Психіатр Спартак Суббота: У світі серійних маніяків, які вбили лише п'ять осіб, вважають дилетантами
Усім нам відомий страх перед жорстокими злочинцями і водночас – інтерес до них. Ось цей тип нам здається схожим на маніяка, а цей - не скривдить і мухи. Ми навіть не уявляємо, як можемо помилятися. Людська психологія – одна з найпростіших на перший погляд, а на практиці – найзагадковіших наук.
Про те, чому ми не можемо розпізнати у натовпі серійного вбивцю, що спільного між побутовими садистами та маніяками, "КП" в Україні" розмовляє з науковим керівником Інституту когнітивного моделювання, психіатром та психологом Спартаком Субботою. Наразі він разом з іншими фахівцями безкоштовно консультує українців у рамках запущеної інститутом за підтримки Міністерства охорони здоров'я та Червоного Хреста України онлайн-платформи "Розкажи мені".
|
Не відомі суспільству злочинці дають більше інформації
- Спартаку, ви експерт у галузі вивчення поведінки серійних убивць та маніяків. З ким із таких доводилося зустрічатися?
- Якщо говорити про відомих злочинців, то з Сергієм Ткачом – ми розмовляли за три місяці до його смерті - та з Ігорем Супрунюком, одним із "дніпропетровських маніяків". Зараз готуюся їхати на інтерв'ю до СІЗО Кривого Рогу, щоб зустрітися із трьома серійними вбивцями та одним імпульсивним. Для мене не відомі суспільству злочинці, які вчинили не багато епізодів, припустимо, п'ять, навіть цікавіші, ніж відомі. Вони легше йдуть на контакт та дають більше корисної інформації для аналізу.
- П'ять вбивств – це небагато?
- У світі серійних душогубів такі вважаються дилетантами. Наприклад, Ткач скоїв 117 вбивств, росіянин Пічушкін ("Бітцевський маніяк". - Ред.) - 49. Все пізнається у порівнянні.
– Ви збираєте інтерв'ю як психіатр?
- Більше як профайлер. Психіатрія щодо серійних вбивць трохи обмежена. Вона розглядає лише психопатологію – як об'єкт патологічних моделей поведінки. Я намагаюся зрозуміти фабулу вбивства та спосіб дії злочинця.
Можуть зобразити будь-яку емоцію
- Спробуйте подивитися на злочинців, із якими спілкувалися, із позиції звичайної людини. Припустимо, менеджера чи журналіста. Як би ви їх сприйняли?
- Якщо не знати, що перед вами серійні вбивці, то це досить привабливі, найчастіше інтелектуально розвинені, зібрані люди. Ви ніколи в житті не виділите їх серед інших ні по очах, ні за поведінкою, ні за словами. Є, звичайно, так звані візіонери – божевільні, які вбивають у стані психозу. Вони мають органічні ушкодження мозку, і вони виділяються. Але більшість тих, кого ми називаємо маніяками, нічим у житті не відрізняються від інших.
- А що ви бачите як психіатр, психолог?
- Усі симптоми психопатії. Наприклад, повна відсутність страху, відсутність емпатії – здатність переживати. Вбивці - дуже гарні імітатори, які можуть зобразити будь-яку емоцію, яка необхідна для враження. Мені як фахівцю комфортно з ними розмовляти, бо вони намагаються маніпулювати, а я використовую методи контрманіпуляції. Це азартно, і вони теж люблять позмагатися.
У таких людей дуже простий, цинічний погляд на речі. Вони не здатні оцінювати свої помилки через призму досвіду і тому повторюють їх знову й знову. Вони безпринципні і готові жертвувати будь-чим заради мети. Але треба визнати: якби життя склалося інакше, такі люди могли б бути непоганими фахівцями у сфері управління.
- Тобто Денис Малюська був не такий уже неправий, коли говорив про те, що готовий взяти довічно ув'язнених до себе на роботу?
– Тут треба правильно оцінювати. Вбивці мають характеристики, які інші люди плутають із якостями лідера. Але це не лідерство, це голий матеріалізм, здатність крокувати по трупах, яка на перший погляд здається цілеспрямованістю. Насправді це жорстокість. Хоча у деяких сферах вона може принести користь. Наприклад, бізнесмен із такими рисами буде успішним. Або в хірургії: лікар з холодним серцем ухвалить рішення виходячи з логіки, а не з емоцій.
- Більшість із відомих серійних убивць були визнані осудними, тобто психічно здоровими людьми.
– Річ у тім, що у нас у класифікації хвороб немає такої категорії, як психопатія. Але таке поняття та такий діагноз є. Психопат – це людина, яка повністю усвідомлює свої дії. У нього немає стану афекту, він безпристрасний, розсудливий. Це біологічна основа, яка часто передається у спадок. Від матері за Х-хромосомою - до сина, від сина – до дочки.
Психопат не обов'язково вбивця. Він може бути добрим вченим, фахівцем у різних сферах. Але якщо обставини складаються у певний ланцюжок, вони штовхають на шлях жорстоких злочинів. Ніхто не народжується вбивцею, люди приходять у наш світ безневинними – без переконань та жадоби до насильства. Вплив мають психотравмуючі події, іноді - фізичні травми.
|
Чому симпатизують маніякам
- Певна частина суспільства відчуває симпатію до маніяків. Це теж із розряду нормальностей?
- Серійні вбивці поділяються на два типи: організований несоціальний тип та дезорганізований асоціальний.
Яскравий приклад першого типу – це американець Джон Уейн Гейсі, який убив 33 хлопців. Він балотувався у мери, і його навіть обрали б, якби не викрили та не посадили до в'язниці. Або Теодор Банді – гарний та харизматичний. На суд до нього приходили десятки жінок, які казали, що були б щасливі бачити біля себе такого чоловіка. Це високопродуктивні люди, хоч і в негативному сенсі.
– А другий тип?
- Це люди, які мають галюцинаторні синдроми, шизофренію, якісь інші психічні розлади. Вони не особливо усвідомлюють те, що роблять, підкоряються якимось "голосам". Таких можуть визнати неосудними.
- Є суперечка: чим відрізняється алкоголік від п'яниці та маніяк від серійного вбивці? Наприклад, Онопрієнко. Він не просто вбивав – він йшов грабувати. Проте його називають маніяком.
- Маніяк - це людина, яка має нав'язливу ідею. Прагнення до вбивства заради сексуального чи емоційного задоволення. Так, не всі серійні вбивці – маніяки. Щодо Онопрієнка, то він не просто грабував. Нажива для нього була вторинним - як виправдання злочинів. Насправді він отримував насолоду від процесу вбивства. Відомий випадок, коли він холоднокровно розстріляв немовля, яке жодним чином не могло його видати.
|
Спіймати отруйницю важче, ніж душителя
- Фігура серійного вбивці асоціюється із чоловіком. Але історія знає і жінок, до того ж чимало. Жінки здаються прагматичнішими - вбивають за розрахунком. Чи не так?
- Річ у тім, що способи скоєння злочинів у жінок та чоловіків різні. Жінки рідше вдаються до вбивства, де потрібна фізична сила. Вони труять, топлять, якщо жертва слабша. І не лише заради наживи. У жінок також зустрічаються манії. Наприклад, у 2018 році прокотилася історія британської медсестри, яка задушила 300 немовлят у лікарні, бо сама втратила дитину. Вона вважала, що таким чином позбавляє інших жінок страждань у майбутньому.
- І все ж таки, чому жінок-маніячок менше, ніж чоловіків-маніяків? Тому що вони фізично слабші?
- Ні, вони реалізують себе інакше. В них біологічно закладено сильніший контроль імпульсу. Наприклад, хлопчику кажуть: ти не мусиш плакати, мусиш бути сильним. Тобто пригнічують його емоції. У майбутньому йому буде важче контролювати такі процеси. Дівчинці прищеплюється жіночність, їй дозволено виявляти слабкість.
Хоча насправді я не сказав би, що жінок-вбивць набагато менше, ніж чоловіків. Спіймати отруйницю важче, ніж душителя, - менше слідів.
- Якщо Клеопатра справді влаштовувала "єгипетські ночі", її можна назвати маніячкою? Переказ свідчить, що вона отримувала задоволення не лише від близькості з чоловіком, але й від думки, що її партнер ранком помре.
- Це стосується сексуальних відхилень, коли людина отримує задоволення або додаткове задоволення лише після того, як завдасть шкоди іншим. Не знаю, як це відбувалося у Клеопатри, але якщо брати за основу переказ, то так.
Все родом із дитинства
- Усі психологи стверджують, що схильність до маніакальних вбивств закладається у дитинстві. Але травми психічні, фізичні переживали на зорі життя багато хто. Можливо, треба ще щось, щоб перестати бути звичайною людиною?
– Не всі люди знаходять спосіб конструктивно вирішити внутрішньоособистісні конфлікти. Дослідження справді свідчать, що 80% серійних убивць переживали сексуальне, емоційне, економічне чи фізичне насильство у дитинстві. Але трапляються й біологічні причини. Наприклад, в Америці один чоловік став убивати людей із снайперської гвинтівки після того, як почав бачити цей світ.
Є ще такий розлад, про нього знають навіть не всі психіатри, як гоміцидоманія – патологічна потреба позбавляти інших істот життя. Це біологічна похідна - нестача нейронів у лобовій корі мозку, які відповідають за переживання, за логіку. Такі люди не розуміють, що інші живі істоти страждають.
- Можливо, на це страждав той самий "дніпропетровський маніяк" Супрунюк? Хлопець із нормальної сім'ї, який ні в чому особливо не відчував потреби, раптом почав з приятелем вбивати тварин, а потім - людей, перших зустрічних.
- Мені здається, що ні. Я схильний вважати, що то була кримінальна романтика. Супрунюк із приятелем готували себе до ролі кілерів. А потім вони відчули владу над життями і не змогли зупинитись.
Україні потрібен єдиний аналітичний центр
- У кіно зазвичай так: з'являється серійний вбивця, одразу починають працювати аналітики, складають психологічний портрет, виходять на злочинця логічним шляхом. А в житті маніяк може діяти довгими роками, наприклад, той самий Ткач. І замість нього ув'язнюють безневинних.
– Серійного вбивцю не так просто спіймати, як здається. Якщо це неорганізований асоціальний тип, він добре вміє замітати сліди. Ткач працював експертом у поліції і навіть давав рекомендації щодо деяких злочинів, які сам скоїв.
- А у нас є аналітичні центри, профайлери?
- Профайлерів немає. Я намагаюся цим займатись. Ми з Олександром Саїнчиним - доктором юридичних наук - хочемо зробити велику спільну роботу з психологічного портрета серійного вбивці. Такий досвід в Україні вже був, але слабкий.
У нас є добрі аналітики, але вони відірвані від практики. І немає єдиного центру, який би акумулював напрацювання психологів та криміналістів, як в Америці. Я б із великим задоволенням взяв участь у створенні такого центру і вірю, що він з'явиться.
Думати, грати і здійснювати – це не одне й те саме
- Давайте віддвернемося від серійників. Ось просто вбивство відомої людини. І підозрювані – шановані члени суспільства. Основний аргумент захисників - такі люди не можуть убити, вони добрі, хороші, вони фахівці... Є представники людства, які в принципі не можуть убити. Чи кожному потрібна своя мотивація?
- За певних обставин, я переконаний, може вбити кожна людина. Якщо отримати свою мотивацію, будь-хто з нас може вчинити злочини, які раніше йому здавалися жахливими.
- Вбивство – це жорстоко, це страшно та жахливо. Але чому всі ми любимо дивитись трилери?
- Нам здається, що ми при цьому щось пізнаємо. Чим далі людина від джерела інформації, тим вищий рівень тривоги. А коли відкривається щось загадкове, складається враження, що ми отримали над інформацією владу й можемо її контролювати. Але насправді це не працює. Ми не розпізнаємо вбивцю у натовпі звичайних людей.
– Серійні вбивці, з якими ви спілкувалися, любили жорстокі фільми? Деякі психологи вважають, що люди стають агресивними через те, що дивляться на кров, грають у криваві комп'ютерні ігри.
- А ви знаєте, що кількість серійних убивць із 90-х років різко впала? А тоді не було таких ігор. Немає зв'язку між особистісною поведінкою та сучасними технологіями. Є цікаве дослідження: у дітей, які захоплювалися "стрілялками", рівень агресії анітрохи не вище, ніж у тих, хто не грав. Думати і зробити - це не одне й те саме.
Педофіл упевнений, що любить дитину
- Наразі багато інформації про педофілів. Це віяння нашого часу чи вони були завжди?
- Були завжди - просто не було такої поінформованості. Педофіли – люди, яких важко вирахувати та знешкодити. Навіть хімічна кастрація не допоможе. Тому що злочини часто відбуваються не за допомогою первинної статевої ознаки, а за допомогою рук.
Педофілія - це збочений прояв сексуальності, яка формується через травматизацію у дитинстві і яка, на жаль, не лікується. Її можна придушувати, заганяти всередину, але вилікувати не можна. У момент наруги педофіли виявляють свою любов до дитини.
– Навіть якщо вбивають її?
- Вони усвідомлюють, що вчиняють погано, але у момент насильства відчувають щирий потяг до жертви, начебто ніжні почуття.
- Побутового садиста, начальника, який мучить підлеглих, можна прирівняти до маніяків?
- Так, це також компенсація травм, які пережили у дитинстві. Чи результат неправильної системи виховання. Соціальна психопатія. Я ж казав, що не кожен психопат – убивця. Все залежить від збігу обставин.
Багатьом злочинцям можна було б допомогти
- Ви зараз є радником міністра охорони здоров'я. Чим займаєтесь у цій ролі?
- Ми намагаємося провести реформу психотерапевтичної допомоги, щоб зняти упередження, що залишилися з радянських часів, та зробити таку допомогу доступною всім.
- А якби ваші "піддослідні" отримали вчасно таку допомогу, то це їм би допомогло?
- Я думаю, що багатьом можна було б допомогти. Ось, наприклад, в Америці поліцейський регулярно приходить до будинку, де є діти та зафіксовано домашнє насильство. Жертви не просто одержують психологічну допомогу. Їх моніторять надалі та опитують, якщо трапляється злочин.
У нас такого і близько немає. У нас людина може вийти з психіатричної лікарні, і нею навіть не поцікавляться, якщо відбувається кримінал.
ВАЖЛИВА ТЕМА
Де знайти підтримку під час епідемії
- Епідемію коронавірусу кожен переживає по-різному. Хтось демонстративно нехтує карантином, хтось панічно боїться заразитися. Чи правда, що страх посилює можливість інфікуватися?
- Так, багато в чому правда. У стані тривоги у людини знижується імунітет. Пов'язано це з виділенням адреналіну та кортизолу, які впливають на лімфатичну систему та на імунну. Люди, котрі менше бояться, менше хворіють. Але й той, хто не боїться і не дотримується обережності, ризикує не менше.
- Багато хто потребує допомоги психолога, але не знає, куди звертатися, і намагається "переваритися" в собі.
- Ось цього теж не потрібно робити – "переварюватися". Наш Інститут когнітивного моделювання за підтримки МОЗ та Червоного Хреста запустив онлайн-платформу "Розкажи мені". Це безкоштовна допомога кваліфікованих психологів. Проєкт спеціально створений під ті проблеми, які виникають у людей під час епідемії, карантину та економічної кризи.
Щоб отримати допомогу, просто перейдіть на наш сайт за посиланням https://tellme.com.ua/ та натисніть кнопку "Звернутися за підтримкою". Заповніть невелику анкету й опишіть свою проблему. Вам підберуть потрібного спеціаліста.
ДОВІДКА
Інститут когнітивного моделювання – сучасний науково-дослідний центр, що працює у 5 напрямках соціальних комунікацій: соціальні технології, аналітика та соціологічні дослідження, цифрові технології, міжнародна діяльність, соціальна та корпоративна психологія.
Інститут розробляє авторські освітньо-психотерапевтичні продукти корпоративної психології, проводить сеанси індивідуальної терапії. У стінах Інституту систематично відбуваються науково-популярні лекції на теми психології та соціології.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
Леді-кілер, дніпровські маніяки, вбивця Оксани Макар: кого запропонувати на роботу Денису Малюське
"КП" в Україні" згадала п'ять історій довічно засуджених.
