15-річна Анна Підвербна, донька найстаршої породіллі України Валентини Підвербної, відверто розповіла про своє дитинство, стосунки з матір’ю та найстрашніші моменти, які їй довелося пережити. Свою історію Анна розповіла у присутності опікунки, пише ТСН.
Валентина Підвербна померла майже рік тому - у листопаді минулого року їй було 80 років. Жінка стала відомою після народження доньки за допомогою штучного запліднення у 65-річному віці.
Нині Анна живе в Чернігові разом зі своєю опікункою. Нещодавно дівчина склала вступні іспити до музичного коледжу. Дівчина не виключає, що в майбутньому пов’яже своє життя з музикою.
На запитання, які події зі свого минулого вона хотіла б назавжди забути, Аня назвала 19 липня 2021 року. Напередодні в її мами стався інсульт.
- Я тоді начиталась медичної інформації і зрозуміла, що щось не так. Я її повела до поліклініки, там їй перевірили тиск та сказали: «Жінко, у вас інсульт». Викликали швидку. Мені тоді стало страшно. Ця подія мене настільки травмувала, що я не уявляла, як я буду без мами… Звісно, мене оточували інші люди — однокласники, вчителі, знайомі, але мама займала головне місце у моєму житті. Я не знала, що робити, якщо вона помре. Я дуже перелякалась тоді, мені було дуже страшно. Напевно, я плакала тоді. Потім мені стало ще страшніше — мама не розмовляла. Я плакала ще через те, що напередодні ми з нею дуже сильно посварились і я сказала їй, що краще б її не було і щоб вона померла. Після цього випадку я прокидалась вночі та прислуховувалась до її дихання — я переймалася за її життя, - розповіла дівчина.
Серед моментів, які Аня із задоволенням пережила б знову, вона називає поїздку до Будапешта у 2024 році. Дівчина з теплотою згадує цю подорож і зізнається, що враження від неї були надзвичайно яскравими.
Розмірковуючи про стосунки з мамою, вона назвала речі, які вважала помилками своєї мами. За словами дівчини, мама була дуже недовірливою до інших людей і нерідко не зважала на її особисті межі.
- Вона нікому не довіряла, дуже часто порушувала мої особисті кордони. Коли було мені 7 днів, то не треба було годувати мене борщем! А вдячна я їй за те, що вона дала мені трохи мудрості та цікавий досвід. Те, що дала мені життя, це зрозуміло. Сказати, що дякую за життя, — це якось банально. Я любила її як могла, - зазначила вона.
Також дівчина розповіла про реакцію однокласників на її родину. Шкільне життя, за її словами, не завжди було комфортним. Водночас дівчина зізнається, що інколи сама не могла зрозуміти, чому почувалася ніяково. За її словами, її однокласники сприймали Валентину Підвербну як незвичайну жінку, а в декого навіть виникали сумніви щодо їхнього родинного зв’язку.
Перші чотири роки навчання в школі Аня згадує без особливої теплоти. За її словами, їй було складно стати частиною колективу - вона не могла знайти спільної мови з однокласниками й почувалася чужою серед них. Дівчина вважає, що в дитинстві їй бракувало виховання. Навіть свято першого дзвоника залишилося в її пам’яті як сумний спогад. На 1 вересня їй не зав’язали банти через те, що в неї трохи косили очі.
Також вона поділилася своїм ставленням до того, як суспільство сприймає нетипові родини. На її думку, реакції людей дуже різняться. Одні готові прийняти таку сім’ю та навіть допомогти, тоді як інші можуть відчувати нерозуміння, неприязнь або навіть вважати, що таких родин не повинно бути.
Певний час Аня перебувала в дитячому реабілітаційному центрі. Цей період вона згадує як доволі самотній. Вона заявила, що "в мене не було телефону, у мене не було друзів, з якими я могла б спілкуватись".
Найщасливішою подією у свої 15 років Аня називає день, коли її забрали з дитячого реабілітаційного центру. Водночас сам період перебування там вона не вважає поганим і каже, що їй там було добре.
Дівчина також розповіла, що її мама Валентина Підвербна лише кілька разів снилася їй після смерті. За її словами, "снилась разів зо два. Пам’ятаю один сон — як вона сказала, що насправді не померла".
Говорячи про майбутнє, дівчина не виключає, що здобуватиме вищу музичну освіту. Водночас вона допускає, що згодом може обрати зовсім іншу професійну сферу. Аня визнає, що повністю звичайним життям їй, найімовірніше, вже не жити. Однак поруч із друзями вона не відчуває себе кимось особливим - для них вона просто звичайна дівчина.