Німеччина вже не справляється з напливом українських біженців (а їх тут уже понад 300 000 осіб) – це визнають і наші земляки. Порівняно з лютим ситуація змінилася, і тепер українцям здебільшого доводиться розраховувати на самих себе. Втім, хорошу соціальну допомогу ніхто не скасовував, але з 1 червня українські біженці, наприклад, оплачуватимуть проїзд у громадському транспорті та по можливості самостійно шукатимуть собі житло. А щоб сплатити за нього – потрібно влаштовуватися на роботу. Безкоштовні можуть бути місця лише у таборах для біженців, де, зрозуміло, далеко до поняття «комфортно».
- Ми з Києва, я та двоє дітей – 10 років та 3 роки. Вибиралися на початку березня під вибухами, нас вивозили волонтери разом із двома такими ж сім'ями та довезли до Німеччини, передаючи з рук у руки таким само волонтерам. Тоді все було дуже лояльно, нами буквально опікувалися та водили за ручку по всіх інстанціях. Начебто все добре, ми отримали гуманітарний захист за «параграфом 24», але ложку дьогтю додала проблема житла, – розповіла «КП в Україні» біженка Оксана Постокольська. – Нас поселили до гуртожитку, де в одному блоці було по три кімнати.
Просили утримувати блок у чистоті, не курити та прибирати кухню – вона була спільною на блок. І з першого ж дня ми зіткнулися з реакцією інших біженців, не говоритиму, з яких областей України, – вони не збиралися нічого робити взагалі. Мовляв, чого це ми маємо прибирати? Цілими днями вони сиділи і нічого не робили, тільки у телефонах зависали. Ну а що – допомогу вони оформили, навіщо ще щось робити… Таке ставлення до сторони, яка приймає, яка забезпечила нас усім необхідним абсолютно безкоштовно, мене покоробило. Було кілька сутичок, що доходили до скандалів. Я попросила волонтерів знайти нам інше житло. Вони розвели руками: Німеччина переповнена біженцями, вільного житла немає навіть для самих німців. Хіба що у табір для біженців.
Українка поїхала подивитись на табір у місті Гісен – може, все, що розповідалося про біженські табори, було перебільшенням? На жаль, за її словами, перше, що кинулося в очі, - антисанітарія та безлад плюс біженці з країн Близького Сходу, які сприймали цю ситуацію як нормальну.
– Ми відмовилися від табору. З двома маленькими дітьми у такий хаос – вибачте, ні. Я пошукала по телеграм-каналах, там розповідали, що у Бохумі є розподільний центр, і ми звернулися туди. Нас поселили у Трірі у гуртожитку з пристойними сусідами. Але й це не остаточний варіант. Якщо мені вдасться відправити дітей до школи та дитячого садка, я планую знайти роботу – я майстер манікюру. Думаю, початкових знань німецької, яку я вивчаю по інтернету, мені має вистачити. А потім і мовні курси підтягнуться, – каже Оксана.
Навіть найменші українці у Німеччині намагаються допомогти батьківщині. "Врятуйте Україну. Скасуйте ембарго на важке озброєння". Фото: ФБ "Українці Німеччини"
Інша наша співвітчизниця, Діана, планує залишити Німеччину найближчим часом. Вона щиро вдячна німцям за виявлене співчуття та допомогу, але, за словами дівчини, вона більше не може блукати по гуртожитках та хостелах.
- Коли я приїхала наприкінці березня, мені запропонували безкоштовне житло у Кельні – кімнату у якомусь соціальному домі. Все було непогано, як на мене, - я вибиралася з нещасного Харкова, і тутешня тиша і умиротворення діяли на наші нерви краще за будь-які ліки, а про особливі умови проживання я навіть і не замислювалася і тим більше не вважала, що мені всі зобов'язані, - зазначає Діана. - Я поступово входила в цю середу, навчилася спілкуватися з німцями через Google-перекладач у телефоні, отримала якісь скромні виплати (але у мене була своя фінансова «подушечка» на карті українського банку), загалом, відтанула душею та серцем.
Але раптом мене попросили знайти нове житло: кімнату, де я жила, вирішили здавати за гроші, як я зрозуміла. Нехай невеликі, але гроші. Я ж не могла дозволити собі платити, оскільки не знала ще до пуття, на скільки вистачає допомоги та як швидко закінчиться моя «фінансова подушка». Мені дали два тижні, і я почала шукати житло. То був кошмар. Найбюджетніше, що мені запропонували, – 400 євро за кімнату плюс заставу 100-200 євро, а в середньому однокімнатні квартири розпочиналися від 600 євро. Це надто непосильна сума для мене. Тому я повертатимуся додому, щоправда, не до Харкова, а до друзів у Коломиї – вони запросили пожити у них у гостьовому будинку.
Досить часто трапляються пропозиції роботи з житлом. Щоправда, умови не найкращі і все одно платити доведеться. Наприклад, такий кемп для збирачів фруктів коштуватиме 60 євро за тиждень. Фото: t.me/eurocashagency
Українські біженці кажуть, що активна підтримка німців потроху вщухає. Ні, вона не зникає і не зникне, але бюджет країни не нескінченний, навіть такої багатої, як Німеччина.
- У гуманітарних центрах стало трохи менше допомоги – безкоштовного одягу та взуття, рідше волонтери почали привозити гарячу їжу та роздавати продукти. Цікаво, що буде ще за місяць? – запитує себе Оксана Постокольська. – Допомога залишається, тут начебто змін немає. Але я чула скарги, що у квітні люди отримали свої 400 євро допомоги, а у травні – ще ні. Хтось отримував продуктові чеки по 100 євро, але їх треба було перевести в готівку до певного терміну. Багато хто прогавив цей момент – чи то через розгубленість, чи то через безладність, і чеки виявилися простроченими.
Намагання знайти роботу в Німеччині зі статусом біженця, як кажуть українці, не завжди увінчуються успіхом. Але треба шукати активно, не цураючись жодної роботи, і тоді можна підібрати непоганий приробіток хоча б на якийсь час.
- Багато людей тупо проїдають допомогу - типу навіщо працювати, якщо й так платять і на все вистачає? Я цього не розумію. Ось наразі зателефонувала і їду на бесіду за оголошенням про набір помічників медсестер. Це люди, яким не обов'язково мати медичну освіту, щоб доглядати людей похилого віку. При цьому географія роботи велика - Дюссельдорф, Менхенгладбах, Гісен, - каже ще одна біженка Наталія Гладких, яка жила у Києві до квітня цього року. – Робота передбачає поїздки – отже, потрібні права водія, які у мене є. Обіцяють навіть допомогу із житлом – це було б дуже до речі! Зарплату обіцяють від 3000 євро на місяць, але це, мабуть, до вирахування податків. Поїду поговорю, якщо не підійде – шукатиму щось інше.
Наші співрозмовниці впевнені: у Німеччині краще мати хоч якусь роботу, аніж не мати жодної. Нехай це буде навіть прибиральник приміщень чи санітарка у лікарні.
- Знаєте, над українцями часто жартували, що вони їдуть за кордон мити зади німецьким та польським старим. Ми раніше ображалися, а тепер пропонуємо «жартівникам» поглянути на своїх людей похилого віку – чи всі вони відмиті, нагодовані та живуть у гідних умовах? Догляд за літнім або немічним - це не привід для жартів, а робота, яка благородніша, ніж просиджування штанів в офісі. Як і прибиральниця, і санітарка, і підсобний робітник, – каже Оксана.
Що ж, повторимося, українці справді вдячні Німеччині та готові, як вони зі сміхом кажуть, відпрацювати свою допомогу. Але в майбутньому вони бачать лише повернення додому, до України.