Хроніка фіаско від Сирії до Вірменії: як Кремль втрачає своїх союзників у світі
Імперська політика російського диктатора Путіна щодо утримання у своїй сфері впливу сусідніх країн зазнала чергове фіаско. На парламентських виборах у Вірменії перемогла проєвропейська партія «Громадянський договір» прем'єр-міністра Ніколи Пашиняна, що обійшла з розгромною перевагою проросійські сили в цій країні. Це ще більше посилило ланцюгову реакцію втрати Москвою її сателітів та союзників. Журналіст Коротко про підраховував, де і кого Росія вже втратила і безповоротно продовжує втрачати на міжнародній арені.
Угорщина: лякаючи угорців Україною, Орбан налякав їх Росією
Перед Вірменією найбільшою втратою для Кремля стала Угорщина, де підгодований Росією прем'єр Віктор Орбан також зазнав поразки. Розгромний програш партії "Фідес" позбавив Москву цього ключового інструменту вето у Брюсселі.
Та й сама передвиборча кампанія Орбана будувалася на залякуванні виборців, агресивній антизахідній риториці та звинуваченнях на адресу Брюсселя і Києва. Він прогадав, оскільки самі угорці втомилися від повсюдної атмосфери страху та загроз Орбана, який до того ж абсолютно ігнорував економіку Угорщини, що стагнує, високу інфляцію, кризу в охороні здоров'я та повсюдну корупцію. Виборці вважали за краще сфокусуватися на внутрішніх реформах, а не на страху перед Заходом, який він поширював.
Новий прем'єр-міністр Петер Мадяр, який отримав конституційну більшість у парламенті, вже сформував прагматичний проєвропейський уряд. І як результат, Європейський Союз уже розпочав процес розблокування фінансової допомоги Угорщині у розмірі 16,4 млрд євро, яка раніше утримувалася через політику Орбана. Мадяр взяв курс і на енергетичну диверсифікацію та поступове зниження критичної залежності країни від російських нафти та газу.
Словаччина: без Орбана та грошей ЄС дружба з Москвою закінчилася
Після втрати Угорщини єдиним очевидним союзником залишилася Словаччина з проросійським прем'єром Робертом Фіцо. Але після поразки Орбана він принишкнув у своїй проросійській запопадливості. "Роберт Фіцо різко зменшив оберти після нищівної поразки Віктора Орбана, оскільки втратив головного союзника і політичний щит усередині Євросоюзу, залишившись у повній геополітичній ізоляції", - констатує Deutsche Welle.
Це і зрозуміло, тому що Словаччина критично залежить від дотацій ЄС - до 2027 року країна має отримати майже 19 млрд євро у вигляді грантів і близько 90 млрд у вигляді європейських кредитів. Без підтримки Угорщини Брюссель може легко заморозити ці гроші, що спричинить миттєвий крах словацької економіки. Фіцо змушений поводитися тихо, щоб не втратити фінансування.
І зараз у самій Словаччині опозиційний рух "Прогресивна Словаччина" випереджає партію Фіцо Smer-SD в опитуваннях громадської думки. Розуміючи, що у 2027 році у Словаччині відбудуться парламентські вибори, Фіцо намагається загравати з помірним електоратом та знижує градус радикальної риторики, щоб уникнути долі Орбана. «Так, Кремль стрімко втрачає Словаччину як ефективний інструмент впливу, хоча процес іде інакше, ніж в Угорщині», - резюмує Deutsche Welle.
Сербія: непомітно уникає газового шантажу Кремля
Ще одним негласним союзником Москви у Європі вважається Сербія. Але і вона останнім часом також віддаляється від Росії, хоч і робить це набагато повільніше, обережніше та прагматичніше, ніж Угорщина. Президент Олександр Вучич веде складну гру на два фронти, намагаючись зберегти економічні бонуси від Росії і одночасно інтегрувати країну в західний вектор.
Донедавна Сербія критично залежала від російського газу (понад 80% від усіх постачань). Москва контролювала сербський енергетичний сектор через компанію NIS ("Нафтова індустрія Сербії"), яка належить російській "Газпромнафті". Але тепер Белград активно диверсифікує постачання. На початку 2026 року Сербія розпочала закупівлю через спільний механізм ЄС та завдяки альтернативним газопроводам із Азербайджану та Греції. Уряд обговорює повний викуп чи передачу під інший контроль частки «Газпрому» у NIS, що позбавить Кремль головного важеля шантажу.
Але й не варто забувати, що Белград, який довгий час заявляв про нейтралітет в російсько-українському "конфлікті", насправді став великим прихованим постачальником боєприпасів для ЗСУ через треті країни (такі як Чехія чи США).
Хоча повного та різкого розриву з Росією не варто очікувати. По-перше, у Сербії є проблема Косова. А Росія має право вето в Раді безпеки ООН і блокує міжнародне визнання незалежності Косова, що є життєво важливим для Белграда. А по-друге, всередині Сербії, як і раніше, сильні історичні проросійські настрої. Отже, Сербія не стане відкритим ворогом Росії, але вона послідовно і прагматично переорієнтовує свою економіку, енергетику та безпеку на Захід. Що для Москви означає втрату ще одного надійного політичного плацдарму на Балканах.
Сирія: головна геополітична втрата Москви
Раніше Росія втратила одного зі своїх важливих союзників та сателітів і на Близькому Сході – режим Башара Асада у Сирії. Існує думка, що для Москви втрата Сирії є чи не найбільшою геополітичною поразкою за межами пострадянського простору з часів розпаду СРСР. Адже в цій країні вона втратила свій головний військово-стратегічний плацдарм на Близькому Сході та в Середземномор'ї.
Сирія була єдиним регіоном у далекому зарубіжжі, де Росія мала повноцінні військові бази: військово-морську базу в Тартусі та авіабазу Хмеймім. А нинішній перехідний уряд Ахмеда аш-Шараа в Дамаску більше не залежить від Москви і не повинен зберігати її військову присутність. А без цих баз Військово-морський флот РФ втрачає можливість постійно проєктувати чинність у Середземному морі. Бази перетворяться на ізольовані логістичні пункти з урізаними функціями самооборони або повністю будуть ліквідовані.
Нові плацдарми Кремля: Африка та Південна Америка
Але було б докорінно неправильно вважати, що Росія змириться зі втратою своїх сфер впливу. Втративши свій вплив у Європі та на Близькому Сході, вона намагається закріпитися в Африці та Південній Америці. Кремль використовує ці регіони як «другий фронт» для демонстрації свого глобального статусу, обходу санкцій та створення противаги впливу США та ЄС.
В Африці Росія діє найбільш агресивно та успішно, створюючи так званий «Африканський корпус» (прийшов на зміну ПВК «Вагнер») під прямим контролем Міністерства оборони РФ. Ці ПВК діють у Малі, Буркіна-Фасо, Нігері, Судані, Лівії та інших країнах.
У Південній Америці Росія, особливо після падіння режиму Ніколас Мадуро, не має можливості розміщувати великі військові контингенти, тому ставка робиться на політичний вплив, ідеологію та обхід санкцій. У Москви залишилися Куба, Нікарагуа та інші країни, режими яких залишаються головними союзниками Москви у регіоні. Росія постачає їм зброю, допомагає блокувати санкції США та використовує їхні майданчики для розміщення елементів радіоелектронної розвідки. У відповідь ці країни регулярно підтримують позицію РФ у ООН. Крім цього, Росія намагається використати БРІКС для вибудовування альтернативної фінансової системи у світі.
Думка експерта
Тарас Загородній, експерт-міжнародник:
- Безумовно, Росія втрачає свої сфери впливу, і це стало неминучим чималою мірою через її агресію в Україні. Але! Нам і всім у світі не варто сподіватися, що це вже завершений процес і він лише посилюватиметься. Ні, реалії такі, що Москва все ще має великі ресурси в тих країнах, які вона нібито вже втратила. Вона їх акумулювала десятки років, і в угорському чи словацькому МЗС, наприклад, досі працюють випускники московського МДІМВ - давньої філії КДБ/ФСБ. Але ще більш важливим і тривожним є те, що головні лобісти Москви сидять не в Будапешті та Братиславі, а в Берліні та Відні (приховане економічне лобі).
