Фріки «російської весни»: навіщо в ефір повернулися «правдоруб» Губарєв, язичниця Поклонська та де Айо?
Дванадцять років тому в такі ж квітневі дні на сході України відбувалося те, що намагалися назвати поетично – «російська весна», але насправді це було банальним бунтом незрозуміло чим незадоволеного натовпу. У Криму це вже було обкатано, окупантам здавалося, що і на Донбасі все буде «красіво». І скрізь з'явилися свої фріки, які були маріонетками в руках досвідчених ляльководів, але могли "завести" натовп або надати видимості сенсу тому, що відбувається. Минуло 12 років – і фріки раптом занили, мовляв, все не те й не так. Про них і розповість Коротко про.
Павло Губарєв: «народний губернатор» скаржиться
Одіозний персонаж «російської весни» у Донецьку, яскравий приклад маріонетки, за допомогою якої створилася картинка народного невдоволення та бунту, звичайно, безглуздого і нещадного. «Молодого та зухвалого» аніматора (працював в агентстві, успішно зображуючи Діда Мороза на святах) натовп бабусь на донецькій площі Леніна на початку березня 2014 року проголосив «народним губернатором», а наступного дня Губарєва за лікотки прийняло СБУ і повезло на кілька місяців до Києва. Повернувся звідти Губарєв (за обміном полоненими) вже призабутим героєм.
Втім, розповіді про те, як «новий губернатор» з компанією «брав казначейство» і дуже здивувався, не знайшовши там комор з грошима, як штурмував будівлю Донецької ОДА, вимагаючи від депутатів зібратися і ухвалити якусь декларацію, як його дружина досить швидко влипла в каламутну історію з волонтерством – довго ходили містом.
У квітні 2014 року мітингувальники-бабусі обрали Павла Губарєва «народним губернатором» Донбасу. Фото: Veli Gurgah/Anadolu Agency/Getty Images
Образ борця потьмянів, Губарєв вирушив воювати, попутно написавши книгу «Смолоскип Новоросії», яку особливо ніхто і не читав, а потім вступив у протистояння з «ахматівцями» в особі Апті Алаудінова. "Закусилися" хлопці на ґрунті того, хто тут найхоробріший воїн, а хто тільки тіктоки знімати вміє. Також Губарєв докладно описує у своєму ТГ-каналі випадки беззаконня у лавах російської армії: відправка солдатів на забій, здирство командирами виплат від рядових, підроблені довідки про поранення тощо.
Згадувати «народного губернатора» в окупації не прийнято – всі забули, хто він такий, а старий електорат, що його обрав, сильно прорідився через природні і не дуже причини. Тому Паша Губарєв, забутий, але непохитний, вирішив нагадати про себе екстравагантним способом – дати інтерв'ю не менш екстравагантному російському інтерв'юеру Юрію Дудю.
Що з того вийшло? Відлучений від годівниці скривджений товариш «випадково» (чи ні) вивалив усю правду-матку, яку в Донецьку знали ще 12 років тому, але вголос не озвучували, бо життя дорожче. Про те, що владу захопила зграя бандитів, які приїхали з Росії і знайшли прихильників серед місцевих маргіналів. Про те, що Росії Донбас був абсолютно не потрібен, головне було - підбурити Україну. Про те, що обдурили, використали та викинули, квартири «віджимають», бюджет крадуть... Ну і про світові змови, крипто- та проксіуряди та інше з матеріалів сатиричного ІА «Панорама» на повному серйозі.
Цікаво, чи довго Губарєв після такого інтерв'ю «екстремісту та іноагенту» Дудю залишиться живим чи хоча б на волі? Подейкують, що він зараз у Ростові, тож російським «правоохоронцям» дістатися до нього буде нескладно.
Зараз забута зірка «російської весни» намагається привернути до себе увагу скрізь де може. Фото: ALEXANDER NEMENOV/AFP via Getty Images
Радведа-Наталя Поклонська: «няш-м'яш» перевзулась, «перехрестилася». І переодяглася
Колишня громадянка України, «няшний» експрокурор анексованого Криму, депутат Держдуми і нездійснений посол РФ у Кабо-Верді, теж здивувала в останні дні. Будучи пристрасною поборницею «руського міра», православ'я, культу імператора Миколи II і учасницею секти «царебожників», які вважають Миколу не просто зарахованим до лику святих, а й у принципі богообраним – Поклонська раптом різко звернула з цієї рівної доріжки на кривий шлях.
Вона і раніше дозволяла собі йти в розріз з лінією партії: відмовилася від посади посла в Кабо-Верді, голосувала проти підвищення пенсійного віку в РФ (єдина з фракції «Єдиної Росії»), боролася з фільмом «Матільда», який зняли на державні гроші, але показали все того ж Миколу Другого не особо набожним християнином (мова про інтрижку з балериною Матильдою Кшесінською). Фільм не заборонили, але він був такий поганий, що не зробив касових зборів і витрат не відбив.
Наталя Поклонська славилася своєю показовою побожністю. Фото: MAX VETROV/AFP via Getty Images
Так от, схоже, до полку, що розчарувався, прибуло. Наприкінці минулого року стало відомо, що Наталія Поклонська змінила ім'я, і тепер вона за документами Радведа. І кілька днів тому вона дала інтерв'ю не менш одіозному інтерв'юеру – Ксенії Собчак. Там вона розповіла, що відійшла від християнської віри за особистим бажанням, сповідує язичництво і повернення до християнства не планує. Тому й ім'я змінила.
Також у розмові із Собчак Радведа-Наталя Поклонська заявила, що вона «російськомовна українка» і не хоче «розпалювати ненависть». При цьому з 2022 року вона радник генпрокурора Росії, тобто перебуває на держслужбі. Втім, це не завадило державному раднику юстиції 3-го класу під час інтерв'ю Собчак зробити фото у провокаційних образах: жінки епохи Чингісхана, у шкіряному пальті – така собі БДСМ-Твіггі та з пишною зачіскою у камзолі з фільму «Матільда».
Ксенія Собчак та три нові образи Наталії Поклонської: жінка-Чингісхан, Твіггі та Матильда. Фото: MAX VETROV/AFP via Getty Images, ТГ-канал Ксенія Собчак
Бенес Айо: у комунізму темне обличчя
Цього темношкірого активіста «російської весни» у Донецьку бачили з перших днів 2014 року. Місто, де сотні іноземних студентів навчалися у вишах, здивувати молодим напівросіянином-напівугандійцем важко, але Айо був єдиним із таких помітних іноземців, хто бурхливо виступав на боці проросійських активістів, які поки що приїхали поцікавитися, що відбувається, і, зливалися з народом. Його смагляве обличчя символізувало «інтернаціоналізм» того, що відбувається, і надавало бунту якийсь міжнародний аспект. Носив прізвисько «Беня-антимайдан», але стверджував, що завжди почував себе росіянином.
Щоправда, надто експресивний Айо справляв враження "буйнопомішаного", оскільки не говорив, а виключно кричав на мітингах і поза ними. При цьому в його паспорті значилося громадянство Латвії, підтримував він росіян і взагалі був членом спочатку партії Едуарда Лимонова «Інша Росія», а потім компартії РФ, що надавало образу ще трохи божевілля.
У весняних заворушеннях 2014 року в Донецьку Бенес Айо отримав прізвисько «Чорний Ленін». Фото: архів Коротко про
До Донецька-2014 життя Бенеса Айо було не менш насиченим: у рідній Латвії його неодноразово заарештовували та садили до в'язниці за підпали прапорів і заклики до повалення державного ладу. Потім бузив у Великій Британії, після неї – у Палестині, прямо звідти приїхав до Донецька, де на початку квітня був заарештований тоді ще українськими спецслужбами за спробу держперевороту. Був видворений з України до Латвії, звідки втік, незважаючи на нагляд поліції. У результаті він опинився на окупованій Луганщині, де вступив до лав бойовиків. Пізніше був затриманий у Росії за участь в акціях протесту проти будівництва сміттєзвалища. Латвія запросила у Росії його екстрадицію, а сам Айо – політичний притулок. У 2022-му брав участь у повномасштабному вторгненні Росії в Україну, отримав громадянство РФ, після чого влада Латвії позбавила його латвійського громадянства.
До сьогодні Айо бере участь у різних протестах: проти вирубування, забудови, будівництва чи знесення - не має значення – під егідою КПРФ. Його заарештовують та штрафують, але він повертається знову і знову. Він уже не просто фрік, а фрік міжнародного масштабу, хоч і дуже токсичний, особливо для російської компартії, що розвалюється і без нього.
Бенес Айо і далі продовжує бузити і вплутуватися в авантюри - «божевільний, що візьмеш». Фото: lv.baltnews.com
