18 травня
Завантажити ще

Потреба в безпеці, роботі та лояльності до бізнесу. Чому так важко повертати жінок-мігрантів

Потреба в безпеці, роботі та лояльності до бізнесу. Чому так важко повертати жінок-мігрантів
Фото: Jeff J Mitchell/Getty Images​

Україна має повертати своїх працездатних жінок з-за кордону. І не тоді, коли закінчиться війна, а просто зараз. До такого висновку дійшли експерти американської інформаційної компанії Bloomberg. Відтік робочої сили через війну загрожує нашій державі втратою 10% річного довоєнного внутрішнього валового продукту. За найгіршого сценарію це становитиме $20 мільярдів на рік.

Економісти давно б’ють тривогу через втрати робочої сили та збіднення ринку споживачів різного роду продукції. Однак залишається відкритим питання: як заохотити жінок повертатись? Які чинники, програми, заходи мають стати стимулом до повернення?

20% мігрантів уже працевлаштовані

В березні цього року "Центр економічної стратегії" та дослідницька агенція Info Sapiens оприлюднили на “Економічній правді” результати дослідження “Біженці з України: хто вони, скільки їх та як їх повернути?”. Згідно з опитуванням, в середньому 20% українців, які виїхали за кордон через війну, працевлаштовані (наприклад, у Польщі це 41%, у Німеччині - 15%, в Італії – 12%). В середньому 26% шукають роботу. Тобто майже половина біженців уже розраховує не стільки на допомогу приймаючої сторони, скільки на власні сили і змогли інтегруватися в нове життя.

Звідси не дуже втішна цифра: точно повернутися в Україну планують лише половина мігрантів, серед яких понад 75% складають люди віком 65+.

Група дослідників доходить висновку, що через відтік робочої сили економіка може втрачати від 2,6% до 7,7% довоєнного ВВП на рік. Як бачимо, остання цифра лише трохи не дотягує до прогнозів Bloomberg.

- Кожен день війни відкидає нашу економіку все далі, - констатує фінансовий експерт Ростислав Чайківський. - Якщо ми втрачатимемо тільки 10% ВВП, то це буде дуже добрий результат. За моїми оцінками, може бути гірше, і демографічна ситуація відіграє в цьому велику роль. Кожна країна, яку зранила війна, несе великі людські втрати.

На війні гинуть, калічаться, втрачаючи працездатність чоловіки. Під час Другої світової жінки заміняли чоловіків у багатьох професіях. Можливо, до цього йдеться й зараз, але це стосується лише тих жінок, які залишились в Україні. Що ж стосується тих, хто виїхав за кордон, то, чим довше триватиме війна, тим більше ці люди будуть пристосовуватись до тамтешнього життя.

Інвестиції, грантові програми, допомога в стартапах

- З нашої спільноти теж чимало жінок виїхали в різні країни, - каже виконавча директорка платформи “Жінки в бізнесі” Олена Остапенко. - Хтось передав бізнес у руки чоловіка або родичів, хтось просто закрив його в Україні, але є і такі, що перевезли бізнес із собою і досить успішно продовжують його за межами України.

Останніх, на думку експертки, повернути буде важко, бо базова умова - це безпека. Однак є і моменти, які можуть посприяти позитивному вирішенню проблеми.

 - Сьогодні держава не створює суттєвих перепон для ведення бізнесу. Скасовані певні податки, діє заборона на перевірки. Є питання до бюрократії, корупції, тяганини з документами, але то все поточне. Однак людей насторожує, що немає визначеності з майбутнім – коли відновляться податки та перевірки. Як воно буде працювати? Є побоювання, що, коли повернеться контроль, він буде агресивними. Тож для жінок, які зуміли перемістити свій бізнес в Польщу або Грецію, дуже важливо знати, як працюватиме законодавство, на які умови вони можуть повернутися.

Для тих, хто втратив бізнес або не зміг знайти собі роботу, гарною мотивацією буде фінансова підтримка на батьківщині.

- Це державні інвестиції, грантові програми, допомога в стартапах. Зараз діє дуже хороша програма “Власна справа”, коли на розвиток бізнесу можна отримати 150 – 200 тисяч гривень. Такі проєкти, а також доступні кредити будуть дуже доречними.

На переконання Олени Остапенко, міркувати над тим, як повертати працездатних жінок, потрібно.

- Чоловіки воюють, жінки мають відбудовувати країну. От у нашій організації багато жінок, які провели своїх коханих на фронт, перебрали на себе їхню роль у бізнесі. І з-за кордону багато жінок хочуть повернутися, щоб возз’єднатися з чоловіками, підтримати їх. Але з боку держави мають бути якісь конкретні пропозиції.

“Мої рідні в спокої, і це додає сил”

В коментарі для Bloomberg заступниця міністра економіки Тетяна Бережна також апелювала до возз’єднання родин і назвала найважливішим завданням, щоб жінки та діти повернулися до своїх чоловіків. Однак у багатьох чоловіків щодо цього є своя позиція.

- В травні було лише п’ять днів без масових атак, загинуло багато мирного населення. Досі повітряні тривоги оголошуються вдень і вночі. Хтось переконає мене, що у нас спокійно та безпечно? У моєї жінки та дітей за кордоном над головою є дах, в який не влучить ракета, є спокійний сон та забезпеченість. Я не переживаю за них, і це додає мені сил, - ділиться з KP.UA експерт з безпеки Руслан Болгов.

Наш співрозмовник не заперечує, що багато жінок уже повернулися і включилися в роботу.

- Я розумію, коли люди вертаються, бо там не склалося або їхня присутність в Україні реально важлива, і тоді ризик виправданий. Але щоб просто повертались всі, привозили у небезпеку дітей – якого дідька?! Повірте, тим бійцям, чиї дружини і діти залишилися в Україні, дуже важко. Вони не думають про те, як захистити себе чи побратима на полі бою. Вони думками у Дніпрі, Харкові чи в Сумах і з кожною повітряною тривогою моляться за рідних, щоб їм не прилетіло. І картають себе, що не змусили виїхати у безпечне місце.

Лякають небезпека і невизначеність

В уряді обіцяють новий закон про працю і програми підтримки. Але реальність сильніша за будь-які економічні розрахунки. Для людини, яка може втратити засоби існування, ґрунт під ногами або навіть життя, втрата 10% ВВП – це про згорілу зірку в безмежному космосі, тобто про ніщо.

- Основний чинник, який утримує від повернення, це безпека. Перебуваючи за кордоном, люди куди гостріше сприймають все, що відбувається в Україні. Ми втяглися в ці повітряні тривоги і новини про точкові попадання, ми усвідомлюємо, що з цим неможливо миритися, але як мінімум можна жити. Перебуваючи за кордоном, в останнє складно повірити, - відмічає заступник директора Київського міжнародного інституту соціології Антон Грушецький.

І наводить приклад з досвіду власної сім’ї.

- Мої батьки пів року живуть у брата в США. Там вони переживають значно сильніше, ніж коли повертаються в Київ. А тут адаптуються до тривог за два дні. Ні розповіді про чудову роботу нашого ППО, ні аргументи, що більша частина України живе буденним життям, не переконають людей, які за кордоном, що в Україні їм буде безпечно. Особливо жінок, які виїхали заради порятунку дітей.

Друге питання – соціально-економічна обстановка.

- Повертаються ті, хто має, куди повертатися, і знає, за що в Україні буде жити. Біженцям з нашого півдня і сходу – з Мелітополя, Бердянська, Маріуполя - немає куди повертатися. А держава не може всіх забезпечити прихистком. Якщо в столиці ціни на оренду житла тримаються десь на довоєнному рівні, то в містах на заході України вони захмарні. Зруйновані будинки на Київщині відновлюються дуже повільно, а життя в модульному містечку – це чимале випробування.

Соціолог відзначає, що більшість і хотіли б повернутися, але лякає невизначеність.

- Держава не може гарантувати працевлаштування з хорошим заробітком. А багатьом, хто жив у скрутних умовах, більше так не хочеться. Коли був в Україні - то звик, а війна – це потужній чинник змусити себе щось міняти. Та й зараз ніхто не візьме на себе відповідальність приказати: повертайтеся – в Одесу, Запоріжжя чи Харків. Особливо жінкам з дітьми.

Поки триває війна, вирішити весь комплекс питань, пов’язаних з поверненням мігрантів, неможливо. І після закінчення війни це також буде тривалий і болісний процес.