Новий міністр оборони Євгеній Хмара став заручником ситуації, пов'язаної з попереднім главою оборонного відомства. У частини суспільства склалася думка, що його попередник Михайло Федоров був найвдалішим керівником Міноборони і альтернативи йому немає.
Насправді ж Євгеній Хмара має свій перелік незаперечних заслуг. І якщо сильною стороною Михайла Федорова були військові IT-технології, то Хмара - це колосальний досвід проведення спеціальних операцій, зокрема із застосуванням високотехнологічних IT-інструментів. Через багаторічну службу в глибоко засекречених елітних спецпідрозділах багато подробиць його біографії офіційно не розголошуються з міркувань безпеки.
Журналіст Коротко про збирав ключові факти про нового голову відомства з відкритих джерел.
У біографії Євгенія Хмари можна виділити кілька особливих та нетипових для класичного військового чиновника поворотів, які наочно показують, як змінюються вимоги до керівництва оборонного відомства України.
Євгеній Хмара спочатку формувався не як класичний армійський офіцер, а як фахівець із точкових, високоризикових операцій у найбільш закритих спецслужбах України. Спочатку проходив службу в Центрі спеціального призначення "Омега" Національної гвардії України (НГУ), яка підпорядковується МВС. З 2011 року перейшов до Центру спеціальних операцій "А" СБУ (відомий як "Альфа"), де пройшов шлях від оперативного співробітника до керівника.
Перехід із контртерористичного спецназу МВС/НГУ до головної спецслужби країни (СБУ) свідчить про жорсткий професійний відбір. Тобто Хмара має розуміння як суто військових тактичних дій, так і специфіки глибокої розвідки та контррозвідувального режиму.
Євгеній Хмара пройшов шлях від безпосереднього учасника штурмових дій до стратега, який координував удари БпЛА у глибокому тилу супротивника, зокрема й в операції «Павутина». На початку повномасштабного вторгнення брав участь в обороні та звільненні Київської області, після чого виконував завдання на Донецькому напрямку. Хмара також брав участь у звільненні Зміїного острова, де особисто керував спеціальною операцією з деокупації стратегічного острова в Чорному морі. Ну а в операції «Павутина» він курирував дальні удари операторів БпЛА «Альфи» по російських військових аеродромах, НПЗ, складах боєприпасів та заводів з виробництва КАБів. Під його керівництвом ЦСО «А» знищив техніку супротивника на суму понад 5,5 млрд доларів.
І ці факти біографії свідчать, що новий глава Міноборони має гнучке та нестандартне мислення і вміє працювати не лише «руками» на полі бою, а й масштабувати локальний успіх у системних збитках для економіки та логістики ворога.
А його призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови СБУ після Василя Малюка на початку 2026 року та проведення жорстких антикорупційних чисток усередині самого відомства говорять про високу політичну довіру та репутацію кризового менеджера. Цей етап показав, що Хмара не боїться ламати старі кулуарні схеми.
Щоб очолити Міноборони згідно з українськими законами та стандартами НАТО, Хмарі довелося офіційно зняти погони генерал-майора та стати цивільною особою. Але бойовий досвід нікуди не подінеться і його можна інтегрувати у цивільний контроль над армією. Призначення Хмари замість Михайла Федорова вказує на зміщення фокусу: оборонному відомству нині потрібен жорсткий силовик із розумінням технологій, здатний навести лад у забезпеченні ЗСУ та масштабувати виробництво асиметричної зброї (дронів та ракет).
Можна припустити, що зміна керівництва у Міністерстві оборони у липні–серпні 2026 року - це не просто ротація чиновників, а зміна концепції управління війною. Федоров та Хмара представляють дві абсолютно різні школи мислення, сильні сторони яких кардинально відрізняються. Якщо Михайло Федоров будував міністерство як високотехнологічну корпорацію, але без вдалої синергії із військовими, то Євгеній Хмара - це практик асиметричної війни, який віддає належне IT-технологіям. І це дає надію, що тепер у Міністерстві оборони вдасться об'єднати обидва ці напрями, тобто перетворити технологічні новинки на реальні військові перемоги.
Головним глухим кутом для Федорова став жорсткий ціннісний і тактичний конфлікт із військовим керівництвом (тодішнім головкомом Олександром Сирським). Федоров, будучи суто цивільним лідером, намагався диктувати армії свої умови, що призвело до політичної кризи. На відміну від нього Євгеній Хмара, незважаючи на вимушене звільнення в запас заради відповідності стандартам НАТО (міністр оборони має бути цивільним), для генералітету залишається своїм зрозумілим бойовим генерал-майором. Він є ідеальним «мостом»: він має авторитет серед військових, але при цьому він повністю інтегрований у цифровий порядок денний технологічної модернізації армії.
Тобто Хмара у цьому питанні не протилежність Федорову. Він прийшов до Міноборони з тим самим списком завдань та технологічних викликів і не згортатиме IT-реформи Федорова - він може їх ще й посилити своїм досвідом у питаннях безпеки та спецоперацій.
Олександр Коваленко, військовий аналітик:
- Хмара не буде антиподом Федорова, з огляду на те, що він з 2022 року займався операціями-ударами у глибинній Росії саме з використанням високотехнологічних засобів. Він безпосередньо був одним із ідеологів та організаторів операції «Павутина», де саме високі технології дозволили провести таку успішну операцію проти російської стратегічної авіації. Тому він добре розуміється на питаннях масштабування дій проти Російської Федерації, і для цього необхідно використовувати максимально ефективні засоби високотехнологічного порядку. Більше того, цілком можливо, що Хмара навіть привнесе щось нове до Міністерства оборони у форматі таких операцій.
Ну і йому буде легше порозумітися з військовими. Його попередник Михайло Федоров був недостатньо гнучким у співпраці з ними. Можна сподіватися, що новий голова Міноборони порозуміється і з новим головкомом Михайлом Драпатим. Наскільки повною буде ця взаємодія, рано говорити, але в тому, що вони розумітимуть один одного, я більш ніж впевнений. Тому що Євгеній Хмара та Михайло Драпатий - це воєначальники нової формації, вони гнучкі і мають вміння швидко адаптуватися під сучасні виклики.