"Як стрибок з 9-го поверху", - хайдайвер Олексій Пригоров про перемогу в Італії та страх висоти
Хайдайвінг - один із найекстремальніших видів спорту у світі. Спортсмени виконують стрибки з висоти 27 метрів і розганяються до 90 кілометрів на годину лише за три секунди вільного падіння. По суті - це все одно що стрибнути з дев'ятиповерхівки.
Цієї осені український хайдайвер 39-річний Олексій Пригоров, за плечима якого тривала й успішна кар'єра у класичних олімпійських стрибках у воду, здобув значущу перемогу. Після багатьох років наполегливих спроб в італійському Поліньяно-а-Маре він виграв етап світової серії Red Bull Cliff Diving. Про те, як влаштований цей спорт зсередини, чому навіть досвідчені атлети відчувають страх перед виходом на платформу та як складається життя спортсмена поза помостом, Олексій розповів журналісту Коротко про.
"Я запитав у хлопців: невже я виграв?"
- Олексію, ви упродовж багатьох років приїздили до італійського Поліньяно-а-Маре і зупинялися за крок від п'єдесталу. Що ви відчули у першу хвилину після фінального стрибка ще до того, як судді виставили оцінки?
- Після входження у воду я чітко розумів, що елемент вийшов нормальним. Скажімо так: вийшов робочий стрибок. Щоправда, в останню мить хвиля мене трохи підбила і скоригувала траєкторію. Коли мене почали бурхливо вітати глядачі та колеги-суперники, я просто фізично не міг повірити у перемогу. Запитав у хлопців: я що - дійсно виграв? Не вірив, тому що сильно цього прагнув і так довго йшов до цього.
- Цей сезон складався для вас дуже важко та нервово. Чи був у якийсь момент рубіж, коли ви думали про його дострокове завершення?
- Скажу вам абсолютно чесно: думки протягом року крутилися найрізноманітніші. До того ж у мене склалася неприємна ситуація: уже півтора місяця турбувала проблема з вухом, була пошкоджена барабанна перетинка. Це додавало відчутного дискомфорту. Я просто поставив перед собою завдання: приїхати до Італії та гідно закрити сезон, а далі вже дивитися по ситуації.
З часом я прийшов до внутрішнього спокою, відчув стабільність і вирішив просто насолоджуватися атмосферою змагань. Хотів показати свій максимум, але вже не гнався сліпо за перемогою будь-якою ціною. Мені хотілося зробити якісні чисті стрибки, що зрештою і вдалося втілити. Ну а приємним бонусом став тріумф - перше місце.
- Наскільки ця перемога для вас є спортивним результатом і наскільки найважливішим доказом самому собі, що ви, як і раніше, в обоймі?
- Ця перемога мала для мене колосальне значення. Адже сезон виявився зім'ятим: на самому початку, навіть не виступаючи на Кубку світу, я на рівному місці у легкому стрибку спонтанно пошкодив спину. І потім увесь рік їздив із травмою, постійно намагався реабілітуватися та підлаштовувати тренувальний процес. Це був неймовірно складний період. І ось цей етап у Поліньяно мене добряче підбадьорив.
Пересічній людині піднятися на платформу страшно, а спортсмени звідти стрибають! Фото: інстаграм Олексій Пригоров
"Із захисту - тільки плавки"
- Хайдайвінг - видовищний вид спорту, і скільки людей зазвичай збирають такі турніри?
- На етапи світової серії завжди збирається величезна аудиторія. Зазвичай на локацію приходить від 50 до 70 тисяч людей, а на деяких етапах бувало і до 100 тисяч глядачів. Це масштабні фестивалі, де люди збираються, щоб розділити з нами це спортивне свято.
- З якими фінансовими витратами сьогодні стикаються спортсмени у хайдайвінгу?
- Цей спорт дійсно дорогий, особливо у нинішніх реаліях. Усі витрати на участь в етапах Кубка світу лягають на плечі самого спортсмена. Ти мусиш самостійно оплачувати перельоти та готелі, щоб заробляти рейтингові очки. Потрапляння до трійки лідерів дозволяє окупити витрати і щось заробити. Якщо ні - це твої особисті інвестиції.
А треба ж ще потренуватися, для чого теж потрібно кудись летіти - у Форт-Лодердейл (США) або в Австрію. В Австрії взимку не потренируєшся на відкритому повітрі. В Америці тренування теж коштують дорого. До Китаю я, наприклад, і не літаю. Тому витрат дійсно багато.
- Ви стрибаєте з висоти 27 метрів. Що діється у вас у голові в ті кілька секунд перед стрибком?
- Насамперед на такій висоті відчувається дивовижний симбіоз цілковитої концентрації та відчуття свободи. Свобода відчувається саме тоді, поки ти піднімаєшся нагору і встигаєш оглянути масу людей внизу. Ти усвідомлюєш, що всі ці люди прийшли заради цього видовища. А вже у самий момент польоту та перед стрибком настає повна ментальна ізоляція і гранична концентрація на техніці.
А концентрація починається задовго до стрибка. Коли ти безпосередньо піднімаєшся на платформу, фокус звужується до межі: ти зосереджуєшся виключно на правильному диханні. При цьому ми чудово усвідомлюємо сувору реальність, адже із захисного екіпірування у нас на тілі є тільки плавки. І знаєш - справжній нокаут буває не лише в боксі. При невдалому входженні у воду жорсткий удар розподіляється по всьому тілу, і спортсмен запросто може увійти в глибокий нокаут просто у воді.
- Чи бували моменти, коли ви піднімалися на платформу і розуміли, що сьогодні не готові зробити стрибок?
- Так, такі моменти траплялися неодноразово. Бували дні, коли я усвідомлював свій внутрішній бар'єр і зрештою просто не стрибав. Траплялося стояти на платформі і чітко розуміти, що у цей день ти психологічно не готовий виконати важкий стрибок. У дні змагань теж усяке бувало. Спортсмени підходили до краю платформи, оцінювали обстановку і мовчки поверталися назад. Дехто навіть збирав речі та летів додому, бо люди не могли перебороти ментальний блок. Хайдайвінг - спорт колосального психологічного навантаження.
У момент стрибка спортсмену потрібна повна концентрація. Фото: інстаграм Олексій Пригоров
Від олімпійського трампліна до скель
- Ви пройшли шлях від класичних стрибків у воду, де вибороли олімпійську медаль (у 2008 році в Пекіні у парі з Іллею Квашею Олексій здобув "бронзу" зі стрибків з 3-метрового трампліна), до хайдайвінгу. Чому вирішили змінити напрям?
- У класичних стрибках я на той момент уже повністю вичерпав себе і досяг усього, чого міг. Доля розпорядилася так, що потрібно було рухатися далі. Я побачив у хайдайвінгу величезну перспективу. Це і відкриті майданчики, і дивовижні локації по всьому світу. Мене цілком поглинув цей вид спорту, і я не шкодую, що зробив такий вибір.
- Що сьогодні дається у тренуваннях важче, ніж у 25 років?
- У 25 років у мене була колосальна кількість вибухової енергії. Зараз же з віком я суттєво перебудував підготовку. Дещо зараз дається важче. Тоді зі мною працювала ціла команда збірної, а зараз я багато у чому залишений сам на себе. Та зате з'явилася та цінна психологічна стійкість, якої часом бракувало в молодості.
- Як ви відновлюєтеся після змагань і що любите поза спортом?
- Поза спортом я ціную простий відпочинок. Моє улюблене дозвілля - це пляж, шезлонг і гарна книжка, коли нікуди не треба поспішати. Дуже люблю поплавати. Обожнюю більярд і часом граю в теніс. Ну і, звісно, я дуже люблю смачно поїсти, особливо італійські страви та український борщ.
- Хто для вас головний авторитет у житті та в спорті?
- Це мої батьки, які ніколи на мене не тиснули. Мені неймовірно пощастило з родиною і з моїм тренером Володимиром Молчановим, з яким ми спілкуємося й досі.
- Яку головну мету ви ставите на наступний сезон?
- Завдання-мінімум на наступний рік - закріпитися у трійці лідерів загального заліку. Зараз я завершив сезон на четвертій позиції. Дуже хочеться зробити крок уперед. А глобальна мрія незмінна: у серії Red Bull Cliff Diving у мене поки немає головного чемпіонського титулу. Саме про нього я мрію і робитиму все, щоб його здобути.
