Директор НАНЦ Євген Дикий - про воєнні будні полярників, "Бойових пінгвінів" і плани на Арктику
Директор Національного антарктичного наукового центру Євген Дикий розповів «КП в Україні» про підрозділ полярників «Бойові пінгвіни» і як повномасштабне вторгнення відобразилось на буднях українських вчених на континенті та в Антарктиді.
«Приліт» поряд з офісом
- Як війна вплинула на роботу Національного антарктичного наукового центру?
– Центр зараз працює виключно дистанційно. Офіс дуже постраждав під час обстрілу Києва 10 жовтня. Він розташований на розі бульвару Шевченка та вулиці Володимирської, де саме був «приліт». Будівлю визнали аварійною, працювати там не можна. На щастя, вранці в офісі нікого не було – ніхто з людей не постраждав, а це найголовніше.
Щодо науки зміни почалися відразу. По-перше, ускладнилася вся логістика, по-друге – усі наукові установи потрапили під військовий секвестр бюджету. І нам довелося терміново визначати, що нам критично необхідно утримувати навіть під час війни, а що може почекати до кращих часів.
– Від чого довелося відмовитись?
– Тимчасово відмовилися від реконструкції та інфраструктурного розвитку, модернізації станції «Академік Вернадський». Ми багато що зробили за попередні два сезони, наприклад, поміняли всю енергосистему. Планували змінити багато наукових приладів, побутові зручності, добудувати ще один павільйончик.
В Антарктиді вчені збирають зразки, частину яких досліджують у лабораторіях на континенті. Це також на паузі.
- Яку роботу важливо продовжувати навіть за умов дефіциту бюджету на науку під час війни?
– Необхідно підтримувати критичну інфраструктуру, а саме – нашу антарктичну станцію «Академік Вернадський» та наше науково-дослідне судно «Ноосфера». Мінімум – їх треба зберегти, щоб після війни не довелося починати з нуля, відбудовувати та вкладати величезні гроші в їхню реанімацію. Друге – це безперервні дослідження та вимірювання, які ведуться на станції багато років поспіль, ще з тих часів, коли це була британська станція «Фарадей». Наприклад, кліматичні вимірювання йдуть безперервно з 1947 року, з 1960-х – виміри озону та магнітних полів. Дещо додалося в «український період» – виміри іоносфери землі йдуть безперервно 27 років. Якщо один рік випаде, це знецінить усе, що було зроблено до цього. Так що ці задачі ми вирішуємо навіть під час війни.
Директор Національного антарктичного наукового центру Євген Дикий. Фото: facebook.com/evgen.dykyj
Перед війною розминулись із російськими військовими кораблями
- Як війна вплинула на роботу експедиції?
- У всіх – і зимівників, і учасників сезонної літньої експедиції (нагадаю, що в Антарктиді літо, коли у нас зима) включно зі мною - були квитки з Києва до Чилі на 28 січня. Сезонну експедицію ми скасували взагалі, а тих, хто їде на цілий рік, вивезли автобусом до Варшави, звідти – до Чилі. Там їх підібрало наше судно "Ноосфера". Ми серйозно ставилися до попереджень західних розвідок, що можлива велика війна. Тому буквально кістьми лягли, щоби наша «Ноосфера» вийшла з Одеси раніше. Ми зробили неможливе - від моменту купівлі судна в британців в серпні 2021 року до виходу в перший рейс вклалися у п'ять місяців, хоча взагалі всі процедури займають мінімум рік.
28 січня судно вийшло з Одеси, а за два дні в протоці Дарданелли в Туреччині зустрілося з групою із шести російських кораблів, які йшли назустріч. Мені зателефонував капітан: «Слухай, директор, коли ти говорив про війну – я сміявся. А я ж на флоті служив - і ось щойно пройшло шість кораблів, вони вже йдуть за військовим регламентом, у режимі радіомовчання. Мабуть, таки не смішно».
Коли розпочалася війна, наше судно перетинало екватор. Ми змінили експедицію на «Вернадському» та польську експедицію на «Арцтовському». У них було зафрахтоване російське судно, але після 24 лютого всі контракти розірвали. Як сказав мені один із їхніх керівників, який знає російську мову: «Поскольку русский корабль теперь ходит только *в известном направлении*, мы вынуждены просить помочь ваше судно».
Після цього «Ноосфера» в Україну не поверталася – вона стоїть в порту Кейптауна в Південній Африці та готується до нового сезону. Вийде в океан в грудні.
Завдяки судну "Ноосфера" українські вчені після 20-річної перерви знову можуть вивчати океан. Фото: uac.gov.ua
Рік прориву для науково-дослідного флоту
– Наскільки важливо для антарктичного центру мати свій корабель? Це ж не лише питання транспортування?
- Це дуже важливо. Ми купували не просто корабель, який може доставити з точки А до точки Б, – це океанографічне судно. На момент побудови – найкраще у світі. Час минув, але навіть зараз воно потрапляє до топ-10 таких кораблів у світі. Кригу до одного метра пробиває не напружуючись, а взагалі може прорубати льодовий пласт до чотирьох метрів. Це повноцінний криголам, на якому встановлені лебідки та інші пристрої, за допомогою яких можна опускати прилади або піднімати зразки з глибин до шести кілометрів.
На борт можна взяти до 46 вчених – це крім команди. Воно може до двох місяців ходити автономно та забезпечувати комплексні експедиції. Це дозволяє проводити комплексне вивчення світового океану. 20 років нам це було недоступним. У перші роки після незалежності Україна була розвиненою морською державою – ми входили до топ-10. Нам дістався великий флот від Радянського Союзу, що базувався в Одесі та Севастополі. Потім флот розпродали за борги або пустили на брухт, і після цього океан 20 років був для нас недоступним в плані досліджень.
2021 рік став роком прориву для українського науково-дослідного флоту – у нас з'явилося три судна. А було нуль! Академія наук змогла відремонтувати свій манюсінький, але все-таки по-своєму хороший кораблик «Гідробіолог». Це річкове судно. Для світового океану ми отримали «Ноосферу», а для Чорного моря нам уряд Бельгії подарував набагато менше суденце, яке отримало назву «Борис Александров» - на честь українського біолога, директора Інституту морської біології, який трагічно загинув у 2019 році під час пожежі в інституті в Одесі. Доля цього судна склалася гірше, ніж «Ноосфери», яка встигла вийти з України до війни. Воно зустріло війну в порту Одеси і дуже постраждало під час ракетного удару по порту. На щастя, воно не зруйноване, але перед виходом в море його доведеться ремонтувати. Зробимо це, щойно закінчиться війна.
- Скільки країн із працюючих в Антарктиді можуть похвалитися своїм кораблем?
- До 10 країн із 29, чиї експедиції є в Антарктиді.
- Як ще використовуватиметься корабель?
- Було б нераціонально, щоб він працював лише антарктичне літо та весну. Збиратимемо пропозиції, замовлення - для нього відкрита будь-яка точка світового океану. В британців він працював на два полюси – після антарктичного літа йшов у район норвезького полярного архіпелагу Шпіцберген в Арктиці. Підхід хороший, але це потребує великого бюджету. Зрозуміло, що нам зараз, дай Боже, тільки Антарктиду потягнути. Але плануємо задіяти його не лише в Антарктиці.
Знову заберемо польську експедицію - вже не в якості дружньої допомоги, а за гроші. Це для нас дуже важливо, оскільки наш бюджет обмежений через війну. Надаватимемо логістичні послуги іншим експедиціям і так перекриватимемо дірки в нашому бюджеті.
Станцію «Академік Вернадський» облюбували пінгвіни. Кажуть, це гарний знак. Фото: facebook.com/AntarcticCenter
Печатки та статутні документи зберігають в тривожних валізках
- Які матеріальні збитки від «прильоту» поряд з офісом вашого центру в Києві 10 жовтня?
– Нам дуже пощастило – все цінне збереглося. Це сервери з даними, які приходять з «Академіка Вернадського», та архів – частково паперовий ще перших експедицій. Вибухова хвиля пройшла через вікна, кабінети, двері кабінетів, коридори – і лише тоді дійшла до «каптьорки» із серверами та архівом. Нині ми вже все звідти забрали. Статутні документи та печатки зберігаємо вдома в тривожних валізках ще з першого тижня війни – що в кого.
- Ви співпрацювали з Росією до повномасштабної війни чи до 2014 року, і як виглядала ця співпраця?
– До 2014 року щороку витрачали великі гроші на фрахт саме російського корабля. Логістичне співробітництво було постійним, але потім вже не продовжувалось. А щодо наукової діяльності, то її не було з однієї причини – росіянам нема чого особливо нам запропонувати. Зазвичай шукають, чим один одного доповнити. Робота в цьому плані йшла із західними країнами, найчастіше з американцями – це пов'язано з тим, що найближча станція «Палмер» – американська.
До великої війни в нас із росіянами були нормальні стосунки. В 2018 році я побував на їхній станції «Беллінсгаузен». Було смішно спостерігати, як вони щосили намагаються вдавати, що між нашими країнами нічого не відбувається. Пам'ятаю, як сиділи з їхнім священиком на станції, пили розведений спирт і дискутували про Томос, який ми тільки отримали. Він тоді сказав, що вони самі проґавили, що їм першим потрібно було дати нам Томос, випередити Константинополь. Я слухав і думав: «Як добре, що у вашій церкві таких, як ти, аж до Антарктиди засилають». Після початку великої війни, звісно ж, взагалі не контактуємо. Натомість на всіх наукових та дипломатичних зібраннях «Антарктичного клубу» влаштовуємо бойкот Росії, нас у цьому підтримують майже всі країни.
10 жовтня від обстрілів постраждав офіс НАНЦ в Києві. Фото: uac.gov.ua
Біолог із Антарктиди втік на війну на яхті з туристами
- Розкажіть про підрозділ «Бойові пінгвіни», який зараз воює. Він складається виключно з полярників?
- Ні, його очолює наш заступник директора, також там служить ще двоє полярників, тож там найвища концентрація полярників в одному підрозділі. Назва «Бойові пінгвіни», звісно ж, неофіційна, але прижилася. Загалом в різних частинах ЗСУ воює 15 наших полярників, учасників різних експедицій на «Вернадському». Наш біолог Андрій Зотов командує ротою, вони серед тих, хто днями зробив нам всім свято – звільнили Херсон. Зотов – дуже яскравий приклад. Він був на станції в момент, коли почалася війна. Навіть не дочекавшись нашого корабля, він підсів на туристичну яхту і своїм ходом дістався України, одразу добровольцем пішов. Всі вчені мають право на бронь, так що всі, хто воює - це добровольці. Слідом за ним наступною яхтою виїхав один з інженерів, які робили модернізацію станції, Сергій Шутяєв. Зараз він теж воює.
- А так можна – самовільно залишити пост в Антарктиді навіть заради захисту Батьківщини?
- Самовільно – ні. Вони сказали нам про це, звичайно. Я сам «атошник» – що я міг їм сказати? Звісно, ще й допоміг з квитками на літак з Аргентини.
- І останнє – чи є шанси в України почати досліджувати Арктику і коли?
- Я сподіваюся, що вже найближчими роками ми почнемо досліджувати Арктику. Ця війна багато що поставила на паузу. Минулого року це вже всерйоз обговорювалося – наші наступні держпрограми мають бути вже не антарктичними, а полярними. Перші ластівки вже прилетіли – ми стали членами Європейської полярної ради. І на норвезькому архіпелазі Свальбард (Шпіцберген) навіть працює перша українська антена, що вимірює іоносферу землі. Далі буде.
