Завантажити ще

Якщо командир не має рації, дивись п.1. Слідами стрілянини у військовій частині на Харківщині

Якщо командир не має рації, дивись п.1. Слідами стрілянини у військовій частині на Харківщині
Фото: ТСН (ілюстративне)

Троє загиблих, четверо важко поранених. І не від рук ворога... Повідомлення про надзвичайну подію в одній із військових частин на Харківщині вразило в саме сердце: посеред кривавої війни свої постріляли своїх.

Що могло статися, на кому провина, хто понесе відповідальність за оте “підґрунтя особистих взаємовідносин”, через яке сталася стрілянина і про яке стисло повідомило оперативно-стратегічне угруповання військ “Хортиця”? Своїми думками з Коротко про поділилися військовослужбовець і військовий експерт.

Конфлікти між військовими – це штатна ситуація

Обговорючи версії надзвичайної події, користувачі соцмереж пишуть про неймовірну втому, фізичне і нервове виснаження бійців. А особливо тих, хто на передньому краї від початку війни.

- Все це правда, все це так, - каже Ярослав, який більше року служить в ЗСУ. – Але треба розуміти, що армія складається з різних за характером, віком, психологічними особливостями людей. Десь у глибокому тилу нас можуть романтизувати як героїв, для яких військове братерство понад усе. А насправді багато що вирішує суто людський фактор. Конфлікти між військовослужбовцями – це штатна ситуація. Доводилось чути, що і зброю застосовували, але не в таких масштабах.

Приводів для суперечок і образ під час війни, каже наш співрозмовник, не менше, ніж у мирному житті.

- Комусь дали відпустку, комусь – ні. Або несправедливо нарахували бойові доплати. Хтось із кимось дівчину не поділив, у політичних поглядах не співпав або в борги заліз. Може бути, що з п’яних очей зрадники привидилися. А ще ймовірна ситуація, коли зводять рахунки через загиблих побратимів.

Ярослав каже, що в армії існують і позастатутні відносини.

- На строковій службі зневажали “салаг”, зараз більш досвідчені бійці так само можуть ставитися до новоприбулих, яких називають “мобіками”. Звісно, не повсюди. Все залежить від командира, від того, яку атмосферу він підтримує. Бувають випадки, коли людина геть хвора, а командир посилає в бій, глузує у всіх на очах. Або загрожує кримінальною справою, або вимагає гроші. В армії, як у звичайному житті, вистачає самодурів, деспотів та хапуг, які оточують себе підлабузниками. Тільки тут безправна людина стає ще безправнішою.

На лінії фронту все загострено

Військовий експерт Олег Жданов теж підтверджує існування позастатутних відносин:

- На лінії фронту все загострено – і відчуття фізичної сили, і відчуття справедливості, і відчуття страху, образи чи зненависті. Коли якась людина або група людей не витримала і застосувала щодо своїх зброю, то свідчить це про те, що в підрозділі давно накопичувалася напруга. Це як гнійник, який ріс, болів - і зрештою прорвало. Зрозуміло, що командування буде ховати від суспільства все, що можна сховати.

- А кого можна вважати винним: командира частини, заступника командира з морально-психологічного забезпечення, начальника штабу?

- Винна вся система, яку так і не змогли змінити. Підхід до військової служби, до статусу військовослужбовця такий самий, як в СРСР. Ми не змінили статут, де п.1 – командир завжди має рацію, а п.2 – якщо командир помиляється, дивись п. 1. На сьогодні солдату нема куди звернутися за справедливістю. І не тільки мобілізованому, а й контрактнику. Ще більше - офіцеру нема куди звернутися. Хіба нормальна ситуація, коли начальник штабу бригади подає до суду на Державне бюро розслідувань, бо там не хочуть розбиратися з його заявою? (Йдеться про начальника штабу бригади НГУ "Азов" Богдана Кротевича, який подав позов на ДБР після того, як там відмовили в порушенні справи щодо колишнього командувача Об'єднаних сил ЗСУ Юрія Содоля. – Ред.).

То що справді робити? Брати автомат і відвойовувати справедливість?

Потрібні паралельні структури управління

- Але ж є військова служба правпорядку, є прокуратура.

- А до чого вони тут? Ну, припустимо, звертатися можна. Але все спускається на командира і - дивись п.1. Військовий ще й понесе покарання за те, що ті служби потурбував. І співслужбовці його можуть утискати, щоб не привертав уваги до частини.

- В армії сухий закон, але в соцмережах пишуть, що військові таки добувають алкоголь. Він може бути причиною трагедії?

- Все може бути, на алкоголь і подію можуть списати. Мовляв, люди не контролювали свої дії. Але алкоголь є лише прискорювачем реакцій, що вже запущені.

– У повідомленні ОСУВ “Хортиця” сказано, що “керівництвом вживаються всі необхідні заходи задля недопущення...” Треба розуміти, що це в локальному масштабі, а в державному які необхідні заходи?

- Треба міняти все – від взводу до Генерального штабу, вводити паралельні структури управління з повноваженнями усувати командирів, як це зроблено в цивілізованих країнах. Там психолог – абсолютно незалежна фігура – проводить з особовим складом бесіди, і за їх результатами може відсторонити командира від виконання обов’язків. Більше того – призначити службове розслідування. Просто психолог.

Військова поліція в країнах Європи взагалі не має відношення до військового керівництва. Це окремий підрозділ, у якого своя вертикаль управління. А як у нас? Військова служба правопорядку повністю, хай і неофіційно, залежить від командирів. Бо командир гарнізону, наприклад, вирішує, дати квартиру начальнику ВСП чи не дати, призначити матеріальну допомогу, якісь інші привілеї.

І ще одне додам: армія - це дзеркало держави, де серед чиновників теж панує кругова порука. Поки її не зламають у державній системі, нічого не зміниться.