Анна Іванова – про зйомки у серіалі «Ціна втечі», кінокар’єру, смаки глядача та родину
Анні Івановій лише 19, а в її доробку уже чималий список фільмів. І не просто фільмів, а тих, в яких вона зіграла головні ролі. Алісу у прекрасній комедії «Я працюю на цвинтарі». Або ж Марту у серіалі «Ціна втечі», який нещодавно йшов на каналі «1+1 Україна» (див. «Конкретно»).
Журналістка Коротко про поговорила з Анною Івановою про те, як ще в п’ять років вона знімалася у рекламі, як починалася її кар’єра у кіно, чи хворіла колись на зіркову хворобу та чому хоче бути режисеркою.
Завжди сприймала акторство як щось буденне
- Анно, серіал «Ціна втечі» лідирував у запитах, отже, люди шукали і дивилися. А чим вам була цікава ця історія, зважаючи на те, що ви цікавитеся і режисурою, і вчитеся на сценариста, а сюжет доволі класичний? Як ви потрапили на ці зйомки?
- Кастинг був відкритий. Натрапила на нього у фейсбуці, потім написала кастинг-директорці Оксані Бордан, чи можу я податися, бо там шукали акторок, які вже навчаються в університеті. А я на той момент ще не вчилася у «Карпенка-Карого». Зважаючи на мій великий досвід, мене попросили записати самопроби, і саме по них мене обрали.
Коли читала сценарій перших двох серій, мене зацікавив сам персонаж. Я ж не знала, що це буквально перезнімають серіал, який уже був, просто українською мовою. Тому більше зачепилась за саму Марту, її характер. Бо сюжет справді доволі класичний, скажімо так. Але Марта мені дуже сподобалася. Це роль в мою творчу скарбничку, збираю цікавих для себе персонажів.
- Свою кар’єру ви починали зі зйомок у рекламі, коли вам було 5 років. А коли почали зніматися у кіно?
- Так, почалося все з реклами. А зніматися у серіалах я почала років з десяти. Спочатку були невеличкі ролі. А у дванадцять вже зіграла головну дитячу роль у серіалі «Відьма». Тому, напевно, саме цей проєкт був моєю посвятою у кіно. Пам'ятаю, що і багато тексту доводилося вчити, і школу багато пропускала (посміхається).
- Є такі думки, що дітям не завжди йдуть на користь зйомки. Мовляв, у дитини немає дитинства, вона не встигає вчитися у школі через зайнятість, зрештою – вона вигорає. Вам цей процес псував трішечки життя чи все було навпаки?
- Все індивідуально. Я була доволі активною дитиною. Любила нові знайомства і постійно прагнула дізнаватися щось нове. Завжди шукала якісь пригоди. Тому моє дитинство, навпаки, було різноманітним завдяки пригодам на майданчику. Я перебувала в обставинах, в яких у справжньому житті могла ніколи й не бути. Полюбляла з усіма знайомитися. В дитинстві постійно спілкувалася з дорослими людьми на майданчику, і мені це подобалось.
Тому не скажу, що я втратила дитинство. Єдине, я справді дуже багато пропускала школу. Але було цікавіше зануритись у професію на той час. Як для людини, яка любить фантазувати, вивчати персонажів, грати якесь нове життя - це було чимось магічним.
- Школу потім надолужили?
- За тиждень могла і 12 контрольних робіт писати, щоб все наздогнати. Якось викручувалась.
- А зіркова хвороба була? Відображалося це на спілкуванні з однолітками?
- У мене такого не було. Коли ти змалечку в цій професії, коли в тебе тато ходить на проби, коли ти знаєш про зйомки не тільки зі свого досвіду, ти сприймаєш це як щось нормальне і не виділяєш себе серед інших. Сприймаєш акторство вже як щось буденне, я б сказала. До речі, тато завжди жартував, що зірка з голови завжди летить дуже швидко (сміється). Та й характер в мене не такий. У школі взагалі не любила розповідати про зйомки. Мої однокласники знали, що я знімаюся, але я не акцентувала на цьому уваги. Плюс мені пощастило з оточенням.
У ролі Марти в серіалі «Ціна втечі». Фото: з архіву Анни Іванової
Якщо я не хотіла зніматися, на мене не давили
- Ваш тато - викладач акторської майстерності, мама - фотограф. Це батьки вас так зуміли зацікавити акторською професією?
- Як я вже казала, я була активною дитиною. Тому куди б мене не повели, мені всюди було весело. На мене не давили, мені пощастило з батьками. Якщо я не хотіла зніматися, не хотіла йти на проби, мене туди не штовхали. Завжди все було за моїм бажанням.
На той час я багато знімалася в рекламі, і років до десяти про кіно не думала абсолютно. Для мене це були просто мініпригоди. А коли вже почалися проби в більш серйозні проєкти, я задумалась: а чи подобається це мені, а чи треба цьому навчатися і що взагалі робити? То ж на рік я брала паузу, бо не знала, чи продовжувати, чи ні. Але таки усвідомила, що сумую за цією професією, тому почала вчитись акторській майстерності з татом, взагалі розбирати, що це за робота. Адже акторство - це не тільки талант, а ще й величезна робота над собою.
- Тато десь викладає?
- Він викладав раніше у різних закладах. Але зараз у нього є своя кіно-школа «Сфера». Навіть іноді приходжу до них на уроки. Можливо, теж викладатиму, але поки що це лише плани.
- Батьки давали вам кишенькові з гонорарів? Як ви розпоряджалися своєю зарплатнею?
- З 5 до 13 років ти не дуже-то й розумієш, що таке гроші, як ними розпоряджатися. Мені могли купити те, що я хочу. А що, наприклад, може хотіти дитина? Піти смачненько поїсти в «Макдональдс», або купити омріяну іграшку собі та сестрі (сміється). Тому мені виділяли гроші на щось, що я хотіла, але, по суті, вони мені були й не потрібні.
- Ви казали, що радилися з татом щодо ролі Марти, оскільки вона народилась в кримінальній сім'ї, а тато знає багато нюансів. Звідки?
- Тато за освітою режисер. А головним завданням режисера завжди є спостереження за людьми. До того ж, він народився в 90-ті, там було за чим спостерігати. Ми з ним можемо вийти на зупинку біля метро і поспостерігати за цікавими людьми, нестандартними персонажами. Тому все через спостереження.
- Спочатку з пошуком проб та кастингів вам допомагала мама. Мама - ваш кіноагент?
- Зараз у мене вже є агент - Оксана Бордан. Але до цього мене увесь час супроводжувала мама. Ми з нею самостійно вивчали кіноспільноту, бо ми нічого не знали про цю сферу, у нас не було хоч якихось знайомств. Мама вишукувала і подавала мене на проби, ми самі створювали портфоліо. Робили все наосліп.
- Усі ваші фотографії у портфоліо - це робота або мами, або сестри. Сестра старша чи молодша?
- Молодша на два з половиною роки. Фотографія - це більше її хобі. Вона хоче займатися зовсім іншою справою, далекою від творчості. Тому ми з нею дві протилежності, які гарно доповнюють одна одну.
З татом Аня починала вчитися акторської майстерності. Фото: з архіву Анни Іванової
Дуже важливо, щоб діти та батьки одне одного чули
- У 14 років ви зіграли у класному проєкті – чорній комедії «Я працюю на цвинтарі». Складно було працювати у такому жанрі?
- Було важко, бо я дуже хвилювалася. Я гіпервідповідальна людина. Розуміла, що це повний метр, що це буде якісне кіно, бо бачила, які там актори, яка ведеться підготовка.
Але через гіпервідповідальність сильно хвилювалася, навіть руки німіли. Проте команда допомагала мені розслабитись, і все виходило доволі природньо.
Аліса - це цілий світ, взагалі мені не відомий. Її історія життя виходить далеко за рамки звичного мені життя. Але я люблю цю героїню. Тому старалась, попри хвилювання, шукати задоволення і кайф від самого персонажа.
- У «Ціні втечі», як і у «Я працюю на цвинтарі» ви граєте з Віталієм Салієм. Вже, мабуть, потоваришували?
- Віталій для мене як хрещений батько у кіно. Чесно! Він – моя підтримка. Знаю, якщо мені треба порада, я можу йому написати, і він мене підтримає.
Він – професіонал, з якого ти береш приклад. Я захоплююсь ним. Він геній як в кіно, так і в театрі. Мені за честь працювати з ним. І я рада, що можу отак просто до нього звернутися.
- Ви акторка, але у «Карпенка-Карого» навчаєтеся на сценариста. Акторську професію ви опановували сама. Не хотіли цьому в університеті повчитися?
- Я спочатку зважила всі плюси та мінуси, і таки вирішила піти у професію, в якій взагалі не розуміюсь, але в якій потім хочу працювати. Знаю на всі сто відсотків, що хочу бути в майбутньому режисером. Ще до вступу в університет зняла короткий метр і зрозуміла, що, попри складнощі, мені це подобається.
По-перше, того року в університеті імені Івана Карпенка-Карого не набирали курс ігрового кіно. Тому довірилась інтуїції, і моє око впало на сценаристику, бо там доволі схожі дисципліни з режисурою.
По-друге, розуміла, що на курсі драматургії підтягну знання, які у мене просідають. Мені була невідома сторона продумування історії, придумування сюжетів, їхньої глибини, а це відбивається на режисерській та акторській професії тільки в кращу сторону. Бо ти краще продумуватимеш персонажів, краще їх вивчатимеш, і історії у тебе будуть глибокі.
Мені неймовірно пощастило з викладачем з режисури та моєю майстринею - Ірен Роздобудько, яка знає всю кінокухню, що є теж плюсом.
По-третє, я дуже люблю писати, але належним чином не розвивала цю навичку. Тому так я себе ще з однієї сторони розкриваю.
- Ви брали паузу на рік перед тим, як вступити до університету. Ви в чомусь сумнівалися?
- Я закінчувала школу у 2022 році, коли почалася повномасштабна війна. З одного боку, ти думаєш, як би вижити та закінчити школу на нормальні оцінки, з іншого – зробити вибір, куди вступати. На акторський курс я вступати не хотіла. До того ж, розуміла, що з такими обставинами вчитись там нереально. Плюс вже тоді думала про режисуру, але не знала, наскільки мені взагалі варто лізти в цю професію. Так і постало питання - або думаю, або іду наосліп. Але я не люблю вирішувати не подумавши. Тому ми домовились з батьками, що зробимо паузу.
- Що допомогло визначитися за рік?
- Практика. Коли я давала собі цей рік, сказала: я його просто так на вітер не пущу! А коли з'явилась можливість зняти дівчинці монолог, вирішила, що не хочу знімати монолог, зніму його у формі короткого метру. Ще й сценарій сама написала, хоча, по суті, він на основі казки Ганса Крістіана Андерсона, я сильно не редагувала.
Пробувала на практиці, щоб зрозуміти, чи подобається мені, чи вдається, що мені треба вивчити... Потім зняла кліп для однієї співачки, яка тільки починала свою кар’єру. Це було неочікувано. Мені запропонувала цю роботу операторка, з якою ми знімали короткий метр. Я подумала – а чому ні? Не скажу, що мені там все подобається, але цей досвід теж був поштовхом до того, що мені треба йти саме в цю професію.
- Як батьки відреагували на те, що ви берете паузу? Зазвичай, батьки такі рішення дітей сприймають з острахом, бо дитина може не повернутися до навчання.
- Розумію батьків в цій ситуації. Для мене вища освіта - це можливість поглибити свої знання у справі, в якій ти хочеш бути професіоналом. Але не обов'язково закінчувати для цього виш. Насамперед важливо бути у стані постійного пошуку знань. Я взяла рік, бо знала, як його використаю.
Вважаю, якщо ти знаєш, як використати свій рік перед вступом, це буде і продуктивніше, і краще для тебе, ніж підеш навмання. Абсолютно не бачу в цьому проблеми. І мої батьки не бачили в цьому проблеми. Батьки з дітьми мають просто говорити, аргументувати та слухати. Немає нічого страшного в тому, щоб справді взяти паузу, якщо вона потрібна.
Якщо дитина знає, як використати цей рік і він піде їй на користь, а не просто тому, що так хочеться, то я за те, щоби подумати над своїм життям, про те, яким воно може бути у майбутньому. Якщо ж ні, думаю, батьки мають рацію, бо деякі діти справді не знають, що, куди і навіщо. Але повторюсь, дуже важливо, щоб діти та батьки одне одного чули.
Віталія Салія акторка називає хрещеним батьком у кіно. Фото: з архіву Анни Іванової
Глядач втомився від тем на кшталт «від пацанки до панянки»
- У вас, як і у багатьох, чимало у доробку стрічок, де знімалися росіяни. Навряд чи колись ми їх зможемо дивитися. Як з цим періодом життя?
- Може, й добре, що не будемо дивитися. Краще нове створювати. Мені не шкода. У мене є бекграунд, в мене є класні персонажі, яких я люблю, вони є в моєму шоуріл. Але я тільки рада, що в нашому інфопросторі більше не транслюватиметься російська мова та російські актори.
- Як би хотіли, щоб далі розвивався наш кінематограф?
- Думаю, нам варто бути різноманітними у проєктах. Більше зараз кажу про серіали, бо повний метр у нас розвивається, ми пробуємо, нащупуємо своє.
А от серіали… Я б хотіла, щоб ми вивчали, що любить дивитися глядач на іноземних платформах. Хочеться створювати серіали по-новому, цікаво, більш тонко, більш якісно. І це не питання грошей. Це питання того, що затверджують.
- Питання до менеджерів, які зарубують класні сценарії, а йдуть второваною доріжкою, аргументуючи тим, що це дивитися не будуть.
- Це вже дуже стара фраза. Я її часто чую. Треба ризикувати. Давайте подивимося зі сторони, як реагує український глядач на серіали з однаковим сюжетом, які вже перезнімаються по сто разів? Я подивилася, почитала коментарі і скажу чесно: український глядач втомився від однакових сюжетів, від тем на кшталт «від пацанки до панянки». Звісно, глядач їсть все, що йому дають, але до певного часу. Зараз він вже потроху починає обурюватись.
Це все випливає з того, що творці, люди, які працюють над створенням серіалів, - режисери, сценаристи, актори - втомились. Мені боляче дивитися, як вони згасають, коли працюють в одних і тих самих сюжетах, в одних і тих же обставинах. І саме тому страждає якість. Якість страждає не через нестачу грошей, а через те, що у кіношників забирають мотивацію творити. Якщо творці втрачають мотивацію, глядачі теж перестають дивитися. І це вже видно.
Аргумент, що глядачі не будуть дивитися іншого - це дурниці, глядач вже переходить на іноземні платформи. На той же Netflix, наприклад. Він дивиться вже щось більш якісне, цікаве, нове і просто забуває про наше телебачення. Якщо продюсери справді хочуть добре продавати наше кіно, важливо, щоб це був не тільки бізнес. Важливо не забувати й про творчу частину.
У нас прекрасні сценаристи, прекрасні режисери, прекрасні актори. Але за моїми спостереженнями, в них вже немає мотивації творити і створювати. То ж треба змінювати рішення щодо вибору сюжетів, які ми знімаємо, заради ж самого глядача.
- Чого особисто вам хочеться у майбутньому?
- Найбільше мені хочеться працювати в акторстві, режисурі, сценаристиці не задля виживання, а заради творчості. Поки тільки думаю, як це можна зробити. Коли входиш у дорослий світ, ти повинен себе забезпечувати. Тому рано чи пізно все одно творчі професії перетворюєш на бізнес, заробіток, а це вбиває в тобі бажання працювати так, як ти працював раніше. А я не люблю від когось чи від чогось залежати, тому мені важливо побудувати своє життя так, щоб творчість не залежала від заробітку.
Також, коли наберуся досвіду, хочу знімати якісний продукт і вносити в український кінематограф новий подих. Я бачу своїх однолітків, їхнє прагнення створювати нове, пробувати. Тому я б хотіла бути людиною, яка допоможе нашій кіноспільноті розвиватися так, як вона хоче, без обмежень.
У майбутньому Анна Іванова хоче стати режисеркою. Фото: з архіву Анни Іванової
Конкретно
Про що серіал
Мелодрама «Ціна втечі» - драматична історія сироти Марти, яка ніколи не знала своєї сім’ї. Вона з дитинства жила у прийомних батьків, а її єдиною опорою стала вчителька, яку Марта вважала своїм янголом-охоронцем. Коли проти волі Марти прийомні батьки вирішили видати її заміж за нелюбого чоловіка, вона зважується на втечу. Цей сміливий крок стає для дівчини можливістю розпочати нове життя.
