• Головна
• Суспільство

Фото: ФБ Михайло Дорогович

Серію знімків 46-річного Михайла Дороговича із Закарпаття «Унікальна культура ромів-келделарі» визнали однією із 30 найкращих фотоісторій цього року на присвяченій соціальній тематиці фотовиставці State of the world у Парижі.

Михайло Дорогович живе в Ужгороді. До двох поселень ромів-келделарі у Королеві та Підвиноградові з Ужгорода – години півтори їзди. Але потрапити за їхню завісу складніше, ніж до диких племен у джунглях Амазонки. Як саме Михайло Дорогович пробрався до закритих поселень, чого йому це коштувало і чому на умовляння пішло півтора року – читайте у матеріалі Коротко про.

До сусідки по сіль – у царському вбранні

Михайло Дорогович домовлявся про зйомку з ромами півтора року. Фото: ФБ Михайло Дорогович

Роми-келделарі - ті самі, кого в масовій культурі зображують у розкішному парчовому, розшитому золотом, сріблом і камінням, вбранні, гідному королівського двору. Вони насправді є – це не якісь казкові персонажі. Але живуть так закрито, що багато хто вважає: напевно, це архівні знімки якихось циганських баронів з минулого, нащадків багатих родів…
- Це було справді нелегко, - зазначає Коротко про фотохудожник Михайло Дорогович. – Зробити фотопроєкт саме із ромами-келделарі було моєю давньою мрією, до якої мене підштовхнув народний художник, скульптор Іван Бровді із Закарпаття. Він багато мені про них розповідав. Одного разу він із гіркотою кинув фразу: «Мишо, я нічого в цьому житті так не хотів, як присвятити серію мальовничих робіт ромам-келделарі».

Івана Бровді вражали, як і Михайла пізніше, ромки-келделарі. Ось у такому вигляді, як на знімках, вони йдуть вранці по свіжий хліб і до сусідки по сіль. Це їхній повсякденний одяг, а не святковий або навіть весільний, як може здатися.

– У джинсах на вулиці ви їх ніколи не побачите, – продовжує Михайло Дорогович. – Я особисто звернув увагу на них у обласній лікарні. Ось у таких самих шикарних сукнях вони відвідують лікарів або приходять на прийом до обладміністрації.

2 березня 2023 року Івана Бровді не стало. Втім, скульптури, що зображують келделарі, він все ж таки зробив. Але мріяв саме про серію живопису.

Незважаючи на розкіш, це не святкові, а повсякденні вбрання ромок-келделарі. Фото: ФБ Михайло Дорогович

Ромів умовив головлікар

Виклик, кинутий долею Івану Бровді, Михайло Дорогович вирішив узяти на себе незадовго до його смерті.

– Мене зачепила історія недоступних ромів-келделарі, – ділиться Михайло Дорогович. – Найбільше вражає те, що вони змогли крізь століття, перебуваючи під різною владою різних країн, зберегти свою національну культуру та традиції до сьогодні. Ніхто на них не вплинув і не "домішав" своє. Можливо, допомогла і ця їхня закритість.

Замок на воротах у світ ромів-келделарі відкрився далеко не одразу. Логічним здавалося, якщо вони не йдуть на прямий контакт, спробувати до них достукатися через представників їхніх громад. У хід пішли зв'язки серед депутатів-ромів та інших високопоставлених вихідців із ромських громад.

- Але на них і справді мало хто має вплив навіть серед ромів, - зітхає Михайло Дорогович. - Визнаю, була справа, коли вже здався... А потім подумав: «Ну з кимось же вони тримають зв'язок! Вони ж теж люди, теж хворіють, ходять до лікарів, їхні діти ходять до шкіл. ». І від досади набрав свого знайомого, головного лікаря обласної лікарні, де я й помітив ромок Келделарі у цьому шикарному національному одязі. Кажу: «Юрію Юрійовичу, мені потрібна допомога: я постійно бачу в обласній лікарні цих шикарних жінок, їх у вас найчастіше можна побачити. Як мені з ними поспілкуватися?». І несподівано саме головлікар став тією єдиною людиною, яка допомогла мені домовитися!

Роми-келделарі у Королеві та Підвиноградові на Закарпатті живуть на закритій території - за шлагбаумами та з охороною. Фото: ФБ Михайло Дорогович

Замість трьох днів на зйомки дали годину

Так, у списку контактів Михайла з'явилися заповітні цифри номера впливового представника громади ромів-келделарі з Королево – Артура Форкоша. Щоправда, це теж не означало успіх – трубку він узяв, але зустрічатися все одно відмовився. Але гвинтики в заржавілому колесі Фортуни вже закрутилися, і ще через кілька тижнів прилетів дозвіл приїхати. Щоправда, все мало не зірвалося, коли було вже на мазі.

– Коли вдалося досягти "крихкої" згоди, мене запитали, скільки мені треба часу, – згадує Михайло. - Відповів, що два-три дні. І це було помилкою. За мовчанням у трубці зрозумів - ну от і все, всі зусилля нанівець. Але все-таки мені пощастило. Мені дали годину.

Фотограф пояснює, чому келделарі не хочуть спілкуватися: вважають, що журналісти почнуть копатися у їхньому житті, заробітках, розкоші…

- Але це елемент їхньої культури, а не кіч, - пояснює наш співрозмовник. - Я казав їм, що я – не журналіст, а художник, тільки фотографую, не ставлячи запитань, – мені цікаві лише їхня культура та традиції.

Зустрічали фотографа на в'їзді до населеного пункту – розглядати щось дорогою до особняка не дали.

Жінки у поселеннях келделарі у джинсах не ходять – навіть по хліб не йдуть, поки марафет не наведуть. Фото: ФБ Михайло Дорогович

«Вони задоволені, що про їхню культуру дізнався весь світ»

Згодом Артуру Форкошу, який дозволив зняти його будинок та сім'ю, так сподобалися знімки, що він похвалився ними перед впливовим ромом із Підвиноградового Давидом Богаром. Це племінник померлого під час пандемії від коронавірусу циганського барона Миколи Богара, який ще був головою районної організації Радикальної партії Олега Ляшка. Давид Богар, який раніше також не йшов на контакт, переконався, що «журналіст» безпечний – і Михайлу дозволили зняти і тут.

- Тепер вони задоволені, що про них та їхні традиції дізналися у всьому світі, - зазначає Михайло Дорогович. – Звісно, ​​бачать, який фурор ці фото викликали на світових виставках.

На отриманні "зеленого світла" на зйомки везіння для Михайла після довгої смуги відмов не закінчилося. Обидва рази він потрапив у поселення у дні, коли там йшли весілля. Дівчаток-наречених до нього підводили окремо – на святкування все-таки не пустили. Усі інші герої на знімках, окрім наречених, у повсякденному одязі. Дівчаткам на вигляд років по 13 років.

- Як їх звати – не знаю, вони не відповідали на мої запитання і навіть не слухали моїх прохань та підказок, як фотографа, – зазначає Михайло Дорогович. – Якщо мені потрібно було, щоб вони повернулися чи подивилися на мене, мені доводилося просити чоловіків із їхньої родини – і вони передавали їм прохання. Але, звичайно, вони все чудово розуміли. Вони всі освічені – знають кілька мов. Це дуже інтелігентні, культурні, топові у суспільстві сім'ї.

Фотохудожник у поселеннях спілкувався лише з чоловіками – описує їх як дуже привітних. Але до певних меж.

– Особливо в душу не ліз, але запитав, чому дівчаток віддають заміж так рано, – продовжує фотограф. – Давид Богар із Підвиноградового відповів, що це їхні вікові традиції, і це нормально для них. Що він особисто навіть пропонував «підняти» вік дівчат на виданні, але всі висловилися за те, щоб залишити як є. Усі дотримуються цього неписаного закону. Хоча є моменти: коли ось така дитина потрапляє до пологового будинку, лікарі викликають поліцію – вона неповнолітня. Раптом її зґвалтували? Дівчинка та її батьки пишуть заяву, що все гаразд. Реєстрація шлюбу у них лише у церкві, наскільки я розумію.

У весільному оздобленні дівчаток-наречених у ромів-келделарі обов'язково присутня червона троянда. Фото: ФБ Михайло Дорогович

На розкішні маєтки заробляють за кордоном

Судячи з царського вбрання, складається враження, що келделарі - казково багаті. Перші здогади користувачів про походження коштів одразу ж полетіли у коментарі до знімків: «Контрабанда! Наркотики!». Фотограф намагається на них не зважати, тим більше – він уже знає правду.

– Це дуже віруючі люди, – спокійно пояснює Михайло. – І там не всі багаті – там разючий контраст на вулицях між будинками та самими ромами. Багаті живуть поруч із бідними. У бідних таких нарядів немає. У дитячій лікарні я познайомився з дуже заможним ромом із роду келделарі. Він показував мені весілля своєї дочки: настільки розкішно, що неможливо в це повірити. Він професійно займається декоративними жерстяними роботами. Його бригади працюють у Чехії, Латвії, Естонії, а раніше працювали у Росії. І я сів і почав йому зачитувати все, що пишуть у коментарях щодо їхнього багатства – про наркотики тощо. Відповів: «Ви знаєте, я дуже віруюча людина. Я баптист. Вся моя сім'я ходить до церкви. Ми всі бляхарі в кількох поколіннях. Зараз я на тиждень приїхав додому – дружина має проблеми зі здоров'ям. І незабаром знову їду до бригади». Їх вважають наркобаронами, а насправді вони круті профі у своїй справі, трудоголіки, завдяки чому мають успіх за кордоном.

Така багатошарова спідниця, розшита сріблом та золотом, може важити до десяти кілограмів. Фото: ФБ Михайло Дорогович

На черзі у фотохудожника - жителі високогір'я

Багачем нарівні зі своїми героями Михайло Дорогович після перемоги на виставці у Парижі не став. Жодної грошової премії немає. Світове визнання є важливішим – заради нього і змагаються.

- Я хотів показати світові, наскільки колоритне Закарпаття в Україні і що саме тут у нас живуть такі цікаві люди, - скромно підсумовує Михайло Дорогович.

Наразі фотохудожник працює над ще одним проєктом-мрією – це серія знімків мешканців високогір'я України. Завдяки віддаленості від цивілізації їм також вдалося зберегти свої автентичні традиції, які, напевно, здивують світ.