Як можна покласти котлету на мак? Переселенка знайшла опору в розписі на порцеляні
Наталія Зубань із Сєвєродонецька Луганської області багато років займалася ландшафтним дизайном, створювала сади та оточувала себе квітами. Після початку повномасштабного вторгнення їй довелося залишити звичне життя та переїхати до села Ліновиця під Черніговом. І тут захоплення квітами стало в нагоді – Наталя освоїла нову майстерність: розписує порцеляну квітковими мотивами.
Сьогодні творчість для Наталії – спосіб відновити душевні сили та додати краси в життя, незважаючи на війну. Про вимушений переїзд та пошук справи, яка б допомогла отримати опору після пережитого, Наталя розповіла Коротко про.
"Я теж хочу тарілочку з квіточками!"
До війни Наталя мала власний налагоджений бізнес у Сєвєродонецьку. З 2003 року вона займалася ландшафтним дизайном – створювала сади, висаджувала квіти, дерева та різнокольорові чагарники.
До війни Наталя займалася ландшафтним дизайном і хотіла, щоб її рідний Сєвєродонецьк потопав у квітах. Фото надане Наталією Зубань
- Мені подобалася різноманітність фарб, уся ця краса, – згадує жінка. Масштаби її діяльності ставали дедалі ширшими.
- 2021 року мене запросили займатися міським озелененням. У КП "Зелене місто" я працювала провідним спеціалістом з ландшафтного дизайну. Мені дуже хотілося, щоб місто потопало в квітах, адже Сєвєродонецьк розташований на пісках.
Так Наталя допрацювала до пенсії, але навряд чи кинула б озеленення рідного міста, якби не повномасштабне вторгнення. Щоб не опинитися в окупації, родина переїхала до Чернігівської області. Спочатку Наталя намагалася продовжувати займатися ландшафтним дизайном, але для цього потрібно було регулярно їздити до Києва – далеко та незручно.
- На той час я вже була на пенсії - пенсія невелика, тому я почала шукати, чим могла б займатися, щоб заробляти і при цьому не їздити далеко, - розмірковує майстриня. – Спочатку зайнялася вишивкою, робила сумочки, жакети. Тоді це не було так затребувано, як зараз. Сьогодні вишивка переживає справжній розквіт: вишиті візерунки та яскраві фарби з'являються на різних речах.
А потім побачила, як подруга з Англії відправляла своєму другові гарні тарілки – з ручним розписом у вигляді квітів.
- Я подивилася на них і подумала: "Я теж хочу тарілочку з квіточками!" Адже я ландшафтний дизайнер, а квіти – моя пристрасть. Так у мене виникла ідея спробувати розписувати тарілки. Незважаючи на обстріли і весь жах, через який ми пройшли, мені хочеться, щоб довкола було красиво. Любов до квітів підштовхнула мене до розпису. Зараз, до речі, я малюю не лише квіти – є в мене й петриківський розпис. У 2023-2024 роках я малювала квіти, червоні маки. І цим ніби казала: "Україно, це для тебе".
Із чоловіком Сергієм. Фото: instagram.com/zuban895
Хотіла, щоб було не тільки красиво, але щоб і їсти можна було з тарілки
Навчалася малюванню самостійно, багато експериментувала. Думала спочатку, що буде просто. А потім зіткнулася з проблемами: фарба на порцеляну лягала неправильно, ставала занадто рідкою, розтікалася - малюнок виходив негарним.
– Я дивилася в інтернеті, як малюють інші майстри. Бачила, як у них фарба тягнеться за пензлем, як гарно лягає на поверхню. А в мене все виходило інакше, - дивувалася Наталя.
Жінка пробувала різні фарби: для вітражів, для холодної кераміки, але вони стиралися. Звичайно ж, їсти з такого посуду не можна було. Його можна було використовувати як декор, а Наталці хотілося, щоб посуд був не лише красивим, а й придатним для їжі. А для цього фарби мали бути особливими: не стиратися, не містити агресивних компонентів.
– Якось ми поїхали у музей у Миргороді. Там є керамічний технікум, ми вирішили подивитися старовинні розписні вироби. Я звернулася до викладачки Ольги Сагайдачної та запитала, де вони купують фарби.
Виявилося, що у Києві. У столицю Наталя поїхала зі своїми роботами, показала їх спеціалістам. І дізналася, щоб фарба не стиралася, потрібні зовсім інші матеріали. А вони досить дорогі.
- Мені показали відповідні пігменти - натуральний порошок з мінеральної сировини - і дозволили спочатку купити їх невеликими порціями, щоб спробувати. Важливо було спочатку перевірити, чи вийде у мене. Спробувала – стало ще цікавіше, – каже майстриня.
Тут також не обійшлося без труднощів. Наприклад, фарба не хотіла правильно лягати. Довелося знову дзвонити викладачці по допомогу.
- Так дізналася, що пігменти потрібно дуже ретельно перетирати мастихіном. Доки фарба не набуде потрібної консистенції і не стане як хороша сільська сметана. Тільки тоді вона буде підходящою для розпису. Тож далеко не все вийшло з першого разу.
Чудо-піч з'явилася чудесним способом
Але, як часто буває, одне завдання спричинило наступне. Тарілки треба було ще й десь обпалювати. Інакше фарба просто стиралася. Піч, звичайно, теж потрібна спеціальна.
– Перші тарілки я їздила обпалювати до Миргорода, – каже Наталя. - Взяла із собою п'ять виробів та домовилася зі спеціалістами. Вони в цей час обпалювали свої роботи і поставили мої дві тарілки. У них велика піч, яка розрахована на професійну роботу. Коли вперше взяла свої тарілки до рук після випалу, подумала: "Яка ж краса!" Після цього почала шукати, де поблизу можна випалювати вироби. Але нічого придатного не знайшлося.
А потім сталося те, що інакше як божественним втручанням і не назвеш. Чоловік Наталії, Сергій, розписує церкву, куди вони ходять.
- Одного разу батюшка сказав: "Пані Наталю, давайте купимо вам піч". Він запропонував допомогти грошима, сказав: "Ви внесете свою частину, а я додам, і ми купимо вам нову піч, щоб ви могли займатися творчістю".
Так у Наталії Зубань з'явилася невелика піч за 35 тисяч гривень. Дуже потужна, на електронному управлінні, з комп'ютером усередині. До такої печі треба було пристосуватися. Якось на початку роботи через перепад електрики згорів комп'ютер – і це навіть піч ще не працювала на повну потужність. Довелося купувати ще й великий стабілізатор.
- Піч потужна, нагрівається до 800 градусів. За такої температури пігмент перетворюється на склоподібний шар і вплавляється в глазур. В результаті фарба та поверхня стають єдиним цілим. Після цього посудом можна користуватися, – описує Наталя механізм створення готового посуду.
На тарілках Наталя не зупинилася.
- Будинки теж доводилося розписувати. 2023 року я почала їздити у Великі Сорочинці, де знаходиться етнохутір Гоголя, пов'язаний із зеленим туризмом. Там стоять старовинні біленькі будиночки під очеретяними дахами. Приїхала туди до подруги трохи відпочити душею. Запитала: "А чому будиночки не розписані?" Подруга відповіла, що цим нема кому займатися, та й війна триває. Я сказала: "Давай я тобі розпишу будинок! У мене зараз руки вільні. Купимо фарби, я спробую". Вона поцікавилася, чи вийде у мене. А я відповіла: "Звичайно, вийде!" Це стало для мене справжньою реабілітацією.
.jpg)
Розписувати доводилося не лише посуд, а й будинки. Фото надане Наталією Зубань
Ми поки що не звикли їсти з гарного посуду
Надглазурний розпис порцеляни проводиться в кілька етапів. Спочатку Наталя розписує виріб, потім він обпалюється. Після цього знову наноситься малюнок, додаються ще якісь деталі. І може знадобитися ще один випал.
Поки що не можна сказати, що заняття приносить великий дохід, хоча купують тарілки. Але Наталя не опускає рук.
- Я пам'ятаю таке правило: перший рік ти вкладаєш гроші у свій майбутній бізнес, на другий рік виходиш приблизно на нуль, а на третій діло починає приносити дохід. Я це розумію, і не падаю духом.
А ще каже, що нам треба звикати їсти з гарного посуду.
- Якось я подарувала подрузі тарілку з ірисами. Вона сказала: "Слухай, я не можу покласти шматок ковбаси на ірис". Я відповіла: "Ну так поклади помідорчик!" Ми поки що не звикли їсти з гарного посуду, хоча це цілком природно.
Наталя згадує, як їздила на етнофестиваль "Під дідовими липами" на Полтавщину та повезла туди свої роботи.
- Дуже багато людей підходило, брали посуд до рук і запитували: "А з цього справді можна їсти?" Я відповіла, що можна. Тоді люди дивувалися: "Як можна покласти котлету на мак?" Я казала: "А чому ні? Їжте на здоров'я!"
На етнофестивалі частину виробів купили, але майстриня каже, що набагато важливіше, що люди підписалися на її Instagram.
Природа – основне джерело натхнення для майстрині. Каже, спочатку спілкуєшся з рослинами, з квітами, милуєшся ними, розповідаєш, які вони гарні. А потім починаєш їх малювати.
- Насамперед мене надихають квіти у нашому саду. Коли ми переїхали, поступово почали купувати квіти, висаджувати їх, облаштовувати сад. Робота із землею справді лікує душу та допомагає впоратися з пережитим.
Усю квіткову красу Наталія подумки присвячує Україні, вона ж – джерело натхнення її робіт. Фото: instagram.com/zuban895
