися далеко, тому виїжджаємо за годину до тренування. Саме заняття триває дві години, потім дорога назад. Багато дівчат ще навчаються, тому дистанційно проводимо ще пари онлайн. Увечері друге тренування. Повертаємось додому пізно. Якщо залишаються сили, можемо вийти на каву чи сходити у кіно.
- Живете на базі?
- Хто як. Хтось у квартирі. Для нашої команди місто виділило у житловому комплексі цілий поверх (на зразок гуртожитку). Ми живемо в окремих кімнатах із санвузлом.
- Харчування проплачують?
- Ні, харчуємося власним коштом. Готуємо самі.
- У гандболі потрібно бути стервом, щоб досягти якихось успіхів?
- Я б це назвала не «стервом», а спортивною злістю, спортивним характером. Він має бути в наявності кожної гандболістки. Спортивну агресивність ми залишаємо тільки на майданчику, де вихлюпуємо всі емоції.
- Опишіть свої емоції у розпал матчу, при зіткненні із суперницями… До бійок у гандболі доходить?
- Не без цього. Словесні суперечки відбуваються чи не в кожному матчі, але за патли ніхто не тягає. Гандбол – експресивний вид спорту, спортсменки йдуть до своїх цілей, тому без емоцій нікуди. Та й перемоги ми завжди емоційно відзначаємо..
- Опишіть себе у трьох словах?
- Весела, комунікабельна та цілеспрямована.
Тетяна каже, що вибору з професією вона не мала. Ну чому ж? Жаль, в актриси не пішла... Фото: Facebook Тетяни Поляк
– Які планка зарплат в Україні?
- Президент «Галичанки» нас не ображає та оцінює нашу працю належним чином. Завжди йде назустріч. Скаржитися нема на що, вистачає. Про інші команди мені важко говорити, але, наскільки я знаю, зарплати невисокі.
- Мрієте пограти у Європі?
- Треба піднятися до того рівня, щоб грати там. Я маю на увазі сильніші чемпіонати – Румунії, Угорщини, Франції. Але для цього потрібно мати й агента. Це не тільки залежить від мене. Але поки що я щаслива в «Галичанці», мене тут усе влаштовує.
- Ви універсальний гравець – закриваєте позицію у центрі захисту, в атаці граєте на позиції лівої напівсередньої. Де ефективніші?
- Кожен гравець має бути корисним як у захисті, так і в атаці. Мені більше подобається працювати у захисті. Це краще виходить. Мені потрібно вдосконалювати навички в атаці.
- Чому обрали гандбол?
– У мене спортивна сім'я. Мама - гандболістка, тато займався вільною боротьбою. Особливого вибору я не мала. Батьки у шість років віддали до гандболу, і мені це одразу сподобалося.
– Мама де грала?
- Вона навчалася у київському спортінтернаті, але грала за львівську «Політехніку» та «Галичанку-2». Великих здобутків не мала, але грала на професійному рівні.
- А тато?
- Тато був членом молодіжної збірної з вільної боротьби.
- Своїх дітей також віддасте до гандболу?
- Над цим поки що не думала.
- У вас колись були думки піти з гандболу?
– Думаю, такі думки періодично відвідують кожного спортсмена. Це щоденна праця, боротьба із собою, виснажливі тренування. Дуже часто хочеться плюнути на все та кинути. Але щоразу зчіплюєш зуби, йдеш на тренування і продовжуєш.
- Гандболістки обділені увагою. Вас це не засмучує?
- Засмучує, звісно. Мені мама розповідала, що колись гандбол показували на національному телебаченні. Був один канал, і гандбол транслювали. Потрібно працювати над популяризацією гандболу. Сподіваюся, якщо ми показуватимемо хороші результати, уваги стане більше.
- Чи погодитеся ви з тезою, що гандбол в Україні - вид спорту, що вимирає?
– Ні. Він є та існує. Ми граємо у єврокубках, покращуються результати збірної. Знаю, що на дитячому рівні пішов підйом. Як вид спорту в Україні гандбол не такий популярний, як у багатьох європейських країнах, але гандбол в Україні точно не помре.