22 листопада
Завантажити ще

«Бідолашні»: Якщо любиш – відпусти, або Сексуальне самовиховання в стилі ретрофутуризму

«Бідолашні»: Якщо любиш – відпусти, або Сексуальне самовиховання в стилі ретрофутуризму

Нарешті переможець минулорічного Венеційського фестивалю – фільм «Бідолашні»  (в інших перекладах можна зустріти «Бідолашні створіння») - дійшов до наших екранів. Прокатники, схоже, не дуже вірили, що авторське кіно Йоргоса Лантімоса зайде українському глядачеві, тому вирішили фільм не перекладати, а випустити з субтитрами.

І, мушу вам сказати, це було непогане рішення. Діалогів у «Бідолашних» не те щоб багато, а головну ідею – «свобода понад усе» - можна зрозуміти й так. Натомість, можна чути справжні голоси та інтонацію акторів, дивуючись їхньому надзвичайному таланту.

Химерна, притягуюча і водночас відразлива – так можна охарактеризувати картину грецького режисера, неоднократного номінанта на «Оскар».

Вийшла чудернацька і повчальна казка для дорослих – з насиченими кольорами і  прекрасними акторами. Водночас це смішна і скандальна історія з феміністичною повісткою.

Народжена заново, щоб бути вільною

Подіі відбуваються у вікторіанському Лондоні, але, схоже, в якомусь паралельному Всесвіті, бо тут домінує ретрофутуризм в стилі кіберпанк.

Видатний хірург знаходить тіло вагітної жінки, яка покінчила з собою, кинувшись з мосту, і оживляє її, пересадивши мозок ненародженої дитини, – тобто вона виходить сама собі матір, і сама собі донька. Ця операція запускає низку подій, ще більш дивних, ніж у романах на кшталт Франкенштейна.

Белла Бакстер (Емма Стоун) – немовля в тілі дорослої жінки – вчиться жити з нуля. Серед її вихователів - хірург-монстр Богдвін Бакстер (Уіллем Дефо), якого вона зве просто Богом (в оригіналі –. Godwin Baxter – God) та сувора й беземоційна служниця. Згодом до числа вихователів доєднується Макс Маккендлз (Рамі Юссеф), студент медицини, який захоплюється трудами Бакстера, а трохи пізніше закохується в його найдивніше творіння.
Дівчина «росте», розумнішає і згодом розумом досягає статевого дозрівання. Цей хвилюючий потяг робить норовливу Беллу ще більш незалежною і спраглою до різного роду пригод. Тож вона тікає від турботливої родини, яка, направду, обмежує її в пізнанні світу (заради ж її блага, звісно), разом з хтивим плейбоєм - адвокатом Дунканом Веддербурном (Марк Руффало).

В картині величезна кількість сексу – і саме через нього головна героїня пізнає себе, людей і довколишній світ. Белла завжди чинить так, як вважає за потрібне, вона повністю вільна та незалежна у своїх судженнях, вчинках і рішеннях, на відміну від інших жінок та чоловіків, скутих кайданами ввічливості та показної порядності.

Фактично фільм поєднує в собі й біблійні мотиви, і труди Зігмунда Фрейда. Згідно зі Святим Письмом, Бог створив нас і дав нам свободу волі, а згідно з Фрейдом – «більшість людей насправді не хочуть свободи, оскільки вона передбачає відповідальність, а відповідальність лякає більшість людей».

Так от Беллу в блискучому виконанні Емми Стоун (чи зможе вона перевершити саму себе в цій ролі?) відповідальність  за свої вчинки не лякає. Белла Бакстер перетворюється на настільки сильну й самодостатню особистіть, що інші люди поряд з нею змушені визнати: «прогнути» дівчину під себе не вийде. І якщо ви хочете бути поряд з нею, хочете заслужити на її повагу та любов – то повинні визнавати її незалежність та поважати й не перешкоджати її рішенням.

І, власне, хіба бути сильним та незалежним поряд з людьми, які тебе цінують, поважають твою думку і приймають твоє рішення, не нав’язуючи свою волю, - це не те, до чого ми всі (хто в глибині душі, а хто декларуючи вголос) прагнемо? Як і врешті- решт Белла отримує право жити таким життям, якого хоче вона, а не суспільство чи хтось із її коханців.

Для Белли хірург-монстр - Бог, але добрий. Кадр з фільму

Для Белли хірург-монстр - Бог, але добрий. Кадр з фільму

Всі ми – бідолашні

Кожного персонажа картини можна назвати бідолашним. Це й талановитий хірург, скалічений і понівечений рідним батьком, і бідний студент-медик, закоханий водночас і у свого вчителя, і в його недосяжне творіння. І розпусник-адвокат, який зрештою поплатився безумною залежністю до однієї зі своїх численних коханок. І сувора служниця, яка навіть не може пізнати радощів самозадоволення. Та й, зрештою, сама Белла Бакстер – хто зна, які причини штовхнули багато вбрану, вродливу панянку до самогубства?

У кожного з цих та інших персонажів є можливість стати вільним у своїх бажаннях та вчинках. Та мало хто з них насмілюється на цей крок. А ті, хто все ж насмілюється, не враховуючи бажань інших, стають злочинцями.

А от у героїні Белли Бакстер є чому повчитись кожному з нас. Насамперед, усвідомленню своїх власних бажань і готовності відповідати за їх наслідки. Але цього недостатньо. Ще треба визнавати таке ж право – жити так, як вони хочуть - й за тими, хто їх оточує.

Заслуга Йоргоса Лантімоса в тому, що він не робить цю очевидну думку дидактично-повчальною. Навпаки, вона приходить до нас мимохіть, навіть періодично надихаючи на зміни та на те, щоб переглянути свої погляди на життя.

Летючий трамвай - річ цілком нормальна для світу, створеного Лантімосом. Кадр з фільму

Летючий трамвай - річ цілком нормальна для світу, створеного Лантімосом. Кадр з фільму

Стилістика картини

Трохи незвичним буде візуальне втілення ідеї. Йоргос Лантімос використовує то насичені кольори, то чорно-білу картинку, часто користується прийомом «риб’яче око», яке химерно викривлює простір. Спершу здається, що під таким кутом на свою вихованку дивиться каліка-хірург, в якому жага дослідника несподівано змішалась з батьківськими почуттями, але згодом розумієш, що це можливість і для глядача подивитись на історію Белли під іншим кутом.

Летючі трамваї над Лісабоном, кеб-паротяг з конячою головою, жовті сходи від палуби розкішного судна до злиденних кварталів Александрії, модернові й оригінальні будинки Лондону та Парижа - додають картині своєрідного шарму.

Окремо варто виділити й одяг Белли Бакстер. Якщо інші персонажі вдягнені хто просто, а хто розкішно, але все ж стримано за вікторіанськими мірками, то наряди головної героїні втілюють водночас і гротеск, і буфонаду, і виклик суспільству, і найкраще підкреслюють її незалежність.

Фільм триває дві з половиною години, але через неймовірну гру акторів та декілька несподіваних поворотів сюжету цей час минає непомітно. Тим більше, що час від часу нам показують милі й несподівані дрібнички-експерименти Богдвіна Бакстера: курку з головою свині, чотирилапу качку чи кумедно перекроєного французького бульдога.

Вийти межи люди в шортах у вікторіанську епоху - для героїні цілком прийнятна поведінка. Кадр з фільму

Вийти межи люди в шортах у вікторіанську епоху - для героїні цілком прийнятна поведінка. Кадр з фільму

Що маємо в підсумку?

Свіжу, сміливу й сучасну картину, хоч і покладену на фундамент ретрофутуризму, яка закликає нас залишатись вільними, щоб зрештою досягти довгоочікуваного миру в душі.

І все це знято настільки стильно, що хочеться натискати на стоп-кадр та розглядати кожну дрібничку.

Оригінальна назва: Poor Things

Країна: США

В головних ролях: Емма Стоун («Круелла», «Ла-ла-ленд»), Уіллем Дефо («Антихрист», «Людина-павук»), Марк Руффало (франшиза «Месники»,  серіал«Все невидиме нам світло»), Рамі Юссуф (серіал «Ведмідь»).

Режисер: Йоргос Лантімос («Фаворитка», «Лобстер, «Вбивство священного оленя»).

Тривалість: 02:21