Як Джуліан Ассанж у відкритому доступі державні таємниці знаходив
Простий австралійський хлопець
Джуліан Ассанж ріс у своєрідній сім'ї: мати з батьком розійшлися ще до народження дитини, а новий чоловік виявився членом релігійної секти. Хлопчик з мамою поневірялися по рідній Австралії, змінили близько 30 міст. Тож не дивно, що зі шкільними друзями не складалося.
Можливо, в якийсь момент Джуліан усвідомив: «Світ до мене несправедливий», - і вирішив по-підлітковому помститися. У 1987 році, у віці 16 років, він став хакером, зламував урядові сайти. Через пару років його заарештувала австралійська поліція. Але особливого збитку витівки Ассанжа не нанесли: він колобродив в мережі не заради зла, а «з почуття справедливості». На суді визнав провину, отримав невеликий штраф, незабаром вийшов з в'язниці за хорошу поведінку.
Тоді Джуліан вирішив стати «добрим» хакером і боротися за благо людей. Він почав допомагати поліції - наприклад, виявляти злочинців, які зберігають на комп'ютерах дитячу порнографію.
Потім його захопила інша ідея. Навіщо щось зламувати, порушуючи закон, коли найбільші таємниці лежать на поверхні? Простіше кажучи, у відкритих джерелах. Так, в 1999 році Ассанж, копаючись в публічному онлайн-реєстрі, знайшов патентну заявку на технологію автоматичного розпізнавання мови. Автором винаходу значилося Агентство національної безпеки (АНБ) США - одна з головних спецслужб Америки. Ассанж перелякався. Зрозуміло, як буде використовуватися подібна інновація - щоб ще активніше шпигувати за людьми!
Наш герой мав рацію, і в 2013 році інший викривач, Едвард Сноуден, розповів про грандіозну програму АНБ з прослуховування телефонів по всьому світу, що розвинулася з тієї технології.
Але як протистояти Левіафану ? Для початку - зробити таємне явним. У тому ж 1999 року Ассанж зареєстрував сайт Leaks.org (буквально з англійської - «зливи»). Повинно було вийти невелике медіа, що публікувало в інтернеті всілякі розслідування. Але будь-яка газета, навіть мережева, повинна випускати матеріали постійно. У Ассанжа ж не було ні штату, ні грошей. І перший проект заглох, не розпочавшись.
А через два роки увагу австралійця привернула Вікіпедія - мережева енциклопедія, яку створювали звичайні люди - волонтери, натхненні ідеєю. Сайт дозволяв написати або відредагувати нову статтю будь-кому. Глобальне медіа, чиї співавтори - самі користувачі!
Ось воно, зрозумів Ассанж. І в жовтні 2006 року запустив сайт WikiLeaks зі схожою моделлю. Злити через нього компромат міг хто завгодно. Залишалося чекати, коли рибка сама прийде в невід.
Ворог держави
Першою публікацією WikiLeaks 15 років тому стало досьє на відомого польового командира з Сомалі - Хасана Дахіра Авеіса. Виявилося, той віддавав накази на усунення урядовців, які відмовлялися з ним співпрацювати. Якраз тоді йшли міжнародні переговори про майбутнє Сомалі. Авеіс намагався потрапити в уряд. Але, коли гучний «злив» виставив його вбивцею, з мрією довелося розлучитися. Хоча Ассанж чесно заявляв: «Хто надіслав досьє - не знаємо, чи справжнє воно - невідомо ».
При цьому австралієць використовував хитру тактику - відправляв найсоковитіші фрагменти «зливів» в найбільші ЗМІ. І скоро про героя-викривача дізнався весь світ. З'явилися сотні добровільних прихильників на різних континентах, які взяли на себе рутинну роботу з сортування та публікації нових масивів компромату.
Наступною інфобомбою Wikileaks стали матеріали про темні справи Даніела Мої. У 1978 - 2002 роках він був президентом-диктатором Кенії і вкрав десятки мільйонів.
Загалом, спочатку ніякої загрози для американських інтересів Ассанж не представляв. Він вільно їздив по світу, виступав з лекціями, збирав пожертвування для WikiLeaks (частину яких, ймовірно, залишав собі - жити ж на щось треба).
У 2008 році Ассанж написав про корупцію в ряді європейських банків. У них виявилися зубасті юристи, доступ до сайту WikiLeaks на час заблокували. Але Ассанжа було вже не зупинити. Він викривав репресії Китаю проти тибетських активістів і тортури в американській в'язниці Гуантанамо. Публікував електронну пошту губернатора Аляски Сари Пейлін і звіти про таємну аварію на ядерних об'єктах в Ірані...
В'язень сумління
5 квітня 2010 року WikiLeaks опублікував відео з американського вертольота, який завдав ракетного удару по Багдаду трьома роками раніше. Офіційно це була «спецоперація для знищення терористів». Але авіаудар вбив понад 10 мирних жителів, включаючи двох журналістів інформагентства Reuters. І, судячи з відео, американські військові знали про наслідки свого нальоту з самого початку, хоча довго це приховували.
Під Ассанжа і його інформаторів стали відразу ж копати спецслужби. І досить швидко з'ясували: відео злив аналітик Пентагону - 22-річний Бредлі Меннінг. Бредлі заарештували, впаяли термін. У в'язниці він зробив операцію зі зміни статі і став жінкою на ім'я Челсі.
Бредлі (тобто Челсі) звільнили тільки в 2017 році. Але потім знову заарештували - за відмову дати показання проти Ассанжа.
А що сталося з самим Джуліаном? У тому ж 2010 році Швеція видала ордер на його арешт за вкрай мутною «справою про зґвалтування». Через два роки, рятуючись від в'язниці, шукач правди зник в посольстві Еквадору в Лондоні. У 2019 м його все ж видали британській владі. Ассандж досі у в'язниці.
Але WikiLeaks продовжує роботу навіть без свого засновника. У 2016 році там був опублікований, ймовірно, найвпливовіший «злив» в новітній історії. Зламана пошта штабу Хілларі Клінтон вивалила всі її брудні таємниці - і на президентських виборах тієї осені переміг Дональд Трамп.
