Тимчасове переселення українців до інших країн, переважно Європи, змусило багатьох наших співгромадян переглянути життєві орієнтири та цінності. Особливо це стосується дітей – у багатьох країнах ставлення до них інше, ніж в Україні. Наприклад, у 145 державах світу діє заборона на фізичне покарання дитини, у 42 – дітей бити заборонено законодавчо. Справа тут і у ставленні до дітей як до рівноправних особистостей, і в особливостях менталітету жителів країн, і в суворому дотриманні законів. І про це українцям не варто забувати.
Практично всі країни запровадили фізичне та психологічне насильство над дитиною у розряд кримінальних і адміністративних правопорушень, за які можна отримати штраф чи строк. Але є ще десятки обмежень та правил поведінки дітей у тій чи іншій країні. І їх можна звести до спільного знаменника: інтереси дитини. Тому варто краще дізнатися про особливості життя в країні, щоб не потрапити у складну ситуацію і не втратити батьківські права через власну дурість.
Країна славиться безліччю законів про врегулювання стосунків батьків та дітей. Права дітей – це не просто фраза, це те, що активно використовується у повсякденному житті, а за «домашнє насильство» та «створення ситуації, яка є небезпечною для дитини» (цитати з Кодексу США), можна отримати серйозний термін. І повірте, ляпанець по м'якому місцю за пустощі чада в магазині - це не виховна міра, а злочин. Безліч різних структур у лікарнях, дитсадках, школах, просто волонтери – всі стурбовані тим, щоб права дітей не зневажалися дорослими. Навіть якщо їм здалося, що хтось накричав на дитину або підняв руку, – спочатку відведуть кривдника до поліції, а потім почнуть розбиратися.
І це стосується не лише батьків, а й незнайомців. Навіть особливо незнайомців. Тож ніяких шикань і вигуків обурення на дитину, що скандалить у магазині, ні косого погляду на юну красуню в екстремальному міні, жодних «наркоманок-повій» на адресу підлітків. Нічого такого, що в нас здається нормальним.
- Найважливіше: незнайомим людям не можна торкатися чужих дітей. Навіть допомогти встати дитині, що впала. У неї є батьки – це їхня турбота. Інакше розпочнеться розгляд у справі про сексуальне домагання, хоч як би ви до дитини торкнулися. Не варто усміхатися, діти у США знають про таке явище, як педофілія, країна бореться з цим усіма можливими методами. Сама дитина може на весь голос вимагати, щоб до неї не торкалися. Хочете допомогти? Краще підійти та запитати дитину, де її батьки. Або викликати поліцію, якщо ситуація цього вимагає, - розповіла «КП в Україні» мешканка Штатів Олена Козирєва. – У будь-якому разі робити якісь дії треба не наодинці, а в оточенні свідків, які доведуть, що ніхто не хотів заподіяти зла дитині.
Крім того, у кожному штаті США є свої закони про вік, які регламентують, з якого моменту дитина може залишатися вдома сама. Наприклад, в Аризоні - з 10 років, у штаті Меріленд - з 18. За законом батьки нестимуть відповідальність, якщо дитина залишена в небезпечних умовах, причому що таке «небезпечні умови» - вирішить суд.
У разі нещасного випадку батьки можуть бути визнані винними. У всіх штатах з метою пожежної безпеки заборонено залишати дитину до 8 років одну замкненою у закритому приміщенні – наприклад, у житловому будинку, квартирі тощо. Під «небезпечні умови» підпадає і автомобіль, у якому батьки іноді залишають дитину, щоб «на хвилину» заскочити до торгового центру.
Як для європейської країни, у Німеччині надто багато заборон щодо дітей, але всі вони зрозумілі та обов'язкові до виконання. Суспільство за цим пильнує, тому якщо скоєно правопорушення, а поруч немає поліції – це не означає, що скоєне зійде з рук. Хтось обов'язково побачить, дізнається та повідомить куди слід.
- Перше, на що варто звернути увагу, – на телефон у руках вашої дитини. Претензій конкретно до телефону немає, але мало хто із переселенців знає, що в Німеччині користуватися Snapchat і Instagram дозволено тільки з 12 років, а Netflix і Amazon Prime - з 16. Далі ще цікавіше: YouTube в Німеччині дозволено з 12 років, але власник YouTube - компанія Google - не дозволяє користуватися ним до 18. Не те щоб кожен законослухняний німець заглядатиме в телефон вашої дитини, але, якщо раптом трапиться помітити, можна очікувати розмови в поліції або службі опіки, - поділилася переселенка Алла, яка живе в Німеччині. – Далі: кричати та бити дітей, як і скрізь у Європі, забороняється – аж до позбавлення батьківських прав та вилучення дитини, це зрозуміло…
Ще ми зіткнулися ось із чим: у дитсадках та школах заборонені релігійні символи – наприклад, хрестик на мотузці. Але це не пов'язано з якоюсь антирелігійною забороною, тут справа вся у мотузці чи ланцюжку, які можуть зачепитися за щось і завдати травми. На жаль, деякі наші переселенці із заходу України не зовсім розуміли, що йдеться про безпеку дітей, і влаштовували навіть скандали «за віру». Їм пропонували вишити хрестики на одязі – ні, нашим потрібні лише мотузочки. Доходило до переведення в інші школи, але я впевнена, там було те ж саме. Хоча б на уроках фізкультури, але треба їх знімати. Інакше дитина раптом зламає шию «завдяки» надто старанним у плані релігійного виховання батькам, а вчитель сяде за ґрати.
Українці, які живуть у Німеччині, також поділилися спостереженнями щодо дозвілля дітей. Наприклад, підліткам старше 16 років можна самостійно ходити в бари та клуби, але вони зобов'язані залишити заклади не пізніше півночі. Тим, кому менше 16 років, можуть прийти до бару чи клубу лише у супроводі дорослих (від 18 і старше). А зали гральних автоматів та нічні клуби взагалі можна відвідувати лише після досягнення 18 років.
Дітям 14-15 років можна пити пиво, вино чи шампанське у присутності батьків чи законних опікунів. Все, що міцніше – не можна. Від 16 і старше все вищезгадане можна навіть купувати. А після 18 – пий і купуй що хочеш.
- Є обмеження навіть щодо походу до кінотеатру: дітям молодше 14 років дозволено перебувати у кінотеатрі до 20.00, підліткам 14 – 16 років – до 22.00, а у віці 16 років і старше – до півночі. Дивитись їм можна лише фільми зі спеціальними віковими обмеженнями, – каже українка.
- Перше, про що забувають наші переселенці, які приїхали до Польщі, що у багатьох містах та воєводствах діють заборони на появу неповнолітніх дітей на вулицях та у громадських місцях з 22.00 до 6.00. Відправляють підлітків прогулятися ввечері, а потім отримують від поліції догани та штрафи. Тут із цим суворо, - розповідає українка Юлія Денисюк, яка живе в Польщі. – Дуже серйозно підходять до того, щоб дитина у шість років пішла до школи, навіть якщо на 1 вересня їй ще не виповнилося шести. Батьки, які не віддали дитину до школи (громадяни Польщі, переселенці, біженці, люди без громадянства тощо – неважливо), будуть серйозно покарані, аж до позбавлення батьківських прав.
Польща – країна суворо католицька, тому у багатьох школах є уроки з релігії, які організовує не школа, а місцева церква. Присутність під час уроків релігії перестала бути обов'язковою, але якщо дитина ходить і навіть щось вчить, оцінка з релігії вноситься у шкільне свідоцтво про закінчення навчання. Діти, які не хочуть ходити на уроки релігії, сидять у групі подовженого дня під наглядом. Жодних «я пішов додому, ось записка від мами». Закінчиться навчальний час, і лише тоді школяр піде додому під відповідальність батьків, а не викладачів.
І звичайно ж, заборона на тілесні покарання дітей, заподіяння страждань та інші способи приниження дітей – все це спосіб втратити батьківські права за 24 години (саме стільки часу необхідно суду, щоб ухвалити рішення щодо надто агресивних мам та тат).
З боку може здатися, що в деяких державах влада перегинає палицю або надто захопилася профілактикою небезпек, яких поки що немає, проте, швидше за все, діти, що подорослішали, говорять державі «дякую». Наприклад, у Новій Зеландії не можна давати ім'я дитині зі списку заборонених імен (є такий), тому Люцифер або Номер Сім (це реальні випадки, а останній – з багатодітної сім'ї) явно вдячні, що їхніх не в міру креативних батьків приструнили штрафом і зобов'язали змінити "нумерацію" на нормальне ім'я.
У Франції в середу у багатьох містах і провінціях не працюють дитячі садки. Середа вважається днем для відвідування гуртків та секцій за інтересами. Справді, не у вихідні ж дні витрачати на це час! Тож доведеться поламати голову, як поєднати бальні танці доньки та свій робочий графік.
А ось у Великій Британії батьки іноді із прихованим задоволенням скаржаться на нащадків, мовляв, який нестерпний характер, проте, у нашого Джонні… Ох, як ми їх розуміємо, але… Але якщо придивитися, то можна побачити, що за вдаваним невдоволенням приховані хвастощі. Британці насправді не скаржаться на своїх дітей і тим більше не роблять цього щодо чад своїх друзів, знайомих і незнайомих. А про своїх – так, щоб не наврочити.