• Головна
• Політика

Фото: Айвіс Фрейденфельдс/wikipedia.org

Тбілісі засудила рішення Володимира Путіна визнати незалежність так званої "Л/ДНР", нагадавши, що подібним чином Росія вже двічі вчиняла з грузинською територією. Тим часом Абхазія та Південна Осетія висловили повну згоду з усіма кроками Кремля.

Наразі багато хто проводить паралель між датами 22.02.2022 - 08.08.2008 і намагаються зазирнути вперед: що ж далі? Про це ми розмовляємо з уродженцем Грузії, українським дипломатом, доктором філологічних наук, поетом та літературознавцем Раулем Чилачавою.

Тоді Захід не встиг схаменутися

- Рауль Шалвович, ви бачите багато спільного між подіями в Україні, грузино-абхазьким та південноосетинським конфліктами?

- Спільне є, але є й розбіжності. А саме час, протягом якого Росія готувалася до таких дій в Україні. Час, коли обговорювали: буде вторгнення – не буде. Йшли переговори, надсилалися попередження, були загрози санкціями, була підтримка і НАТО, і Євросоюзу, і США. У Грузії ж 2008 року під час південноосетинського конфлікту нічого подібного не було. Все сталося раптово, і навіть Захід не встиг схаменутися, щоб належним чином відреагувати.

Я вже не кажу про часи грузино-абхазького конфлікту, коли тільки-но розвалився Радянський Союз і не було такого широкого обміну інформацією. Відбулося стрімке вторгнення Росії, а результати всім відомі.

Я б сказав, що режисура цих подій у Грузії та Україні є різними, але сценарій один і мета та сама – зупинити прагнення наших країн до Заходу, в НАТО, відсікти території, а потім оголосити, що там наші громадяни і їх треба захищати.

- У Грузії принаймні зовні все завмерло на тих кордонах, які утворилися внаслідок конфліктів. Було знайдено компроміс?

- Грузія не мала варіантів так само, як у 2014 році Україна не мала великого вибору. Наразі влада дорікає за підписання Мінських угод, а які були варіанти? Якби не підписали, Росія ще тоді рухалася б далі.

В Абхазії також стоять і контролюють кордон російські війська. Є військова база, величезна авіабаза, з якої можна бомбардувати країни НАТО, Туреччину. Це залишки ще радянських укріплень. Фактично вторгнення відбулося, воно зафіксоване, просто руху немає.

Те саме зараз відбувається й на Донбасі. Після підписання указу Росія перестала говорити "їх там немає" і стала вводити війська офіційно.

2008 рік. Російська БМП-2 у Південній Осетії. Фото: Yana Amelina (Амеліна Я. А.)/en.wikipedia.org

Осетія постійно зсуває кордон

- Ви наразі живете в Україні, але, напевно, буваєте на батьківщині та спілкуєтеся із земляками. Які настрої на рівні простих людей, розділених кордонами?

- Абхазія вважає кордон із Грузією державним. Для Грузії він є адміністративним. Грузія визнає проїзд до Абхазії лише зі свого боку. Працює фактично один пункт пропуску мостом через річку Інгурі. Бувають спроби людей самостійно переправитися річкою, але я знаю і випадки, коли в них просто стріляли з абхазького боку. Прикордонники в Абхазії - росіяни.

Якщо Путін каже сьогодні, що Україна проводить геноцид місцевого населення на Донбасі, то те саме твердив і про Грузію. А насправді все навпаки. За етнічним принципом з Абхазії вигнали 300 000 грузинів, їхнє майно відібрали, в будинках сьогодні живуть росіяни, абхазці або чеченці. Державна мова в Абхазії, по суті, російська, національних шкіл майже немає. Залишився один етнічний район, де живуть грузини, але сьогодні їх змушують відмовитися від рідної мови.

- А чи часто жителям регіону доводиться переходити до Грузії?

- У багатьох у Грузії залишилися рідні. Люди їдуть на весілля, на похорон, за покупками. В Абхазії не все добре з продуктами та товарами. Або йдуть за медичною допомогою.

Поруч із кордоном розташований великий медичний центр. Грузія пішла на те, щоб жителі Абхазії могли отримувати безкоштовну допомогу. Навіть робити безкоштовно складні та дорогі операції. Але абхазці все одно незадоволені, вони вважають, що грузини їм винні і вся гуманітарна підтримка – це спокутування гріхів.

- Виходить, усі ці роки, а з моменту абхазького конфлікту минуло вже понад 30 років, психологічна напруга не спадає?

Іноді лінію розмежування проводять прямо по селу, бувало, що один будинок наполовину ділили. Де немає дроту, через межу переходить худоба, вона нічого про неї не знає. Хазяїн йде за своєю коровою, його затримують, відвозять до Цхінвалі і садять до в'язниці як порушника державного кордону. Можуть просто зловити людину на дорозі, відвезти до Цхвінвалі та оголосити терористом.

Це постійна напруга. Абхазці погрожують, осетини погрожують, а насправді погрожує Росія.

- У нас нині дуже розвинена інформаційна війна. У Грузії вона також відбувається?

– Наразі уже не так інтенсивно, але – так. Інтерпретація фактів є різною. Багато установ, які раніше були на території Абхазії чи Осетії, зараз працюють у Тбілісі. Припустимо, Абхазький національний університет. Він проводить якісь наукові дослідження, а в Абхазії пишуть абсолютно протилежне.

Переписуються документи, історія. Грузинські пам'ятники, що залишилися в Абхазії, забруднюють фарбою, написами. Перефарбовуються грузинські храми. Прагнуть стерти сліди тисячолітнього проживання грузинів. Навіть до архітектури привносять чужі елементи, щоб показати: це - не Грузія.

До речі, я читав статті Путіна про українську історію. Він також наголошує на тому, що українського народу не було, що його створили штучно і це заслуга російської імперії.

Абхазія сьогодні – гарна, але занедбана. Фото: prohorov.livejournal.com

Завжди залишаються шанси

- Як, на вашу думку, можуть далі розвиватися події?

– Мені тривожно на душі. Політика Кремля така, що Грузія та Україна ніколи не повинні виходити з-під впливу Росії. Я боюсь, що Путін не зупиниться. Йому ані Америка, ані Європа, ані НАТО не є указом.

– Проте зараз Кремль не робить спроб повністю захопити територію Грузії.

- Все поки ще, тільки поки ще. Російські танки за годину маршем можуть дістатися Тбілісі. Грузія не має такої можливості, щоб їх зупинити. Звичайно, Грузія чинитиме опір, у 2008 році вона боролася, героїчно боролася. Але сили були нерівними. Тому сьогодні грузинський уряд не бачить у собі сили та не сподівається на зовнішню допомогу. Принаймні у мене таке враження. За таку позицію уряд критикують, багато хто незадоволений. Але що може сказати Грузія, яка за розмірами - як дві області України.

- Як ви гадаєте, для дипломатії ще залишаються шанси?

– Для дипломатії завжди залишаються шанси.

Рауль Чилачава

Досьє Коротко про

Рауль Чилачава народився 15 травня 1948 року в селі Читацкарі Зугдідівського району Грузинської РСР. Закінчив Тбіліський державний університет.

З 1970 року працює в Україні, займається журналістською та просвітницькою діяльністю, творчою роботою як член Спілки письменників України.

Обіймав посаду заступника міністра з питань національностей та міграції, викладав у Київському національному університеті. З 2005 до 2010 року був Надзвичайним та Повноважним послів України в Латвії.

Автор понад 60 книжок поезії грузинською та українською мовами, публіцист, літературний перекладач. 1998 року отримав звання Заслуженого діяча мистецтв України. Лауреат низки літературних премій.