28 вересня
Завантажити ще

Як спілкуватися і як допомогти дітям, які пережили емоційну травму

Як спілкуватися і як допомогти дітям, які пережили емоційну травму
Фото: 192635 з веб-сайту Pixabay

Діти, які наразі відчувають переляк, невпевненість, страх, емоційну напругу, реагують на травму не так, як дорослі. У когось реакція настає одразу, у когось – набагато пізніше. Тому дорослі не завжди можуть визначити, коли саме дитині потрібна допомога.

Поради психолога Марини Нікітіної допоможуть батькам розібратися з деякими основними реакціями, навчитися правильно діяти та зрозуміти, коли потрібно шукати допомогу.

Можливі реакції у різних вікових групах

Психологи звертають увагу: більшість описаних нижче реакцій абсолютно нормальні для дітей, які переживають стрес після події, що травмує. Але якщо будь-який з цих видів поведінки триває понад 2-4 тижні або проявляється пізніше, дитині може знадобитися подальша допомога фахівців.

ВІД 0 ДО 5 РОКІВ:

  • - Повернення до ссання свого пальця або енурезу уві сні;
  • - страх чужих людей, темряви або монстрів;
  • - тісна прив'язка до одного з батьків, опікуна чи педагога;
  • - бажання залишатися там, де вони почуваються захищеними;
  • - Повернення до травматичних подій в іграх або перебільшення історії про ці події;
  • - зміни звичок щодо їжі та сну;
  • - поява болю, що не має пояснення;
  • - агресивна чи відчужена поведінка;
  • - гіперактивність чи непослух;
  • - Проблеми з мовленням.

Є свої особливості у поведінці і всередині цієї вікової групи. Малята до 2 років, звичайно, не розуміють, коли відбувається травмуюча подія, але чудово відчувають хвилювання та розгубленість тих, хто про них піклується. Тому вони можуть виявляти ті ж емоції, що й їхні близькі, а можуть і змінити поведінку – віддалятися від людей, плакати без причин, відмовлятися грати своїми іграшками.

Дітям від 3 до 5 років, які розуміють наслідки травматичної події, важче пристосуватися до змін свого життя чи втрат. Тому потрібна постійна підтримка дорослих.

ВІД 6 ДО 19 РОКІВ:

Діти і підлітки у цьому віці можуть виявляти такі само реакції, як і молодша вікова група, зазначають психологи. Найчастіше вони вимагають більшої уваги з боку дорослих. Деякі можуть почуватися безпорадними чи винними, бо нічого не вирішують і не можуть взяти на себе роль дорослих у критичній ситуації.

Важливо, що підлітковий вік, який «офіційно» триває до 19 років, – найважливіший період у становленні психіки. А тривожні розлади і без війни найбільш поширені у віковій групі 14-19 років. Тому до дітей, яких ми вже зараховуємо до дорослих, наразі треба бути особливо уважними. Вони реагують на травми вже як дорослі, а ось «запас міцності» у них не такий сильний.

Усередині цієї вікової групи теж є свої нюанси у поведінці.

Діти віком від 6 до 10 років:

  • - Відмова від спілкування з друзями;
  • - складнощі в умінні зосередитися, погіршення у навчанні;
  • - безпричинна агресія;
  • - Прагнення стати «маленьким» з проханням, щоб дорослі годували та одягали.

Підлітки від 11 до 19 років:

Ця група проходить через безліч фізичних та емоційних змін, пов'язаних з їхнім етапом розвитку, тому їм може бути навіть складніше впоратися з травмою. Реакції можуть бути такі:

  • - Заперечення реакцій - і батькам, і самим собі. І тут два варіанти: або чергове "все нормально", або мовчання;
  • - скарги на фізичний біль унаслідок нерозуміння, що насправді їх мучить емоційно;
  • - протестні настрої: сварки вдома, відмова виконувати домашні завдання, неприйняття будь-якого порядку чи авторитету;
  • - Вияв ризикованої поведінки, наприклад, вживання алкоголю або наркотиків.

ЯК ПОВЕРНУТИ ДИТИНУ ДО НОРМАЛЬНОГО СТАНУ

Хороша новина в тому, що діти зазвичай швидко відновлюються і повертаються до нормального емоційного стану. Звичайно, за необхідної наразі підтримки з боку дорослих, заснованої на любові, близькості та турботі. Що ми повинні робити?

1. Допомогти дітям висловити емоції через розмову, лист, малювання чи співи. Більшість дітей самі хочуть говорити про травматичну подію, потрібно просто надати їм цю можливість. Слід прийняти їхні почуття та обов'язково сказати, що смуток, хвилювання та стрес – це нормально. Пояснити, що плач зазвичай допомагає зняти стрес і вгамувати тугу. Стати для дитини найкращим слухачем.

2. Запитати у дитини, що вона знає про те, що сталося, що бачила по телевізору чи чула від друзів? Обмежити доступ до цієї інформації, щоб вона мала час без нагадувань про подію. Не допускати, що її обговорення було головною темою у розмовах вдома чи з оточуючими. Якщо йдеться про підлітків, то намагатись дивитися новини разом і лише з офіційних джерел.

3. Дозволяти ставити запитання та відповідати на них.

4. Допомогти знайти хороше у тому, що сталося. Наприклад, героїчні вчинки, допомога від друзів, підтримка незнайомих людей. Діти можуть краще пережити травму, якщо допомагатимуть іншим. Цим можуть бути навіть листи підтримки постраждалим людям або листи-подяки тим, хто допомагав.

5. Не давати дітям бачити прояви сильних емоцій. Вони можуть спостерігати, що дорослі хвилюються або плачуть, але крики, стогін, биття посуду чи меблів можуть сильно налякати або посилити травму.

6. Демонструвати дітям, як потрібно займатися собою та організовувати своє життя. Крім того, якщо дорослі у здоровому фізичному та емоційному стані, їм легше підтримувати і дітей. Тому потрібно стежити за собою, виконувати щоденні побутові справи, висипатись і не розпускатися.

ПРАВИЛА СПІЛКУВАННЯ З ДІТЬМИ РІЗНОГО ВІКУ

Від 0 до 5 років:

  • - багато ласки, ніжності та словесної підтримки;
  • - Перш ніж взяти на руки малюка, глибоко вдихнути і зосередитися на ньому, а не на тому, що відбувається;
  • - опуститися до рівня очей дитини та говорити з нею ніжним, спокійним голосом, використовуючи зрозумілі слова;
  • - казати, що ви дбаєте про дитину і піклуватиметеся завжди, тому їй нічого не загрожує.

Від 6 років:

  • - Запитайте дітей, що їх хвилює і що могло б їм допомогти;
  • - заспокоюйте їх ніжними словами, обіймайте або будьте поруч;
  • - проводьте з ним більше часу, ніж зазвичай, хоча б якийсь короткий період;
  • - важливу роль відіграє повернення до звичних занять - хоч навчальних, хоч побутових;
  • - дозвольте день-два після травмуючої події нічого не робити, після чого залучайте до будь-яких відповідних занять, щоб діти відчували себе корисними;
  • - підтримуйте дітей, коли вони хочуть провести час із друзями чи наодинці;
  • - спонукайте до фізичних занять, руху, ігор
  • - дайте зрозуміти, що вони вам дорогі, зробіть разом щось особливе, перевіряйте, як вони почуваються, не порушуючи їхньої приватності;
  • - Займіться правильно власною травмою. Не розповсюджуйте негативні емоції на дітей, не залишайте їх одних, не смійтеся над ними і тим більше не кривдіть.

Психологи закликають батьків бути дуже уважними та обережними. Придивіться до дитини, промацайте ґрунт, не вимагайте обговорення травм або експресивних занять. Деяким дітям може бути страшно про це говорити, хтось навіть може знову пережити травмуючу ситуацію через обговорення або якщо слухатиме розмови про неї.

Якщо ви розумієте, що не справляєтеся самі, особливо якщо дитина втратила близьку людину, звертайтеся за допомогою до фахівців.

В ТЕМУ

Робимо ранкові вправи-ігри

Психолог Світлана Ройз розробила комплекс тілесних ігор, які допоможуть впоратися з емоційною напругою та травмуванням. Вони чудово підійдуть малюкам та дітям молодшого та середнього шкільного віку. Рекомендується робити їх разом прямо з ранку:

1. «Здоровкаємося» з тілом: доброго ранку, носик; доброго ранку, щічки; доброго ранку, плечики і т.д. – торкаємося різних частин тіла зверху до низу, кажучи ці слова і цілуючи дитину.

2. «Ліплення»: розминаємо тіло, як пластилін.

3. «Колобок»: спочатку «насипаємо муки» – проходимося легкими рухами по всьому тілу, потім «наливаємо води» – рухи, які гладять. Ліпимо тісто і робимо колобок – дитина сидить, обійнявши себе руками, а дорослий обіймає за спину. Розводимо руки - колобок випечений.

4. «Поцілунки»: квадратний, трикутний, овальний – цілуємо чоло чи щоку багатьма поцілунками, ніби малюючи ними фігуру.

5. «Люлечка»: сідаємо за дитиною, обіймаємо за спину та гойдаємо.

6. "Обіймашки": обійми мене сильніше, ніж я тебе.

7. «Кенгуру»: сідаємо животом до живота і міцно обіймаємось.

8. «Килимок»: простукати все тіло наче килимок, коли його вибивають;

9. "Орангутанг": стукати себе по верхній частині грудей з криком "Я-я-я-я-я!"

10. «Якого кольору поцілунок»: наприклад, зараз я тебе цілую рожевим поцілунком, тепер жовтим. Дитина запам'ятовує, а потім вгадує, де якого кольору поцілунок.