• Головна
• Шоу-біз

Фото: «1+1»

Про таких, як Костянтин Грубич, кажуть: от таких нині дуже мало. Вихований, ввічливий, професіонал, який понад 30 років (Костя працює на ТБ 33 роки, а ведучим – 30) присвятив себе телебаченню, вів топові проекти, але при цьому не спіймав зірку і вміє дуже тверезо дивитися на життя.

Цьогоріч він став одним із ведучих шоу «Твій день» на «1+1», і ми напросилися до Костянтина Грубича на розмову.

Призвичаююсь до різних молодіжних штучок

- Костянтине, дивилася те відео, де вас запрошують стати новим ведучим «Твого дня». Здається, ви навіть розплакалися. Це справді був для вас шок?

- Був шок від того, як це було зроблено. Я не очікував, перестав сподіватися, навіть трішечки розчарувався. Адже кілька місяців до цього були тракти (проби. – Прим. ред.), які, як я гадав, жодного результату не дали.

Але напередодні Нового року мене запрошують на ефір приготувати страву. Ну, думаю, зараз приготуємо, поїмо та й розійдемося. Зрештою робота в мене є.

Пам’ятаю, як тоді швидко промайнуло в голові: я ж  професіонал, як їм вдалося, що ніхто не проговорився, що всі все знали, а я – ні? Було багато різних емоцій.

А розплакався я тоді, коли почув, що говорила Алла Мазур. Алла сказала, що вони не хочуть мене відпускати з «ТСН. Тиждень», а хочуть, щоб я був і ведучим, і надалі робив сюжети для випуску новин. Мене не поставили перед вибором – або один проект, або інший. Це реально розчулило, на це я точно не чекав.

От, наприклад, наразі був на зйомках «ТСН. Тиждень», а наступного тижня буду вести «Твій день». Поки що поєдную, а як буде далі - побачимо. Головне, що ми одразу порозумілися з продюсером «Твого дня» Єгором Гордєєвим – він сказав, чого чекає від мене, і вислухав усі мої побажання.

З колегами по ефіру шоу «Твій день» - Стасею Ровінською та Володимиром Рабчуном. Фото: «1+1»

- Комфортно вам із молодшими колегами? У різних поколінь телевізійників, напевно, все ж таки різні погляди на телебачення, ведення ефірів. Чи ні?

- Я не ставлюся до колег як до молодших чи старших. Наразі працюю з колегами в «ТСН Тиждень», яким до 30 років, і вже до цього звик. У мене вдома діти, яким 25-26 років, я з ними спілкуюся. В мене немає межі – старший чи молодший. Я взагалі про це не думаю. Є вправніший, професійніший або навпаки. От і все.

Я про себе жартую, що зупинився десь на 16 роках, і коли думаю, скільки насправді мені років, трохи гірко стає. Але з іншого боку, я багато чого бачив і пройшов. Тому зосереджуюся лише на тому, що у мене виходить або не виходить.

Наприклад, я не знаю англійської мови, тому не можу оперувати якимось сучасними термінами. Нас, наприклад, вчили, що іноземне та складне треба спрощувати, щоб аудиторія тебе розуміла. Тепер тенденція зовсім інша – просте треба ускладнювати, щоб був не «відгук», а «фідбек», не «фон», а «бекграунд». В останні роки з’явилася купа таких термінів, які соромно не знати, і ними треба козиряти. Тому призвичаююсь до цих молодіжних штучок.

За перший тиждень роботи в ефірі вже отримав купу всіляких порад, всі ж тепер можуть писати у соцмережах, і я це все читаю, аналізую. Пишуть, наприклад, таке: «Ти повинен бути в трійці лідером або кудись там їх вести». Я оцей розподіл ролей не зовсім розумію. Чому я повинен? Якщо буде ситуація, яка вимагатиме лідерства, то я буду лідером. Але спеціально тягнути ковдру на себе заради того, щоб всі зрозуміли, що я лідер, - це не в моєму характері.

«Тихою сапою» я вже 30 років ведучий. Думаю, якби мав інший характер, мабуть, стільки б  не витримав. Хоча в мене були перерви, не завжди я був ведучим, призвичаювався, змінював амплуа. Мені дуже подобається бути репортером. Тому головне - не переоцінювати свою персону. Всі ми замінні, без кожного можна прожити. Треба робити так, щоб ти отримував задоволення і не псував життя іншим. І якщо моє задоволення від роботи буде передаватися глядачам, то можна сказати, що це свого роду і є професіоналізм. А я дійсно отримую задоволення від прямого ефіру.

- Хороше пишуть чи хейтять?

- Мені особисто приватні листи не пишуть. Це все видно в коментарях під постами у соцмережах. Скажу так - на 9 якихось дуже хвалебних відгуків чи підтримки знайдеться один критичний. Наприклад, читаю: «Приберіть цього сивого!" І далі – матюк. Дивлюся, що це за людина написала, а там – бот, бо немає ані історії, ані фотографій - геть нічого. Якщо немає до чого присіпатися окрім того, що я сивий чи старий, - ну це таке.

Знову ж таки – а з ким порівнювати? У порівнянні з 90-річним я ще дитина, у порівнянні з 30-річним, може, й старий. Але вік - це не недолік, це просто даність. Не так давно приєднався до соціального проекту «1+1» «Забути про вік». Я проти ейджизму і вважаю, що йому не місце у сучасному цивілізованому суспільстві.

Грубич понад 30 років працює на телебаченні. З Вєркою Сердючкою. Фото: «1+1»

Свиноскоп і Піггі ми придумали, щоб привернути увагу глядача

- У вас ювілейний рік – 30 років на ТБ. Тому не можу не згадати передачу «Не всі вдома», яку ви вели разом із Сашою Лозинською та, на жаль, нині покійним Ігорем Пелихом. Ви тоді були унікальною трійкою на телебаченні. Це можна назвати вашим зірковим часом?

- Це можна назвати зірковим часом, піковим періодом, але не можу сказати, що це моє авторське досягнення. Це плід колективної творчості. Перш за все це заслуга тодішнього генерального продюсера каналу Олександра Роднянського. Він запропонував цей формат, зібрав щасливу молоду команду, і це викликало такий вибух. Тобто так - це був зірковий час, але не лише мій.

- Хто тоді придумав ховати рожеву свинку, яку шукало півкраїни? І взагалі – що це буде рожева свинка Піггі, а не, скажімо, зайчик?

- Не можу сказати точно, що у цієї ідеї є автор. У нас були мозкові штурми, і хто перший це сказав і чому саму саме Піггі - не пам’ятаю або це було якось одночасно.

Свиноскоп і Піггі ми придумали для того, щоб привернути увагу, щоб протягом програми люди були з нами, рахували цих свинок. Можливо, ми повернемо цю історію, бо люди просять про це.

- Ви розповідали, що спочатку не сприйняли стиль Пелиха. Мовляв, це було абсолютно щось нове. Що саме не вписувалася у ваші традиційні поняття тоді?

- До того я ще не бачив Ігоря в ефірі. Тому коли мені показали записи проб двох претендентів на ведучих – Ігоря і ще одного хлопця, то я обрав не Ігоря. Він так швидко тарабанив, ще й на тернопільському діалекті, що я не розумів, що він взагалі каже. Але керівники, навпаки, обрали Пелиха.

А вже коли почали разом працювати, роззнайомилися, я побачив його потенціал. У нас була симпатія, дружба, з Сашею вони одружилися, я був у них на весіллі.

- З Сашою підтримуєте стосунки? Її якось не видно на телебаченні чи вона працює за кадром?

- Вона наразі не зникла з телебачення, залишається в професії. Кілька років тому зустрічалися, говорили. В неї є власний продакшн, вона продюсер, виготовляє контент разом із режисером, з яким працював і Ігор.

У всіх свої справи. Доки вас не поєднує один проект, можна роками не бачитися. Але кожного року завжди вітаю її з днем народження 18 вересня - пам’ятаю цей день все життя.

Костянтину подобається його новий образ, хоча до окулярів він все ще ж звикає. Фото: «1+1»

До окулярів і досі звикаю

- У вас тепер новий образ. Окуляри дуже стильні. Легко йдете на експерименти?

- Я довіряю професіоналам. Дякую, що мені приділили стільки уваги. Тим більше, в цьому образі немає нічого огидного, мене не змушують бути якимось фріком, диваком, мене не роздягають догола. Єдине, що викликало певну насторогу з мого боку, - це окуляри, бо я ними в щоденному житті не користуюся. Тому й досі до них звикаю.

- Незручно?

- Не скажу, що незручно, - якось незвично. В мене були окуляри без діоптрій, коли ще був «Знак якості». Продюсери захотіли якось мене змінити, тому більше року в кадрі я носив окуляри. І – все. Але вони були іншої форми і не такі помітні. А тут начебто окуляри і я, а не я в окулярах (сміється). Ну, знову ж таки, це творчість, пошук. Більшість людей кажуть, що виглядаю добре. Дехто радить зняти, бо вони мені додають віку..

Проте мене не хвилює категорія старості. Я знаю, що молодий душею і мені цікаво працювати. Можна бути в 20 років старішим, ніж я в 50. Тож  за стиль вдячний, хоча ще й звикаю до нього. Можливо, мій новий образ підштовхне мене до якихось візуальних змін і в поведінці, і в одязі. Але ще мало часу пройшло, щоб я про це говорив. Якщо я різко змінюся і в житті, це буде схоже або на позерство, або на щось на кшталт «а з якого дива».

- Я, чесно, навіть перевіряла, скільки ж вам років. Класно виглядаєте! Що для цього робите?

- Я увесь час думаю про свою вагу, про його контроль, бо схильний до повноти. Якщо пущу на самотік це діло, стану дуже гладким, а зайва вага мені заважає. Тому думаю, що я їм. Можна навіть сказати, що це мій пунктик.

Час від часу сідав на дієту, і раніше це допомагало. Сів на дієту - і рік-два не думав про свою вагу. А нині кілограми вже швидше повертаються.

Вже кілька місяців працюю з дієтологом. Багато дізнався про свій стан здоров’я. Зробили аналізи, тепер мені не можна їсти червоного м’яса, наприклад. Тому вдячний долі, що вчасно звернувся до спеціаліста.

Мабуть, ще й генетика спрацьовує. Наші зі Світланою діти теж виглядають молодшими,  ніж є насправді.

Я б радив усім не запускати своє тіло і думати, що ми їмо. Універсальних порад немає, потрібно звертатися до лікарів, щоб зробити скринінг свого здоров’я.

З донькою Владиславою. Фото: Instagram.com/kostyagrubych/

Мій текст має бути гідним мого прізвища

- Ви зібрали 100 тисяч підписників на YouTube. Як вам це вдалося? Святослав Вакарчук, приміром, говорив, що йому легше було зібрати стадіон на 100 тисяч, аніж 100 тисяч в Інстаграмі.

- Мені це вдалося завдяки великим зусиллям. Це ж не за один рік, шість років я працюю над контентом. Але не скажу, що це була самоціль. Наприклад, у мене 100 тисяч підписників, але не так багато переглядів, не кожен мій ролик викликає ажіотаж. Але є й по 100, 200, 400 тисяч переглядів. Мене це тішить і спонукає й надалі знімати і шукати щось цікавеньке.

Мені ніхто не допомагає окрім родини. Інколи - син, дружина, донька, інколи друзі-колеги у вільний від роботи час, якщо мають бажання. Я ж нікому нічого не плачу, це не бізнес, в мене немає знімальної групи. Наприклад, нещодавно був у Євгена Клопотенка, так у нього студія - як у телепередачі, там гарна техніка, вони вкладають в це гроші. Я ще до цього не дійшов. Можливо, так буде далі, можливо, це моя інвестиція у пенсію.

Сказати, що це приносить якийсь прибуток, теж не скажу, в середньому через 6 років роботи дає десь 100 доларів на місяць. Якщо дивитися на це як на пенсію, для когось це кошти, але така робота забирає більше, ніж я на цьому заробляю. Хоча мені цікаво, тому кинути цю справу не можу. Але й  дуріти від цього не стану, життя триває, і може бути й 101 тисяча, і 102.

- Як ви ставитеся до того, що сьогодні блогери - це нові обличчя, нові медіа, і підписників у них мільйони, чим не можуть похвалитися навіть найпопулярніші телеведучі?

- Можна сказати, що засмучує. Звісно, не всіх блогерів можна під один гребінець стригти в залежності від їх виховання, таланту. Але ж є такі явища, що просто на голову не налазить. Не розумію, чому якась дівчина має кілька мільйонів, розповідаючи про накачані губи та інші дурниці. А діти на це клюють. Вони думають, що то легкий шлях до успіху. Тому поки кількість перейде в якість, має пройти певний час.

Все ж таки на телебачення абихто не може потрапити, тут великий відбір, велика конкуренція. Мені здається, така популярність блогерів -  явище тимчасове. Я їх не знаю, для мене вони не є популярними. Так само, як молодь інколи не знає, хто такий Костя Грубич, особливо діти. Але всьому свій час, всі ми маємо свою аудиторію.

- Ваша донька Владислава пішла вашим шляхом – в журналістику. Ви навіть на одному каналі працюєте. Сама чи ви рекомендували?

- Вона йде не моїм шляхом, а своїм. Сказати, що я впливав, то ні. Наразі інколи мені навіть її сюжети немає часу переглянути, бо я займаюся своєю роботою. Питали – чи я не допомагаю їй тексти писати. По-перше, не допомагаю. По-друге, я б собі цього не дозволив. Якщо не виходить писати тексти, тоді це не твоя історія. По-трете, вона пише легко, швидко, часом навіть краще, ніж я.

Раніше, мені здається, я писав тексти вправніше, а тепер змагаюся сам із собою. Переді мною стоїть моя репутація, моє ім’я, тому мій текст має бути гідним мого прізвища. Коли ти тільки-но починаєш - не обертаєшся назад. А тепер думаю – так я вже говорив, у мене це вже було, це штамп чи не штамп, воно легко чи не легко.

Нас вчили писати образно і щоб це було гарно. А тепер красивості не дуже потрібні. Інколи мені шеф-редактор каже: «Ти дуже поетично написав, зараз це нікому не треба». От і претензія - ти красиво написав. А має бути чітко, лаконічно, коротко. Тому я цьому теж вчуся, але якщо вже напишу, то мені мої тексти подобаються. Доки мені не сподобається, нікому не покажу.

Коли мене починають правити, не завжди з цим погоджуюся, тому написання і творчість для мене актуальні й досі. Навіть зараз, їдучи з відрядження, у мене в голові крутяться речення незалежно від мене – як почну, що треба, щоб це було захоплююче, цікаво.

Тому Влада йде своїм шляхом. Син Ярослав теж добре пише, я читаю його пости, але він не хоче ніякої публічності, у нього своя історія.

- Чим він займається?

- Веб-дизайном, монтажем. Він фрілансер, бере замовлення по всьому світові. Не завжди це легко, адже обирають із кількох десятків сотень варіантів щось одне.

- Ви, судячи зі сказаного, з тих батьків, які вважають, що діти мають пробиватися самостійно?

- Не можу на сто відсотків стверджувати, що саме такий тато, бо ще ж і мама є, вона багато впливає на цей процес. Я можу щось підказати, а вони вже беруть до уваги або ні.

Дружина Світлана мене завжди у всьому підтримує. Якщо хочу щось зробити, наперед думаю, чи не буде мені потім соромно перед дружиною. Вона у мене дуже вимоглива. Завжди з нею раджуся. 

З дочкою Владою, сином Ярославом і дружиною Світланою під час мандрівки Туреччиною. Фото: Instagram.com/kostyagrubych/

- У пошуках аутентичних рецептів для «Польової кухні» ви об’їздили чимало місць. Що таке аутентичне куштували, що можна спробувати і на своїй кухні?

- Можна приготувати шпундру. Це страва гетьманської України, вона згадується в «Енеїді» Котляревського. На квашеному буряку запікаються свинячі реберця. Дуже цікава страва. За один день не зробиш, бо треба буряк заквасити, але заради цікавості можна спробувати.

Найпростіше, що може зробити будь-хто, – бануш. Не обов’язково їхати до Карпат, щоб відчути цей смак. Головне - щоб була хороша сметана, кукурудзяне борошно, і в один бік треба мішати. Але результат вас порадує.

- Які ще є амбіції у Костянтина Грубича?

- Наразі я в такому періоді, дуже кайфовому, що не треба Бога гнівити. Треба насолоджуватися тим, що є. Здійснилася моя багаторічна мрія – я в прямому ефірі. Я залишаюся репортером. У мене купа роботи по дому. Мене запрошуюсь у різні міста, на різні фестивалі, просто на виступи. Тож нічого іншого поки що й не хочу.

- Тобто ви цілком щаслива людина?

- Якщо відкинути найбільше горе нашого життя, то я щаслива людина (у 2014 році померла 17-річна донька Костянтина і Світлани - Ольга. Дівчину на пішохідному переході збила машина. Оля пішла з життя після двотижневої коми. – Прим. авт.).