• Головна
• Суспільство

Фото: Особистий архів Тетяни Єгорової

38-річна Тетяна Єгорова виросла у маленькому селі Неданчичі Чернігівської області на кордоні з Білоруссю. Тулилися з молодшими братом, сестрою та батьками у двох кімнатках на п'ятьох.

До школи Тані доводилося їздити на візку – у неї ДЦП, а частіше – просити батьків, щоб відвезли. Колеса ув'язали в піску, на сільських вибоїнах коляска взагалі ставала некерованою.

Час минав, сестра та шкільні подруги повиходили заміж… Таня ні-ні та й сама з сумом поглядала у віконце – де ж мій суджений? Мріяла про весілля - обов'язково щоб у білій сукні. І про дітей... Звичайні мрії простої дівчини з провінції.

- Боялася залишитися сама. Та й у Біблії написано: недобре людині бути без пари, – зітхає Тетяна. - Часто про це думала, п'ять років молилася, щоб Бог дав мені пару.

Їй було вже за 20, коли Тані наснився яскравий сон: нібито вона стоїть у вінчальній сукні перед дзеркалом і розглядає себе. Вранці дівчина подивувалася чудернацькому сну.

Незабаром Таня поїхала до центру профреабілітації - здобувати спеціальність оператора комп'ютерного набору. Там познайомилася з одним диваком – любителем тлумачити сни. І попросила пояснити її видіння. Той розсміявся: "Заміж вийдеш!"

Таня тех посміялася і забула. І не знала - кохання вже поруч ходить.

Пропозиція в електричці

З 35-річним на той момент Володимиром Єгоровим Таня познайомилася у тому самому центрі. Їй було 28. Жодного кохання з першого погляду не виникло. Хоча його одразу привабили турбота і доброта Тані, яка розмовами намагалася розвіяти його сумні думки про особисті проблеми (дуже він засмучувався через розлучення з коханою). Непомітно для себе вони почали все більше часу проводити разом.

- Нам було цікаво одне з одним: одного разу до ночі після всіх посуд разом мили - Володя зголосився допомагати.

Володимир, уже обпікшись у першому шлюбі, відчув у Тані вірність та безкорисливість. А дівчина в ньому побачила точну відповідь вищих сил на її молитви - це була та людина, на яку вона могла б покластися.

Аби вирішити свою подальшу долю, їм було відведено пів року – поки тривали курси. Потім Таня поїхала б назад до Чернігівської області, а Володимир - до Харкова.

Минулої осені подружжя відзначило олов'яне весілля - 10 років у шлюбі. ФОТО: Особистий архів Тетяни Єгорової

До батьківської домівки у селі Неданчичі Таня повернулася з нареченим

- Він зголосився мене проводжати додому, - продовжує Тетяна. - У цей день був сильний дощ. В електричці у Ніжині Володя освідчився мені і заявив: «Ти моя! Я тебе нікуди не відпущу!

Вже перед батьками Володя зробив пропозицію Тетяні за всіма правилами - із золотою обручкою попросив її руки. Звісно, почув заповітне «так». А у Тані в душі цвіли спогади про той сон, який несподівано для неї виявився пророчим.

До вівтаря – тільки на своїх ногах

Незважаючи на радісні турботи, засмучувало лише одне – бути неходячою при красені-чоловікові. Їхати до вівтаря на візку Таня категорично відмовилася. Твердо вирішила: до весілля має стати на ноги.

– Колись лікарі сказали: якщо зробити операцію за кордоном, то я не те що з милицями, а й сама, можливо, змогла б ходити, – розповідає Таня. - Але грошей на операцію у батьків не було – жили ми небагато. І я вирішила – навчуся ходити самотужки. Мені обов'язково потрібно було твердо стояти на ногах, перш ніж виходити заміж.

Почалися тренування, помилки, синці... Але маленькими кроками до мрії - і свого Тетяна добилася. Через пару місяців усе село ахнуло, побачивши, як колясочниця Таня сама, хай поки що невпевненою ходою і з милицями, йде до вівтаря.

Лікарі, побачивши Таню, кивнули: правильна мотивація творить чудеса!

- Я впевнена, що мені допомогло встати з коляски кохання - якби я не зустріла своєї людини, у мене не було б стимулу щось змінювати в житті, - ділиться Тетяна Єгорова. - А він мені дав поштовх змінюватися на краще. Я зрозуміла, що комусь потрібна. І наразі підштовхує мене: «Кидай вже ці милиці! Ти можеш краще!

Хто зна, цілком можливо, що Тетяна навчиться ходити і без опори – адже кілька кроків без милиць вона вже може зробити.

- Створивши сім'ю, звичайно, я розуміла, що будуть дітки – і на візку буде важко справлятися з ними, – продовжує Тетяна Єгорова. - Наразі я взагалі не користуюся коляскою – хіба що як мінімашиною, на великі відстані або коли потрібно важкий пакет привезти з магазину. Мені кілька років тому подарували електричну коляску. А раніше я була дуже залежною від чоловіка - за продуктами без нього не підеш, бо як донести?

Тетяна та Володимир виховують двох дочок – дев'ятирічну Настю та трирічну Дарину. ФОТО: Особистий архів Тетяни Єгорової

Пожежа у Новий рік

Відгулявши весілля, молодята взялися облаштовувати побут. Оселилися у старій хаті покійного дідуся Тетяни у тому ж селі. Володя виявився з руками - і хату підмарафетив, і два нові сараї збудував. Завели курочок, гусей, кицьок, а через рік з'явилася Настенька.

Вирішили, що Володя піде в декрет - дружина самотужки не впоралася б з дитиною, їй і самій допомога потрібна.

Сімейство жило небагато, але на долю не ремствували. Мрія Тані збулася - є коханий чоловік та дитина. Але через рік життя знову зробило крутий віраж.

31 грудня 2014 року вдарив сильний мороз – за вікном температура опустилася до -30. Готуючись зустрічати Новий рік, кожна сім'я збиралася біля свого родинного вогнища. Натопили хату і Єгорови.

- Ми сіли проводжати старий Новий рік – до нас прийшла сусідка. Ніколи не забуду цей час - було рівно пів на одинадцяту, як з-під підлоги пішов дим, - тремтить від спогадів Тетяна Єгорова. - Чоловік відірвав дошку – дим повалив стовпом. Одночасно затріщав шифер на даху.

З криком «Горимо!» схопилися зі столу. Крихітку Настеньку, якій було трохи більше двох, замотали у плед, що підвернувся під руку, і винесли на тріскучий мороз. Хата вже горіла повним ходом – Володимир ледве встиг допомогти вийти дружині та почав метушитися, намагаючись хоч щось урятувати. Виніс сумку з медкартами, телевізор, ноутбук.

– Ще раз назад його вже сусіди не пустили – міг рвонути балон із газом. За півтори години все як корова язиком злизала. Разом із хатою погоріло все майно, зимовий одяг, паспорти, меблі і та золота обручка, з якою мені чоловік робив пропозицію… Я тоді була вагітна, стався викидень…

Пожежники врятувати хату не встигли. Приїхали, доки знайшли воду – від будинку залишилися лише обвуглені головешки. Зате заграва від двох все ще палаючих сараїв, вщент забитих дровами, освітлювала все село. Загинули гуси – встигли випустити лише курочок.

Під дах поставили підпори

Чому хата одночасно почала горіти з двох боків – вогонь пішов з даху та з льоху, - невідомо. Подружжя каже: піч тоді вже не топили. Підозрюють підпал - нібито міг помститися один із місцевих, якому довелося відсидіти за вбивство дядька Тані. Але це лише припущення.

З донькою на руках подружжя новорічної ночі приїхало до бабусі кума - зголосився виручити. Потім – до мами, у дві кімнати, де вже мешкало шестеро людей. Згодом їм погодилися дати притулок в іншій області та поселили на два місяці до гуртожитку. За цей час сім'я мала знайти нове житло.

Хата у цьому селі на той час коштувала 70 тисяч гривень. Подружжя насилу, просячи допомоги скрізь, де тільки можна було, наскребло половину. Довелося їхати за сто кілометрів - у село Горбове Куликівського району у стару нежитлову хату зі здутою підлогою та без води... Інші пропозиції на ринку за ці гроші були ще гіршими.

- Вибору у нас не було - залишилися просто неба, оселилися в цю, - розповідає Тетяна. - Сніг на голову не падає – і то добре.

За шість років так-сяк хату упорядкували. Воду провели лише наприкінці минулого року. В одній кімнаті обладнали спальню, у другій усією сім'єю проводять час вдень – тут і кухню облаштували. Три роки тому щастя знову постукало до них – з'явилася крихітка Даринка. А тут грянула нова біда...

– Прогнила центральна балка під дахом. З грудня ми вже боїмося тут засинати – може обвалитися, – нарікає Тетяна. – Коли поселялися – такої проблеми ще не було, але будинок старий… Чоловік поставив підпору, йому допомогли залатати дірки у даху. Але все розходиться далі.

Днями приїжджали експерти: міняти дах та балку - не варіант. Вже руйнуються стіни.

Цей будиночок за 35 тисяч гривень подружжя купило шість років тому. Наразі він уже розвалюється на частини. ФОТО: Особистий архів Тетяни Єгорової

«Двоє дітей, та й самим жити хочеться»

Допомогти місцева громада мало чим може – будинок приватний. Запропонували одноразову допомогу на ремонт даху... 500 гривень.

- Щодня лягаєш спати і боїшся - чи переспиш ніч, чи все обвалиться на голову, - продовжує Тетяна. - Все ж таки двоє маленьких дітей бігають по хаті, та й самим жити ще хочеться...

У селі є вільні будинки, каже Тетяна, але вони коштують 100-150 тисяч гривень.

– Для нас це немислима сума – у нас навіть на обов'язкове щорічне лікування грошей давно немає, не те що на будинок, – продовжує жінка. - Живемо на мою пенсію 3000 гривень та допомогу як малозабезпеченим – ще 2000 гривень. А майже вся пенсія чоловіка йде на аліменти – 18-річна донька від першого шлюбу пішла вчитися, і виплати подовжили. Залишається від його пенсії лише на комуналку.

Крім того, ще й ліки. Володимир раніше отримав травму на виробництві – вставили титанову пластину у череп. Дали інвалідність – третю групу.

Кинути Таню одну з двома дітьми вдома та виїхати на заробітки Володимир не може – їй також треба допомагати. А в глибинці підходящу за графіком та навантаженням роботу знайти складно.

Все частіше перед очима Тані постає та безсонна новорічна ніч, коли вони залишилися на снігу без нічого і з дитиною на руках. Два роки сім'я взагалі не святкувала Новий рік - вперше змогла забути про той кошмар тільки в нинішньому.

ЯК ДОПОМОГТИ?

Карта Ощадбанку Тетяни Єгорової

5167 8032 1762 6360