23 червня
Завантажити ще

Жителі Слов'янська: Нас обстрілюють від злості, бо не можуть знищити

Жителі Слов'янська: Нас обстрілюють від злості, бо не можуть знищити
Фото: Press service of the Donetsk Regional Military-Civil Administration/Handout via REUTERS

Слов'янськ ще не може відійти від трагедії 14 квітня, коли внаслідок ракетного удару по житловому будинку загинули 15 людей, зокрема 2-річний малюк Максим Комаристий. Тіло його батька рятувальники дістали з-під завалів лише за кілька днів – Сергій Комаристий став останнім у списку загиблих того фатального дня. Загалом жертвами російської атаки стали 39 людей.

Чомусь вони повернулися

- Нас у місті залишилося, може, десята частина від того, скільки було, один одного знають якщо не безпосередньо, то через сусідів, знайомих, однокласників, колег… Загиблого Сергія багато хто знав, тільки добре про нього говорять. Його дружина Настя, мати Максимки, незадовго до обстрілу вискочила в магазин. Це її і врятувало, але зараз вона у жахливому стані, – каже мешканка міста Алевтина Гуценко.

Сама Алевтина – переселенка із Донецька. У 2014 році, забравши двох дітей, вона поїхала від чоловіка, який перейнявся ідеями «російської весни». У Слов'янську пощастило купити невелику квартиру на заощадження, влаштувати сина та доньку до дитячого садка, налагодити невеликий бізнес – торгову точку на ринку. У Донецьку залишилися ще й батьки, які відмовилися залишати рідні стіни.

- У багатьох переселенців, які мешкають у Слов'янську, така ж історія: молоді їхали, рятували дітей, старі залишалися доглядати квартири. Сподівалися, що все не дуже довго затягнеться. Молодь їхала до Слов'янська чи Краматорська – начебто недалеко від дому, якщо що – можна швидко повернутися, та й ціни на житло тут прийнятні. Але минуло вісім років, розпочалася справжня війна – і переселенці знову поїхали далі, – розповідає Алевтіна. – Ми поїхали ненадовго, і сім'я, де тато із сином загинули – теж виїжджали, але повернулися. Ми не потянули орендоване житло, а чому повернулася ця сім'я, я не знаю. Напевно, теж не склалося щось.

Розбирати завали підірваного будинку рятувальникам допомагали добровольці. Фото: facebook.com/groups/Cлов'янська міська військово-цивільна адміністрація/

Розбирати завали підірваного будинку рятувальникам допомагали добровольці. Фото: facebook.com/groups/Cлов'янська міська військово-цивільна адміністрація/

Хлібозавод як промінчик світла

Насправді, як нещодавно казав голова міста Вадим Лях, у Слов'янську зараз перебуває майже половина мешканців, якщо порівнювати з довоєнним періодом. Так, лінія фронту проходить надто близько, і звуки вибухів звичні, на жаль, для слов'янців, як і сирени повітряної тривоги. Але є вокзал, звідки йдуть і куди приходять поїзди, автобуси, які можуть відвезти в безпечне місце. У місті працюють безліч волонтерських груп, є лікарі, відкриті магазини з продуктами та аптеки, є світло та вода (нехай і не скрізь поки що).

- У центрі електрика постійно є, а на околицях буває так, що люди місяцями можуть без світла сидіти. Вода йде, хоч і з перебоями. Газ потроху підключають, хто має. У мене приватний будинок із вугільною грубкою, тож у холоди рятувалися, – розповідає мешканка міста Марія Крикунова. - Звичайно, все дуже депресивно було, а от коли взимку заробив хлібозавод, що стояв пів року, - відразу стало краще, якось трохи веселіше, надія з'явилася. Я працюю в лікарні, я нікуди не виїжджала і не збираюся. Тут у мене батьки, брати та сестри із сім'ями – ми нікуди. Це наше місто!

Мешканка Слов'янська зітхає: у будь-якому місті України можна чекати підлого удару, спокою немає ніде. Особливо переселенцям, прибитих горем і змученим.

– Поки що нас рятують волонтери та гуманітарна допомога, її роздають регулярно, тільки треба відстояти у черзі, щоб її отримати, – розповідає Алевтина Гуценко. – Напевно, після цього обстрілу (14 квітня) деякі люди поїдуть – пропонується багато різних регіонів і навіть можна їхати за кордон. Але частина все одно залишиться.

Комунальні працівники та рятувальники зараз найзайнятіші у Слов'янську люди. Вони розгрібають завали і намагаються утримувати місто в якомусь благоустрої, щоб було чисто не лише в центрі та біля парку «Шовковичний», а й ближче до периферії.

- Бракує комунальників на всі обстріли. Після ракетних ударів у будинку в Парковому провулку вікна забили, а біля будинку на Василівській вулиці - забули. А там вхідні двері вирвало. І волонтери не можуть допомогти, кажуть, що вони лише продуктові набори видають, – ділиться Марія Крикунова.

Незважаючи на обстріл життя в місті триває. Фото: REUTERS/Violeta Santos Moura

Незважаючи на обстріл життя в місті триває. Фото: REUTERS/Violeta Santos Moura

Вранці обстріл, увечері піца

Так, у Слов'янську зруйновано інфраструктуру, житлові та адміністративні будівлі, дороги та підприємства, але місто виживає на зло ворогам. Містяни з радісним подивом діляться в соцмережах, які стали основним джерелом інформації: відкрилася кав'ярня, магазин, знову почав працювати готель і в цьому будинку - салон краси. Є оголошення про замовлення суші, роли та піци, поруч – здають житло в оренду, пропонують забрати додому кошеня або шукають господарів цуценяті, що втекло під час обстрілу.

- Так, нас обстрілюють просто від злості, нас хочуть знищити - і все. Але ми не здаємося, а тільки стаємо згуртованішими. Після цього страшного обстрілу 14 квітня вже за кілька хвилин люди почали пропонувати тимчасове житло для постраждалих, хто залишився без помешкань, почали питати, куди нести одяг, взуття. Для сімей постраждалих одразу відкрили грошові збори, і хто скільки міг - кидав, бо ми знаємо один одного, і обману тут бути не може, - каже слов'янка Марія Крикунова. – Добре, що є інтернет, ми обмінюємося новинами, і де що сьогодні можна знайти, наприклад, у магазин на розі привезли бутильовану воду – можна йти купувати, черги немає. Усі чимось обмінюються: у когось консервація, її міняють на крупу, наприклад, чи одяг, чи дитяче харчування. Знаємо поіменно наших лікарів та поліцейських, які в нашому районі… Тримаємось, а що ще робити?