Власниця кінного клубу у Львові: Наші коні мали «піти на ковбасу», а тепер катають дітей
Коням потрібні люди. Так кажуть у кінному клубі «Еверест», де мешкають 10 коней. Майже всі вони мали стати жертвами м’ясників. Про те, яким чином двоє людей змінили долю цих коней, скільки коштує взяти під опіку буланого, а також про кримінальне минуле кобили Гармонії і уподобання коня Сіріуса щодо статури вершників - у матеріалі Коротко про.
Везли на м’ясобійню
Жеребець трусився у відкритому причепі, який в народі називають скотовозкою. Його, ще досить молодого, але надто норовливого, везли на бійню. Сіріуса хотіли відправити на м'ясо або на сировялену ковбасу. Проте доля мала на цього жеребчика інші плани.
- Саме тоді по цій же дорозі проїздив мій чоловік Михайло, який якраз їхав купувати матеріали для ремонту стійла в нашій стайні, - розповідає Коротко про власниця кінного клубу «Еверест» Марія. – І він побачив цього коня у причепі. Зрозумів, що його везуть на м'ясо. Вирішив діяти негайно.
Сигналом клаксону і миготінням фар Михайло попросив водія скотовозки зупинитися. Після недовгої розмови запропонував йому продати коня. Пояснив, що планує залучати жеребця до реабілітації ветеранів, бо ж сам не так давно повернувся з війни. Трохи повагавшись і поторгувавшись, водій погодився.
- Так у нас з’явився Сіріус, - Марія киває у бік вороного жеребця з білою смужкою на морді.
Сіріус фиркає, розуміє, що про нього говорять, пробує гарцювати. І заспокоюється, щойно власниця починає чухати його за вухом.
Кінь Сіріус, якого врятували по дорозі на м‘ясобійню. Фото: threads.com/
Не лише Сіріус, майже всі коні, які зараз живуть у «Евересті», мали «піти на ковбасу».
- Ми, фактично, їх врятували: спочатку викупили, а опісля ставили на ноги вітамінами, доглядом, любов’ю, - розповідає Марія. – Суми, які ми з чоловіком витратили на своїх коней, навіть називати не буду. Важливе інше. Вони живі, здорові, залюблені тут, у нашому кінному клубі. Ось погляньте на нашого красеня Кардинала. Хіба ви зараз можете уявити собі цього жеребчика виснаженим настільки, що він і піднятися на ноги не міг?
Тим часом Кардинал завзято намотує кола по манежу. Він народився в одному з клубів, де коні щодня вирушали у багатокілометрові походи. І хоч після народження кобилу з лошам мали б залишити відпочивати в стайні мінімум на 3 місяці, власники вирішили інакше. Разом з мамою маленький Кардинал теж щодня проходив велику відстань. І в якийсь момент впав.
- Так як я ветеринар, то мені зателефонували з цього клубу, попросили про допомогу, щоправда, там вважали, що лоша помирає, - пригадує Марія. – Коли я оглянула малого, то зрозуміла, що він виснажений. Власники планували здихатися Кардинала, тому я його одразу і купила. Щоправда, не забрала, а вмовила залишити малого біля його мами і не відправляти їх у походи. А вже коли Кардиналу було 4 місяці, ми забрали його до стайні «Евересту». Хоча, відверто, лошатко має бути з мамою до своїх 7 місяців. Але нам пощастило, що Кардинал вже міг скубати траву. А вітаміни і увага зробили свою справу. Ось такого красеня зараз маємо.
Власниця кінного клубу «Еверест» Марія обожнює своїх коней. Фото: з архіву Марії Власової
Норовлива Гармонія
До слів Марії уважно прислухається високий Лоцман. Він улюбленець дітей, граційний, спокійний. А ще кілька років тому його продали для «Евересту» як «брак» - малого і кволого.
- Лоцмана придбав мій чоловік Михайло, коли повернувся з війни, - каже Марія. – А я купила стареньку кобилу Дождєвіку. З них і почався наш «Еверест».
І Михайло, і Марія з дитинства обожнюють коней. До того ж чоловік був на війні, і спілкування з цими тваринами для нього було тим, що лікар приписав. Тому, думаючи над власною справою, одноголосно вирішили створити власний кінний клуб. Орендували територію майже на околиці Львова, облаштували своїми силами стайню, манеж. А коні почали знаходити їх самі.
- Це якась доля, - сміється Марія. – Власники нам самі телефонують, пропонують купити, або ми випадково натрапляємо на коней, витягуємо їх буквально з рук м’ясників.
Чи з рук поліції, як кобилу Гармонію. Кілька ночей підряд ця конячка втікала зі львівського іподрому. І бігала околицями Львова доти, доки її не зупинили патрульні. Звісно, іподрому виписали немаленький штраф. А так як Гармонія вже достатньо «насолила» працівникам цього закладу своїм норовливим характером, то її вирішили позбутися. Так Гармонія потрапила до «Евересту». І тут показала свій норов, бо виросла в табуні, була волелюбною. Могла і цапнути, якщо їй щось не подобалося. Але зараз це зовсім інший кінь, спокійніший та довірливий.
А це Лоцман, з якого почалася історія кінного клубу «Еверест». Фото: threads.com/
Опікун для коня
У кінному клубі «Еверест» бувають гості. Дорослі і діти, а також ветерани приїздять поспілкуватися з кіньми, покататися, пофотографуватися. Особливий захват від тварин у дітей. А як інакше, якщо коника можна погладити, осідлати, і він навіть покатає юного наїзника по колу під пильним оком Марії чи Михайла.
Але, якщо відверто, останні місяці для стайні були складними. Гостей дуже мало, а коні потребують їжі, вітамінів, ветпрепаратів, доглядових засобів, соломи. Усе це обходиться для власників у добру копійку. І цього зимового сезону, зізнаються, дуже важко забезпечити тварин необхідним. Тому вирішили шукати опікунів для коней.
- Це дистанційні опікуни, наприклад, ті, хто за межами Львова, за кордоном, - пояснюють власники кінного клубу. – На потреби коня «донатять» тисячу гривень щомісяця і отримують фото та відеозвіти. Людина знає, що робить реальний внесок у щасливе життя тварини.
Але бракує не лише фінансів, а й рук. Клубом від прибирання стайні до публікації дописів у соцмережах займаються лише Марія з Михайлом. Інколи часу не вистачає на щоденний вигул кожного коня.
Цим коникам шукають опікунів, які зможуть хоча б 2-3 рази на тиждень навідувати їх. Фото: threads.com/
- Через нинішні морози люди перестали ходити до нас, і коні залишилися без соціалізації, - говорить Марія. - А для них це дуже важливо. Коні також потребують людей.
І має на увазі не разові візити «для фото», а регулярну присутність, теплі руки, голос, знайомі кроки у стайні. Жінка наголошує, що опікунство – це не тільки про гроші. Хоча фінансова підтримка важлива, тут перш за все шукають людей, готових приходити до стайні 2-3 рази на тиждень. Годувати, чистити, вигулювати, вчити командам,
- Кінь хоче регулярності, тому раз на тиждень - це замало, - уточняє Марія. - Якщо людина приходить через день-два, кінь її впізнає, чекає. Звісно, я навчаю догляду за конем. У перші дні опікун приглядається до тварин, а вони до людини. У всіх коней різний характер. Наприклад, Сіріус, про якого я вам розповідала, ваговоз, дуже сильний, важить вже 600 кг, ще й норовливий, йому треба в компаньйони не тендітну дівчину, а міцного чоловіка. Через кілька днів я показую як чистити коня, якими щітками. Тоді ж виводимо гуляти. Навчаю прибирати стійло, натирати амуніцію, вчимо коника командам, годуємо. І, звісно, робимо багато фотографій (усміхається. – Авт). Повірте, спілкування з кіньми заспокоює краще за будь-яку розмову з психотерапевтом.
Кінний клуб «Еверест» чекає на відвідувачів за адресою: м. Львів, вул. Лукасевича, 15.
І діти, і дорослі приїздять поспілкуватися з кіньми, покататися, пофотографуватися. Фото: threads.com/
