Кріобанки НЕ будуть утилізувати заморожений біоматеріал загиблих військових – таку заяву Міністерство охорони здоров’я поширило у відповідь на резонанс, викликаний дописом відомого адвоката з медправа Олени Бабич у фейсбуці. Полум’я намагаються загасити, та воно вже встигло розгорітися.
Обурені українці звинувачують Верховну Раду, і президента зокрема, у бажанні знищувати наш генофонд, у меркантильності, у спробі економити на нащадках загиблих героїв. Депутати, раптово одумавшись, клянуться змінити нещодавно ухвалений і уже підписаний закон, доопрацювати, удосконалити, розтлумачити... Навіть звітують, що кілька законопроєктів екстрено готуються.
А питання таке складне, вразливе і болісне, що будь-який зайвий дотик до нього може порушити принцип “не нашкодь”, кажуть юристи для Коротко про.
За консультацією до Олени Бабич звернулася жінка, яка після загибелі коханого чоловіка опинилася перед загрозою ще одної тяжкої втрати. Пара мріяла про дітей, але до війни не збулося.
- Перед тим як чоловікові йти фронт, кріоконсервували його сперму, оформили всі документи - договір, довіреність на дружину, заяву щодо використання сперми для народження спільної дитини, - каже адвокат. – Однак в березні вступає в силу пункт 3-й Закону “Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення права військовослужбовців та інших осіб на біологічне батьківство (материнство)”, де написано, що “у разі загибелі або визнання померлою в установленому порядку особи, репродуктивні клітини якої зберігаються, їх зберігання припиняється з подальшою утилізацією”.
Ухвалений 22 листопада минулого року, цей документ якось пройшов повз увагу громадськості, хоча репродуктологи намагалися бити на сполох. А тепер стався ефект бомби, що вибухнула, – через оту “утилізацію” генофонду.
Після початку повномасштабної російської агресії консервація біоматеріалу стала доволі затребуваною послугою. Більшість приватних клінік оголосили, що для військових забір біоматеріалу здійснюється безкоштовно, а зберігання – на пільгових умовах.
Під кінець другого року війни депутати і собі вирішили зайнятися благодійністю – організувати на період дії воєнного стану для військових і поліцейських кріоконсервування за державний кошт. Правда, гроші на розширення мережі кріобанків та власне процедури мають бути закладені в бюджет аж на 2025 рік (таке невеселе пророцтво), а “утилізація у разі загибелі” початися з березня 2024-го.
- Всі аргументи, що закон не має зворотної дії або має поширюватися тільки на державні клініки, – це прекрасна теорія. Депутати так вивели цей 3-й пункт, що на практиці він має означати: після березня всім клінікам, незалежно від джерел фінансування, забороняється використовувати вже зібраний біоматеріал, тобто його належить знищити, - пояснює Олена Бабич.
Скандальний пункт в законопроєкті про біологічне батьківство з’явився після другого читання з подачі голови комітету ВР з питань здоров'я нації, медичної допомоги та медичного страхування Михайла Радуцького. Зараз він сам відкараскується від своєї правки, написавши в фейсбуці, що жодних правових підстав для утилізації немає, закон не вступив у силу і що колізія буде розв’язана до 23 березня шляхом змін до Цивільного кодексу, які враховуватимуть інтереси сімей загиблих воїнів.
Інше питання, що це будуть за зміни.
В чому Радуцький був під час обговорення законопроєкту мав рацію, так це в тому, що постмортальна репродукція в Україні законодавчо не унормована. До консервації біоматеріалів – як жіночих, так і чоловічих - вдаються перед операцією або хіміотерапією, яка може порушити здатність продовжувати рід. Ухвалюючи закон для військових, депутати орієнтувалися виключно на травми, через які воїни втрачають можливість мати дітей.
Все так і є: хворий розраховує одужати і мати дітей, боєць – хоч з каліцтвом, але повернутися до коханої. Однак кожен, хто став перед ризиком, розуміє, що життя - скінченне.
- Контролю над використанням репродуктивних клітин або ембріонів після смерті людини у нас ніколи не було. Ця послуга раніше не вважалася такою вже популярною, але й випадків було немало. В мирному житті, коли хтось помирав із пари, клініки послуговувалися принципом “що не заборонено, те дозволено”. Діяли в рамках договорів, заповітів, довіреностей, тобто кожного разу питання вирішувалося в індивідуальному порядку, але в рамках чинного законодавства. Якщо особа не залишала волевиявлення, можна було звертатися до суду, - пояснює Олена Бабич.
Зараз, коли йдеться про бажання депутатів вдосконалити закон шляхом внесення нової конкретики, може виникнути “ефект сороконіжки”, яка втратила здатність ходити, коли намагалася показати, як вправляється з купою лап. Бо в контексті Цивільного кодексу виникає багато питань. Наприклад:
Чи матиме право дитина, зачата після смерті героя, на допомогу по втраті годувальника? Зараз депутатам закидають, що оту “утилізацію” вони вписали, щоб не визнавати посмертних дітей і економити державні кошти.
Чи буде така дитина законним спадкоємцем свого батька і як реалізує своє право? Нині спадкоємцями є тільки народжені від живих.
Чи можна біоматеріал прирівнювати до спадку? Адже це не тільки клітини, а й ембріони, на які можуть претендувати батьки загиблого воїна. І що вони з ними зможуть зробити?
Чи повинна дитина знати обставини свого зачаття? Психологи вважають, що це може стати травмуючим фактором.
- Репродуктивна медицина завжди чекала, щоб законодавець врегулював ці проблеми. А що ми бачимо зараз? Законодавець полікував головний біль гільйотиною, - констатує Олена Бабич.
Адвокат згадує, що за двадцять років перебування в темі була дотична до кількох законопроєктів, що мали б регулювати сферу репродуктивної медицини.
- Спроби були, і тепер я можу сказати: добре, що вони не мали успіху. Не виходить у нашого законодавця підійти уважно і ґрунтовно до такого юридично і морально складного питання. Тему треба пропрацьовувати з фахівцями, виносити на громадське обговорення, вносити зміни в цілий ряд законодавчих актів. Це точно не про той закон, який бачимо, і точно не за два місяці. Вирішуючи такі питання нашвидкоруч, можна створити лише нові колізії.
Адвокат наводить приклад: закон регулює забір та зберігання не тільки чоловічих, а й жіночих репродуктивних клітин. З одного боку, це справедливо, бо в ЗСУ служать, калічаться і гинуть не тільки чоловіки, а й жінки. З іншого...
- Забір жіночих репродуктивних клітин – це складна процедура, це пункція під наркозом. А що чоловік з ними робитиме в разі загибелі дружини? Сурогатне материнство для одинаків у нас заборонене. Тільки для пар, де жінка має медичні показники до сурогатного материнства. Отже, вдівець мусить одружитися з жінкою, яка має такі медичні показники, і тільки потім шукати сурогатну матір, яка народить дитину першої дружини.
На переконання експертки, зараз не на часі робити зайві рухи. Просто прибрати із закону одіозний 3-й пункт. Якщо є потреба в економії – обмежити термін бюджетного зберігання біоматеріалу з правом зберігача перевести його на комерційне.
- Коли під час війни хлопці віддають на зберігання частку себе, вони насамперед думають, що можуть загинути, а не тільки отримати поранення. І жінки, які зберігають сперму чоловіка, думають зараз не про допомогу чи спадок, а про те, щоби мати змогу народити дитину від коханого, - наголошує Олена Бабич.
Не всі скористаються такою можливістю, бо це дуже-дуже непросте рішення. Але мусить бути право вибору.