Правозахисник Олександр Павліченко: Трибунал для Путіна залежить не від України
Нині у світі та Україні дискутують про те, як можна притягнути до відповідальності за військові злочини Путіна і його генералів. Є приклад Югославії, коли створили Міжнародний трибунал зі злочинів під час війни на Балканах у першій половині 90-х. І він дав свої результати.
Про те, як це відбувалося і чи може Київ використати цей досвід, «КП в Україні» дізналася у правозахисника, виконавчого директора Української Гельсінської спілки з прав людини Олександра Павліченка.
У військових злочинах у Югославії винні всі сторони
– Олександре, кого судили та засудили за війну в Югославії: найвище керівництво чи пересічних виконавців?
- За Югославію засуджено 161 особу. До речі, це представники всіх держав, які брали участь у бойових діях та винні у військових злочинах. Серед засуджених переважають серби (68%), на другому місці – хорвати (15%), на третьому – боснійські мусульмани (6%). Потрібно визнати, що війна породжує жорстокість у кожній із сторін.
Насамперед це були безпосередні керівники підрозділів, командири та керівництво країн, які давали санкції на злочини. Гаазький Міжнародний трибунал по колишній Югославії (МТКЮ) висунув звинувачення проти президента Югославії Слободана Мілошевича у скоєнні військових злочинів у Косово. Мілошевич і чотири вищі югославські керівники звинувачувалися за п'ятьма пунктами - вбивства, переслідування з політичних, расових і релігійних мотивів, депортації і за одним пунктом, кваліфікованим як порушення законів та звичаїв війни.
- Як поділяється відповідальність між ініціаторами та виконавцями військового злочину?
- Тут є два моменти. Це може бути ексцес виконавця, коли солдат вчиняє злочини, але загалом це не практика всієї армії.
Інша річ, коли це використовується як політика агресії. Те, що Росія зробила в Бучі, Ірпені, має геноцидний характер переслідування мирного населення. Це ж відбувалося і в Югославії, наприклад, різанина в Сребрениці. За що найвище політичне і військове керівництво Сербії покарано. Це можна застосувати до Путіна, Шойги, Герасимова. На них лежить вся відповідальність за ці злочини.
– Як вдавалося затримувати підозрюваних у воєнних злочинах? Адже вони перебували у своїх країнах, а суд був у Гаазі. Пам'ятається, там була чи не детективна історія вивезення із Сербії Слободана Мілошевича.
- Ну, це більше домисли журналістів. Мілошевича ніхто таємно не вивозив. Спочатку встановили, що Мілошевич та інші винні у військових злочинах. Відносно них видали ордери на арешт, після чого звернулися до тодішнього керівництва Сербії. І вже на високому рівні приймалося рішення про видачу підозрюваних міжнародному трибуналу.
Слободан Мілошевич рішення суду не дочекався. Помер у тюремній камері 2006-го. Фото: Michel Porro/Getty Images
Такі суди – повільна справа
– Довго їх ловили?
– Війна в Югославії відбувалася у першій половині 90-х років. Суд було створено 1993 року, а Мілошевича, наприклад, затримали лише 2001 року. Колишній командувач силами боснійських сербів генерал Ратко Младич 16 років переховувався від арешту за звинуваченнями у військових злочинах, геноциді та злочинах проти людяності та затриманий у 2011 році. Інший сербський генерал Драгомир Мілошевич лише 2007 року засуджений Міжнародним трибуналом до 33 років позбавлення волі. Гаазький суд визнав його винним у злочинах проти мирних жителів, скоєних у 1994 та 1995 роках під час облоги міста Сараєва. Мілошевич командував військами боснійських сербів протягом 15 із 44 місяців блокади Сараєва.
– Скільки тривали суди?
- Ішов дуже повільний процес, він тривав з 1993 по 2017 роки. Але такою є практика міжнародного інституту притягнення до відповідальності.
– Яке покарання отримали підозрювані?
- Кілька людей отримали довічні ув'язнення, дехто – великі терміни. Деяких навіть виправдали.
Міжнародний трибунал по колишній Югославії в Гаазі (МТКЮ), наприклад, у 2017 році засудив 75-річного боснійсько-сербського генерала Ратко Младіча до довічного ув'язнення. Суд визнав, що він був значною мірою причетний до військових злочинів, скоєних у Сребрениці, особисто керуючи артобстрілом міста.
МТКЮ звинуватив його в геноциді, злочинах проти людяності, порушенні законів та звичаїв ведення війни, терорі проти мирного населення. Зокрема, в звинуваченні йдеться про вбивство 8000 мусульман у Сребрениці у 1995 році, а також про тисячі жертв, які загинули під час облоги Сараєва, що тривала 44 місяці; знущання з людей у таборах для інтернованих; терор щодо хорватів та мусульман у боснійських населених пунктах; взяття в заручники солдатів - миротворців ООН.
Але водночас 2012 року суд виправдав колишніх хорватських генералів Анте Готовіну та Младена Маркача.
Радко Младіч отримав довічне лише 2017 року. Фото: REUTERS
Потрібна міжнародна політична воля
- Суд щодо Югославії унікальний чи ми можемо якось використати його досвід для покарання винних росіян у військових злочинах в Україні?
– Ні, не унікальний. Наразі обговорюються різні моделі створення суду щодо злочинів в Україні. Вже працює Міжнародний кримінальний суд (МКС), і він веде розслідування за двома напрямками: військові злочини та злочини проти людяності.
Працює й українська правоохоронна система, яка збирає матеріали – вже понад 20 тисяч епізодів. Також може бути створений спеціальний трибунал із агресії Росії. Він і стане аналогом суду з колишньої Югославії.
- Що потрібно зробити Україні, щоб такий трибунал створили?
- Тут питання більше не до України, а до міжнародної спільноти. Повинна бути політична воля та юридичний рух у цьому напрямі. Сформовано чітке бачення, що такий суд щодо злочинів російської сторони обов'язково має відбутися.
