3 лютого
Завантажити ще

Секрети теплого одягу від столиці шуб: штани із собачих шкур та червоні кожухи

Секрети теплого одягу від столиці шуб: штани із собачих шкур та червоні кожухи
Фото: honchar.org.ua (ілюстративне)

Жителі містечка Тисмениця в Івано-Франківській області здавна славляться як кушніри.

Місцеві історики стверджують, що ще за часів Київської Русі, у XII-XIII століттях, князі та бояри під час виїздів на полювання не обходили своєю увагою навколишні ліси, в яких водилися лисиці, куниці та інший хутровий звір. Ідеальне для такого ремесла, як кушнірство, розташування міста на березі річки Ворона зробило Тисменицю хутряним центром стародавньої держави, і вона примудрилася зберегти цю славу до сьогодні.

Про тисменицькі кожухи в Європі ходили легенди

Прикарпаття – гірський регіон. Тут температура може впасти до серйозного мінусу ще у вересні, поки в Одесі всі ще купаються в морі та гріються на пляжі. Тому утеплюватись місцеві завжди вміли.

Директор Музею історії міста імені Степана Гаврилюка Лілія Лишега. Фото: zbruc.eu

Директор Музею історії міста імені Степана Гаврилюка Лілія Лишега. Фото: zbruc.eu

Який одяг рятував мешканців цього регіону в давнину, «КП в Україні» розповіла директор Музею історії міста імені Степана Гаврилюка Лілія Лишега. Два роки тому вона випустила книгу «Тисмениця колись», уривки з якої оповідають якраз про модні традиції мешканців краю.

– Початок ремесла, яким згодом прославилася Тисмениця, сягає ще княжих часів, – розпочинає розмову з «КП в Україні» Лілія Лишега. – Наявність хутрового звіра у лісах стала поштовхом до того, щоб навчитися обробляти шкури, викроювати кожухи та шити одяг. Кожухи з Тисмениці згадуються у літописах 1193 та 1253 років.

Про них же, тисменицькі кожухи, розповідали іноземні мандрівники чотирма століттями пізніше. Тоді ж висловлювалося припущення про походження назв місцевих хутрових товарів – кожухів та шуб. Назва "кожух" могла піти від слова "кожа", а "шуба" - від угорського слова, що звучало як "тюба".

– Холодні зими змушували одягати кожухи навіть князів та бояр, – продовжує Лілія Лишега. - Іноді шили зимовий одяг із футра (хутро. – Авт.). Про важливість кожуха говорить і багато приказок про нього. Наприклад, «обіцяв пан кожух, та й слово його тепле» - про порожні обіцянки.

Одяг із хутра шили або на замовлення, або на ярмарок. Перший цех з пошиття хутряних виробів з'явився у місті Галич за 40 км від Тисмениці у 1585 році. У самій Тисмениці хутряна фабрика відкрилася вже на початку XX століття. Це було найбільше хутряне підприємство в Австро-Угорщині.

Тисменницька хутряна фабрика була найбільшою в Австро-Угорщині. Фото: zbruc.eu

Тисменницька хутряна фабрика була найбільшою в Австро-Угорщині. Фото: zbruc.eu

Наймодніший – червоний кожух

Кожух був у гардеробі кожного чоловіка. Та й жінки не гидували. Фото: zbruc.eu

Кожух був у гардеробі кожного чоловіка. Та й жінки не гидували. Фото: zbruc.eu

Як розповідає Лілія Лишега, найбільшою популярністю серед замовників користувалися червоні кожухи.

- Вони обшивались смушком (хутро зі шкур ягнят, каракуль. – Авт.), - зазначає Лілія Лишега. - Взимку городяни одягалися у футерко – це чоловіча куртка з кримковим коміром (кримка – це вид каракуля), підбита хутром та вкрита сукном. Також носили шуби - довгий плащ, підбитий хутром із кримки.

Якщо доводилося кудись виїжджати у сильний мороз на санях, утеплювалися ще й хутряною ковдрою із сукняним верхом. Вона називалася «бараниця».

Тодішні прикарпатські жінки намагалися відповідати модним віянням, що панували у світі. Взимку модно було одягати плащ із хутряним коміром (слово "пальто" не використовувалося. – Авт.) На коміри йшли лисиці, куниці та тхори із сусіднього лісу. Хто багатший – вибирав шуби з кримки або лошака (однорічне лоша. – Авт.).

– До плаща шили також зарукавок – муфту та капелюшок із хутра, – продовжує Лілія Лишега. – Чоловіків добре зігрівала тепла смушева шапка – кучма. Усередині її вистилали шкіркою молодої кози, яка добре тримала форму і не парила. А молоді спортивні хлопці носили лижнярку чи нартярку – від слів «лижі», «нарти».

Елементи декору були обов'язковою складовою одягу. Фото: zbruc.eu

Елементи декору були обов'язковою складовою одягу. Фото: zbruc.eu

Селяни носили чоботи юхтові, городяни – барлячі

У таких камінчиках люди ходять і зараз. Гарно та тепло. Фото: zbruc.eu

У таких камінчиках люди ходять і зараз. Гарно та тепло. Фото: zbruc.eu

Також популярними серед мешканців середньовічного Прикарпаття взимку були безрукавки, чи жилети, – їх і сьогодні тут називають «камізельки». Жінкам шили сірого, чорного або коричневого кольору, обшиті смушком і прикрашені крижикуванням - вишивкою. Чоловіки обходилися без особливих прикрас. Замість сучасних джинсів шили штани із собачих шкур із коротким хутром.

– Тоді й взуття майстри намагалися зробити добре, і воно служило від трьох до десяти років, – зазначають місцеві історики. – Часто це були юхтові чоботи. Юхта – це викроєна та оброблена шкура коня. Якщо грошей зовсім не було, чоботи робили зі свинячої шкіри, але вони вважалися поганим взуттям – узимку в них холодно, не переносять вологу. Не багато хто знає, але продовження відомої приказки «Не дай боже з Івана пана» оповідає якраз про погані «свинячі» чоботи. Повністю вона звучить так: «Не дай боже з Івана пана, з кози кожуха, а зі свині – чобіт».

- Ті, для кого взуття було дорогим задоволенням, ходили з перекинутим взуттям через плече, а взувалися вже лише перед церквою, - зазначає Лілія Лишега. - На кожен день шили юхтові чоботи з різною висотою халяви, а для болота були шкраби.

Шкрабами називали старе сухе або криве взуття, яке вже не годилося для походу до церкви.

- Духовенство віддавало перевагу чоботам з гумовою вставкою замість шнурівки та черевикам «на цугах» - на модних тоді чоботях вище за каблук (каблука. – Авт.) робили декоративні шпори, - продовжує наша співрозмовниця. - Жіноче взуття було складнішим і різним за кольором. Використовувалася різнокольорова шкіра, деякі мали прикрасу з білої шкіри, вона називалася ковбаскою. У місті жінки носили шнуровані комбіновані черевики з високою халявою з сукна та шкіри, черевики-«румунки» (короткі по кісточки на підборах. – Авт.) або чоботи, які сьогодні назвали б «аляска» – з білого сукна з комбінацією зі шкіри різних кольорів.

Чоботи прикрашали, роблячи прорізи та переплетення на халяві. Або візерунки з дірочок, під які підкладалася різнокольорова шкіра.

Чоловіки-міщани замовляли барлячі чоботи - з грубого сукна, обкладені шкірою бокс (гладенька шкіра теляти. - Авт.).

Площа Ринок у вихідні наповнювалася бажаючими купити кожух чи шубку. Фото: zbruc.eu

Площа Ринок у вихідні наповнювалася бажаючими купити кожух чи шубку. Фото: zbruc.eu

Шуби вже не в моді

– Простий кожух міг собі дозволити кожен – його носили кілька років, крім того, кожухи передавали від старших дітей молодшим, – продовжує Лілія Лишега. - Хто багатший, замовляв «швабики» - різнокольорові кожухи, обшиті найкращим матеріалом, найкращим хутром.

Щоденний одяг мешканців Західної України. Фото: wikiwand.com/uk

Щоденний одяг мешканців Західної України. Фото: wikiwand.com/uk

Сьогодні на зміну кожухам з хутряною підбивкою прийшли куртки, облямовані тим самим хутром. На Прикарпатті камізельки одягають заради традиції - коли йдуть колядувати чи щедрувати.

Ще років 15 тому Тисмениця нагадувала великий ринок шуб. З усієї України та з-за кордону їхали саме сюди за норками та соболями, а не до Туреччини.

Сьогодні вулиці Тисмениці притихли – на них уже не зустрінеш натовпу бажаючих приміряти чи купити норкову шубку чи безрукавку з каракуля. До хутра давно втрачено інтерес з боку покупців. Цьому сприяє і заборона виробництва хутряних виробів у світі. Та й виростити норку давно вже коштує чи не дорожче, ніж продати її шкірку. Тому магазини хутряних виробів у Тисмениці один за одним зачиняють свої двері для відвідувачів. За словами місцевих, за останні роки закрилася майже половина. Хоча люди досі приїжджають.

– Нещодавно мама з донькою купили шубок на сім тисяч доларів, – зазначили нам в одному з місцевих хутряних магазинів.

Але обсяги давно не ті, та й навряд чи найближчим часом хутру вдасться повернути свою популярність. Як кажуть самі кушніри: «Коли людям їжу купити нема на що, вони про шуби не думають».