Передвиборні дебати кандидатів у президенти США відбудуться вже за завтра, 27 червня, і традиційно обіцяють яскраве видовище. Американські політики можуть дискутувати з екранів так, що глядачі не відриваються від телевізорів навіть під час реклами. Дебати багато що вирішують, і тому учасники ставляться до них відповідально. Має значення все: одяг, грим, положення рук, тон голосу промовця, напрям погляду під час виступу – все потім розберуть по кісточках. Ну і звісно, його зміст. Коротко про згадує найцікавіші дебати в США.
У світових вишах захищено чимало дипломів та курсових на тему дебатів. Вдалося виявити докладні аналізи слів, що найчастіше зустрічаються в дискусії кандидатів у президенти, способів переконання і доводів у суперечці з опонентами. Але залишимо аналіз вченим – глядачі хочуть шоу, і вони його отримують. Звичайно, це не склянки з водою, що летять в опонента, не базарна лайка і до боксування не доходило поки ні разу, але все, звичайно, ще може статися.
Вперше шоу дебатів транслювалося перед виборами у вересні 1960 року. Тоді у словесній сутичці за пост президента зійшлися Джон Кеннеді та Річард Ніксон, а дебати йшли як у радіо-, так і в телеефірі.
Схоже, саме тоді зрозуміли, що «телику» підвладне все. Якщо радіослухачі чули зосереджений, трохи нервовий голос Ніксона і вважали, що саме він стане наступним президентом, то глядачі побачили на екрані змучену бліду людину, яка нещодавно виписалася з лікарні, спітніла і напружена, у бляклому сіренькому костюмі. Навпроти якого стояв засмаглий красень Кеннеді у темно-синьому костюмі. Чорно-білі телевізори, звичайно, не передали колір, але яким був відлив піджака, що кидав гарні відблиски на обличчя! Плюс вдалий телевізійний грим, акуратна стрижка – і ось уже тисячі американських домогосподарок закохалися у кінозірку на ім'я Джей Еф Кей. Хто там слухав, про що дебатували Кеннеді та Ніксон – Америка хотіла бачити красивого президента. Власне, так потім і сталося, при цьому 6% виборців повідомили, що саме телевізійна картинка визначила їхній вибір.
Перші теледебати пройшли без глядацької масовки в студії. Наступного разу студія заходилася реготом, криками та оплесками. Це порушувало стрункість сценарію, але вносило живу іскру в розмову, де виринали нудні слова на кшталт «інфляція» чи «зовнішній борг».
А Ніксон виграв президентські вибори 1968-го. Щоправда, тоді й теледебатів не було. Було вбивство Кеннеді, Уотергейтський скандал, війна у В'єтнамі, всепланетне брязкання ядерною зброєю... Американцям було не до дебатів цілих 16 років.
У тому році в телевізійній сутичці двох кандидатів зійшлися лідер президентських перегонів Джеральд Форд, який вже виконував президентські обов'язки після відставки Ніксона, і демократ-реформатор Джиммі Картер.
Ніщо, як кажуть, не віщувало, поки Форд у відповідь на питання про популярність комуністичного руху в Європі не заявив:
- У Східній Європі Радянський Союз ніколи не домінував і не домінуватиме при адміністрації Форда. Візьміть, наприклад, Польщу та Румунію. Вони завжди були абсолютно вільними від радянського впливу!
Ведучий втратив дар мови, почувши таку дивну заяву від, здавалося б, розумної людини. Форд продовжував, але дзвін уже продзвонив по ньому: ляпнути таке в прямому ефірі на всю країну було подібно до політичної смерті. Картер, як згадують очевидці тих дебатів, сяяв від щастя – супротивник підставився знатно. Звичайно, після тих теледебатів було ясно, хто переможе. Картер і переміг.
Демократ Джиммі Картер (ліворуч) проти Джеральда Форда, 23 вересня 1976 року. Фото: David Hume Kennerly/wikipedia.org
Але через чотири роки у велику політику США увірвався республіканець із акторським минулим – Рональд Рейган, і дебати остаточно перестали бути нудними. Рейган, як сказали б зараз, безжально тролив опонента - того самого Джиммі Картера - з будь-якого приводу. Ніякої холодної ввічливості та барвистих фраз! "Старина Ронні" голосно обривав довгі монологи Картера фразою "Ну, знову ти за своє!" Після того як Картер вказував на якусь проблему, яку не міг вирішити, Рейган вставляв: "Саме тому ти хочеш стати президентом знову!".
Загалом кандидат веселився від душі – все-таки він був непоганим актором. Публіці він нагадав обожнюваного Джона Кеннеді, і за Рейгана-президента проголосувала більшість. І потім ще двічі. А рейтинг Картера впав нижче за плінтус.
Джиммі Картер (на передньому плані) не мав жодних шансів на дебатах проти шоумена Рональда Рейгана. Фото: x.com/CarterLibrary
Через чотири роки жарти та гумор Рейгана у теледебатах із колишнім віцепрезидентом адміністрації Джиммі Картера - демократом Уолтером Мондейлом вийшли на новий рівень. "Старині Ронні" було вже 73 роки, проте він виглядав здоровим, веселився і шуткував. Команда Мондейла вирішила зробити ставку на поважний вік кандидата в президенти (Мондейл був на 17 років молодшим). Але на початку дебатів Рейган перехопив ініціативу.
- Уолтере, обіцяю, що не використовуватиму твою молодість і недосвідченість проти тебе! – голосно проголосив Рональд Рейган. Студія гримнула від сміху, реготав і сам опонент республіканця. Щоправда, у його сміху відчувався відчай – він розумів, що тільки-но перед ним зачинилися двері президентського кабінету в Білому домі.
Уолтер Мондейл теж виглядав блідо на тлі красеня та балакура Рейгана. Фото: Reagan White House Photographs/wikipedia.org
Усі наступні теледебати були вже не так шоу, як перекиданням провокаційних питань від одного опонента до іншого. На гострий гачок винахідливості потрапив у 1988 році демократ Майкл Дукакіс, суперником якого на дебатах був Джордж Буш-старший. Буш поставив питання про смертну кару, дивлячись у вічі Дукакісу: «Якби ваша дружина була вбита, ви хотіли б подібної долі для вбивці?».
Дукакіс раптом завмер, зблід, помовчав і нерішуче промовив: "Ні". Секунда його збентеження призвела до масового відтоку голосів його прихильників. Виступав би на радіо – може, й нічого не сталося б. А так Буш – президент.
Джордж Буш-старший та Майкл Дукакіс (праворуч) – фінальні дебати, жовтень 1988. Фото: з відкритих джерел
Унікальні теледебати пройшли 1992 року – в них брали участь одразу троє людей. Окрім демократа Білла Клінтона та республіканця Джорджа Буша-старшого, у них брав участь популярний незалежний кандидат, мільярдер Росс Перо. Два затьмарені політичні вовки спробували з'їсти «зайчика» Перо, але отримали відмінний відлуп.
Буш та Клінтон звинуватили Перо у повній відсутності політичного досвіду. Загалом, так і було, мільярдер був аутсайдером президентських перегонів. Проте Перо спокійно відповів:
- Це дійсно так. Натомість у мене є дуже успішний бізнес, а у вас лише борг у розмірі $4 трильйони (натяк на державний борг США).
Того ж дня Перо прилетіло 19% від підтримки виборців. Та й «вовки» почали здавати свої позиції. Наприклад, Джордж Буш під час теледебатів поглядав на годинник. Він хотів показати модератору дебатів, що інший кандидат порушив часовий ліміт на виступ. А публіка з боку побачила, як Буш нудьгує і поглядає на годинник, щоб якнайшвидше піти. Погляди розцінили як нахабство, рейтинг Буша впав, і перевагу тоді віддали Клінтону як досвідченішому політику та симпатязі. Про те, що президент Клінтон буде використовувати свій Овальний кабінет не зовсім за призначенням, ніхто навіть не здогадувався.
Зліва направо: Білл Клінтон, Росс Перо та чинний президент Джордж Буш-старший – усім поки що весело. 19 жовтня 1992 року. Фото: Mark Cardwell/Reuters
З початку нового століття теледебати стали ще яскравішими. Так, кандидат у президенти США Джордж Буш-молодший виграв у Альберта Гора завдяки своїй активній міміці та жестикуляції. Буш-молодший не стояв як стовп за трибуною, а ходив по сцені, підозріло дивився на свого опонента і заступав освітлювальний прожектор. Кульмінацією дебатів став кивок підборіддям Буша у бік Гора, мовляв, ти хто такий, давай, до побачення. Гор заціпенів. Як писали потім у газетах, «республіканець [Буш] ідеально вписувався в картинку телевізійного екрану, а демократ [Гор] був мухою, що сидить на цьому екрані».
Поступово дебати знизили свій рівень напруженості, та й кандидати трохи відійшли від телекартинки у бік інтернету, соцмереж, коментарів та фабрик ботів. Останнім дотепником теледебатів можна назвати Барака Обаму, який у 2012 році змусив студію надривати животи від сміху під час дебатів із кандидатом від республіканців Міттом Ромні.
- Ви говорите про військово-морський флот, наприклад, і про те, що зараз у нас менше кораблів, ніж 1916 року. Так, губернаторе, кількість коней і багнетів у нас теж зменшилася! - заявив Обама, звертаючись до Ромні. Республіканець щось говорив про оснащеність армії і трохи пішов убік. Обама, як то кажуть, «зачесал» опонента і легкою ходою пішов у президенти США.
Дебати між Джо Байденом та чинним президентом США Дональдом Трампом у 2020 році відбувалися на тлі лідерства Байдена та жорсткого дефіциту грошей у Трампа. Тому одіозний лідер США вирішив піти з дешевих козирів, щоб завоювати симпатії громадян: під час дебатів вголос засумнівався в розумових здібностях Байдена, заявив, що той страждає на деменцію, запропонував пройти тест на вживання наркотиків, закликав обшукати речі Байдена, щоб знайти прихований слуховий апарат. Загалом, тиснув на любов публіки до чогось гостренького. Але загрався і перейшов ту тонку грань, яка відокремлювала просто комедію від неприємного фарсу. Глядачі дебатів не дуже оцінили нападки Трампа, який до того ж почав забріхуватися і говорити те, чого не було.
Проте Байден, незважаючи на вік і підозри в деменції, був на висоті. Коли Трамп вкотре перебив його і став щось палко доводити, Байден назвав опонента «найгіршим президентом в історії США» та попросив припинити перебивати його. Через мить пристрасті розжарилися настільки, що Байден не витримав і звернувся до Трампа з фразою: Ти заткнешся, мужик? Це так не по-президентськи!
(Через добу мало не вся Америка хизувалась у футболках із пропозицією «мужику» заткнутися, а передвиборчий штаб Байдена потирав руки в очікуванні додаткових відсотків підтримки їх кандидата.)
Дебати виграв Байден Як написали ВВС, «дебати між Байденом та Трампом багато в чому нагадували сцени з американського кіно, коли люди закидають один одного тортами. Переможцем можна вважати того, хто до кінця бою залишиться менш замизканим... Цією людиною виявився Джо Байден. Його головною метою було продемонструвати американцям свою здатність тримати удар, незважаючи на поважний вік. Іншими словами, він хотів показати, що навіть якщо йому в обличчя потрапить метафоричний вершковий торт, він не втратить холоднокровності».