12 червня
Завантажити ще

Батько 33 дітей: Позитив у житті мені шукати не потрібно, він під ногами бігає

Батько 33 дітей: Позитив у житті мені шукати не потрібно, він під ногами бігає
Фото: ФБ Валентин Бобиренко

47-річний Валентин Бобіренко з Полтавської області у рідному селищі давно набув слави «вічно молодого». Коли він дивується на таке звернення, адже вже й сивина у волоссі, відповідають: «Як не глянеш – у тебе завжди діти малі!». Це справді так – у будинку Валентина ось уже 15 років не вщухає дитяче багатоголосся.

Дев'ять онуків «підкидають» по черзі

Наприкінці 2009 року він, перейнявшись незавидною долею покинутих мамою сусідських дітей, взяв до себе першу трійцю прийомних. А зараз кількість дітей, для яких Валентин Анатолійович став татом, вже наближається до чотирьох десятків! Виховує їх один – із дружиною розійшлися. Усі звуть його татом, а ті, хто давно виріс та з'їхав, регулярно відвідують.

- У мене вже дев'ятеро онуків! - хвалиться журналісту Коротко про багатодітний тато Валентин Бобіренко. - Пограв із ними, молодість згадав – чудові відчуття! Але добре, що «підкидають» по одному – якби всіх разом, то я не знаю, щоби робив!

Ще б пак – адже вдома і своїх 13 діточок! Троє – вже студенти, але ще живуть із Валентином. Вони повнолітні, і за документами у складі сімейної команди не рахуються. Це сімейний будинок дитячого типу – згідно із законом одночасно можна виховувати тільки десять дітей. І завжди будинок тата Валентина забитий під зав'язку. Усіх дітей вважає своїми. Рідні по крові теж є - дві доньки.

Валентин Бобіренко навчає дітей не лише вирішувати побутові питання, а й долучає до культури – возить до театру. Фото: ФБ Валентин Бобіренко

Валентин Бобіренко навчає дітей не лише вирішувати побутові питання, а й долучає до культури – возить до театру. Фото: ФБ Валентин Бобіренко

Новенькому кожні два місяці потрібна операція

Нещодавно Валентин Бобіренко одружив одного із синів – створити сім'ю вирішив 23-річний Коля. З майбутньою дружиною Оленою вони зустрічалися ще зі школи. Живуть молоді у Полтаві. У тата грошей не просять – працюють.

- Хотіли тільки розписатися, але на сімейних зборах вирішили, що десь розпис, там і весілля, - зазначає тато Валентин.

Востаннє ми спілкувалися з Валентином Анатолійовичем восени 2022 року. За цей час сімейне гніздечко залишило ще п'ятеро дітей. На їхнє місце та одне вакантне прийшли шість новеньких. Це двоє братів-близнюків і дві пари братів із сестрами. Їхні імена Валентин просить не називати.

- Близнюкам 13 років, їх майже не відрізниш. У одного хлопця проблеми із зором – відшаровується сітківка, і кожні два місяці ми робимо операцію - ділиться Валентин Бобіренко. – Йому вже дали інвалідність.

Лікарі останнім часом, перейнявшись історією хлопчика та Валентина, а також помітивши, що пацієнти - постійні, зробили все можливе і домоглися того, щоб оперувати безкоштовно. Але це виняток - так без грошей нічого не зробиш. Ті ж окуляри хлопцеві оновити – 5500. Правда, з останніми теж пощастило – пару зробили безкоштовно, дізнавшись історію тата.

Цієї весни свою сім'ю створив 23-річний Микола. З Альоною вони зустрічалися зі школи. Фото: ФБ Валентин Бобіренко

Цієї весни свою сім'ю створив 23-річний Микола. З Альоною вони зустрічалися зі школи. Фото: ФБ Валентин Бобіренко

Головне – навчити любити себе

Своїх дітей, адже нікого з них він не вважає чужими, Валентин Бобіренко вчить насамперед любити себе. Не в плані егоїзму, що в іншого шматок з горлянки вирве, а прийняття.

- Це моє завдання як батька, - пояснює він. – Якщо ніс із горбинкою чи картоплею – у цьому теж є своя привабливість. Дитина розуміє, що такою, як вона є, вона доповнює гармонійність світу. І коли ти навчиш її любити саму себе, у них не лише самооцінка, а й світогляд змінюється. І тоді все виходить, з'являється потяг до нового, намагаються проявляти себе, а не бути чиєюсь копією. Це чудово, коли бачиш, що дитина з важким минулим розквітає та заряджає енергією інших. Мені здається, як батько-вихователь я знайшов себе і зумів передати це дітям.

Але, звичайно, діти все одно копіюють тата. Благо з батьком пощастило – переймають гумор, працьовитість та відповідальність, вміння приймати рішення, а не ховати голову у пісок, і не боятися труднощів – куди ж без них. Але мети виховати «таких самих» він собі ставить.

– Собі подібного мені не треба, мені вистачить і себе самого, – усміхається Валентин Бобіренко. - Найважливіше - розвивати їхні власні риси. Багато моїх рис переймають, багато чого намагаються знайти в собі – і виходить чудовий симбіоз.

А ще діти «підсіли» на книги, що тішить Валентина. Причому читають не по дві сторінки на день, а на одному подиху.

Минулої осені багатодітному татові вдалося десяток дітлахів повезти на море до Туреччини. Фото: ФБ Валентин Бобіренко

Минулої осені багатодітному татові вдалося десяток дітлахів повезти на море до Туреччини. Фото: ФБ Валентин Бобіренко

Поїздка за кордон спонукала вивчати географію та історію

Восени вдалося звозити дітей на місяць до Туреччини.

– Поїздка справила на них величезне враження – море, вперше за межами України, – описує тато. - Побачили світ, іншу ментальність, культуру, життя, пейзажі інші… Дорогою ми проїжджали Румунію та Болгарію. Це навіть спонукало їх краще вчитися у школі – на власні очі побачили те, що чують на географії, історії. Були на руїнах амфітеатрів. Україною ми також їздимо, наскільки виходить. Але їдемо або всі, або ніхто. Зараз плануємо на річку з наметами і ночівлею.

Вдома обов'язки розподілено – у кожного своя зона відповідальності. Хтось готує, хтось миє посуд, прибирає, хтось поливає квіти.

- У мене не тільки дівчатка, а й хлопці чудово готують, навіть печуть, - хвалиться Валентин. – Коли вони одружуються, невістки кажуть «дякую!». Це їхнє захоплення – побачили в інтернеті, та – вперед на кухню, експериментувати, фантазувати! Вони можуть знайти свій талант у кулінарії. Дівчатка вправляються у макіяжі, зачісках. Зі спорту люблять волейбол, деякі – пінг-понг. Усі разом вболівали за Усика – молодець! Показав себе як дуже мудра, стійка і віруюча людина.

Побачивши інші країни, діти захопилися географією та історією. Фото: ФБ Валентин Бобіренко

Побачивши інші країни, діти захопилися географією та історією. Фото: ФБ Валентин Бобіренко

«Друзів шукати не потрібно – вони завжди поряд»

Валентин Бобіренко віруючий, але дітей волоком до церкви не тягне. Та й якщо не сприймають віру – не тикає носом у релігійні книги. Але зазначає: не всі, але багато дітей потім приходять до віри.

– Одна дівчинка сказала: «А де був Бог, коли були певні обставини і чому він не допомагав тоді, коли я просила, щоб він втрутився?» – зітхає Валентин. - Тоді я нічого не відповів, посиділи, поплакали разом. У них у всіх тяжке минуле. Вона згодом багато чого зрозуміла та переоцінила. Поки дитина сама не проживе і не зрозуміє, все, що б ти не сказав, буде порожніми словами.

Великою галасливою компанією намагаються виїжджати на природу – навіть узимку, разом грають у волейбол чи футбол, варять у величезному казані плов, смажать сосиски, овочі чи шашлик.

- Після цього почуваєшся відпочившим, це бадьорить і дає мотивацію працювати далі – заради них, – ділиться тато Валентин. - Може, хтось мріє, щоби діти виросли і можна пожити для себе, але ми живемо заради одне одного. У цьому особливість: почуваєшся потрібним. І з ними справді відпочиваєш – з дітьми набагато краще, ніж одному. І друзів шукати не треба – вони вже є під боком.

Коли діти йдуть до школи, вдома, каже Валентин, відчувається якась порожнеча. Чоловік не мріє про тишу і не зітхає з полегшенням, як багато батьків, коли діти йдуть: «фух, хоч пів дня без шуму-гаму», а навпаки, нудьгує за їхнім сміхом, вічною біганиною і скаргами одне на одного і дитячими «доносами» », хто що в кого взяв, кого штовхнув чи вкрав цукерку зі столу.

Усією сімейною командою виїжджають на природу. Для одного обіду доводиться варити казан. Фото: ФБ Валентин Бобіренко

Усією сімейною командою виїжджають на природу. Для одного обіду доводиться варити казан. Фото: ФБ Валентин Бобіренко

Війна підбирається все ближче

З початком повномасштабної війни, за спостереженнями Валентина, покинутими дітьми почали цікавитись ще менше. Пояснює це тим, що ніхто не розуміє, що далі буде, і кожен живе на валізах. Двоє синів Валентина також уже третій рік у ЗСУ.

Зараз у багатодітного тата на серці теж тривожно. Війна підбирається дедалі ближче. Каже, днями бахнуло так, що у кількох випускників, які поверталися додому, вуха заклало.

- Війну чути, ми ж теж в Україні та й до кордону не так далеко (близько 300 км. – Авт.). Іноді взагалі все відчувається, як у 3D, – зазначає Валентин Бобіренко. - Але поки що Бог береже. Останнім часом звуки все ближче та ближче. Саме у нашій місцевості спокійно, але поруч – вже ні.

Тривожить і те, що всіх дітей, якщо виїжджати, посадити нікуди. Можна, звичайно, утрамбувати 13 людей у ​​легковик – як експеримент навіть пробували так сісти, і вийшло, але навряд чи це про безпеку. Багатодітний тато давно мріє про "бусик", але поки що грошей на нього немає. Та й де їх взяти із такою кількістю дітей? Хто має дітей – знають, що у малечі все в руках горить. Зростають – потрібні одяг, взуття, знову ж таки – школа, телефони, планшети, та й просто нагодувати. А тут ще й частина дітей із діагнозами…

Ну а з думкою знайомих, що діти продовжують молодість Валентин Бобіренко цілком погоджується. Наголошує: з такими енерджайзерами старість йому не загрожує. Та й де шукати позитив, коли все погано, він точно знає. Ось він – довкола бігає.

У сім'ї вміють готувати і пекти не лише і дівчатка, і хлопці. Фото: ФБ Валентин Бобіренко

У сім'ї вміють готувати і пекти не лише і дівчатка, і хлопці. Фото: ФБ Валентин Бобіренко