Які події відзначатимемо у 2026 році: від дня народження найстарішого вишу до ювілею Каменяра і Грушевського
Верховна Рада ухвалила постанову про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв відомих осіб, які відіграли визначну роль у формуванні української державності. Що ми будемо відзначити у 2026 році - в огляді Коротко про.
450 років Острозькій академії – першому закладу вищої освіти у Східній Європі
Історія найстарішої української вищої школи розпочинається з 1576 року, коли князь Василь-Костянтин Острозький заснував Острозьку слов'яно-греко-латинську школу, яку називали академією. В основу її діяльності було покладено традиційне для середньовічної Європи вивчення семи так званих вільних наук - граматики, риторики, діалектики, арифметики, геометрії, музики, астрономії, а також вищих наук - філософії, богослів'я, медицини. Учні академії опановували п’ять мов: слов’янську, польську, давньоєврейську, грецьку, латинську.
Разом із академією в Острозі (сучасна Рівненська область) розвивалося найпотужніше українське видавництво - кирилична друкарня Івана Федорова. Серед найвідоміших вихованців школи були учений і письменник Мелетій Смотрицький, гетьман Петро Сагайдачний, архімандрит Києво-Печерської лаври Єлисей Плетенецький та багато інших відомих церковних і культурних діячів.
Академія почала занепадати із заснуванням в Острозі єзуїтської колегії і остаточно закрилася у 1636 році. Проте здобуте не стало втраченим. Сформований тип вищого навчального закладу був перенесений до Києва та інших міст.
Відродження Острозької академії почалося уже в незалежній Україні з указу президента Леоніда Кравчука, виданого в квітні 1994 року. У жовтні 2000-го заклад отримав статус національного університету, а у 2003-му перейшов під президентський патронат.
Сучасна Острозька академія двічі згадується в Книзі рекордів Гіннеса: за найдовший поетичний марафон (456 годин читання «Кобзаря») та за наймасовішу лекцію з археології. І десять разів - у Книзі рекордів України за наймасовіші заходи. У складі університету діє 5 навчально-наукових інститутів та Навчально-науковий центр заочно-дистанційного навчання.
Дата святкування поки не називається, бо точної її немає. У 2015 році 439 років заснування академії відзначали в жовтні, у 2021 році 445-річчя - в листопаді.
Староакадемічний корпус Острозької академії. Фото: commons.wikimedia.org
375 років битві під Берестечком
Це найбільша і найтрагічніша битва між Військом Запорозьким та Реччю Посполитою у війні 1648−1654 років. Після укладання Зборівського мирного договору ініціатором відновлення воєнних дій став польський король Ян ІІ Казимир, який мав до українського козацтва територіальні претензії. У грудні 1650 року сейм Речі Посполитої проголосував за мобілізацію війська, в січні 1651-го свої сили почав збирати і гетьман Богдан Хмельницький.
До Берестечка (невелике місто на Волині) першими прибули посполиті, фактично вони нав’язали запорожцям свої умови, бо мали чисельну перевагу і підтримку з боку німців та реєстрових козаків князя Яреми Вишневецького. Запорожці вимушені були довго маневрувати, бо чекали підкріплення від свого союзника - хана Ісляма III Ґерайя. Коли в червні його сили приєдналися до запорожців, Хмельницький вирушив у військовий похід.
Битва під Берестечком тривала два тижні - з 28 червня (за новим стилем) до 10 липня. Фатальним виявилося 30 червня: після потужного наступу поляків та росіян татари на чолі з Герайєм почали тікати. А коли Хмельницький спробував заспокоїти союзників, ті тимчасово полонили його і забрали із собою. Залишившись без гетьмана, козаки укріпилися у своєму таборі, відбиваючи ворожі атаки, і тільки 10 липня з великими втратами змогли вийти з оточення. Цю дату прийнято вважати роковинами битви.
Поразка під Берестечком призвела до мирного договору, що був підписаний в Білій Церкві. Угода різко обмежувала права козацтва, скоротила військо запорожців до 20 000, повернула Речі Посполитій бажані нею землі, однак не протрималася і року. В червні 1652-го запорожці з татарами взяли гору над шляхтою в битві під Батогом.
Битва під Берестечком. Картина Артура Орленова. Вікіпедія
50-річчя утворення Української Гельсінської групи
У 1975 році СРСР разом із 35 країнами підписав Гельсінський акт - документ, що формував засади безпеки і співробітництва в Європі. Він став базою для формування у Союзі легального правозахисного руху. Перша така група була сформована в Москві, друга - в Києві. Про створення Української Гельсінської групи 9 листопада 1976 року оголосив письменник, політв’язень Микола Руденко. Під декларацією, де значилося, що УГГ вважає своїм головним завданням ознайомлення світової громадськості з фактами порушень на території України прав людини та гуманітарних статей, також поставили підписи Іван Кандиба, Левко Лук'яненко, Мирослав Маринович, Оксана Мешко, Олекса Тихий, Ніна Строката-Караванська, Микола Матусевич, Олесь Бердник.
Активність правозахисників не залишилася поза увагою з боку КДБ. У членів групи проводили обшуки, підкидали валюту і порнографію. Мирослава Мариновича засудили на 12 років, Левка Лук'яненка – на 15 років.
Але попри репресії осередок розвивався і поповнювався. До кінця 1980 року Українська Гельсінська група оприлюднила 30 меморандумів, декларацій, маніфестів, звернень та інформаційних бюлетенів щодо порушень прав людини в УРСР.
Правонаступницею УГГ вважається створена в 2004 році Українська Гельсінська спілка з прав людини, до складу якої входять 26 громадських правозахисних організацій.
Одні з перших членів та засновників УГГ (зліва направо): Микола Руденко, його дружина Раїса Руденко, генерал Петро Григоренко з дружиною Зінаїдою. Київ, вересень 1976 року. Фото: localhistory.org.ua
170 років від дня народження Івана Франка
27 серпня 1856 року у селі Нагуєвичі народився Іван Франко. Видатний поет, прозаїк, драматург, літературний критик, публіцист, перекладач, науковець, видавець, громадський і політичний діяч, доктор філософії, дійсний член Наукового товариства імені Шевченка, почесний доктор Харківського університету, активний учасник товариства «Просвіта». Все це про людину, яку ми називаємо Каменярем через знаменитий вірш про борців, які розбивають гранітну скелю.
Іван Франко. Фото: commons.wikimedia.org
160 років з дня народження Михайла Грушевського
29 вересня у 1866 році в Холмі Люблінського повіту Королівства Польського народився майбутній голова Центральної Ради Української Народної Республіки. Батько викладав у греко-католицькій гімназії, мати теж походила з сім’ї священників. Велику роль у вихованні Михайла зіграв і його дід - кавалер орденів Святої Анни, бронзового хреста та князя Володимира. Саме він намовив онука на вступ до Київського університету Св. Володимира, хоча сім’я юнака мешкала в той час на півдні Росії.
Історичні есе та статті Грушевський почав писати в роки студентства. Їздив у наукові подорожі, цікавився архівами… Посівши викладацьку посаду у Львові, очолив історико-філософську секцію та археологічну комісію Наукового товариства імені Шевченка, згодом разом із Іваном Франком увійшов до Української національно-демократичної партії, але кинув політику. Він хотів займатися лише наукою, але… революційні події 1905 року змусили змінити думку.
28 листопада 1914 року Грушевського заарештували за звинуваченням у австрофільстві, шпигунстві та причетності до створення Легіону Українських січових стрільців. Була в’язниця, було заслання, була підпільна робота в Росії. Волю історику принесла Лютнева революція у Петрограді. Повернувшись до Києва, Грушевський очолив Українську Центральну Раду.
Вдруге на підпільне становище Михайло Грушевський перейшов після приходу до влади в Києві гетьмана Павла Скоропадського, а з появою в місті більшовиків подався у еміграцію. Та на Заході підтримку не знайшов. Більшовики дозволили йому повернутися.
У 1923 році Микола Грушевський був обраний академіком Всеукраїнської академії наук, у 1929-му - академіком АН СРСР. Після репресій, яких він і його сім’я зазнали у 1931 році, оселився в Москві і помер загадковою смертю у 1934 році під час лікування у санаторії в Кисловодську.
Михайло Грушевський з дружиною Марією. Фото: commons.wikimedia.org
120 років від дня народження Олени Теліги – поетеси та діячки ОУН
Точне місце не відоме, але відома дата: 8 липня 1906 року в українській родині, що мешкала десь під Москвою, народилася Олена Шовгеніва. У 1918 році дівчина з батьками переїхала до Києва, а зі своїм майбутнім визначилася, коли мешкала в місті Подєбради в Чехословаччині. Батько отримав там пост ректора Української господарської академії, а донька знайшла собі друзів в середовищі українських інтелектуалів, колишніх вояків армії УНР, повінчалася з однодумцем Михайлом Телігою, який вчився на інженера-лісовика.
У Подєбрадах Олена закінчила Українські "матуральні курси", вищу освіту отримала на історико-філологічному факультеті Українського педагогічного інституту імені М. Драгоманова в Празі.
З 1929-го по 1939 рік сім’я мешкала в Польші, де Олена активно займалася публіцистикою, вчителювала в українських школах. До лав ОУН вона приєдналася, коли в Кракові познайомилася з Олегом Кандибою (Ольжичем). Після розколу організації залишилася в середовищі, керованому полковником Андрієм Мельником. В липні 1941 року в складі похідних груп ОУН молода жінка нелегально переходить кордон, займається публіцистикою в західних регіонах, а в жовтні переїздить до окупованого німцями Києва, де до неї приєднується чоловік.
Обидва щиро вірили, що окупанти принесуть Україні волю, розгортали громадську роботу. Зокрема, Олена очолила створену з ініціативи Ольжича Спілку українських письменників, відкрила пункт харчування для своїх соратників, співпрацювала з редакцією газети «Українське слово». Однак реальність виявилася іншою - гітлерівці не визнали права українських націоналістів на самовизначення. 7 лютого 1942 року почалися арешти, а за тим - розстріли в Бабиному Яру. Точний час і місце загибелі Олени та її чоловіка невідомі.
Олена Теліга з чоловіком Михайлом. Фото: commons.wikimedia.org
100-річчя економіста і мецената Богдана Гаврилишина
Його згадують як українсько-канадсько-швейцарського економіста, а ще - іноземного члена НАН України, співзасновника фонду «Відродження» і президента фонду свого імені. Богдан Гаврилишин народився 19 жовтня 1926 року в містечку Коропець Тернопільського воєводства у тодішній Польщі. Хлопчик жив, навчався, ріс… Життя різко змінилося, коли 1944 року Гаврилишина вивозять до Німеччини. Після травня 1945 року він перебуває у таборі для переміщених осіб, а 1947 року виїжджає до Канади, яка дає йому громадянство.
Спершу Богдан працює лісорубом, організовує вечірні класи для емігрантів з України. Після вступу до університету у Торонто і отримання магістерського диплому продуктивно займається інженерною справою і невдовзі переїздить до Швейцарії, де здобуває ступінь доктора філософії з економіки. У 1988 році приїздить до України, де працює радником у багатьох державників, але не полишає і свій бізнес у Швейцарії.
Богдан Гаврилишин відомий як засновник Міжнародного інституту менеджменту в Києві, директор Міжнародної академії довкілля в Женеві, організатор численних семінарів, курсів, наукових конференцій, автор понад 100 статей в галузях менеджменту, економіки та політики.
Помер Богдан Гаврилишин у жовтні 2016 року. Фото: plast.org.ua
100-ті роковини вбивства Симона Петлюри в Парижі
Головним отаманом війська УНР, 2-м очільником Директорії та фактично диктатором Симону Петлюрі довелося пробути трохи більше року. В листопаді 1920 року армія УНР разом із поляками була витіснена більшовиками до Варшави. До 1923 року Петлюра керував екзильним (у вигнанні) урядом УНР у Польщі, а потім помандрував світом - до Австрії, Угорщині, Швейцарії. Якір вирішив кинути у Парижі, де заснував тижневик «Тризуб», а через три роки зустрів тут свою смерть.
Сім куль у Петлюру випустив єврейський поет анархо-комуніст Самуїл Шварцбард. Це сталося о другій годині дня 25 травня 1926 року біля книгарні на розі вулиці Расін та бульвару Сен-Мішель. Сам Шварцбард пояснював свої дії помстою за єврейські погроми. Проте більш вірогідною в Україні вважають версію, що Самуїл був підісланим агентом НКВД, а наказ на організацію вбивства дав особисто вождь більшовиків Володимир Ленін.
Петлюра похований на паризькому цвинтарі Монпарнас. Завдяки адвокатам його вбивця був виправданий і звільнений з-під варти. Самуїл Шварцбард помер у 1938 році на Африканському континенті, у 1967-му перепохований в Ізраїлі як національний герой цієї країни.
Симон Петлюра, 1919 рік. Фото: commons.wikimedia.org
60 років від дня народження співака В’ячеслава Хурсенка
Його голос називали діамантом української естради через чистоту, яскравіть, щирість. Співак народився 1 червня 1966 року у тодішньому Дніпропетровську, але зростав у Луцьку, де здобув медичну освіту за спеціальністю фельдшер-акушер. Паралельно вчився музиці за класом віолончелі.
Як співак і композитор В’ячеслав став відомий з 1990-х років. Його головний хіт «Соколята» прозвучав на музичному конкурсі молодих талантів «Нова хвиля-2009» в Юрмалі. На жаль, той рік став останнім в житті артиста. Під час риболовлі під Луцьком В’ячеслав втратив свідомість і до тями вже не прийшов. Смерть вважають наслідком цукрового діабету.
Найвідоміші пісні: «Соколята», «На острові чекання», «Сповідь», «Панує ніч», «Я тебе розлюбив», «Віра, Надія, Любов», «Шалений час», «До рідного дому», «Ковток вина».
А також
Звісно, це далеко не всі пам’ятні дати, які ми відзначатимемо у 2026-му.
Також святкуватимемо 970 років із часу народження Нестора Літописця, 510 років із дня народження Дмитра (Байди) Вишневецького, засновника першої Запорозької Січі (Хортицької); 120 років із дня народження авіаконструктора Олега Антонова, 110 років із дня народження художника Данила Нарбута, 100 років із дня заснування Національного історико-культурного заповідника “Києво-Печерська лавра”.
Заповіднику “Києво-Печерська лавра” всього 100 років. А як печерний монастир вона була заснована ще в 1051 році. Фото: commons.wikimedia.org
З переліком усіх пам’ятних дат можна ознайомитись на сайті Інституту національної пам’яті.
