Array ( [0] => 2829 [1] => 2836 [2] => 2850 [3] => 2860 [4] => 2871 [5] => 2883 [6] => 2890 [7] => 2898 [8] => 2921 ) 1
0
Завантажити ще

Письменниця Люко Дашвар: Я помічаю те, чого не бачать інші

Письменниця Люко Дашвар: Я помічаю те, чого не бачать інші
Фото: ФБ Люко Дашвар

Важко знайти серед книгоманів людину, яка не була б знайомою з творчістю Люко Дашвар. За цим літературним псевдонімом ховається Ірина Чернова - механік за освітою і митець за покликанням. Вона вважається найтиражованішою письменницею України, адже на сьогодні загальний наклад її книг - понад 870 тисяч екземплярів. На Kyiv Book Weekend у грудні 2023 року за автографом письменниці вишикувалась черга чи не через весь виставковий центр. Саме Люко Дашвар та ще Макс Кідрук зібрали найдовші черги на автограф-сесії.

А це означає, що її книги читають і люблять. Водночас у Люко Дашвар - найменше зустрічей із читачами. Тож у чому секрет успіху найзагадковішої сучасної письменниці, сама Ірина Чернова розповіла в інтерв'ю «Коротко Про».

Смаки читача змінюються, але не принципи

- Вас називають найтиражованішою письменницею України. Який загальний наклад ваших книг на сьогодні?

- На кінець 2023 року загальний тираж моїх книжок був 871 тисяча. Я точно знаю наклад, тому що весь час видаюся в одному видавництві, тож цифри легко знайти. Але я не думаю, що я найтиражованіша, бо інші автори видаються у різних видавництвах, тому, можливо, не підраховували так точно свої наклади.

- Як ви для себе пояснюєте цей приголомшливий успіх? Чи могли уявити під час написання першого роману, що згодом усі ваші книги стануть настільки важливими й потрібними людям?

- Безумовно ні, я ж не провидиця. Але перший успіх надихнув. Першою моєю книжкою був роман "Село не люди", вона отримала другу премію на конкурсі "Коронація слова". На сьогодні її загальний наклад сягає більше 150 тисяч екземплярів. Я завжди писала і пишу про те, що для мене є важливим. І це, до речі, аж ніяк не запорука успіху, бо смаки читачів змінюються, а ось принципи, світосприйняття авторів і їхні уподобання, думаю, ні.

- Писати романи ви почали 2006-го. За освітою ви - інженер-механік, державний управлінець. Як так сталося, що почали писати книжки? Що спонукало?

- В мене типовий шлях типової радянської людини, яка після школи вступає в інститут, не важливо який, головне - мати вищу освіту. Оскільки у батьків технічні спеціальності, теж пішла їхнім шляхом. Але я писала і в школі, і після школи. Врешті мені ще не було 30-ти, коли я покинула всі роботи і прийшла в обласну молодіжну газету - і відтоді я в журналістиці, а потім вже стала писати книжки.

- Переможцями та лауреатами яких літературних конкурсів були ваші романи?

- У 2007 році мій роман "Село не люди" був лауреатом літературної премії "Коронація слова", а "Молоко з кров'ю" - став "Книгою року BBC-2008".

Люко Дашвар не часто зустрічається з читачами, але це майже завжди аншлаг. Одеса, презентація книги «Спадок», грудень, 2023. Фото: ФБ Люко Дашвар

Люко Дашвар не часто зустрічається з читачами, але це майже завжди аншлаг. Одеса, презентація книги «Спадок», грудень, 2023. Фото: ФБ Люко Дашвар

Сюжети для романів - історії з життя

- До речі, що означає ваш псевдонім? Чому Люко Дашвар?

- Це теж пов'язано з "Коронацією слова". Коли подавала на конкурс текст першої своєї книги, там є умова: треба підписатися псевдонімом, щоб не відкривати реальні імена та прізвища, бо подаються і знані автори, і початківці. Я собі склала псевдонім з імен дорогих для мене людей - дітей, чоловіка, батьків і свого імені.

- Кожен виписаний вами персонаж – справжній, ніби жива людина. Як ви створюєте своїх героїв, де берете прототипів?

- Узагальнення, безумовно, присутнє, як і авторські інтерпретації. Але я достатньо спостережлива людина, мені здається, що іноді я помічаю те, чого не помічають інші. Наприклад, сюжет роману "Село не люди" створений на історії реальних людей. Там йдеться про хлопців, які наробили собі біди - один помер, інший скалічився, але це був реальний факт. Потім якось я навіть отримала листа від одного читача. Чоловік розповів, що виріс у такій самій Шанівці, як і Катя з роману "Село не люди", він дякував за те, що я написала про їхнє село.

Так само книга "Мати все", в якій йдеться про деспотичну любов матері до дитини, яка калічить і її, і дітей. Це теж був реальний випадок на одеському пляжі - я просто спостерігала за мамою, хворим хлопчиком і забитою сільською дівчинкою. Її вмовляли, що вона має вийти за нього заміж, і переконували, що їй буде з ним добре. Я довго думала над побаченим. Спочатку написала невеличке оповідання. Потім доповнювала його все новими і новими сюжетними лініями. Так і виріс мій роман.

Словом, у моїй пам’яті стільки людей, зустрічей, подій, вчинків… Залишається тільки не «прилизувати» їх на догоду сюжету, бо немає абсолютно поганих і, навпаки, ідеальних людей. Є характери, які і проявляються у тих чи інших життєвих ситуаціях.

- Самі читачі ніколи не підкидають вам теми для нової книги?

- Лише минулого року я завела собі сторінки у соціальних мережах, а до цього ніяк і ніде себе не рекламувала і рідко зустрічалася з читачами. Живі зустрічі були, але небагато, два-три на рік. Певно тому і не було такого зворотного зв'язку. Але ж я спілкувалася з людьми, зі знайомими, колегами. Люди часто розповідають мені свої історії. На початку своєї журналістської кар'єри, не маючи спеціальної освіти, я працювала в редакції херсонської обласної "молодіжки" обліковцем листів. Тож читала листи читачів і розприділяла їх по відділах. І деякі історії дуже глибоко закарбувались у пам’яті і стали основою для моїх романів. Хочу вам сказати, що радянські люди писали в газету не про врожаї і надої, а про свої емоції, переживання, проблеми. Наприклад, був лист від старого чоловіка, якого дівчина колись дуже давно не дочекалася з армії. І тоді чоловік вирішив довести своїй коханій, що він кращий, ніж той, інший. Він купив собі хату поруч із оселею своєї Марусі. Цей чоловік прожив усе життя з фанатичним коханням до дівчини. Звісно, я дещо трансформувала цю історію, але все ж саме вона лягла в основу “Молока з кров’ю”.

- Яку зі своїх книжок ви порадили би прочитати першою?

- Чесно кажучи, я не знаю. Мені дорогі всі мої книги. Але коли про це питаю своїх читачів, вони кажуть: " Та що там думати, з першої і треба починати". Так, усі починають з роману "Село не люди", який я написала першим, у 2006 році.

А ваша книга – яка улюблена? Все вже прочитали? Фото: ФБ Люко Дашвар

А ваша книга – яка улюблена? Все вже прочитали? Фото: ФБ Люко Дашвар

"Мені не комфортно на публіці"

- Ви стали відомою, але не публічною. Не хочете розповідати людям занадто багато про себе?

- Я не дуже комфортно почуваюся на публіці, тому мало ходжу на різного роду заходи. Останніми роками чи не єдиним моїм спілкуванням із читачами був "Форум видавців" у Львові. Втім, це мій особистий вибір. У мене є сім'я - чоловік, син та дочка, онука. Їй вже 14 років.

- Ким вона хоче стати? Теж має нахили до письменництва, як бабуся?

- Згадайте себе в 14 років! Мені здається, що в 14 років всі мають нахили до всього. Вона за все береться, все хоче спробувати - і це чудово!

- Діти і чоловік читають ваші твори?

- По-різному. Я не кажу, що вони перечитали геть усі мої романи, але коли я починаю працювати і на чомусь гальмую, починаю з рідними це проговорювати, розповідаю сюжет, про героїв, тому вони усе знають.

- А сучасних українських авторів читаєте? Чи товаришуєте з кимось із них?

- Ні, ні з ким не товаришую. Щодо читання…. Маю в бібліотеці Жадана, Андруховича. Чомусь вважають, що письменник повинен багато читати, але на це просто бракує часу.

Воїн у коротенькій відпустці читає «На запах м’яса» - цим фото письменниця поділилась у соцмережах. Фото: ФБ Люко Дашвар

Воїн у коротенькій відпустці читає «На запах м’яса» - цим фото письменниця поділилась у соцмережах. Фото: ФБ Люко Дашвар

"Російською я більше не розмовляю"

- В одному зі своїх інтерв'ю ви говорили: "Я себе вважаю українкою і не збираюся від цього відмовлятися, але так само не збираюся відмовлятися від своєї російської мови". Чи змінили ви свою думку після 24 лютого 22 року?

- Я часто згадую це інтерв'ю, і коли мене хочуть захейтити, то теж мені його пригадують. Мені зараз смішно про це навіть згадувати. Звичайно, все змінилося. Якщо розмірковувати про це - ну то що означає "я не відмовлюся від російської мови"? Вона є в моєму житті, я її знаю, як і будь-яке знання. Чи захочу я сьогодні розмовляти російською мовою? Безумовно, що ні.

- Де вас застала велика війна?

- В Києві, я нікуди не виїжджала. На початку місто було порожнє і темне. Але була жага робити щось день і ніч, аби все це якомога швидше припинити. Я немолода людина, тож коли шукала, чим себе зайняти, вирішила годувати безпритульних тварин. Купувала корм, і ми з чоловіком ходили вулицями, шукали котів та собак. А їх не було! Ми ходимо, шукаємо, а їх немає… В голові був суцільний хаос.

- Ваш рідний Херсон зараз практично постійно під обстрілами. У вас там є рідні?

- Ні. Мої всі повиїжджали, і рідні, і друзі. Залишилися лише колеги, підтримую зв'язок з ким можу. Тішуся, що тепер маю сторінку у Facebook, це допомагає контактувати, зв'язатися. Я досі вважаю себе частиною тієї херсонської спільноти. І мені дуже боляче за те, що Росія робить з моїм рідним містом.

- Над чим зараз працюєте? Які плани на майбутнє?

- Зараз займаюся презентацією нової книжки, яка вийшла, - "Спадок". Це перша моя книга, написана під час війни. Окрім того, працюю над новим проєктом. Над яким саме - сказати не можу, бо підписала договір про нерозголошення. Ймовірно, це буде серіал.

«Спадок» - перша книга, написана під час війни. Фото: ФБ Люко Дашвар

«Спадок» - перша книга, написана під час війни. Фото: ФБ Люко Дашвар

Люко Дашвар
Люко Дашвар
Досьє КП

Справжнє ім'я Ірина Чернова, народилася 3 жовтня 1957 року у Херсоні, українська письменниця. На додачу до своєї письменницької діяльності, до 2006 року займалася журналістикою, а після 2006 року також почала займатися написанням сценаріїв для телебачення.

Отримала дві вищі освіти, закінчивши Одеський інститут легкої промисловості (бакалавр за спеціальністю "інженер-механік") та Академію державного управління при Президентові України (магістр за спеціальністю "державне управління"). До початку письменницької діяльності працювала у Херсонській обласній молодіжній газеті, потім - головною редакторкою газети «Селянська зоря».

Лауреатка літературної премії "Коронація слова": у 2007 році роман «Село не люди» здобув ІІ премію та премію «Дебюту року» від книжкового порталу "Друг Читача". У 2008 році за роман "Молоко з кров'ю" стала дипломанткою конкурсу, а 2009 року її роман "Рай. Центр" отримав диплом "Вибір видавців".